Козацько-селянських повстань 16-17 ст

У 20-30-і pp. XVII ст. Україною прокотилася хвиля козацьких повстань. Вони мали такі загальні причини: швидке зростання магнатського землеволодіння. Магнати намагалися захопити землі, що належали козакам, у напрямку на південь України поширювалися фільварки – великімагнатські землеволодіння, на яких використовувалася праця селян-кріпаків. Збіжжя, що вирощували у фільварках, експортувалося на європейський ринок; *збільшення панщини до 3-6 днів на тиждень, що викликало збільшення втікачів на Січ; *переслідування православних міщан, які повинні були відбувати найрізноманітніші повинності, зокрема й панщину. Все це викликало масове покозачення. Мешканці міст, містечок і сіл відмовлялися визнавати владу старост, запроваджували порядки на взірець козацьких. У 1630-1631 pp. на Переяславщині спалахнуло повстання під проводом Т. Федоровича (Трясила), що закінчилося підписанням Куруківської угоди з поляками, за якою козацький реєстр збільшувався до 8 тисяч. Значною перемогою українців стало прийняття польським сеймом «Статей для заспокоєння народу руського», за якими розширювалися права православних, відновлено права православної церкви. Однак щоб перешкодити зв'язкам повстанців з Запоріжжям, поляки побудували на Дніпрі фортецю Кодак, однак у 1635 р. козаки на чолі з І. Сулимою зруйнували її. Нове повстання 1637 р. очолив запорізький гетьман П. Бут (Павлюк) зі сподвижниками К. Скиданом та Д. Гунею. Повстання охопило Київщину, Полтавщину та Чернігівщину. Повсталі мали намір визволити всю Україну, але невдовзі були розбиті. Наслідком поразки стало прийняття польським сеймом «Ординації Війська Запорізького», за якою реєстр зменшувався до 6 тис, ліквідовувалася виборність козацьких старшин, відбудовувався Кодак. Повстання 1638 р. очолив запорізький гетьман Я. Острянин (Остряниця). Під його знамена стало 20 тис. повстанців, яких підтримали реєстрові та донські козаки. Повстання розгорнулося на Лівобережній Україні. Після битви під містечком Жовни на Сулі повстанці відступили у межі Московської держави. Обравши гетьманом козацького війська полковника Д. Гуню, повстанці отаборилися біля р. Старець (притока Сули). Після двомісячної облоги табору польськими військами почалися переговори. Козаки присягнули не піднімати повстань і коритися владі Речі Посполитої. Ця присяга дістала назву «криваве зобов'язання». Поразки визвольних змагань початку XVII ст. призвели до того, що протягом 1638-1648 pp. не відбулося жодного повстання. Поляки назвали ці роки «золотим спокоєм». Але це було затишшя перед бурею, повстання показали силу козаків, не повну готовність поляків до їх придушення. Як наслідок 1648 р. почалася Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького.

8. Початок нац..- визвольної війни в Укр. під проводом Б. Хмельницького (1648-49)

Наприкінці січня 1648р. в Укр. Поч.. антипольське повстання.

Перші перемоги повстанців: 19 квітня – 6 тра. 1648 – битва під Жовтими водами(загинув командувач польського загону Стефан Потоцький) 15-16 тра. – битва під Корсунем(у полон потрапили польські командувачі М. Потоцький і М. Калиновський. 11-13 вересня – битва під Пилявцями(польські війська втікали. Козакам дісталися 90 гармат, запаси пороху та зброї) 27 вер. – 16 жовт.- облога Львова(львів’яни викупили за 1 млн. золотих) 28 жовт.- 14 лист. – облога Замостя(перемир’я з Польщею)

Умови перемир’я: припинення воєнних дій; повернення козаків їхніх вольностей; учасники повстання амністовані.

28 грудня 1648 р. Хмельницький повернувся до Києва.

Напрям діяльності Б. Хмельницького взимку 1648-49: формує київський полк; встановлює дипломатичні відносини з Туречч., Угорщ., Молдов., Московсьим царством.; веде переговори з польським урядом, вимагаючи ліквідувати в Укр. Уніатську церкву, повернути запоріз. Війські всі привілегії та вольності, взнати гельмана васалом польського короля; проводить мобілізацію війська.

9. Внутрішня і зовнішня політика І. Мазепи

1)Діяльність І. Мазепи як гетьмана припадає на складний період. У Росії в цей час, за правління Петра І, відбувається зміцнення абсолютизму і посилюється наступ на автономні права України. І. Мазепа, як талановитий дипломат і державний діяч, намагався запобігти цьому, тому проводив хитру, обережну, гнучку політику. Він завойовував довіру Петра І, використовуючи це для забезпечення інтересів Гетьманщини та своїх власних. Він ревно виконував накази царя, особливо надаючи активну допомогу у війні з Туреччиною під час Азовських походів. Одночасно І. Мазепа проводив політику зміцнення влади козацької старшини, роздає їй земельні володіння. Не забуває й про себе і стає одним з найбагатших людей в Європі, володіючи 100 тисячами кріпаків.
Також І. Мазепа виступає і як меценат. Він виділяє багато грошей на розвиток релігії та культурних установ, будує чудові церкви. У 1701 р. Києво - Могилянський колегіум дістає статус академії. За І. Мазепи відбувається її розквіт, кількість студентів досягає 2 тисяч. Також при І. Мазепі засновується чимало шкіл і друкарень.
Зміцнення старшинського землеволодіння вело до відродження феодальних відносин у Гетьманщині, до посилення експлуатації селян і рядових козаків. Щоб запобігти соціальній напрузі, І. Мазепа намагався врегулювати повинності селян та забезпечити права рядових козаків. Але в цілому, внутрішня політика І. Мазепи, яка за змістом була класовою, в інтересах козацької старшини, сприяла зміцненню в Гетьманщині феодальних порядків.
2) У зовнішній політиці І. Мазепа прагнув поширити свою владу й на Правобережну Україну. У 1704 р., в умовах війни Росії зі Швецією, Мазепа, за дозволом Петра І, окуповує Правобережжя. У 1700-1721 рр. тривала Північна війна Росії зі Швецією, під час якої політика І. Мазепи починає змінюватись. В умовах війни Петро І посилює вимоги до Гетьманщини, практично ігноруючи її автономний статус, а саме: вимагаючи участі козацьких полків у бойових діях за межами України, встановлюючи нові повинності, вимагаючи людей на будівництво каналів та фортець. Також царем виношувалися плани про перетворення козацьких полків на регулярні частини російського війська, про позбавлення Гетьманщини автономного статусу. Восени 1708 р. армія шведів прямує до Гетьманщини, що ставить І. Мазепу перед вибором І він його робить. У жовтні 1708 р. І. Мазепа відкрито переходить на бік Карла ХІІ. Реакція Петра І була адекватною. Відразу ж з'являється маніфест про зраду гетьмана, а сам він піддається церковній анафемі. Єдиним визначним успіхом І. Мазепи став перехід у березні 1709 р. на бік Карла ХІІ Запорозької Січі, коли до шведів прийшли кілька тисяч запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костєм Гордієнко. У відповідь у травні 1709 р. російські війська захопили та зруйнували Запорозьку Січ. Нарешті, 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, яка закінчилася поразкою шведів. У цьому ж році І. Мазепа помер у Бендерах.

