Націоналістичний рух у роки війни

 

Головними учасниками Великої Вітчизняної війни були, з одного боку, війська фашистської Німеччини та її сателітів, з іншого – багатонаціональний радянський народ і його Червона Армія. Однак в Україні у війну втрутилася третя сила — Організація українських націоналістів (ОУН) та її військові формування «Нахтігаль», «Роланд», «Поліська січ», УПА, дивізія СС «Галичина».

ОУН була створена у 1929 р. Євгеном Коновальцем, колишнім полковником січових стрільців. У 1940 р. розкололася на 2 проводи – поміркований ОУН-М (А. Мельник) і радикальний ОУН-Б (С. Бандера). Керівництво обох проводів пов'язувало свої політичні сподівання з перемогою фашистської Німеччини над СРСР. Напередодні Великої Вітчизняної війни ОУН утворила з числа західних українців два ба­тальйони — «Нахтігаль» і «Роланд», які під керівництвом німецьких офіцерів і у складі німецьких військ виконували каральні функції в Україні і Білорусії.

30 червня 1941 р. у Львові українські націоналісти зробили спробу створення Української держави (прем'єр Я. Стецько). Було проголошено Акт відновлення української держави. Наступного дня цей намір був підтриманий головою греко-католицької церкви митрополитом А. Шептицьким. У «Акті» було заявлено, що Українська держава буде тісно взаємодіяти з Німеччиною, щоб «під проводом Адольфа Гітлера утворити новий лад у Європі й світі», однак окупаційна влада поставилася до цієї події негативно: у плани німців не входила будь-яка українська державність. На початку липня значна частина керівників ОУН, у т. ч. С. Бандера і Я. Стецько, були заарештовані.

За цих обставин і в умовах, коли масові репресії та інші злодіяння окупантів викликали ненависть українців, керівники ОУН-Б змушені були оголосити боротьбу як проти «совєтів», так і проти «германів». Так у 4-му номері «Бюлетеня» ОУН за квітень 1942 р. зазначалося, що замість радянського тоталітаризму прийшов тоталітаризм націонал-соціалістичний. Восени 1942 р. (офіційною датою вважається 14 жовтня) утворюється Українська повстанська армія (УПА), яка була побудована за принципом регулярної армії. Її командирами протягом різних років були Д. Клячківський (Клим Савур), Р. Шухевич (Т. Чупринка), В. Кук (Леміш).

У 1942-1944 рр. українські націоналісти контролювали значні території Волині та Полісся з населенням 4 млн. людей. Були непоодинокі випадки нападів підрозділів УПА на німецькі гарнізони й окремі пости, інші партизанські дії. Однак, по-перше, масштаби такий бойових дій явно поступаються радянсько-німецькому фронту та іншим фронтам 2-ї світової війни, по-друге, бандерівці набагато більшу активність виявляли, щоб зашкодити діям радянських партизанів і тиловим частинам Червоної армії. Зі свого боку, керівництво СРСР вважало українських повстанців такими ж ворогами, як і фашистів. За вказівками Й. Сталіна у січні 1943 р. було розроблено план передислокації партизанських загонів з Росії та Білорусії в Україну, перед якими було поставлене завдання у ході рейдів розгромити частини УПА. Це призводило до непотрібних людських втрат з обох сторін. Також з діяльністю УПА пов’язується українсько-польський етнічний конфлікт. Зокрема, польська Армія Крайова, яка була підпорядкована польському еміграційному уряду в Лондоні, намагалася опанувати до приходу радянських військ землі, втрачені Польщею у 1939 р.. У 1943-1944 рр. частини цієї армії за допомогою польської поліції та шовіністичних формувань місцевого населення знищили тільки на Холмщині близько 5 тис. українського населення та спалили десятки українських сіл. У відповідь за наказом головнокомандувача УПА Р. Шухевича було створено Холмський фронт. Унаслідок кривавого протистояння обидва народи зазнали великих втрат, які обчислюються десятками тисяч загиблими жителями краю.

У 1944 р., коли Німеччина зазнала воєнних невдач, С. Бандера і ще 300 впливових оунівців були німцями відпущені на волю. Фашистське керівництво також погодитися зі створенням українського військового формування у складі німецьких збройних сил. У 1943 р. з числа українських націоналістів була сформована дивізія СС «Галичина». У липні 1944 р. ця есесівська дивізія була розгромлена радянськими військами під Бродами. Частина її вояків приєдналася до УПА. У 1944–1945 рр. і повоєнних роках УПА вела терористичну боротьбу в тилу Червоної Армії та проти органів радянської влади.

