Відсіч турецько-татарської агресії і боротьба

ЗА ВИЗВОЛЕННЯ ПІВДЕННИХ УКРАЇНСЬКИЇ ЗЕМЕЛЬ

В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ XVIІ ст.

Мета: Розглянути польсько-турецько-українські стосунки в останній чверті ХVІІ ст., з’ясувати позиції гетьманів П. Дорошенка та Ю. Хмельницького стосовно протурецької орієнтації, які прагнули об’єднати «розполовинену» Україну і зверталися по допомогу до султанської Порти. Прослідкували зміни в українсько-московських взаєминах на початку гетьманування І. Мазепи.

План

1. Наступ Туреччини і Криму на правобережні землі в першій половині 70-х років XVIІ ст. Позиція П. Дорошенка.

2. Перший Чигиринський похід.

3. Другий Чигиринський похід.

4. Гетьманування Ю. Хмельницького на Правобережжі.

5. Бахчисарайський мирний договір 1681 р. Трактат про «вічний мир» 1686 р.

6. Обрання І. Мазепи гетьманом. Коломацькі статті 1687 р.

ІНДЗ

Підготувати письмове повідомлення про 1-й і 2-й Чигиринський походи.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

У першому питанні потрібно звернути увагу на те, що «руїна» Правобережжя доповнювала глибоку кризу української державності. З часу укладення Слободищенського трактату територія Української козацької держави насильно поділена на підмосковську і підпольську частини. Андрусівський мирний договір між Росією і Польщею припиняв польсько-московську війну за рахунок розчленування України. Насильницькому поділу українських земель і руйнівній тенденції намагався протистояти П. Дорошенко. Зміцнюючи свої внутрішні позиції, він вдається до деяких реформаційних кроків: частіше скликає Військову Раду; формує постійне наймане військо, що мало забезпечувати незалежність від козацької старшини; організовує поновну колонізацію спустошених окраїн Правобережжя тощо. У зовнішньополітичній діяльності П. Дорошенко при допомозі татар прагнув звільнити від поляків Правобережну Україну і водночас вів переговори з Московією про повернення прав і вольностей Війську Запорозькому та об’єднання усіх українських земель у єдиній державі. Відкрите збройне протистояння з Польщею та непоступливість Московії підштовхували Дорошенка до союзу із султанською Портою. Визнання польським королем восени 1667 р. суверенітету гетьманату на Правобережжі ще більше посилювало протурецьку орієнтацію гетьмана.

Корсунська генеральна старшинська рада у березні 1669 р. погодилася на офійне прийняття турецького протекторату, хоча і відмовилась від складання присяги турецькому султанові. Влітку 1672 р. Порта розпочала воєнні дії проти Польщі і Правобережжя перетворилося на театр військових дій, а гетьман П. Дорошенко був змушений виступати на турецькому боці. Першому періоду польсько-турецької війни 1672-1676 рр. підвів підсумок Бучацький мирний договір (укладений у м. Бучачі – тепер Тернопильської області), за яким Подільське воєводство відходило до Туреччини, а з Брацлавщини і Південної Київщини виводилися польські залоги і на цій території визнавалась влада П. Дорошенка. Польський сейм відмовився затвердити Бучацький мирний договір і польсько-турецька війна продовжувалась. Туреччина вимагала від П. Дорошенка зруйнування фортець, сплати данини, розброєння населення. Виступаючи союзником турків і татар, які плюндрували Україну, гетьман остаточно втрачає владу і авторитет. За таких обставин у 1676 р. він зрікається гетьманства.

Відповіді на друге і третє питання передбачають розповіді про два Чигиринські походи 1677-1678 років. Вони були здійснені Туреччиною з метою оволодіння Правобережною Україною, а їх кульмінацією були спроби оволодіти Чигирином. Намагаючись утримати Правобережжя під своїм контролем, Туреччина проголосила Ю. Хмельницького «князем малоросійської України» і з невеликою частиною війська вислала на Поділля. Знову проголошений гетьманом, підданий турецького султана Ю. Хмельницький мав незвичайний титул: «Князь сарматський, Малої Росії-України і вождь Війська Запорозького».