10. Монгольська навала на укр.землі.

1241 — відносно сучасна назва історичних подій, які відбувалися у XIII–XIV століттях на землях Русі. Під час цих подій відбулися значні зміни в суспільному і державному устрої тодішніх руських князівств, в результаті яких більшість з них були включені до складу царства Ординського, найбільшої держави світу тих часів. Русь зазнала Монголо-татарської навали в 1237–1241 роках. Протягом зими 1237–1238 років військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства та всі Північно-Східні землі Київської Русі. У 1239 році монголи оволоділи Переяславом Руським і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного1241 року були завойовані Галицька та Волинська землі. Загарбання Давньої Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськимидружинами і народним ополченням. Одна з причин поразки полягала у розрізненості князівських дій, в непідготовленості більшості міст до оборони. Батиєва навала принесла неймовірні нещастя давньоруському народові, уповільнила його розвиток, відкинула Русь на кілька століть назад. Встановилося ординськеіго, яке законсервувало феодальну (удільну) роздрібненість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності.

11. Київська держава за перих князів

Київська Русь пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Змістом першого етапу було утворення і становлення Давньоруської держави династії Рюриковичів, активне розширення її кордонів, формування системи васально- ієрархічних відносин, протистояння з Візантією, Хозарським каганатом, печенігами.

У 879 р. помер володар Новгородської землі князь Рюрик, і владу передали Олегу - регенту малолітнього сина Рюрика - Ігоря. Літописний документ свідчить, що у 882 р. Олег здійснив похід на Київ, вбив Аскольда і захопив владу. Київ став столицею об'єднаного князівства.

Олег (882-912 рр.).

За час свого князювання Олег приєднав до Русі сіверян, древлян, уличів, тиверців, племена кривичів, радимичів та новгородських слов'ян. Олег ходив походами на Візантію, уклав з нею вигідні договори (907 р., 911 р.).,так за умовами першого договору руські купці вели торгівлю без сплати мита і безкоштовно могли перебували в Константинополі протягом шести місяців. Другий договір передбачав і регулював відносини між обома державами в різних випадках і сферах.

Під час здійснення одного із численних походів на сусідні території князь Олег загинув.

Ігор (912-945 рр.).

В 914 році Ігор здійснив похід на древлян, які намагалися відокремитись від Києва. У 941 році він організував похід на Візантію, щоб забезпечити інтереси торгівлі. В 944 р. відбувся другий похід Ігоря на Візантію, який вводив обмеження купцям з Київської держави, але забезпечував їх основні інтереси. Численні і широкомасштабні воєнні походи вимагали значних витрат і ресурсів, що підштовхувало князя збільшувати данину із підкорених земель. Одне із таких збирань данини в 945 р. Призвело до повстання древлян, під час якого було вбито Ігоря.

Ольга (945-964 рр.).

Княгиня Ольга провела реформу, якою внормувала розміри повинностей з феодально залежного населення. В зовнішній політиці Ольга керувалася виключно дипломатією. У 946 р. та 957 р. вона відвідала Константинополь, була прийнята візантійським імператором, прийняла християнську віру, провела переговори про відносини двох держав. В часи правління княгині Ольги зріс міжнародний авторитет Київської держави.

Святослав (964-972 рр.).

В 964-966 рр. Святослав здійснив походи до Оки і Волги, де підкорив в'ятичів та фінські племена, знищив Хозарський каганат, хоча цим самим відкрив кочівникам Азії (печенігам) шлях на Русь. В 968 р. Святослав вирушив у Болгарію, маючи на меті поширити свою владу на Дунаї та Балканах. Він втрутився у війну Болгарії та Візантії. Під час другого походу Святослава на Балкани відбулась вирішальна битва під Доро-столом. Наслідком битви стали переговори Русі та Візантії. В 972 р., повертаючись додому після одного з походів, Святослав зіткнувся з печенігами і загинув у бою. За часів Святослава значно зростає територія та роль Київської держави у вирішенні міжнародних питань.

Характерними ознаками цього етапу історії Київської Русі були: розширення території країни; вихід на міжнародну арену; зосередження уваги на зовнішій, а не на внутрішній політиці; активність князя і військової дружини у військовій сфері. Негативними факторами влади на той час ще була недостатня консолідованість території держави, слабкість великокнязівської влади, несформованість системи васально-ієрархічних відносин.

12. Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України.

1.Польща та Литва обєдналися в Річ Посполиту. 2. Державу очолив один правитель король Польський і великий князь Литовський. 3. Король обирався Польсько Литовським сеймом. 4. Створено єдині органи державного управління. 5. Запроваджена єдина монета. 6. Польська шляхта отримала право на землеволодіння в литві, а литовці в польщі. 7.польща та литва проводили спільну політику. 8. Українські землі переходили під владу польщі й ділилися на 6 воєводств. Наслідки Майже всі укр.. держави обєдналися в одній державі. 2. Сприяло розвитку економіки, а з іншого боку посиленні експлуатації селянства. 3. Українські міста перетворюються на магнатсько – шляхетські резиденції. 4. Укр.. землі залучаються до міжнародної торгівлі.. Поширюється католицизм, наступ на православ’я.

13.Конституція Пилипа Орлика- перша конституція України. Її значення.

У квітні 1710 р. в Бендерах (Молдова) гетьманом на еміграції було обрано Пилипа Орлика, вихованця Києво-Могилянської академії, який був при Мазепі генеральним писарем. На козацькій раді прийнято документ «Пакти і Конституція прав і вільностей війська Запорізького», що став першою писаною конституцією у світі. В документі, що складався з 16 статей: *проголошувалася незалежність України в межах Зборівського договору 1649 року; *Україна перетворювалася на аристократичну республіку; *законодавчою владою ставала Генеральна рада, що обиралася зі старшини та представників від полків і збиралася тричі на рік (на Різдво, Великдень, Покрову); *гетьман зосереджував у своїх руках виконавчу владу; *листи інших держав гетьман мав зачитувати старшині, так само, як і відповіді на них, за необхідності міг зберігати ці відомості в таємниці; *скарбницею Війська Запорізького розпоряджався генеральний підскарбій. Конституція вперше в Європі започатковувала поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Та оскільки гетьман перебував за кордоном, ця конституція діяла на контрольованій території лише до 1714 року. Уклавши договір з Туреччиною, війська Орлика розпочали наступ на Україну, дійшли до Білої Церкви, однак через зраду татар змушені були повернутися. Натомість до Молдови дійшли війська Петра І, де в липні 1711 р. вони були розбиті. Однак Орлику не вдалося скористатися поразкою російських військ, і в 1714 р. він виїхав до Західної Європи. Жив у Швеції, Німеччині, Франції, а останні 20 років свого життя – в Туреччині.

14.Українське козацтво в боротьбі проти агресії Туеччини та Кримського ханства в першій пол. 17 ст. Перто Сагайдачний.

