Визначення державного бюджету

Держ. бюджет, як одна з головних ланок фін. системи України, є екон. категорією і відображає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юр. та фіз. особами, з ін. боку, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суп. потреб.

26.Функції державного бюджету

Бюджет виконує 2 функції: розподільчу і контрольну. Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб. Контрольна функція сприяє формуванню уявлень держави про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та и ефективно вони використовуються.

27.Необхідність існування державного бюджету

Необхідність існування державного бюджету обумовлена такими факторами: - за допомогою бюджету держава виконує свої функції; - здійснює утримання соц. Сфери; - перерозподіляє кошти між окремими територіями та галузями; - здійснює соц. захист населення; - вирішує нац. Проблеми; - має вплив на розвиток НТП через фінансування наукових установ; - вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

28.Фінансові ресурси населення.

Фін ресурси – це сукупність доходів та надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств, організацій, держави та домогосподарств та спрямовуються на забезпечення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту населення. У розпорядженні населення вони знаходяться у формі вкладів та депозитів. Фінанси населення за джерелами формування належать до сфери споживання, але завжди від споживання у населення залишається частина коштів, що спрямовуються на заощадження, тобто нагромаджуються. Частина доходу домогосп-ва, що не використовується на купівлю товарів і оплату послуг, а також на сплату податків, називається заощадженнями. Найпоширенішою формою заощаджень є використання частини доходу або для створення нагромаджень у вигляді готівки чи вкладів в ощадних банках, або для придбання цінних паперів.

29.Джерела та структура фінансових ресурсів домогосподарств

До джерел фінансів домогосподарств належать: • зар. плата, отримана у виробничій і невиробничій сферах (у складі собівартості продукції і послуг); • пенсії, стипендії, субсидії, допомога тощо (за рахунок надходжень до суспільних фондів споживання у вигляді податків і відрахувань); • доходи від підсобного господарства; • доходи від надання послуг населенню; • доходи від володіння цінними паперами; • інші доходи (спадок, аліменти, гонорари тощо). Структура фін. домогосподарств за напрямками розподілу коштів формується виходячи з необхідності першочергового забезпечення розширеного відтворення робочої сили, тобто залежить від обсягу витрат на фізіологічні потреби населення, які є пріоритетними. Таким чином, що менший загальний фонд споживання країни, то більша питома вага витрат на життєзабезпечення населення і відповідно менші витрати на духовний розвиток людини та інвестиційна спроможність населення. Структура витрат домашніх господарств: • придбання матеріальних благ для відтворення робочої сили у її фізичному вигляді; • витрати на оплату послуг, що забезпечують фізичне відтворення робочої сили (відпочинок, платне медичне обслуговування); • витрати на духовний розвиток і освіту для відтворення якості робочої сили (як доповнення до безкоштовного бюджетного фінансування); • податки та збори; • страхові внески; • довгострокові вклади населення в цінні папери і банківські депозити; • витрати на розвиток приватного підприємництва.

30.Інвестиційна діяльність населення

Вільні кошти, що залишаються після всіх витрат на придбання матеріальних благ, оплату послуг та духовний розвиток, населення використовує: • як резервний фонд у вигляді простого грошового нагромадження без інвестування; • як інвестиційний фонд для отримання додаткового доходу його власником. Вибір виду інвестування вільних фінансових ресурсів населення залежить від законодавчих передумов розширення підприємництва у країні й стану фінансового ринку (у тому числі фондового).

Інвестиції населення здійснює: • у засоби виробництва для індивідуальної підприємницької діяльності в межах законодавства; • у цінні папери з метою отримання дивідендів за акціями або доходу за облігаціями; • у банківські депозити (вклади) та ощадні сертифікати; • у валютні ресурси. Вибір між вкладеннями в цінні папери і банківські депозити ґрунтується на стандартному підході: за відсутності інфляції вибирається варіант найбільшої дохідності шляхом порівняння банківського відсотка за вкладами і розміру дивідендів за цінними паперами. В умовах інфляції населення переважно вибирає інвестування у валютні ресурси.

