Коеволюція людини і навколишнього природного середовища

в пізньому палеоліті (35 – 10 тис. р. до н.е.) та мезоліті (10 – 8 тис. р. до н.е.)

З появою кроманьйонців (Homo sapiens) пов’язаний новий етап розвитку взаємовідносин людини і природи. 16 – 18 тис. р. до н.е. материкове зледеніння в Євразії досягло свого максимуму, товщина льоду досягала 3 км. Внаслідок похолодання клімату фітомаса у північні півкулі скоротилась і становила 1/3 від сучасної. Південна межа багаторічної мерзлоти досягала Біскайської затоки, Каспійського моря і Північного Китаю (тундростеп).

Однак люди вже не мігрували на південь, а продовжували жити в суворих природних умовах, оскільки менше залежали від природи. Основні види господарської діяльності людей пізнього палеоліту: збиральництво, полювання, рибальство. Кам’яні знаряддя праці насаджувались на дерев’яну основу. Люди навчилися будувати житла, плести кошики, шити одяг із шкур, вживали більш різноманітну їжу.

Кінець палеоліту та мезоліт відзначаються посиленням хижацького впливу людини на природу – винищування тварин у більшій кількості, ніж необхідно для особистих потреб. 10 тис. р. до н.е. зникають мамонти та інші великі травоїдні.

В післяльодовикову епоху відбувається переміщення природних зон на північ, поширюються лісові ландшафти, збільшується водність річок, водойм. При переході до полювання на лісових швидких тварин були винайдені лук і стріли, що значно збільшило ефективність полювання. Для рибальства почали використовувати гарпуни і сітки.

3. Вплив людини на природу в післяльодовиковий період (голоцен)

Післяльодовиковий період наступив близько 10 тис. р. до н.е. На початку неоліту (8 тис. р. до н.е.) майже весь суходіл Землі був заселений людиною. На цей період припадає перша глобальна екологічна криза, відзначена зникненням багатьох видів ссавців.

В Америці 8 – 3 тис. р. до н.е. зникають верблюди, коні, лінивці, мускусні бики, пекарі, винторогі антилопи, бізони (крім одного виду), мамонти. Причиною було винищування травоїдних, після чого зникають хижаки, не маючи кормової бази. Винищувалися найбільш доступні та цінні тварини на м’ясо, шерсть, шкіри. Також відвойовувалося людиною середовище життя тварин – випалювалися ліси, збільшувалися площі степів.

6 тис. р. до н.е., після відступу льодовика, в голоцені клімат був тепліший, ніж нині, особливо у високих широтах. Це зумовлювало зміщення природних зон на північ, зокрема лісів. Випалювання лісу викликало більше промерзання ґрунту взимку, але й більш швидке відтавання влітку. Це призводило до утворення озер та боліт, які, в свою чергу, уповільнювали літнє відтавання ґрунту, що вело до наступу багаторічної мерзлоти.

Австралійські аборигени випалювали ліси з метою збільшення площі природних пасовищ для диких тварин, які були здобиччю на полюванні. Збільшення здобичі викликало зростання кількості населення. Пірогенні ландшафти призводили до опустелювання в умовах посушливого тропічного клімату. Це примушувало населення кочувати, переходячи на інші місця. Війни, голод та хвороби виступали чинниками, що регулювали кількість населення в умовах обмеженості продуктів харчування. Ізоляція до приходу європейців в умовах деградації навколишнього середовища (випалювання лісів, опустелювання, винищування тварин) призвела до застою в суспільному розвитку аборигенів Австралії.

В Середземномор’ї 6 – 16 тис. р. тому росли густі ліси. Їх випалювання призвело до поширення степової рослинності та, відповідно, збільшення кількості травоїдних тварин. Це викликало розвиток ерозії, карсту. Збільшення здобичі сприяло зростанню кількості населення і, відповідно, призводило до зменшення кількості тварин.

В Африці на території сучасної пустелі Сахари та напівпустелі Калахарі були стоянки первісних людей. На місці сучасної пустелі були савани, плоскогір’я покриті середземноморськими лісами, витісненими льодовиком на південь. Площа озера Чад була у 8 разів більша, ніж тепер. Були поширені великі тварини. 6 тис. р. до н.е. починається опустелювання, викликане переміщенням вологих західних вітрів із Західної Африки на північ до Європи, що було пов’язано з потеплінням клімату і переміщенням поясів атмосферного тиску. Другий фактор опустелювання – антропогенний. Застосування вогню знищує ліси, це призводить до деградації грунтів, зниження рівня ґрунтових вод, руху пісків. В Сахарі на зміну лісу прийшла савана, а потім пустеля.

При незмінному рівні розвитку продуктивних сил вичерпання природних ресурсів призводить до соціально-економічного регресу. Виходом із кризи може бути новий тип господарства, що базується на нових технологіях, нових можливостях використання природних ресурсів.