Політична, військова та просвітницька діяльність гетьмана. Сміливі виступи козаків у XVI — на поч. XVII ст. завдавали відчутних ударів ординцям. Проте їхні грабіжницькі набіги на землі України не припинялися. Із розвитком Запорозької Січі боротьба проти агресії Османської імперії набрала активного наступального характеру. Наприк. XVI ст. козаки розгорнули наступ на володіння султанської Туреччини та її васала — Кримського ханства. Особливо вдалі морські походи козаків на турецько-татарські фортеці припали на перші два десятиліття XVII ст. Про ті часи говорять як про добу героїчних походів. Так улітку 1606 р. козаки завдали удару по Акерману, Кілії, Варні. Вкрай занепокоєний султан наказав перетнути Дніпро залізним ланцюгом, залишивши посеред річки браму, на яку з кріпосних веж було націлено гармати. Проте восени 1608 р. запорожці здобули Перекоп, а невдовзі Ізмаїл, Кілію та Акерман. Найпотужнішого удару козаки завдали 1616 p., здобули Кафу — найбільший невільницький ринок у Криму. Успіх козацьких морських експедицій початку XVII ст. був зумовлений талановитим керівництвом-від середини першого десятиліття майже всі великі морські та суходільні походи козаків очолював Петро Конашевич-Сагайдачний. Він напри. XVI ст. подався на Запорожжя, де швидко здобув авторитет. Брав участь у численних походах козаків, а незабаром став їх очолювати. Уславився як видатний держ діяч. Прагнучи створити могутню антитурецьку коаліцію, провідну роль у якій покладав на козацьку республіку,Сагайдачний установив дипломатичні зв'язки з Московською держ., Грузією, Іраном. Початок гетьманування Сагайдачного припав на 1605—1610 pp. На гетьманство його обирали кілька разів.Сагайдачний прагнув збільшити козацькі сили, розширити реєстр. Завдяки діям гетьмана було вперше створено дисципліновану козацьку армію, озброєну до останнього козака вогнепальною зброєю і тогочасною артилерією. Готуючи козацтво до активної наступальної боротьби проти Османської імперії, домігся зростання кількісного складу запорозьких флотилій, у яких чисельність «чайок» досягла кількох сотень. Сагайдачний розумів, що в політиці багато важать мирні дипломатичні заходи. За це його поважали при королівському дворі. Залишаючись зовні вірним королю, гетьман неухильно обстоював козацькі права. Усупереч численним домовленостям із польським урядом, які забороняли козакам здійснювати походи проти Туреччини, Сагайдачний вдавався до нових атак, що загострило відносини між Османською імперією та Польщею аж до стану війни. За умов постійної загрози з боку Туреччини Польща не наважувалася знищити козацтво- свого союзника в боротьбі проти турків.Сагайдачний брав активну участь у тогочасній європейській політиці. Підтримуючи наміри польського королевича Владислава здобути корону Московської держави, гетьман на поч. літа 1612 р. повів 20-тисячне козацьке військо на Москву.Козаки здобули численні міста й фортеці, розбили московські війська, підійшли до Москви, безперешкодно оточили її та з'єдналися з силами королевича. Мирну угоду між Московією та Річчю Посполитою було підписано 1 грудня 1618 р. (перемир'я між двома державами укладалося на 14,5 років; Польсько-Литовська держава повернула загарбані раніше Московією Смоленщину і Чернігово-Сіверську землю). Гетьман підтримував православну церкви, був ініціатором відновлення вищої ієрархії православної церкви, фактично втраченої після Берестейської унії. Відкритий вступ Війська Запорозького до братства мав для укр. визвольного руху величезне значення. В 1620 р. стало можливим повернення православній церкві її ієрархів. Відновлення ієрархії православної церкви в Україні польський уряд не визнав, проте до каральних дій не вдався, бо Польща перебувала в стані війни проти Туреччини. Визнав сталолише у 1632 р. Хотинська війна. 5—7 червня 1621 р. в урочищі Суха Діброва на Черкащині відбулася спільна рада реєстрового й нереєстрового козацтва, на якій розглядалися пропозиції польського сейму щодо участі козацтва у війні проти Туреччини. Козацька рада ухвалила виступити спільно з поляками за умови польським урядом визнання прав козацтва, розширення реєстру, дотримання релігійної рівноправності, підтримки відновленої церковної ієрархії. Тим часом на березі Дністра під Хотинською фортецею зійшлися 35-тисячна польська й 250-тисячна турецько-татарська армії. Польське командування з нетерпінням чекало на козацькі загони. Незабаром з Варшави прибув Сагайдачний. З'ясувавши з польським командуванням деталі операції, він рушив під Могилів-Подільський, де перебували козаки. Під час маршу від Могилева-Подільського до Хотина Сагайдачного було обрано гетьманом. Під керівництвом Сагайдачного козаки відбили 9штурмів, здійснили серію нічних атак, які, за винятком 1, були успішними - найвагоміший внесок у перемогу під Хотином зробило українське козацтво. 29 вересня між Річчю Посполитою й Туреччиною було укладено мирний договір. Завдяки Хотинській війні Польща відвернула загрозу втрати чималих територій. Перша гучна перемога над турецькою армією, здобута в суходільних боях, мала величезне міжнародне значення. Найбільша турбота Сагайдачного після Хотинської війни — домогтися про скасування унії та визнання православної ієрархії. Та 10 квітня 1622 р. він помер од рани, яку дістав під Хотином. Під стінами Хотинської фортеці відкрито пам'ятник гетьману.

15.Схарактеризуйте українсько-московський договір 1654р. Причини та наслідки

На другому етапі Визвольної війни (1649-1654 pp.) боротьба йшла з перемінним успіхом. У той час, коли Хмельницький намагався налагодити зв'язки з сусідніми державами –поляки 1651 p. розпочали наступ на Україну. Після того, як козацькі полки були розбиті під Берестечком у червні 1651 р. і відступили під тиском литовської армії, Хмельницький підписав Білоцерківський договір (вересень 1651 р.), за яким гетьманське управління обмежувалося тільки Київським воєводством, реєстр скорочувався до 20 тис, а польська шляхта отримувала право повертатися до своїх маєтків. У 1652 р. польське військо було розбите під Батогом, а в 1653 р. через нову зраду союзника – кримського хана, Хмельницький не зміг розгромити основні сили польської армії. Оскільки козаки були знесилені численними битвами, Хмельницький розпочав пошуки воєнного союзника. Єдиним можливим союзником за цих умов було православне Московське царство. В жовтні 1653 р. Земський собор у Москві після довгих вагань прийняв рішення про прийняття України «під високу руку» московського царя. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася козацька рада, де позитивно було вирішене питання про союз України та Московії. Московський цар став захисником України. Після переговорів у Москві в березні-квітні 1654 р. підписано «Березневі статті». Суть статей – підтвердження привілей та прав Війська Запорізького на маєтки й землі; встановлення 60-тисячного реєстру; гетьманський уряд за статтями мав контролювати фінанси й податки; залишалися недоторканними права органів влади, Київського митрополита. За договором Московія зобов'язувалася надати воєнну допомогу Україні. Права гетьмана обмежувалися лише в зносинах з Кримом і Туреччиною. Фактично Україна увійшла під протекторат Росії на правах широкої автономії. Бойові дії 1654-1656 pp. розгорнулися на території України та Білорусії. Оскільки московський цар порушив підписану угоду – розташовував свої війська в багатьох містах України, розпочав війну з союзником України – Швецією, Хмельницький шукає інших союзників. Він не встиг цього зробити – діяльність великого гетьмана була перервана його смертю в 1657 році.

