Розділ перший. Вчення про буття

§ 84. Буття − це поняття тільки в собі; визначення цього поняття суть сущі визначення; у своїй відмінності вони суть інші по відношенню один до одного, і їхнє подальше визначення (форма діалектичного) є перехід в інше. Це подальше визначення є одночасно виявлення зовні й, отже, розгортання в собі сущого поняття й разом з тим занурення буття в себе, його заглиблення в себе. Виявлення поняття в сфері буття являє собою щось двояке: воно настільки ж стає тотальністю буття, як і знімає безпосередність буття, або форму буття як такого.

§ 85. Саме буття, а також і наступні визначення (не тільки буття, але й логічні визначення взагалі), можна розглядати як визначення абсолютного, як метафізичні визначення бога; але найближче до цих визначень знаходиться лише перше, просте визначення деякої сфери, і потім третє, яке є поверненням із процесу розрізнення до простого відношення із собою. Адже дати метафізичне визначення бога − значить виразити його природу в думках, як таких; але логіка обіймає всі думки, допоки вони залишаються ще у формі думки. Другі ж визначення, які суть деяка сфера у її різноманітності, являють собою, навпаки, дефініції кінцевого. Але якби ми вживали форму визначень, то це означало б, що уявленню підноситься деякий субстрат, тому що абсолют, який повинен слугувати вираженням бога в значенні й формі думки, залишається стосовно свого предикату лише деякою наявною думкою, невизначеним для себе субстратом. Так як думка (а це єдине, що тут важливо) міститься лише в предикаті, то форма пропозиції, так само як і названий суб’єкт, являє собою щось зайве.

Додаток. Кожна сфера логічної ідеї виявляється деякою тотальністю визначень і деяким зображенням абсолюту. Таким виявляється також і буття, яке містить у собі три щаблі: якість, кількість і міру. Якість постає як тотожна з буттям визначеність, так що дещо перестає бути тим, чим воно є, коли воно втрачає свою якість. Кількість є, навпаки, зовнішня буттю, байдужна для нього визначеність. Так, наприклад, будинок залишається тим, чим він є, будучи при цьому більшим чи меншим, і червоне залишається червоним, будь воно світліше або темніше. Третій щабель буття, міра, є єдність перших двох, якісна кількість. Всі речі мають свою міру, тобто кількісну визначеність, і для них байдуже, чи будуть вони більш-менш великі; але разом з тим ця байдужність має також свою межу, при порушенні якої (при подальшому збільшенні або зменшенні) речі перестають бути тим, чим вони були. Міра слугує відправним пунктом переходу до другої головної сфери ідеї − до сутності.

А. ЯКІСТЬ

a. Буття

§ 86. Чисте буття утворює початок, тому що воно одночасно є й чиста думка, і невизначена проста безпосередність, а першопочаток не може бути чим-небудь опосередкованим і визначеним.

…

§ 87. Це чисте буття є чиста абстракція й, отже, абсолютно негативне, яке, взяте також безпосередньо, є ніщо.

…

§ 88. Так само й ніщо як безпосереднє, рівне собі, є, навпаки, те ж саме, що й буття. Істину як буття, так і ніщо являє собою єдність їх обох, ця єдність є становлення.

…

b. Наявне буття

§ 89. У становленні буття як тотожне з ніщо й ніщо як тотожне з буттям суть лише зникаючі моменти; завдяки своєму внутрішньому протиріччю становлення впадає (fällt) у єдність, у якій обидва моменти зняті. Результат становлення являє собою, отже, наявне буття.

Примітка. … 1) наявне буття є єдність буття й ніщо, у якому зникла безпосередність цих визначень і, отже, у їхньому відношенні зникло їхнє протиріччя − єдність, у якій вони ще суть тільки моменти; 2) тому що результат є зняте протиріччя, то він є у формі простої єдності із собою, тобто сам є якесь буття, але буття, що містить заперечення або визначеність; він є становлення, покладене у формі одного зі своїх моментів, у формі буття.

…

§ 90. α) Наявне буття є буття, що має визначеність, яка є безпосередня, або суща визначеність, є якість. Наявне буття, рефлексоване в цій своїй визначеності в себе, є наявно-суще, щось. Категорії, що розвиваються в наявному бутті, ми відзначаємо тільки сумарно.

