Діяльність братств та культурно-освітніх осередків

Під впливом західноєвропейських гуманістичних і реформаційних ідей в українській освіті на межі ХУІ - ХУІІ ст. відбуваються найвагоміші зміни. Створюються якісно нові навчальні заклади, які ґрунтуються на національних традиціях, поєднують вітчизняний і передовий європейський досвід.

Особливу роль у цьому процесі відіграли братства - національно-релігійні та громадсько-культурні об'єднання міського населення, православного духовенства, шляхти, які почали виникати у кінці ХУІ ст. для захисту соціально-економічних інтересів і духових цінностей українського народу.

Церковні братства існували в Україні з глибокої давнини, але особливу активізували свою діяльність після Люблінської унії 1569 р. і в період підготовки Брестської унії 1596 р. Братства організовувалися при церквах з метою утримання порядку в храмах, забезпечення їхніх матеріальних потреб, опікувалися хворими парафіянами, допомагали бідним. Але згодом вони все активніше включаються у суспільно-політичний, національно-визвольний та релігійний рух, стають осередками розвитку української культури. Братства у багатьох питаннях ставили цілі, подібні до тих, що їх вирішували реформаційні течії у Західній Європі. У братському русі активністю вирізнялися Львівське Ставропігійське, Луцьке Хрестовоздвиженське та Київське братства. Значний внесок здійснило Львівське братство у розвиток українського шкільництва. Воно виступало засновником Львівської братської школи, відкритої наприкінці 1585 р. З появою братських шкіл підвищується рівень викладання і поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Львівська братська школа мала елементи вищої освіти, хоч за програмою братські школи були закладами середнього типу. Братські школи були загальнодоступними, у них навчалися на кошти братств сироти, діти бідних батьків. Більш заможні вносили гроші в залежності від своїх можливостей. У Львівській братській школі вивчалася також латинська мова, знання якої давало змогу учням знайомитися із досягненнями західноєвропейської науки та літератури Наприкінці ХУ - початку ХУІІ ст. братські школи діяли у багатьох містах України. Крім Львова, вони були засновані у Луцьку, Галичі, Рогатині, Стрию, Перемишлі, Городку, Кременці та інших містах. Усі вони будувалися за принципами Львівської братської школи, яка надсилала їм свій статут, допомагала навчальними посібниками й вчительськими кадрами. Культурно-освітній й громадсько-політичний братський рух поступово поширювався із заходу на схід у стратегічному напряму на Київ.

У кінці ХУІ ст. в Україні виникає новий тип школи — греко-слов'яно-латинської, у якій давньоруські культурно-освітні традиції поєднувалися із досягненнями західноєвропейської школи і науки того часу. Першою навчальною установою такоготипу стала Острозька греко-слов'яно-латинська колегія, заснована близько 1576 р. відомом діячем і меценатом української культури К.Острозьким (1526 - 1608). Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою «семи вільних мистецтв», яка поділялася на тривіум - граматику, риторику і діалектику і квадривіум - арифметику, геометрію, музику, астрономію. Особлива увага приділялася вивченню слов'янської, грецької та латинської мов. Складовими частинами Острозького культурно-освітнього центру разом із колегією, були літературно-науковий гурток, бібліотека та друкарня, яку у 1577 - 1582 рр. очолював Іван Федоров.

Сучасники називали Острозьку колегію академією. ЇЇ першим ректором був Герасим Смотрицький - письменник і культурно-освітній діяч ХУІ ст. Тут працювали вчені, письменники, перекладачі з високою гуманістичною культурою. Серед них - священик, публіцист, філософ Дем'ян Наливайко (рідний брат козацького ватажка С. Наливайка), письменники-полемісти Василь Суразький, Клірик Острозький, поет і перекладач Андрій Римша та ін. Найголовнішою культурною пам'яткою Острозького центру було перше видання повної художньої ілюстрованої Біблії церковнослов'янською мовою 1581 р. «Острозька Біблія» була найпершою друкованою Біблією не тільки на сході слов'янства, але й серед усього слов'янського світу. Серед відомих вихованців Острозької колегії були майбутній гетьман П. Конашевич-Сагайдачний та письменник, церковний діяч М. Смотрицький.

Наприкінці ХУІ поч. ХУІІ ст. сприятливі умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615—1616 рр. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України — Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше — митрополита Иова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянській колегіум (1632), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині ХУІІ ст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.

Полемічна література.