16.Княгиня Ольга та її реформи. Зовнішня політика княгині.

Наступницею князя Ігоря стала його дружина Ольга (Хельга, правила у 945-957 pp.). Вона розпочала з того, що жорстоко помстилася древлянам за смерть її чоловіка. Є декілька версій цієї помсти: 1)Ольга вкинула і засипала живцем послів древлян, які прийшли до нею з пропозицією миритися і вийти заміж за древлянського князя Мала; 2)спалила їх у лазні; 3)похід Ольги на древлян до їх столиці – Іскоростеня, зібравши данину по три голуби і три горобці з кожної хати, вона наказала поприв'язувати їм до ніжок запалені трути і відпустити, птахи повернулися додому, підпаливши житла своїх хазяїв, Іскоростень згорів до тла. Всі ці легенди подають нам княгиню Ольгу, як вольову, енергійну і в той же час жорстоку правительку. Ольга перша з князів, хто розпочав реформи на Русі. У 947 р. Ольга реформувала систему збору данини. Були встановлені норми податків і повинностей - устави, уроки, оброки, а також новий порядок їх стягнення. Представники княгині збирали їх в адміністративно-господарських осередках -погостах. Вона організувала князівські погости – місця зберігання зібраної данини, встановила норми податків. Ольга прагнула зміцнити міжнародне становище Русі – вона сама їздила до Візантії, де, за легендою, прийняла хрещення від візантійського імператора, намагалася видати сина Святослава за дочку візантійського імператора, посилала та приймала послів імператора Священної Римської імперії. В пам'яті народній Ольга отримала прізвисько Мудра, а православна церква канонізувала її як Рівноапостольну, додавши до числа святих. Ольга зробила чимало для поширення християнства, готуючи ґрунт для його утвердження як державної релігії.

17. Т. Шевченко в національно-визвольному русі.

Геній української літератури Тарас Шевченко приймав активну участь у національно-визвольному русі. Вся його творчість просякнута ідеями національної незалежності України, ліквідації національного і соціального гноблення, закликами до повалення самодержавного ладу і скасування кріпацтва, звільнення всіх народів Росії. Його втори пройняті демократичними ідеями. Майбутню Україну він бачив республікою, де були б захищені права людини. Зразком такої держави для нього були тогочасні Сполучені Штати Америки. Він був членом першої української політичної організації – Кирило-Мефодіївського товариства (братства), що існувало у 1846-1847 роках. Він увійшов до Товариства у квітні-травні 1846 року. Шевченко виступав за насильницьке повалення самодержавно-кріпосницького ладу Росії, закликаючи «гострити сокири» проти царизму. У «Заповіті» він закликав: «... Вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте». У своїх творах він викривав усі породження кріпацтва: безправність селян, їх пригноблений стан, безсоромну торгівлю «душами», зведення українського селянина до становища скотини. Він засуджував Російську імперію, у якій «від молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить». Слов'янські народи, які перебували під гнітом чужоземних держав повинні стати «добрими братами». Коли Братство за доносом було викрито, то найбільш постраждали від переслідувань саме Шевченко, який був відданий у солдати на 10 років з забороною писати й малювати.(Т. Шевченко активно виступав за об'єднання слов'ян, проте він ненавидів самодержавну Росію як демократ, що вбачав у царях головних винуватців закріпачення українських селян; як федераліст, що ненавидів централізм; як політичний радикал та республіканець, що був ворогом монархії та самодержавства взагалі. Він виступав також і як український патріот, який бачив, що не лише російський уряд, а й російська суспільність допускає знищення української національної самостійності, державності, культури-!)

18. Роль князів Олега та Ігоря у становленні Київської держави.

Олег (882 - 912)створив опорні пункти центральної влади в племінних князівствах Установив порядок стягнення данини з підвладних Києву земель; Залучив війська підкорених племен до спільних походів;Вів оборонне будівництво залог на кордонах;Відновив культ язичницьких богів
на Русі, за що волхви прозвали його Віщим. з овнішньополітичні заходи • Підпорядкував Києву племена древлян, сіверян, радимичів, в'ятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців, кривічів• Підкорив північні неслов'янські племена — чудь і мерю• Здійснив вдалий похід на уличів (885 р.)\ • Узяв в облогу Константинополь (907 р,), уклав вигідний торговий договір з Візантією (911 р.), за умовами якого руським купцям дозволялося жити в передмісті Константинополя протягом шести місяців і виходити до міста без зброї групами не більше 50 осіб, що задовольнило їхні торгові інтереси• Організував і здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на узбережжя Каспійського моря• Домовився з варягами про припинення їхніх набігів на Русь за умови сплати русичами щорічно данини в розмірі 300 гривень. ІГОР(912 - 945) Прагнув посилити централізацію держави, збільшуючи особисту владу в союзі з дружинною верхівкою;• Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега.• Намагався збільшити данину з підлеглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з князем Малом). Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю — Пересічен, але остаточно підкорити їх не зміг.• Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство• Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладенням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра)• Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Бердаа (943 р.)• Воював проти кочовиків-печенігів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її)

19.Роль Данила Галицького у зміцненні української держави

Після смерті галицько-волинського князя Романа у 1205 р. в князівстві розгорнулася 33-річна боротьба між місцевим боярством, що мало велику силу, та синами Романа. Ситуація ускладнилася вторгненням поляків та угорців. Боротьба закінчилася перемогою князя Данила Романовича в 1238 році – він вигнав з Галича чернігівських князів і сів на батьківський престол. У цьому ж році він розбив німецьких рицарів під Дорогочином, у 1240 р. захопив Київщину, а в 1245 р. він остаточно переміг місцевих бояр і вигнав угорське військо. З цього часу він став повноправним володарем Галицько-Волинської держави. Данило був мудрим і вмілим правителем, за часів його правління було побудовано нові міста, в тому числі Львів (названий на честь старшого сина Лева), фортеці, церкви, монастирі; князь сприяв розвитку культури. Він дещо зменшив гноблення соціальних низів, розширив права ремісників і купців. Данило успішно воював з польськими й литовськими феодалами, створив небачену до того регулярну піхоту. Головною метою свого життя він вважав боротьбу проти татаро-монгольських загарбників. Намагаючися захистити свою державу від монголів й знайти в Європі союзників для боротьби з ними, Данило уклав союз з Папою Римським і був урочисто коронований у Дорогочині в 1253 році. Він став першим українським королем. Він розбив у 1254 р. татарського воєводу Куремсу, однак протистояти військам хана Бурундая не зміг. Татари примусили Данила Галицького зруйнувати укріплення Львова, Володимира, Луцька, лише хитрістю вдалося зберегти Холм. Звільнити свої землі від татаро-монголів йому не вдалося і 1264 р. Данило Галицький помер у Холмі. Проте татарам теж не вдалося зруйнувати Галицько-Волинську державу.