Перший Чигиринський похід – серпень-вересень 1677 р. На Чигирин наступала 120 тис. турецько-татарська армія, в обозі якої знаходився і Ю. Хмельницький. Упродовж 3-х тижнів чигиринська залога із 24 тис. російських вояків і 5 тис. українських козаків утримувала оборону гетьманської столиці, аж поки на допомогу не підійшли російсько-українські сили під керівництвом Г. Ромодановського і гетьмана І. Самойловича. Залишивши під Чигирином 10 тис. вбитих вояків, турки 5 вересня зняли облогу міста і відступили.

Другий Чигиринський похід – червень 1678 р. Великий візир Кара-Мустафа із кіннотою кримського хана Мурад-Гірея повів під стіни Чигирина 130-140 тис. військо. Козацький корпус І. Самойловича налічував 50 тис. осіб, а під орудою князя Г. Ромодановського було 70 тис. вояків. 18 липня почалася облога міста. Ворожий табір на 10 км. розтягнувся вздовж р. Тяслина. Турки спробували зробити 25 підкопів під фортечні мури. У ніч з 11 на 12 серпня порохові склади були підпалені і захисники залишили місто.Війська і жителі Чигирина відійшли до м. Бужина, їх нездогнала турецька армія і упродовж 7 діб там тривали кровопролитні бої. Нарешті 20 серпня 1678 р. українсько-російське військо відступило на Лівобережжя. З падінням Чигирина пов’язувалась загибель правобережної козаччини, але ж і Туреччина припинила загарбницькі походи в Україну.

У четвертому питанні необхідно нагадати біографічні відомості про Ю. Хмельницького і детальніше зупинитися на його діяльності після Чигиринських походів. Зокрема, звернути увагу на те, що у 1678-1679 рр. він спробував за допомогою турецько-татарського війська встановити владу над Лівобережною Україною, але зазнав невдачі. Після підписання Бахчисарайського миру у 1681 р. Ю. Хмельницький ьув позбавлений гетьманства. Упродовж 1681-1685 рр. він жив у Немирові. У 1685 р. його знову призначили «гетьманом України». Але не виправдавши сподівань своїх покровителів, був страчений турками у 1685 році.

П’яте питання – це розповідь про договір про перемир’я, укладений на 20 років між Росією, Туреччиною і Кримським ханством. Підписаний 13 січня 1681 року у Бахчисараї. Згідно з договором, Лівобережна Україна, Київ і Запорожжя визнавалися володіннями Росії. Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишалися під владою Туреччини. Територія між Південним Бугом і Дністром мала залишатися незаселеною. Татари зберігали право кочувати в південноукраїнських землях. Росія мала щороку сплачувати кримському ханові «казну». Бахчисарайський мирний договір в черговий раз перерозподілив українські землі між сусідніми державами, завершив збройне протистояння між цими державами за володіння Правобережною Україною і значно посилив московський вплив в Гетьманщині.

Кінцевий підсумок багаторічної боротьби Росії і Польщі за оволодіння українськими землями в період Руїни підвів «вічний мир». Трактат про «Вічний мир» був підписаний 6 травня 1686 року в Москві. Він ґрунтувався на положеннях Андрусівського договору 1667 року. Складався з преамбули і 33 статей. Річ Посполита визнавала належність до Московського царства Лівобережної України, Києва, Запорожжя, Чернігово-Сіверщині з Черніговом і Стародубом. Вона відмовилась від претензій на Київ, отримавши за це 146 тис. руб. компенсації. Брацлавщина та Південна Київщина мали залишатися нейтральною населеною зоною між обома державами. Північна Київщина, Волинь і Галиччина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини. Цим договором було остаточно затверджене насильницьке розчленування України.

Готуючи відповідь на шосте питання, потрібно ознайомитись з біографічною літературою про І.С. Мазепу (бл. 1639-1709) і скласти розповідь про початок його гетьманування. На козацькій раді над р. Коломаком (тепер Харківська обл.), яка відбувалася 25 липня 1687 р. І. Самойловича, звинуваченого за невдачу у Кримському поході, було позбавлено гетьманської булави. Гетьманом обрано генерального осавула Івана Мазепу. Тоді ж, новообраний гетьман з козацькою старшиною уклав з представниками московського уряду міждержавний договір. Договір складався з 22 статей, в його основі лежали попередні українсько-московські договори, а найбільше – Глухівські статті 1669 р.

