Економічні реформи середини 60-х років та наростання кризових явищ в економіці України

З приходом до влади Л.Брежнєва (жовтень 1964 р.) почалась спроба економічного реформування радянського суспільства. Батьком економічних реформ став О.Косигін. Не зачіпаючи стовпів командно-адміністративної системи, він намагався інтенсифікувати базові галузі народного господарства за рахунок переведення виробництва на господарський розрахунок та матеріального заохочення трудових колективів. Не дивлячись на досить перманентний характер реформ 1966-1970 pp., вони дали певні результати. Восьма п'ятирічка (1966—1970 pp.) виявилася найрезультативнішою за попередні 35 років. Промисловість України освоїла 440 зразків нової техніки, було введено в дію 30 повністю автоматизованих виробництв, більше 3 тис. цехів, дільниць, 8 тис. автоматичних і напівавтоматичних ліній, знято з виробництва 1115 найменувань застарілої техніки. Ця п'ятирічка була названа фахівцями золотою. Виробництво промислової продукції зросло в Україні на 50%, продуктивність праці у цій галузі — на 28%, національний дохід — на 38%.

Події в Чехословаччині 1968 р. ("Празька весна") налякали радянське керівництво. Це підштовхнуло до припинення економічних реформ в СРСР і повернення до сталінських методів управління. Згортання реформ означало придушення господарської ініціативи, повернення всевладдя командно-адміністративної системи. Панівним залишався екстенсивний шлях розвитку народного господарства. Приріст промислової продукції становив в Україні у 1981-1985 pp. 19%. Національний дохід скоротився у 2,5 раза, реальні доходи населення — у 2,6 рази. Традиційний другорядний підхід до розвитку легкої і харчової промисловості викликав постійний дефіцит товарів народного споживання. При цьому активно зростала мережа закритих магазинів для партійної і радянської номенклатури.

Катастрофічними були наслідки панування командно-бюрократичної системи в сільському господарстві. З 1966 по 1985 pp. внаслідок небаченої безгосподарності посівні площі України скоротились більше ніж на 1 млн. га. Зібраний урожай зернових (1981-1985 pp.) складав 39,3 млн. т (у 1976-1980 pp. — 43 млн. т). Не дивлячись на значні капіталовкладення в сільське господарство (101 млрд. крб. у 1966-1985 pp.), його віддача залишалась низькою. Загалом продуктивність праці в сільському господарстві СРСР була вдвічі нижчою США. Командно-адміністративна система стримувала ініціативу трудящих. На 100 чоловік, які працювали в Україні, втілювалось у виробництво 4 раціоналізаторських пропозиції, а в США — 150. Екстенсивний підхід до сільського господарства довів свою неефективність. Виникла продовольча проблема.

Чим гірше йшли справи в економіці, тим більше розгортався політичний та ідеологічний наступ тоталітаризму. У 1972 р. відбулась зміна в керівництві Україною. Замість П.Шелеста ЦК КПУ очолив В.Щербицький. Брежнівське керівництво запідозрило Шелеста у недостатній лояльності режиму, одночасно було розгорнуто різку критику його книги "Україна наша Радянська", в якій Москва побачила націоналістичні тенденції. Не дивлячись на те, що П.Шелест залишався вірним захисником комуністичної ідеї, він виступав за принцип паритету, за яким Україна повинна була одержувати від СРСР фонди, товари і послуги, рівні її внеску в загальносоюзну економіку.

В умовах наростаючої економічної та політичної кризи в 1977 р. була прийнята Конституція СРСР, а в 1978 — Конституція УРСР — конституція розвинутого соціалізму. Стаття 6 закріплювала роль КПРС (та КПУ як її складової частини) як керівної і спрямовуючої сили радянського суспільства. Це означало повне всевладдя партійної номенклатури в усіх сферах життя радянського суспільства. Такого не було навіть в сталінській конституції 1936 р. Новий основний закон гарантував широкі політичні та економічні права громадян, але реальне життя давало інші приклади.

З кожним роком влада посилювала ідеологічний тиск на суспільство.