20. Посилення військової могутності Київської держави за князя Святослава

Після смерті матері – княгині Ольги київський престол зайняв Святослав (правив у 957-972 pp.). літописець характеризує його як князя-воїна, оборонця рідної землі: «У походах він ходив легко, мов пардус (гепард) і багато воював. Не возив він за собою у походах ні воза, ні казанів... Не мав ні шатра.. А коли князь виступав, то посилав у інші землі із словами: «Іду на ви» (Іду на вас)». Все своє життя провів князь у походах, посилюючи могутність Русі. Святослав підкорив в'ятичів, завершивши об'єднання Русі навколо Києва, приєднав Тьмутаракань і Прикубання, розгромивши ясів і косогів, здійснив вдалі походи проти волзьких булгар. 965 p. він розгромив головного ворога Русі – Хазарський каганат і оволодів важливим річковим шляхом по Волзі.
Після перемог на Сході, Святослав прагнув оволодіти Болгарією і послабити Візантію. Він навіть хотів перенести столицю у Подунав'я до міста Преслава (Переяславця). І хоча йому вдалося завдати відчутний удар по Візантії, однак після того, як візантійським імператором став талановитий полководець Іоан Цимісхій, князь був змушений укласти почесний мир з Візантією. За ним Святослав зрікся своїх володінь на Балканах, а візантійці не перешкоджали руському війську повернутися додому. Однак візантійський імператор підкупив печенігів і вони підстерегли руське військо біля Дніпрових порогів. На острові Хортиця відбулася жорстока битва, у якій і загинув Святослав-завойовник. З його черепа печеніги зробили чашу, вважаючи, що пиття з неї зробить і їх таким ж непереможними, як князь. Походи Святослава сприяли зростанню могутності Руської держави, об'єднанню східнослов'янських племен. Завершилася ціла епоха військового вирішення зовнішніх проблем. Наступники Святослава намагалися вирішувати їх мирним шляхом, приділяючи більше уваги внутрішнім питанням життя Русі.

21.Культура Київської Русі

На X-XII ст. припадає розквіт культури Русі, якому сприяло зміцнення держави, поширення зв'язків з іншими державами, насамперед з Візантією. На Русі з'являються бібліотеки, школи. Найбільш відомою є бібліотека князя Ярослава Мудрого. Перша державна школа була заснована князем Володимиром у 988 році. Тут здобували освіту діти найближчого оточення князя. Пізніше з'явилася школа для дівчат, яку відкрила онука Ярослава Мудрого Янка при Андріївському монастирі. Школи утворюються при церквах і монастирях, учителями були священики. Діти вчилися читати і писати, співати у церкві. Ще до появи кирилиці на Русі існувало власне письмо «чертами й різами». Цим письмом писалися міжнародні договори. Із створенням солунськими братами Кирилом і Мефодієм нової абетки – кирилиці набуває поширення література на старослов'янській мові. На Русі з'явилися літописи – «Повість минулих літ» Нестора-літописця, Київський та Галицький, літературні твори – «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Моління» Данила Заточника, «Слово про закон і благодать» митрополита Ілларіона, «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора. Особливе місце серед літературних творів займає «Слово о полку Ігоревім», воно цінне не тільки багатою і образною мовою автора, а основною ідеєю – ідеєю єдності Русі, патріотизму. «Слово...» є шедевром світової літератури. Розвивається усна народна творчість – обрядові пісні, легенди, загадки, билини. Улюбленими героями билин були богатирі – Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович. Особливою популярністю у заможних верств користуються рукописні книги, великого поширення набуває Біблія. Київська Русь (кінець IX — середина XII ст.) була однією із наймогутніших держав ранньофеодальної Європи.Вона відіграла велику роль як в історії східнослов’янських народів, так і в світовій історії.Високого рівня досягла культура Київської Русі. Ще до IX ст. міі нове населення користувалося абеткою із 27 літер. Для письма инміристовували бересту і пергамент. Винятковим явищем давньоруської культури було літописання, що не мало аналогій у тогочасній літературі середньовічної Європи («Повість минулих літ», «С.лово о полку Ігоревім», «Повчання Володимира Мономами» та ін.)

22. Піднесення національно-визвольної боротьби в Галичині в 20-30 роки 19ст. «Руська трійця»

Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) на кінець XVIII ст. опинилися під владою Австрійської імперії. їх включення до складу імперії збіглося в часі з реформаторською діяльністю імператорів Марії-Терезії та Йосипа II. Реформи сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основними носіями української національної ідеї було духовенство.
Національне відродження спочатку охопило Закарпаття, де завдяки діяльності будителів наприкінці XVIII — на початку XIX ст. з'явилась плеяда видатних діячів. Так, першим ректором петроградського університету був Михайло Балудянський, директором ніжинської гімназії Іван Орлай, активно діяв на науковій ниві Юрій Гуца Венелін. У Львівському університеті викладали професори Михайло Щавницький, Іван Земанчик, Петро Лодій. Найвидатнішим будителем був перший історик Закарпаття Іоаникій Базилович. Продовжив його діяльність Михайло Лучкай.
Завдяки діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772-1809), засновника мукачівської єпархії, та М. Лучкая вдалося зберегти і відродити національну самобутність українського населення Закарпаття.
З початку XIX ст. процес національного відродження охопив і Галичину. У 1816 р. з ініціативи священика І.Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація — "Товариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично настроєне греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцем прав української мови, поборником українізації шкільництва. Члени товариства енергійно сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу української мови. З-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови — І.Могильницького, Й.Лозинського, Й.Левицького. На початку 30 років 19 ст. центром національного життя та руху в Галичині стає Львів саме тут виникає напівлегальне демократично – просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця». Таку назву воно отримало тому, що його заснувало три студента (Шашкевич, Вагилевич, Головацький).Воно відкриває еру романтизму. Український романтизм виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності.Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності.

23. Місце і роль гетьмана Івана Мазепи в українському національно-визвольному русі. Іван Мазепа – будівничий української культури.

Мазепа досить уміло захищав як власні, так і загальноукраїнські інтереси, відбиваючи настрої суспільства, яке прагнуло бачити Україну незалежною державою. Мазепа дійсно відступився від російського царя, але не зрадив національні інтереси українського народу.Від Богдана до Івана не було гетьмана. У 1687 році гетьманом обрали Івана Мазепу, який підписує з Росією Коломатські статті (біля річки Коломак), (козацький реєстр 30 тис., універсали, які видавав гетьман мали підтверджуватись царськими грамотами, гетьман не мав права звільняти чи призначати старшину, гетьман зобов'язаний надсилати військо для війни з турками і татарами, рекомендувалися заохочувати українсько-російські шлюби.) Культурно-просвітницька діяльність Мазепи: 1) реставрував 20 храмів та побудував 12 нових на власні гроші; 2) започаткував архітектурний стиль «Мазепинськебарокко»; 3) домігся від царя надання статусу академії Києво-Могилянській колегії та призначив їй щорічну грамову субсидію (навчалося 2000 студентів) 4) видав на власні гроші «Євангліє» на арабській мові; 5) обдарував українські церкви цінними іконами, коштами; 6) посилав на навчання за кордон старшинських дітей; 7) сприяв розвитку літератури, підтримував Івана Максимовича, Феофана Прокоповича, Степана Яворського, сам писав вірші. Іва́н Мазе́па (20 березня 1639 — 21 вересня 1709) — український військовий, політичний і державний діяч.Важливий був вклад гетьмана Мазепи у духовне життя України-Гетьманщини: за його гетьманування воно досягає особливого піднесення, напруження та розквіту, у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.Був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головно архітектури. У добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль: виявився в образотворчому мистецтві, літературі, цілому культурному житті гетьманської України. Це було українське бароко близький родич західноєвропейського — глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.Гетьман Іван Мазепа — найвідоміший в Європі та Америці гетьман України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптурПомер у місті Бендери..