Збройна боротьба УПА проти Радянської влади продовжувалася до 1947 р., після чого її залишкам вдалося відійти на Захід. У Західній Україні націоналістичне підпілля діяло до середини 1950-х рр. Така вперта і з воєнного боку практично безнадійна боротьба пояснюється тим, що українські націоналісти сподівалися на третю світову війну та на перемогу в ній англо-американського блоку.

 

14.5. Значення Перемоги над фашизмом для українського народу

 

Останнім часом суспільству нав’язана дискусія, чи правильно вважати радянсько-німецьку війну Великою Вітчизняною війною. Але факти свідчать, що війна була справді народною вітчизняною і у ній вирішувалися питання про існування не тільки радянського суспільного устрою, але й самого українського народу. Коли б Червона Армія зазнала поразки, як планувало командування нацистської Німеччини, то про будь-яку українську державність не могло бути й мови. Очевидно, що фашисти хотіли знищити більшість населення України, а інших перетворити в рабів. Але, важко заперечувати і те, що на початку війни мільйони громадян УРСР були незадоволені сталінським режимом та сподівалися, що німецька влада буде кращою. Цим можна пояснити і величезний недобір в Червону Армію під час демобілізації у перші місяці війни, і масове дезертирство з фронту, і величезну кількість полонених, які просто не бажали воювати.

Тим не менше переважна більшість українського народу прагнули захистити свої родини, свою батьківщину, соціалістичні завоювання. Населення окупованих територій також дуже скоро повною мірою відчуло, що таке фашистський режим на практиці і чого можна очікувати у разі перемоги Німеччини. Як і більшість бійців Червоної Армії, українці виявили масовий героїзм і мужність на фронті. Понад дві тисячі українців були удостоєні звання героя Радянського Союзу, 31 з них – двічі, один – І.М. Кожедуб – тричі.

Перемога СРСР у війні з Німеччиною посилила радянську державу та її позиції на міжнародній арені. Україна, яка разом з Росією і Білорусією винесла на собі основний тягар війни, стала одним із засновників і членів ООН. Серед важливих результатів розгрому фашизму було об'єднання майже всіх українських земель у складі однієї держави. Щоправда, перемога радянського народу була використана сталінським режимом для свого зміцнення.

Отже, війна зумовила кардинальні зміни у суспільному житті України.

З одного боку, це велика розруха та гігантські збитки, численні людські жертви. З іншого – завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, зростання у людей впевненості у своїх сили, посилення національної свідомості, концентрація у межах однієї держави основної частини українських етнічних земель.

 

Контрольні запитання

1. Які причини, передумови і характер ІІ світової і Великої Вітчизняної війни?

2. Коли і в яких умовах відбулося об’єднання основної частини українських земель?

3. Які були плани фашистської Німеччини стосовно України?

4. Проти кого і за що воювала УПА?

5. Що було спільного і відмінного між 2-ма течіями ОУН – бандерівцями та

6. мельниківцями?

7. Що Вам відомо про бойові дії Червоної Армії по визволенню України?

8. Чому відбувся українсько-польський етнічний конфлікт?

9. Яку роль у визволенні України відіграли партизанський рух і радянське підпілля?

10. Яку ціну заплатив український народ за перемогу?

11. Яке політичне значення перемоги СРСР над фашизмом для українського народу?

 

ХV. Україна у складі радянської супердержави

(1946-1965)

Ключові слова: «холодна війна», народна демократія, система соціалізму (соціалістичний табір), переселення, відбудова, трудова звитяга, голод, критика культу особи, десталінізація, «відлига», цілина, волюнтаризм, реформи, партномеклатура.

Повоєнний період був надто складним в історичній долі українського народу. Особливості його політичного життя визначали різноспрямовані процеси і тенденції. Чи не вперше майже всі етнічні українські землі були зібрані в одній державі. Україна, хоч і частково, стала суб’єктом міжнародного права. У спрямуванні до індустріального суспільства інтенсивно розвивалася її економіка. Тоталітарний режим не міг зупинити духовний розвиток українства.