З листа французького дипломата Жана Балюза

(1704 р.)

... З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька день гостем володаря... Мазепи, що держить найвищу владу в цій країні. Я мав до нього листа від канцлера Московщини. На кордоні України мене зустріла почесна козацька варта й з великою пошаною допровадила до міста Батурина, де в замку резидує володар Мазепа.

Колись він, хоч козак, але знатного шляхетського роду, мав надворну рангу при королі Казимирі. Батько мій і він зналися добре, навіть я замолоду бачив п. Мазепу, гарного й стрункого, при дворі [польському].

Знаючи добре, що найвищі почести міняють людей та що не завжди безпечно нагадувати високим достойникам їх молодість, я, прибувши до Батурина, привітав володаря якнайчемніше, як це належиться його ранзі, нічого не згадуючи про минуле. Проте він сам перший запитав мене, чи не буду я сином Антуана Балюза.

Одержавши від мене позитивну відповідь, володар Мазепа виявив найприхильнішим способом своє вдоволення, що його Прехристіянська Величність має на своїй службі сина його старого приятеля. П. Мазепа сам згадав свою молодість і те, що бачив мене не раз у Кракові, а потім зітхнувши, процитував:

Eheu! fugaces labuntur аіnni!

Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі два лікарі німці, з якими Мазепа розмовляє їх мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька в гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовою, бо він запевняв мене, що недобре володіє французькою...

Володар Мазепа вже поважного віку – на яких десять літ старший за мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий.

Він дуже поважаний у козацькій країні, де народ, загалом свободолюбний і гордий, мало любить тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою й розкішними приняттями в своїй резиденції для козацької старшини.

Розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у життю, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видко латинські книжки.

Кілька разів я дуже обережно навертав розмову на сучасну політичну кон'юнктуру, але мушу признатися, що нічого певного не міг витягнути від цього володаря. Він належить до тих людей, що воліють або зовсім мовчати, або говорити й не сказати. Все ж гадаю, що ледве чи любить московського царя, бо ані слова не сказав, коли я йому скаржився на московське життя. Одначе про корону польську п. Мазепа не заховав, що вона, мовляв, іде, подібно до стародавнього Риму, до занепаду. Про шведського короля говорив із пошаною, але вважає його за надто молодого. Що особливо було мені приємне – це почуття пошани, яке володар Мазепа виявляв до особи Його Величности [Людовика XIV], про якого багато розпитував мене й якому прохав засвідчити свою пошану й відданість.

С і ч и н с ь к и й В. Чужинці про

Україну. – С 120-124.

3./ ІЗ СПОГАДІВ ВЕЙГЕ [‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡] (І пол. XVIII ст.)

Ціла країна дуже плодовита, Сіверщина до того ще має багато лісів, ласкава природа не забула тут нічого, що належить до вигідного і задоволеного життя мешканців; мають вони копальні соли і заліза; та цього останнього тільки мало, більше привозять з інших місць; за те подибуються в них шкляні гути, де виробляють багато шкла до вікон і всяку шкляну посуду, хоч не таку добірну, як у Німеччині.

...Міста збудовані на високих горбах, заосмотрені палісадами або валами з стовбів, вбитих густо при собі; діри до стріляння в них дають можливість відбивати напади татар або розбійників, інших ворогів не мали вони на думці, тому й нема у них правильних фортифікацій... Збіжжя росте тут усюди в безмежній кількости. Воли і вівці їх мають прекрасну величину і добру породу, особливо вівці такі товсті, що ледве їх можна їсти. Коні дуже витривалі і люблені більше інших (тварин), задля швидкого бігу. Ще і це цікаве, що на цілій Україні не знайдеш ні одного каміння. Козаки всі ведуть однаковий спосіб життя і однаково вбираються. Мужчини зголюють собі на голові все волосся, і тільки над чолом залишається довгий чуб. Жінки носять на голові щось як шапки, цілком пласкі, як тарілки, й обвивають їх довгою плахтою; спідниця складається з тонкого волосяного сукна різноманітних кольорів, що прилягає досить тісно до тіла і віддає його форми.

... Запорожські козаки належать до українських і називаються так тому, що жиють за водоспадами Дніпра на островах... Поза мурами або заросляками вони, як і інші козаки, досить добрі, так само, як ворог уже побитий, у погоні; одначе до зачіпного бою на вільнім полі вони не надаються, хоч деякі з них служать також піхотою і уживають тягнених рушниць; бо їх стріляння йде занадто помалу й дають вогонь без ніякого порядку...

Ці (запорожці) б'ються також пішо, проти загального козацького звичаю, уживають тягнених рушниць, стріляють ними дуже докладно і тому мають славу найліпших вояків з поміж усіх.

Січинський В. Чужинці про

Україну. – С. 136-137.