24. Адміністративно-політичні реформи в Київській державі за князя Володимира Святославовича. Місце Володимира Великого в історії України.

Піднесення політичної та економічної могутності Русі пов'язане з правлінням князя Володимира Великого (правив у 980-1015 pp.). Він прийшов до влади після років князівських усобиць, коли країна була розорена постійними війнами, наростала загроза з боку кочівників-печенігів. За Володимира Великого Русь стала найбільшою країною Європи – об'єднано всі східнослов'янські землі, створено систему захисту держави від кочівників («Змійові вали»).
Головним своїм завданням князь вважав утримання багатоетнічної держави під владою Києва. Він приборкав в'ятичів, радимичів, приєднав міста Червенської Русі (Червень, Бузьк, Белз, Перемишль), воював проти печенігів. Володимир провів адміністративну та релігійну реформи.
За адміністративною реформою він ліквідував племінні княжіння, поділив країну, на 8 округів, де правили його сини, або довірені особи (посадники). Округи поділив на волості.
За військовою – замінив племінну організацію війська на найману за право володіти землею, повів широку будівництво фортець, що стали опорними пунктами боротьби з печенігами.
Він розмежував єпископський та міський суди, почав широке будівництво міст, були збудовані Володимир на Волині, Василів на Київщині.
За релігійною реформою християнство стало державною релігією.
Почалося карбування власної монети – срібників і злотників із зображенням князя Володимира та його герба – тризуба. Це переконливо свідчить про усамостійнення держави. Русь стала рівноправною у колі великих держав Європи – Візантії, Священної Римської імперії, держави франків. Вона була великим торговельним посередником між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю.
В народній пам'яті князь отримав прізвисько Красне Сонечко, в билинах дістав ім'я Великого, а православна церква канонізувала його як Рівноапостольного.

25. Українські земелі у складі Великого князівства Литовського.

Протягом XIV– XVII ст. українські землі перебували в складі іноземних держав, над українським народом нависла загроза асиміляції сусідніми народами. Закарпаття ще з XIII ст. було захоплене Угорщиною, Північна Буковина і Придунав'я – Молдавським князівством, яке з 30-х pp. XVI ст. потрапило під владу Туреччини. Землі Північного Причорномор'я та Приазов'я потрапили під владу Кримського ханства, яке, як і Молдова, в XV ст. стало залежним від Туреччини. Чернігово-Сіверщина була приєднана до Московського царства. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Поділля) протягом XIV – XVI ст. були загарбані Польщею. Більша частина території України (Правобережна й Лівобережна Україна) з середини XIII ст. знаходилася під владою монгольської держави Золота Орда. Але в XIV ст., за литовських князів Гедиміна й Ольгерда, ці території перейшли під владу Великого князівства Литовського. 1362 р. у битві при Синіх Водах литовці разом з українцями розбили монголів і захопили Київ, а 1399 р. після битви на р. Ворсклі Литва розширила свої володіння до Чорного моря. Українські князівства у першій половині XV ст. були ліквідовані, а на їх місці створені литовські воєводства. Об’єднавшись з Білорусією, захопивши Україну, Литва перетворилася на багатоетнічну державу, в якій більшість становили слов'яни. Тому руська мова стала державною, закони «Литовські статути» грунтувалися на «Руській правді». Державною релігією стало християнство. Тому Литву цього періоду історики часто називають Литовсько-Руською державою. Взагалі, влада литовських князів для місцевого населення була більш прийнятною, ніж панування монголів. Соціальна структура населення України за часів перебування у складі Литви схожа з структурою населення інших європейських країн часів пізнього Середньовіччя. Литовські статути знали дві нерівноправні групи: феодалів (магнатів – великих землевласників та шляхту – дрібних і середніх власників, духовенство) і залежне населення – селян-кріпаків і міщан. Владу мали феодали, від них залежали навіть Великі князі. Вони не платили податків, на відміну від селян і міщан. Православна церква України, що втратила Київського митрополита у часи татаро-монгольського нашестя, переживала скрутні часи, хоча більшість українців належали саме до неї. Київський митрополит був змушений виїхати до Москви. На Україні діяла велика кількість православних церков, монастирів, населення платила обов'язкову десятину. Ситуація ускладнилася у 1453 p., коли Візантійська імперія – центр православ'я була підкорена Османською імперією.

26. Основні теорії походження Київської Русі

Проблема походження Київської Русі — одна з найактуальніших у вітчизняній історіографії. Навколо неї тривалий час велася гостра полеміка між двома таборами науковців — "норманістами" та "антинорманістами".

" Норманісти " вважали, що як державність, такі саму назву "Русь" на київські землі принесли варяги — нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської централізованої держави проводили активну воєнну, торгову й політичну діяльність. Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та Л. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення "Повісті временних літ", де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів. З українських учених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк та ін.

" Антинорманісти " рішуче заперечували проти абсолютизації "варязького фактора" в становленні державності русинів і підкреслювали, що слово "Русь" — слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів. Антинорманську концепцію започаткував російський учений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої самої думки дотримувалася більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Вага лій.

Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на землях сучасної України почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. її перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — початок VII ст.).

27. Християнізація Русі та її значення.

Розкрийте причини виникнення українського козацтва. Господарська діяльність козаків Християнство стало проникати на слов'янські землі вже з початку І тисячоліття, з часів його утворення на території Палестини. Саме в Києві, за легендою, перебував апостол Андрій, поставивши на київських горах хрест. Він пророкував: «Звідси просіяє благодать Божа». Князі Аскольд і Ольга були християнами. Важливе значення для Русі мала релігійна реформа князя Володимира Великого (правив у 980-1015 pp.) – 988 p. офіційною релігією стало християнство. Спочатку князь увів культ Перуна та 6 головних богів східнослов'янських земель, однак це не дало тих результатів, на які він розраховував. Тоді князь хрестився, за легендою, у Корсуні після конфлікту з Болгарією, а потім запровадив християнство на Русі. Знищувалися ідоли язичницьких богів, натомість будувалися християнські церкви і храми. Першою кам'яною церквою стала Десятинна, побудована поблизу князівського палацу. Процес християнізації тривав декілька століть і до сьогодні ми маємо у своїх звичаях та традиціях елементи язичництва. Внаслідок хрещення зміцнилася влада великого князя, Русь стала визнаною у світі християнською державою, прилучилася до європейської цивілізації. Налагодилися стосунки з державами Європи. Сини Володимира одружувалися з доньками іноземних правителів, так Ярослав узяв шлюб з шведською принцесою.У XV-XVI ст. в Україні – спочатку в складі Литви, а пізніше – Польщі виникає нова верства суспільства – козацтво. Перші згадки про козаків датуються кінцем XV ст. – 1489, 1492 роки. З посиленням польського панування, збільшення панщини українці, що не хотіли миритися з цим, тікали на вільні місця в нижньому Подніпров'ї, об'єднувалися в збройні ватаги – ставали козаками. Крім того появі козацтва сприяв розвиток уходництва – полювання на звіра, риболовство, збирання меду диких бджіл. Уходники походили з міщан, селян, бояр. Головним джерелом творення козацтва можна вважати саме уходників. з часом козацтво перетворилося у військовий стан. Тікали на нижнє Подніпров'я і збіднілі шляхтичі, які втрачали землю і не могли собі знайти заняття при королівському дворі чи у війську. «Козак» з тюркського – «вільна людина», «воїн-вершник». Козаки обирали собі отаманів, будували укріплені табори – січі. Козаки займалися, головним чином, різними промислами і здійснювали походи проти татар. Основою січового господарства був зимівник (хутір). Панівною галуззю – скотарство, поширилося конярство, землеробство. Розвивалося бджільництво, мисливство, рибальство, промисли, ремісництво – на Січі були свої ковалі, зброярі, кораблебудівники. Значне місце займала торгівля хлібом, медом, шкурами, рибою, воском, худобою. Купували ж запоріжці зброю, боєприпаси, сукно, папір, через територію Січі проходили важливі торговельні шляхи, що давало змогу козакам отримувати мито.