Додаток. Якість є взагалі тотожна з буттям, безпосередня визначеність на відміну від розглянутої після неї кількості, яка, щоправда, також є визначеність буття, але вже не безпосередньо тотожна з останнім, а байдужа до буття, зовнішня йому визначеність. Щось є завдяки своїй якості те, що воно є, і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, чим воно є. Далі, якість є по суті лише категорія кінцевого, яка тому й знаходить своє справжнє місце лише в царстві природи, а не у світі духу. …

§ 91... Якість як суща визначеність є реальність в протиставленні запереченню, яке міститься в ній, але відмінне від неї. Заперечення, будучи вже не абстрактним ніщо, а якимсь наявним буттям і щось, є лише форма в останньому, воно є інобуття. Так як це інобуття хоча і є власне визначення якості, але все-таки найближчим чином відмінне від нього, тому якість є буття-для- іншого − широта наявного буття, щось. Буття якості як таке на противагу цьому відношенню з іншим є у-собі-буття.

Додаток. Основа всякої визначеності є заперечення (omnis determinatio est negatio, як говорить Спіноза). …

§ 92... β) Буття, фіксоване як відмінне від визначеності, як в-собі- буття, було б лише порожньою абстракцією буття. У наявному бутті визначеність єдина з буттям, і разом з тим вона, покладена як заперечення, є границя, межа.. Інобуття є тому не якесь байдуже наявному буттю, що перебуває поза ним, але його власний момент. Щось завдяки своїй якості, по-перше, кінцеве й, по-друге, мінливе, так що кінечність й мінливість належать його буттю.

Додаток. Заперечення в наявному бутті ще безпосередньо тотожне буттю, і це заперечення є те, що ми називаємо границею. Лише у своїй границі й завдяки їй щось є те, що воно є. Не можна, отже, розглядати границю як лише зовнішнє наявному буттю; вона, навпаки, пронизує все наявне буття. …

…

с. Для-себе-буття

§ 96. α) Для-себе-буття як відношення з собою є безпосередність, аяк відношення негативного із собою воно є для-себе-суще, єдине, одне (das Eins) − те, що в собі не має розходжень і, отже, виключає інше із себе.

Додаток. Для-себе-б уття є завершена якість і містить у собі буття й наявне буття як свої ідеальні моменти. Як буття для-себе- буття є просте відношення із собою, а як наявне буття воно визначене, але тепер ця визначеність уже не є більше кінцева визначеність, щось у його відмінності від іншого, але нескінченна визначеність, що містить у собі відмінність як зняте.

…

§ 98. γ) … Якісна визначеність, яка досягла в одному в собі й для себе визначеного буття, перейшла, таким чином, у визначеність як зняту, тобто в буття як кількість.

…

Додаток 2-ий. Вказаного в попередньому параграфі переходу якості в кількість ми не зустрічаємо в нашій повсякденній свідомості. Остання вважає якість і кількість двома самостійними визначеннями й тому стверджує: речі визначені не тільки якісно, але також і кількісно. … Але кількість є не що інше, як знята якість, і це зняття має місце саме за допомогою розглянутої тут діалектики якості. Ми мали спочатку буття, і його істиною виявилося становлення; останнє утворило перехід до наявного буття, істина якого полягає в зміні. Але зміна виявила себе у своєму результаті не вільним від відношення з іншим і від переходу в інше для-себе-буття, і, нарешті, це для-себе-буття виявилося в обох сторонах свого процесу, у відштовхуванні й притягуванні, зняттям себе й, отже, зняттям якості взагалі в тотальності його моментів. Але ця знята якість не є ні абстрактне ніщо, ні настільки ж абстрактне й позбавлене визначень буття, а є лише байдуже до визначеності буття, і саме ця форма буття й виступає в нашій повсякденній свідомості як кількість. Ми, відповідно до цього, розглядаємо спочатку речі під кутом зору їхньої якості й вважаємо останню тотожною з буттям речі визначеністю. Коли ми після цього переходимо до розгляду кількості, остання негайно ж народжує в нас уявлення про байдужу зовнішню визначеність, так що річ, хоча її кількість і змінюється й вона стає більшою або меншою, все-таки залишається тим, чим вона є.

B. КІЛЬКІСТЬ

а. Чиста кількість

§ 99. Кількість (Quantität) є чисте буття, у якому визначеність покладена вже не як тотожна із самим буттям, а як знята, або байдужа.

…

§ 100. Кількість, взята в її безпосередньому співвідношенні із собою, або, іншими словами, у визначенні притаманної притяжінням рівності із самою собою, є безперервна величина, а взята в іншому визначенні одного, що в ній міститься, вона − дискретна величина. Але перша кількість також і дискретна, тому що вона є лише безперервність численного, а друга також і неперервна, і її неперервність є одне як тотожність багатьох одних, як одиниця.