Коломацькі статті декларативно підтверджували права і вільності козацтва, але водночас закріплювали посилення царської влади на Лівобережній Україні. Гетьман позбавлявся права без царського указу знімати з посад старшину, а старшина – скидати гетьмана. Козацька старшина зобов’язувалася наглядати за гетьманом і доносити на нього царському уряду. Московські воєводи з гарнізонами залишались в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині та Острі. Козацький реєстр мав становити 30 тис. Резиденцією гетьмана призначено м. Батурин. Гетьмана охороняти мав полк московських стрільців, що утримувався за місцевий кошт. Гетьманському уряду заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іноземнами державами. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Українцям заборонялася торгівля з Кримом і було заборонено торгувати горілкою і тютюном в Росії. Гетьман і старшина мали дбати про тісне державне об’єднання України з Московською державою, заохочувати зближення з великоросами шляхом укладанням змішаних шлюбів.

Коломацькі статті були черговим кроком на шляху дальшого обмеження державних прав України.

 

Основна хронологія:

30 січня 1667 р. – Андрусівський мир;

18 жовтня 1672 р. – Бучацький мирний договір;

17 жовтня 1676 р. – Журавненський мирний договір;

серпень-вересень 1677 р. – Перший Чигиринський похід;

червень-серпень 1678 р. – Другий Чигиринський похід;

13 січня 1681 р. – Бахчисарайський мирний договір;

6 травня 1686 р. – Трактат про «Вічний мир»;

1687-1709 рр. – гетьманування Івана Мазепи;

25 липня 1687 р. – Коломацькі статті.

 

Опорні поняття та терміни:

РУЇНА – період в історії України, що почався з другої половини ХVІІ ст. Цей термін ввів в історичну науку М. Костомаров. Більшість істориків схиляються до думки, що «руїна» тривала після смерті Б. Хмельницького і до початку праління І. Мазепи – 1657-1687 рр. Цей період характерний ослабленням Української держави, гострою боротьбою старшинських угрупувань за гетьманську булаву, втручанням Польщі, Московії, Туреччини у внутрішні справи України задля досягнення власних загарбницьких планів. Наслідками цього стали розчленування України, втрата незалежності молодою Українською державою, величезні людські жертви і матеріальні руйнування. Занепад, згасання національно-визвольної боротьби, безнадія і зневіра у майбутнє, що запанувала в душах багатьох людей, були найтрагічними наслідками цього періоду.

ЧИГИРИН – перша гетьманська столиця, резиденція гетьманів Б. Хмельницького, І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Терері та П. Дорошенка. В середині ХVІІ ст. місто поділялось на дві частини: «мале місто» – замок і основні укріплення, які знаходились на високій Замковій горі над р. Тясмином, і «велике місто», яке розташовувалось під горою. Обидві ці частини були обнесені муром. Замок був головним оборонним вузлом Чигирина. Це була дерев’яно-земляна фортеця завдовжки 200 і завширшки 150 м, яка мала чотири башти, оточені дубовим тином. На кінець 50-х рр. ХVІІ ст. фортеця мала три ряди мурів та ровів, 45 гармат. За П. Дорошенка в замку було споруджено великий мурований бастіон. Під час Чигиринський походів 1677-1678 років місто було напівзруйноване. За Прутським трактатом 1711 р. Чигирин відійшов під владу Польщі.

Література:

1. Величко С. Літопис. – К., 1992.

2. Володарі гетьманської булави. – К., 1994.

3. Заруба В.М. Придніпров’я під час Кримських та Дніпровських походів кінця XVIІ ст. // Український історик. – 1990. - № 1-4. – С. 55-65.

4. Заруба В.Н. Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской агрессией (последняя четверть XVIІ века). – Харьков, 1993.

5. Літопис Самовидця. – К., 1971.

6. Мельник Л. Лівобережна Гетьманщина періоду стабілізації. – К., 1995.

7. Панашенко В.В. 300-річчя героїчної оборони Чигирина від турецько-татарської агресії // УІЖ. – 1977. - № 8.

8. Яковлєва Т.Г. Кримсько-татарський фактор у політиці гетьманів України у 60-ті рр. XVIІ ст. // УІЖ. – 2003. - № 2. – С. 14-24.

 

СЕМІНАР № 29