28. Українські землі в складі Великого князівства Литовського

Українські землі під владу Великого князівства Литовського перейшли за князів Гедиміна (1316-1341 рр.) та Ольгерда (1341-1377 рр.), а саме: у 1340 р. - Волинь; у 50-60-х рр. XIV ст. - Київщина, Поділля, Чернігівщина, Сіверщина.

У1362 р. відбулася битва на р. Синюха (Сині Води), в якій литовці перемогли татар. Українські землі звільнилися з під влади Золотої Орди.

Перехід українських земель під владу Великого князівства Литовського відбувався переважно мирним шляхом. Причини цього були в тому, що литовські князі діяли за принципом "Ми старини не рушимо, новизни не вводимо", а також виступали під гаслом "збирання земель Русі". Дійсно литовські князі прихильно ставились до місцевих звичаїв та системи управління. Місцева знать зберегла володіння та привілеї. Поширювався вплив православної церкви. Руська мова стала офіційною в діловодстві. 9/10 земель Великого князівства Литовського складали руські землі. Литва відчувала сильний вплив (політичний, економічний і культурний) руських земель. В удільних князівствах, які утворювалися на руських землях, відбувається обрусіння нащадків Гедиміна. На думку М.С. Грушевського у розвитку Великого князівства Литовського на той час визначилася тенденція до перетворення його на Литовську Русь. Тобто умови для розвитку українських та інших руських земель у складі Великого князівства Литовського були якнайсприятливіші.

Велике князівство Литовське представляло собою феодальну державу, на чолі якої був великий князь і рада Панів, у віданні яких перебували найважливіші питання (фінанси, вищі посади, розподіл земель та ін.). Гедиміновичам належали удільні князівства, з яких на українських землях знаходилися: Київське, Подільське, Волинське, Чернігівське, Новгород-Сіверське.

Сепаратистські тенденції, які виявилися у Гедиміновичів в уділах, були подолані, оскільки у Великому князівстві Литовському центральна влада виявилася достатньо сильною. Одне з пояснень цього полягає у характері феодального землеволодіння в Литві, яке переважно було-умовним землеволодінням. У 90-х рр. XIV ст. (за князя Вітовта) всі удільні князівства у Великому князівстві Литовському були ліквідовані, що сприяло зміцненню держави.

Сприятливі умови для розвитку українських земель у складі Великого князівства Литовського зберігалися недовго. У 1385 р. між Польщею і Литвою укладається Кревська унія, за якою католицизм проголошувався державною релігією, католикам надавалися всі переваги, православні ставали дискримінованими. Великий литовський князь Ягайло обирався польським королем, обидві держави об'єднувалися в Королівство Польське, а Велике князівство Литовське переставало існувати. Проти цього виступили литовські магнати, що примусило Ягайла піти на поступки. У результаті Великого князівства Литовського продовжувало існувати, але в унії з Королівством Польським. Великим литовським князем було обрано Вітовта (1392 - 1430 рр.).

За Вітовта посилюється центральна влада у Великому князівстві Литовському. Кордони держави поширилися до Чорного моря, але не відразу. У 1399 р. в битві на р. Ворскла татари завдали литовцям нищівної поразки, але подальший занепад Золотої Орди дозволив Вітовту в 10 - 20-х рр. XV ст. підкорити землі між Дністром та Дніпром. Проте по смерті Вітовта, з утворенням Кримського ханства та завоюванням Туреччиною Північного Причорномор'я Велике князівство Литовське ці південні землі втрачає. Його південні кордони перемістилися на північ, у район міст Канів-Черкаси. Вітовт намагався також розірвати унію Великого князівства Литовського з Королівством Польським, хотів отримати королівську корону, чому протидіяли поляки.

У 1430 - 1435 рр. у Великому князівстві Литовському тривала міжусобна війна між Свидригайлом, якого підтримували православні феодали та Сигізмундом, за якого були католики. Сигізмунд переміг. Одним з наслідків усобиці стало відродження на українських землях удільних князівств: Волинського (Свидригайло у 1435-1452 рр.), Київське У 1471 р. Київське удільне князівство було ліквідоване, а українські землі у складі Великого князівства Литовського остаточно втратили будь-які ознаки державності, перетворившись на звичайні провінції.Це стало однією з причин незадоволення православних феодалів у Великому князівстві Литовському, які виявляють сепаратистські настрої, дістаючи підтримку з боку Московської держави, яка заявляє претензії на землі колишньої Київської Русі (у 1493 р. великий московський князь Іван ІІІ офіційно взяв титул "государь всея Руси"). У1471 р. була змова, організована Михайлом Олельковичем та князем Гольшанським, її було розкрито, а ватажків страчено.

29. Наступ Польщі на Українські землі. Утворення Речі Посполитої.

Наступ Польщі на західні землі України розпочав король Казимир ІІІ Великий, у квітні 1340 р.

Обидві держави, і Литва, і Польща, перебували під загрозою з боку Тевтонського ордену. Поступово визріла ідея її об’єднання з Польщею. В 1385 р. у невеликому білоруському місті була укладена Кревська унія: що означало титул короля Польщі, литовський князь Ягайло (1377–1392) зобов’язувався приєднати. Однак спроби швидкого впровадження в життя умов унії посилили опозицію в середовищі литовської та руської верхівок. Очолив спротив князь Вітовт (1392–1430), кузен Ягайла. У 1392 р. Вітовт змусив короля визнати його фактичну владу над Великим князівством Литовським. Князь прагнув витіснити татар з Причорномор’я, однак у битві з татарським військом 12 серпня 1399 р. на Ворсклі зазнав поразки. Це змусило його дати клятву на вірність Ягайлові.

Утворення Речі Посполитої

1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія, яка об’єднала Королівство Польське і Велике князівство Литовське в одну державу – Річ Посполиту. Держава управлялась єдиним королем, який коронувався у Кракові. Литва втрачала право на власні сейми, зовнішні відносини, але зберігала державність – адміністрацію, армію, уряд, герб, фінанси.

Інтереси українців в об’єднаній державі майже не бралися до уваги, тому проти унії виступили українські магнати О. Чарториський, К. Острозький, Б. Корецький, К. Вишневецький. Однак, через деякий час проводилися з нього, бо шляхту влаштовували у польській державності гарантовані політичні свободи та станові привілеї, обмеженість королівської влади та внутрішня стабільність серед інших європейських держав. Польща також була однією з країн, де існувала певна свобода віросповідання.