Серед релігійних, культурно-освітніх та громадських діячів кінця ХУІ - початку ХУІІ ст. було немало талановитих письменників-полемістів. Полемічна література як оригінальне явище української духовної культури дістало таку назву від свого головного завдання - полемізувати з представниками інших конфесій, насамперед католицизму, що прагнули поширити свій вплив на православне населення.

Полеміка між православними і католиками ХУІ ст. досягла своєї кульмінації у період підготовки і підписання Брестської унії 1596 р.. Полеміка велася не лише довкола розходжень, які існували у віровченні, а й торкалась важливих питань культурного і громадського життя українського народу. Письменники-полемісти, серед яких варто згадати Герасима і Мелетія Смотрицьких, Івана Вишенського, Василя Суразького, Христофора Філалета, Захарію Копистенського, Клірика Острозького та інших, обстоювали право народу на свою віру, звичаї, мову. Вони гостро засуджували і вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду інтересів свого народу.

Першим визначним полемістом з православного боку вважається Герасим Смотрицький (перша половина ХУІ - 1594), автора книги «Ключ царства небесного», надрукованої 1598 р. в Острозі. З католицького і греко-католицького табору активно полемізували Петро Скарга, Іпатій Потій, Щасний Жебровський, Бенедикт Гербест. За підрахунками дослідників, у ході полеміки було створено близько140 великих полемічних творів, з яких близько 80 написано католиками та уніатами та 60 - православними авторами. Незважаючи на те, що полемічна література мала переважно релігійно-догматичнийхарактер, вона мала і мистецьку цінність. Письменники-полемісти у своїх творах вдавались до ораторського мистецтва, наводили легенди, байки, перекази, зверталися до народної поезії.

Інший відомий письменник-полеміст Мелетій Смотрицький (Максим Герасимович Смотрицькй; 1577—1633) - український мовознавець, письменник, церковний і освітній діяч. Є автором повного курсу церковнослов'янської мови - унікальної «Граматики слов'янської» (1619), де подано орфографію, морфологію, синтаксис. Він увів нову літеру на позначення дзвінкого проривного приголосного - ґ, узаконив вживання букви й. Виділив вісім частин мови: ім'я, містоименіє, глагол, причастіє, нарічіє, предлог, союз, междометіє. До поч. ХІХ ст. «Граматика...» Смотрицького була основним підручником церковнослов'янської мови, він витримав багато видань.

Іван Вишенський (1545-50—1620) український письменник-полеміст. Народився в м. Судова Вишня (Львів.обл.). У 70-х рр. ХУІ ст., не мирячись з феодальним ладом Речі Посполитої, став ченцем Афонського монастиря (півострів Афон у Греції), що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Підтримував зв'язки з Львівським братством. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Відомо 16 творів, найвизначніші з яких спрямовані проти Берестейської церковної унії: «Послання до єпископів...», «Писання до всіх, у Лядскій землі живущих», «Викриття диявола-світодержця», «Порада» та ін. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад, вимагав простоти старохристиянського братства, відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські.

Христофор Філалет (жив у 2-й пол. 16 ст. - на поч 17 ст.) - руський (український) письменник-полеміст з Волині, вихованець острозької школи, філософ. Відомий як автор полемічного твору «Апокрисис» (1597),спрямованого проти Берестейської церковнеої унії 1596 р. та папства. Вважають, що під цим псевдонімом писав Мартин Броневський, перекручено Христофор (Кшиштоф) Броньський, польськ. К~Г2у82І;оГ Бгопвкі — королівський секретар, поляк-протестант під маскою православного русина)

Клірик Острозький (дати життя не відом.) — письменник-полеміст, релігійний і освітній діяч др. пол. XVI ст.Автор полемічних послань до прихильника унії Потія («Отпис на лист...», 1598; «На другій лист велебного отцаИпатіа...», 1599) та історії Флорентійського собору, в яких виявив високу теологічну і світську освіченість, зокрема, цитував Петрарку.

Захарія Копистенський (псевдонім Азарія;? - ^ 1627) - шляхтич з Перемишля, український письменник, культурний і церковний діяч, з 1624 р. архімандрит Києво-Печерського монастиря. Брав участь у полеміці з представниками інших християнських течій. Його найбільшим полемічним твором вважаєьться «Палінодія, або книга оборони» (1621 —1622), що була спрямована проти католицизму та унії і виражала ідею об'єднання Східної Європи під єгідою православ'я.