…

b. Визначена кількість

§ 101. Кількість, істотно покладена з визначеністю, що в ній міститься, яка виключає всі інші,є визначена кількість (Quantum), обмежена кількість.

Додаток. Визначена кількість є наявне буття кількості, а чиста кількість відповідає, навпаки, буттю, ступінь же − для-себе-буттю. Що ж стосується переходу від чистої кількості до визначеної кількості, то він має свою підставу в тому, що, у той час як у чистій кількості відмінність як відмінність між безперервністю й дискретністю є лише в собі, у визначеній кількості ця відмінність, навпаки, покладена, і покладена так, що відтепер кількість взагалі виступає як розрізнена або обмежена. Але цим самим визначена кількість розпадається разом з тим на невизначену безліч визначених величин. Кожна із цих визначених величин, як відмінна від інших, утворює єдність, так само, як і остання, розглянута для себе, є багато чим. Але таким чином визначена кількість визначена як число.

§ 102. Визначена кількість знаходить свій розвиток і повну визначеність у числі, яке подібно своєму елементу − одиниці (Eins) − містить у собі як свої якісні моменти безліч (Anzahl) з боку моменту дискретності і єдність (Einheit) − з боку моменту неперервності.

…

c... Ступінь

§ 103. Границя тотожна із цілим визначеної кількості; як різноманітне в собі, вона є екстенсивна величина, але як у собі проста визначеність, вона є інтенсивна величина, або ступінь.

Примітка. Відмінність безперервних і дискретних величин від екстенсивних і інтенсивних полягає в тому, що перші відносяться до кількості взагалі, а другі − до границі, або визначеності кількості, як такої. Екстенсивні й інтенсивні величини також не є два особливих види, кожен з яких містить у собі визначеність, якої немає в іншому. Те, що є екстенсивна величина, є настільки ж і інтенсивна величина, і навпаки.

…

§ 105. Ця властивість визначеної кількості бути зовнішньою щодо себе у своїй для-себе- сущої визначеності становить її якість. У цій зовнішності вона є власне вона сама й співвідноситься із собою. У ній з’єднані зовнішність, тобто кількісне, і для-себе-буття − якісне. Визначена кількість, покладена в ній самій, є кількісне відношення − визначеність, яка є настільки ж безпосередня визначена кількість, показник (der Exponent) відношення, наскільки і опосередкування, а саме відношення якої-небудь визначеної кількості з іншою визначеною кількістю. Ці дві визначені кількості утворюють дві сторони відношення. Але ці дві сторони відношення не мають безпосереднього значення, а зобов’язані йому лише цьому відношенню.

…

§ 106. Сторони відношення суть ще безпосередні визначені кількості, і якісне й кількісне визначення залишаються ще зовнішніми щодо один до одного. Але згідно їхньої істини, відповідно до якої саме кількісне у своїй зовнішності є відношення із собою, або, іншими словами, так як кількість у собі поєднує для-себе буття й байдужість до визначеності, вона є міра.

Додаток. Кількість, пройшовши в розглянутому діалектичному русі через свої моменти, виявилася поверненням до якості. Спочатку під поняттям кількості ми мали на увазі зняту якість, тобто не тотожну з буттям, а, навпаки, байдужу, лише зовнішню визначеність. Це поняття (як ми підмітили раніше) лежить у основі звичайної в математиці дефініції величини, відповідно до якої величина є те, що може збільшуватися й зменшуватися. Якщо на перший погляд ця дефініція може створити враження, що величина є те, що взагалі мінливе (тому що збільшувати й зменшувати означає взагалі лише інакше визначати величину), і, таким чином, вона не відрізнялася б від також мінливого по своєму поняттю наявного буття (другого щабля якості), тому зміст цієї дефініції має бути доповнений в тому розумінні, що в кількості ми маємо таке мінливе, котре, незважаючи на свою зміну, залишається тим же самим. Виявляється, таким чином, що поняття кількості містить у собі протиріччя, і це протиріччя й становить діалектику кількості. Результат цієї діалектики є не просто повернення до якості (так якби остання була істинна, а кількість, навпаки, неістинна), а єдність і істина їх обох, якісна кількість, або міра.

С. МІРА

§ 107. Міра є якісно визначена кількість насамперед як безпосереднє; вона є визначена кількість, з якою зв’язане деяке наявне буття або деяка якість.

Додаток. Міра як єдність якості й кількості є, отже, разом з тим завершене буття. Коли ми говоримо про буття, воно є спочатку як щось власне абстрактне й позбавлене визначень, але буття суттєво є те, що полягає у самовизначенні, і своєю завершеної визначеності буття набуває в мірі. …

…