30. Причини, характер, мета та рушійні сили національно – визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

Навесні 1648р. в Україні почалося козацьке повстання під проводом Б. Хмел., що переросло в національно-визвольну війну, метою якої було звільнити Україну з під влади Речі Посполитої, сформувати власну укр-ку державу.

Причини: соціально-економічні (1 посилення кріпосного гніту, 2 скорочення реєстрового козацтва до 6000 чол.)

політичні (1 відсутність власної державності, 2 прагнення козацької верхівки здобути владу.)

нац.-релігійні (1 поширення унії, 2 політика спольщення населення)

зовн.-політичні (1 свавілля шляхти підривало міцність держави)

Рушійні сили: (селянство, козацтво, міщани, дрібна шляхта, православне духовенство).

У січні 1648р. гетьманом Зап. війська став Б. Хмел. він ужив таких заходів для підготовки повстання:

1)розсилав універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти, тікати на Січ.

2)агітував міське населення відчиняти міста перед козацькою армією.

3)Встановив контакти в різних точках України.

31. Брестська церковна унія1596 року та її історичне значення.

1596 27 січня (9 лютого) 1918 р. — підписання Берестейського мирного договору між Україною та державами Четверного союзу. Основні умови Берестейського договору: завершення стану війни між сторонами; відмова від взаємних територіальних та матеріальних претензій; налагодження економічних взаємовідносин; поновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною (за окремою секретною домовленістю — обіцянка створити зі Східної Галичини й Буковини один «коронний край» із широкою автономією); зобов’язання з боку України надати країнам Четверного союзу 1 млн т збіжжя тощо. Значення укладення Берестейського договору: визнання України на міжнародній арені; можливість продовжити процес українського державотворення; відновлення влади УЦР; залежність від німецької сторони, яка використала скрутне становище України для вирішення власних продовольчих та політичних проблем в обмін на непевні обіцянки щодо створення умов для возз’єднання українських етнічних територій у складі України; створення передумов для звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четверного союзу.

32. Братства та їх роль у сусп-політ. житті України.

Поява і поширення братств як національно-релігійних організацій пов'язані з загальноєвропейською тенденцією посилення ролі суспільства під впливом ідей Ренесансу та Реформації. З другої половини XVI ст. в Україні братський рух набув самостійного значення в політичному житті, протистоячи зростаючому тиску польсько-католицьких елементів. Першим брсцтвои — Львівське Успенське — засноване у 1463 р. міщанами, купцями та ремісниками при церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Спочатку братства дбали про забезпечення церков книгами, іконами, свічками, опікувалися хворими, сиротами, бідними, зубожілими громадянами.Між 1589—1615 pp. братства виникли майже у 20 містах (У братстві були запроваджені загальні збори, членські внески (пів-гроша на місяць), щорічні вибори керівництва — чотирьох старійшин.-!) Львівське братство відігравало значну роль у боротьбі з польським національним і релігійним тиском, добиваючись релігійної та професійної рівноправності українського громадянства, православних з католиками.У 80-ті роки XVI ст. вже з'являються братські школи та друкарні(Друкарня Львівського братства у 1574 р. стараннями Івана Федорова видрукувала "Апостол" та "Буквар"-!) Братські школи ставали центрами формування нової української еліти, науковими осередками, кузнею політичних провідників. Вони сприяли формуванню інтелектуального потенціалу нації, створенню передумов для відкриття навчальних закладів вищого типу (Київського колегіуму), готували ґрунт для подальшого інтелектуального, духовного прориву, який здійснив "гурток Петра Могили" у 1630—1640 pp.(Досвід українського національного відродження кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. мав велике значення. Він наочно продемонстрував, що українська нація могла формуватися і розвиватися навіть за найскладніших умов, а отже, є стійкою й життєздатною спільнотою. Демократичні традиції національного відродження стали міцним набутком українського руху в ХХ ст.-!)

33. Зпорізька Січ. Устрій, господарство, воєнна організація.

Запорозька Січ була обведена високими валами з частоколом і зрубами, на які ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені — казарми, де мешкали запорожці. Їх чисельність доходила до 10 тис. озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа, господарські та військові споруди.

Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів,чумацьких валок тощо.

Запорозька Січ здійснювала сухопутні і морські походи на поляків, турок і татар, московитів. Для морських походів обирали осінній час і здійснювали їх на морських суднах — чайках, що вміщували від 50 до 70 чоловік. Крім чайок інколи використовували й більші кораблі. Попереду йшло судно Кошового отамана, на якому майорів отаманський стяг.

Кожен козак був добре озброєний: шабля, дві рушниці, шість фунтів пороху, достатня кількість куль, ядра для фальконетів.

34.Феодальна роздробленість Київської Русі. Причини і наслідки.

Київська Русь вступає у новий період свого розвитку – період роздробленості. Вона мала свої причини: *економічні – подальша феодалізація суспільства, розвиток натурального господарства, зростання боярських землеволодінь (вотчин), більший прибуток починає давати володіння землею, а не воєнні експедиції; *геополітичні – великі розміри держави, що об'єднувала різні за рівнем розвитку племена і народи, переміщення торговельних шляхів з Дніпра та Чорного моря до Середземного моря; *політичні – відсутність чіткого порядку наслідування державної влади. Русь розпалася на 12 князівств. Тісно пов'язаними між собою залишалися князівства, що були розташовані на території сучасної України – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Саме на цій території йшло формування українського народу. Закарпаття ще з середини XI ст. було загарбане Угорщиною, Причорномор'я та Приазов'я – половцями. Роздроблення політично і військово послабило Русь, але сприяло розвитку економіки й культури в регіонах. Офіційною столицею залишався Київ, між князями йшли постійні суперечки й війни за право посісти київський престол, але центри політичного життя перемістилися в нові столиці князівств. Для України таким центром став Галич. У середині XIII ст. Галицько-Волинський князь Данило Галицький захопив Київ, але невдовзі столиця впала під натиском монголів і майже вся територія Київської Русі була захоплена ними.

35 Україна в добу руїни. Причини руїни

Руї́на — період історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності та загальним занепадом.

Гетьмани періоду руїни: І.Виговський, Ю.Хмельницький, І.Самойлович.

Причини:

- Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті;

- Козацька старшина ставила власні інтереси вище за заг-держ.;

- Нездатність козац. старшини проводити сам остійну зовн.і внутр політику; ч-на орієнтувалась на Польщу, ч-на на Москву, ч-на на туреччину;

- Гострі соц. Конфлікти, не бажання рядового козацтва і селянства підкоритись будь-якій владі;

- Втручання в укр. Справи сусідніх держав.

36. Історичний портрет Івана Сірка.

Іван Сірко-подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, напівлегендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок. Після своєї смерті вважався характерником.Брав участь у війнах Б. Хмельницького з Польщею, але найбільше й успішновоював проти татар і турків.У 1660–1680 pp. дванадцять разів його обирали кошовим отаманом.1675 року здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися в Україну.Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів.учасник Визвольної війни 1648—1654 pp. і утворення козацької держави-республіки в Україні1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв!Його запорожці наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та Крим, не раз брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси; татарські матері