Українська культура й духовне життя на початку XX ст

2. Модернізм у літературі, архітектурі, скульптурі.

3. Особливості українського модерну.

У цей час у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції — збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український грунт новітніх європейських зразків художнього самовиразну (модернізм). Своєрідною синтезною моделлю народництва і модернізму стала "нова школа" української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина), яка в своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи та ін. з новітніми європейськими здобутками — символізмом та психоаналізмом.

В українській літературі першим модерністські гасла висунув у 1901 р. поет М. Вороний, який на сторінках "Літературно-наукового вісника" у програмному відкритому листі закликав повернутись до ідеї "справжньої запашної поезії", тематично і жанрово розширити існуючі у тогочасній літературі рамки. Естафету у М. Вороного прийняла група галицьких письменників "Молода муза" (П. Карманський, В. Пачковський, 0. Луцький та ін.), яка у 1907 р. оприлюднила свій маніфест, що містив критичні зауваження щодо реалізму в літературі та орієнтувався на загальноєвропейські зразки та тенденції.

Наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що знайшло свій вияв у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їх форми. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були В. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість у лініях фасаду. Українська скульптура початку XX ст. теж не уникла модерністських починань. Під впливом західних мистецьких шкіл формується ціла плеяда українських скульпторів-модерністів — М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко, П.Війтович та ін. їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. 0. Архипенко збагатив мову пластики XX ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже виразним елементом композиції. Руці цього майстра належать "Ступаюча жінка", "Жінка, яка зачісується" та інші твори.

У живописі прихильниками модерністських експериментаторів були М. Жук, 0. Новаківський, В. Кричевський і Ф. Кричевський та ін.

Варто підкреслити, що український варіант модернізму був досить своєрідним і мав свої особливості. У силу того, що українські землі не мали власної державності, були роз'єднані і фактично перебувало в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськими країнами, отже і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими. Ці фактори і визначили приглушений, слабовиражений, нерозвинутий характер українського модернізму. Окремі злети світового рівня тільки відтіняли загальну провінційність та глибоку традиційність української культури.