Клод Адріан Гельвецій про людину, її розумові здібності та виховання

Клод Адріан Гельвецій (1715–1771) – французький філософ-матеріаліст, ідеолог революційної французької буржуазії XVIII ст. Народився в сім'ї медиків. Батько був лейб-медиком дружини Людовіка XIV, готував сина до кар'єри фінансиста, але Гельвецій захоплювався філософією. В 1758 р. видає першу книгу "Про розум". Власті її забороняють, спалюють. А енциклопедисти, прибічником яких він був, критикують цей твір. К. Гельвецій вдає, що підкоряється вироку, але вирішив розкрити проблему більш обережно в праці "Про людину, її розумові здібності та виховання" (1769) і не видавати її. У 1771 p. К. Гельвецій помирає, а в 1772 р. праця "Про людину, її розумові здібності та виховання" виходить друком.

Вислів Декарта "Я мислю, отже я існую" К. Гельвецій витлумачив по-своєму і запропонував формулу: "Я відчуваю, отже я існую".

К. Гельвецій прагне дати відповідь на фундаментальні питання: від чого залежить розвиток особистості, де шукати першоджерела її здібностей та які вони є – вроджені чи набуті? Якщо головною характеристикою людини є розум, то чи є сам розум проявом її фізичної організації чи здобутком виховання?

Гельвецій звертає увагу на сам по собі беззаперечний факт виникнення людських знань з досвіду, чуттєвого пізнання.

За К. Гельвецієм, людина народжується без пристрастей і потреб, окрім потреби в їжі та питві. За своєю природою людина ні добра, ні зла. Все залежить від виховання. Від Народження всі люди рівні. Ідея рівності розумових здібностей і ролі середовища в їх розвитку була на той час досить смілива й оригінальна.

Гельвецій принципово відмовлявся розглядати людину як замкнену в собі істоту, яка має вроджене поняття моралі. Позитивні чи негативні риси людей не е успадкованими – вони цілком залежать від середовища.

Розум, за К. Гельвецієм, є не що інше, як властивість матерії, і так само, як немає властивості речі без самої речі, розум невіддільний від матерії. Матерія ж ніколи не виникає, не знищується, а лише змінює форми свого існування.

Якщо в матерії є здатність змінюватись, то людина має знайти засіб використання цієї здатності у своїх інтересах. Цей засіб – виховання. Але "ніяке виховання неможливе без певної мети; єдина мета виховання... – зробити громадян більш сильнішими, більш освіченими та доброчинними і, зрештою, більш здатними працювати на благо суспільства, в якому вони живуть".

З цією метою К. Гельвецій розробляє теорію, яка б чітко показала людині її сутність і законні права, місце в природі та історії, сенс її існування. Лише ті етика і соціологія матимуть силу, які спираються на таку непорушну основу, як себелюбство. Якщо відняти в людини особистий інтерес, то реальна людина зникає, а залишається безжиттєва абстракція.

Правильно зрозумілий приватний інтерес веде до визнання правил моралі. Людина порушує норми моралі тоді, коли до цього її підштовхують закони. Реформу моралі треба починати з реформи законів, але не враз, а поступово й обережно "шляхом непомітних переходів перевести народ від його теперішнього законодавства до наскільки можливо кращого законодавства".

К. Гельвецій вважав, що суспільне благо – вищий закон, однаково обов'язковий для всіх, але водночас закон може бути порушений, якщо не відповідатиме вищим інтересам народу. Ця думка буде надалі дуже популярною в країнах, де відбувалися революції.

Відносно майбутнього держав К. Гельвецій висловив пророчу думку, що великі держави (імперії) менш життєздатні. Більше перспектив для розвитку в малих та середніх держав. Майбутнє суспільство К. Гельвецій бачив як спільноту громадян, щастя і добробут яких співмірні з їх особистим талантом, енергією та підприємливістю, наголошуючи, що принцип приватної власності був і буде наріжним каменем великої суспільної споруди.

Проблему щастя К. Гельвецій вирішує як розумне поєднання здобутків праці, задоволення фізичних і духовних потреб з турботою про майбутнє. Щоб зробити людей щасливішими, треба зменшити багатства одних і збільшити багатства інших. На те є багато способів: і добрі правителі, і добрі закони, і зацікавленість народу; тільки громадяни мають бути доброчинними. Але чи доброчинні громадяни держави, де є гроші? "...гроші зараз так високо цінуються у всіх народів, що навіть у доволі мудрих і розвинених державах володіння ними вважається чи не найвищою заслугою. Скільки багатих людей стали гордувати внаслідок улесливих похвал, вважаючи себе вищими за талановитих людей..."

У державі майбутнього має бути таке законодавство, щоб не виникло потреби в грошах. Сама бідність є причиною заздрості, ненависті й злочинності.

К. Гельвецій (як й інші просвітителі) вважав просвіту підґрунтям добробуту держави й окремих громадян. За К. Гельвецієм, щастя й могутність держави пропорційні розвиткові освіти, невігластво породжує недосконалі закони, а недосконалі закони призводять до збільшення пороків. Щоб знищити невігластво, треба зайнятися докорінною перебудовою просвіти.

Від ступеня свободи жінки залежить виховання дитини і "якість" майбутнього громадянина.

Щодо освіти жінок і впливу рівня жіночої освіти на рівень культури суспільства: "Де до освіти жінок ставляться легковажно, вважаючи, що призначення жінки бути тільки втіхою для чоловіка, там у спілкуванні з жінками чоловіки змушені спрощувати свої думки до рівня пустої балаканини, що, врешті-решт, веде до знищення культури й самого суспільства".

К. Гельвецій піддає критиці релігію: "...релігія зберігається в силу організованого обману з боку спеціальної касти людей, яку підтримує держава, – духовенства. Горе тим націям, які довіряють попам виховання своїх громадян".

Віддає перевагу шкільному вихованню над до- иашнім. Противник вузькоспеціалізованих шкіл і ранньої профорієнтації. Різко критикує єзуїтську школу, освіту.