Передвижництво як феномен вітчизняної культури

Передвижництво (Товариство пересувних художніх виставок) — творче ідеологічне об'єднання художників Російської імперії, в тому числі і українських, що було створено й активно діяло в останній третині XIX століття. В естетичному плані члени Товариства цілеспрямовано протиставляли себе і свої творчі пошуки, а також спосіб популяризації творчості представникам офіційного академізму. Певний вплив на передвижницький рух мали подібні художні течії у Західній Європі, романтизм та ідеї народництва. Свою діяльність передвижники будували на засадах кооперації. Передвижництво несло велику просвітницьку роль, мало велику кількість послідовників і в цілому здійснило значний вплив на розвиток мистецтва Росії та України.

Товариство утворилося в 1870 в Петербурзі за ініціативою І. Н. Крамського, Р. Р. Мясоєдова і В. Г. Перова в процесі боротьби передових художніх сил країни за демократичні ідеали і на противагу офіційному центру мистецтва — петербурзькій Академії мистецтв. Товариство розвивало кращі традиції Артілі художників, керівник якої І. Н. Крамський став ідейним вождем нового об'єднання. П. знаходилися під впливом суспільних і естетичних поглядів В. Г. Белінського і Н. Р. Чернишевського. Звільнившись від регламентації і опіки Академія мистецтв) в створенні, показі і реалізації своїх виробництв, вони організували внутрішнє життя Товариства на кооперативних засадах, розвернули освітню діяльність. З 1871 Товариство влаштувало 48 пересувних виставок в Петербурзі і Москві, після чого вони показувалися в Києві, Харкові, Казані, Орлові, Ризі, Одесі і ін. містах. Рішуче порвавши з канонами і ідеалістичною естетикою академізму, мистецтво П. мало своєю основою творчий метод критичного реалізму. П. звернулися до правдивого, з демократичних позицій зображенню життя і історії народу, рідної країни, її природи. Прагнучи служити своєю творчістю інтересам трудового народу, вони прославляли його велич, силу, мудрість і красу, а часто піднімалися до нещадного викриття тих, що його пригноблюють і ворогів, нестерпно важких умов його життя. У гуманістичному мистецтві П. знайшли рішуче засудження російські самодержавні порядки, з гарячим співчуттям було показано визвольний рух російського народу. Характерні для П. картини відрізнялися великою силою психологізму і соціального узагальнення, високою майстерністю типізації, умінням через окремі образи і сюжети представляти цілі класи і стани. Провідними жанрами в мистецтві П. були побутовий жанр і портрет, що дозволяли якнайповніше показувати життя народу, створювати образи передових людей прямо затверджувати демократичні ідеали. Значний розвиток отримали також історичний жанр і пейзаж; у картинах на євангельські сюжети втілювалися актуальні етично-філософські проблеми.

Творчість П. в період свого розквіту в 1870—90-х рр. розвивалася убік усе ширшого обхвату життя, все більшої природності і свободи зображення. На зміну декілька скутій і сухуватій манері малювання темними фарбами приходять вільна широка манера, показ навколишнього середовища за допомогою світлої палітри, рефлексів, кольорових тіней; всілякіше і вільніше стає композиція картини, що відображала прагнення художників до найбільшої природності зображення, до відтворення живого зв'язку людини з довкіллям, природою. У творчості П. критичний реалізм досяг в російському образотворчому мистецтві своїй кульмінації. Новаторське, достовірно народне мистецтво П. служило дієвим засобом демократичного, суспільного, етичного і естетичного виховання багатьох поколінь і кінець кінцем стало важливим чинником розвитку російського визвольного руху, допомагало зростанню революційної свідомості суспільства. В. І. Ленін, передові діячі російського революційного руху і російської культури дали високу оцінку творчості П.

Товариство об'єднувало майже всі найталановитіші художні сили країни. У його склад в різні часи входили (окрім ініціаторів) І. Ю. Рєпін, В. І. Суріков, В. Є. Маковський, І. М. Прянішников, О. К. Саврасов, І. І. Шишкин, Ст М. Максимов, К. А. Савіцкий, А. М. і В. М. Васнецови, А. І. Куїнджі, В. Д. Поленов, Н. А. Ярошенко, І. І. Левітан, Серов Валентин і ін. Учасниками виставок Товариства були М. М. Антокольський, В. В. Верещагин, А. П. Рябушкин і ін. Велику роль в розвитку мистецтва П. грав критик-демократ В. В. Стасов; Третьяков Павло, комплектуючи свою галерею творами П., надавав їм важливу матеріальну й моральну підтримку. Авторитет і суспільний вплив Товариства неухильно зростали. Самодержавство вимушене було відмовитися від первинної тактики утисків і цькування П. Воно робило спроби підпорядкувати собі їхню діяльність, щоб підняти значення АХ (Академія мистецтв), яка переживала глибоку кризу.