Категорія матерія в історико-філософському процесі

Говорячи про основні форми буття (людину, Природу, суспільство, свідомість), ми допускаємо, що все його розмаїття об'єднано якоюсь загальною основою. Виникає питання: чи можна говорити про єдність всієї різноманітності світу, чи є щось таке, що об'єднує ці форми буття?

Пошук відповіді на це питання зумовив уявлення про загальну основу всього існуючого. Для цього у філософії була сформована категорія "субстанція". Субстанція означає внутрішню єдність різноманітних конкретних речей, явищ, процесів та подій, через які і в яких вона існує.

Вчення, що пояснюють єдність світу, виходячи з однієї субстанції, відносяться до філософії монізму. Так, до матеріалістичного монізму можна зарахувати погляди Фалеса, Геракліта, Спінози; до ідеалістичного монізму – погляди Платона, Гегеля.

На відміну від монізму дуалізм стверджує, що в основі світу лежать дві субстанції – матеріальна та ідеальна (Рене Декарт).

Пошук субстанції ніколи не був для філософії якоюсь інтелектуальною самоціллю. До цього привела гостра практична й світоглядна потреба: з'ясувати місце людини в світі, її велич, відшукати земні основи такої величі, реальні передумови і шляхи її досягнення. Від розуміння субстанції, її характеру залежить самосвідомість людини, усвідомлення нею свого призначення в світі, і, відповідно, формування життєвої позиції. Це може бути активно-перетворювальна (творча) позиція чи, навпаки, пасивно-пристосовницька, або активно-безвідповідальна (нерідко руйнівна).

Представники різноманітних напрямків матеріалістичного монізму ототожнювали субстанцію з категорією "матерія". Поняття "матерія" має складну; тривалу історію свого розвитку.

Спочатку філософські уявлення про матерію як першооснову і сутність всіх речей ототожнювались З конкретними речами (земля, вода, повітря, вогонь тощо) або з безструктурною якоюсь першоречовиною (апейрон), деякими фізичними елементами, атомами з притаманними їм певними якостями. Тобто тривалий час пошук матерії як субстанції, здійснювався з позицій принципу елементарності.

Доречно розглянути розвиток поняття "матерія" в історико-філософському процесі. Це поняття проходить надзвичайно складний шлях розвитку, постійно уточнюється досягненнями наукового пізнання оточуючої людину дійсності.

Так, один із засновників античної філософії, представник Мілетської школи Фалес (625–547 pp. до н. е.) вважав, що першоосновою, тобто матерією всіх речей, є вода. Інший представник Мілетської школи Анаксімандр (610–540 pp. до н. е.) основу світу зводив до апейрону. Це – безкінечна, невизначена, незнищувана та всеохоплююча матеріальна частка, що вічно рухається та творить. Третій представник Мілетської школи Анаксімен першопочаток, що дає життя всьому живому, пов'язував із повітрям.

Давньогрецький філософ Геракліт начало всього існуючого вбачав у вогні. Все існуюче, за Гераклітом, було і буде вічно живим вогнем, проявом його спалаху чи згасання.

Старогрецький філософ Левкіп (близько 500– 440 pp. до н. е.) ввів поняття атом для позначення неподільних одиниць буття, з яких складаються всі речі. Видатний вчений-енциклопедист Демокріт (460 р. до н. е. – рік смерті невідомий), один із засновників атомізму, розвиваючи вчення Левкіпа, стверджував, що матерія складається з атомів (неподільних часток).

На думку одного з найавторитетніших мислителів античності Арістотеля (384–322 pp. до н. е.), субстанцією може бути одиничне буття. Світ є сукупністю множин таких субстанцій, кожна з яких є нерозривною єдністю форми та матерії. Чотири причини роблять можливим існування окремої речі: формальна, матеріальна, діюча і цільова. Одиничне буття – поєднання форми і матерії. Це і є субстанція. При цьому форма первинна й активна. Матерія – пасивний "матеріал", – сама по собі не здатна розвиватися, в "чистому вигляді" може тільки мислитися, існує лише у зв'язку з формою, будучи "оформленою". Все існуюче в світі є матерією і формою, але матерія "сама по собі" – це чиста можливість, форма реалізує, перетворює можливість в дійсність, тобто у конкретну річ.

Важливим кроком у розумінні матерії були погляди матеріалістів XVIII–XIX ст. І філософи, і природознавці у цей час визначили матерію як сукупність неподільних корпускул (атомів), з яких побудований світ. Тобто, в цілому, і в античності, і пізніше матерію розглядали як таке, що існує на рівні з речами, як якась тілесність, праматерія, з якої виникають і в якій зникають конкретні речі.

Пошук першоматерії з позицій принципу елементарності у вигляді безструктурних елементів свідчить про обмеженість такого підходу. Адже спроби визначити матерію з позицій "першоцеглини" світобудови передусім передбачає, що такі "першоцеглини" вічні, незмінні й не виникають з будь-яких інших об'єктів. Якщо ж вони виникають з "чогось", то тоді вони вже не можуть вважатися першоосновою матеріального світу.

Принцип елементарності чи "оконечнювання" матерії як першооснови й сутності речей, зведення її до певних конкретних видів чи форм призводить до непорозумінь у тлумаченні світобудови. Адже на кожному етапі пізнання і практики людина освоює лише деякі фрагменти невичерпного у своєму розмаїтті світу. Кожний наступний етап пізнання приводить до відкриття нових, невідомих до цього властивостей, видів і форм матерії. Негативним прикладом цього може служити кризовий стан у філософії і природознавстві, що спостерігався у кінці XIX – на початку XX ст. До цього часу матерія ототожнювалася з такою першоосновою, як атом. Він вважався неподільною, найдрібнішою часткою. Але у 1896 р. було виявлено радіоактивність, відкрито електрон, з'ясувалось, що атом розпадається. Звідси висновок: матерія руйнується, пропадає, щезає. Таке твердження отримало назву "криза в фізиці". Філософи-матеріалісти були розгублені – на очах зруйнувалася непохитна, здавалося, будова філософської матеріалістичної концепції.

Де вихід? Матеріалісти зробили методологічний висновок на основі кризи: необхідно діалектично підходити до розуміння субстанції, усвідомлювати, що субстанції, тобто матерії, притаманна різноманітність, невичерпність, рухливість, змінюваність, Найбільш повно цим вимогам відповідає таке визначення: матерія – це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дається людині у її відчуттях, відображається відчуттями людини й існує незалежно від них.

У цьому визначенні матерія не пов'язується з будь-якими елементами конкретної будови речей і Всесвіту, з їх структурною організацією. Тут акцентується увага лише на двох основних, всезагальних властивостях: по-перше, існувати об'єктивно, тобто незалежно від людської свідомості; по-друге, відображатися в людській свідомості.

Зрозуміло, ці найбільш загальні властивості матерії не можуть бути заперечені, відкинуті подальшим розвитком людського пізнання і практики.

На вищих шарах матеріального буття виникає, функціонує й розвивається людська свідомість. Шар матерії, в якому здійснюється людська життєдіяльність, специфічний тим, що він містить у собі духовний регулятив життєдіяльності – свідомість, яка вторинна щодо матерії. Вторинна, проте аж ніяк не другорядна, оскільки вона є якісно особливим, ідеальним рівнем саморозвитку матерії.

Людина – продукт саморозвитку матерії, що сягнув рівня соціальності. Вона – немовби увінчання природи, нижчі шари якої виступають глибинними пластами світобудови.