31.Визначення фінансової політики

Під фінансовою політикою розуміють сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фін. рес-в, їх розподіл та використання з метою досягнення певних соц.-екон. цілей. Сучасна наука розглядає фін. політ. як: - цілеспрямовану діяльність держави, що здійснюється через фін. діяльність. - сукупність заходів держави з організації, використання ФР; - макроекономічний механізм, що включає фін. стратегію та фін. Тактику; - спосіб організації фін. Відносин; - відображення форм і методів мобілізації фін. ресурсів, їх розподіл та використання відповідно до фін. законодавства. Найважливішою метою фін. політики є збільшення обсягів фін. ресурсів те ефективне їх використання для забезпечення потреб суспільства.

32.Зміст, мета, принципи фінансової політики

Зміст фін. політики полягає у розробці основних напрямів використання фінансів, виходячи з необхідності вирішення економічних та соціальних завдань. За допомогою фін. політики держава фінансує потреби розширеного відтворення, регулює масштаби і пропорції розвитку суп. вироб-ва, вдосконалює його галузеву та територіальну структуру. Найважливішою метою фін. політики є збільшення обсягів фін. ресурсів те ефективне їх використання для забезпечення потреб суспільства. Принципи фін. політики: послідовності, визначеності, доцільності, продуманості, виваженості кожного напрямку її дії.

33.Складові фінансової політики

Складові фін. політики - фіскальна або податкова політика, кредитна політика, бюджетна політика, грошова політика, інвестиційна, митна, валютна, цінова, антиінфляційна, зовнішньоек., конкурентна, соціальна - впливають на всі сторони життя суспільства. Суб'єкт фін. політики - держава - розробляє стратегію розвитку суп-ва. Фін. політика, таким чином, стає організуючим першопочатком суп. розвитку.

34.Етапи реалізації фінансової політики

Під фін. політикою розуміють сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фін. рес-в, їх розподіл та використання з метою досягнення певних соц.-екон. цілей. Реалізація фін. політики проводиться у кілька етапів: 1.Розробка науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів, яка формується на основі вивчання вимог екон. законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення вироб-ва та становища потреб населення. Перший етап полягає у визначенні мети, цілей та головних завдань фін. політики. 2.Визначення основних напрямів використання фінансів на перспективу і поточний період, тобто розробка стратегії і тактики фін. політики. Тут, виходячи з поставленої мети, враховують можливості зростання або зменшення фін. ресурсів, а також зовнішні і внутрішні політико-екон. фактори. Другий етап реалізації фін. політики полягає у створенні відповідного фін. мех-му. 3. Здійснення практичних дій, які спрямовані на досягнення поставленої мети. Даний етап передбачає цілеспрямовану діяльність суб'єктів фін. відносин, що пов'язана з практичним використ-м фін. мех.-му. Природно, що прямий вплив фін. політики на ек-у починається лише на 3 етапі. Слід додати, що такий мех.-м впливу фін. політики на госп-во країни буде повністю вірним, якщо він буде враховувати усі можливості фін. регулювання.

35.Фінансова стратегія

Фінансова політика включає в себе стратегію і тактику. Фінансова стратегія – це політика, що розрахована на довготермінову перспективу. Вона вирішує глобальні завдання соц.-екон. розвитку. Основою фін. стратегії є забезпечення потреб ек-ки та створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб’єктів господарювання.

36.Фінансова тактика

Фінансова політика включає в себе стратегію і тактику. Фін. тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідно періоду,що впливають на розроблення її стратегії. Вона більш мобільна, оскільки вчасно реагує на екон. проблеми та диспропорції. Ії головне завдання – досягнення стратегічних цілей розвитку.

37.Часові періоди фінансової політики

Фін. політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному). Поточна фін. політика пов’язана з оперативним регулюванням ланок фін. сис-ми, їх збалансуванням і підтримкою рівноваги між ними. Перспективна фін. політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечити виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу. Стратегічні завдання фін. політики найчастіше повязують зі структурними змінами у фін. сис-мі та фін. мех.-мі загалом.

38.Поточна фінансова політика

39.Перспективна фін. політика

Фін. політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному). Перспективна фін. політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечити виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу. Стратегічні завдання фін. політики найчастіше повязують зі структурними змінами у фін. сис-мі та фін. мех.-мі загалом.

40.Найважливіші умови результативності фінансової політики

Під фін. політикою розуміють сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фін. рес-в, їх розподіл та використання з метою досягнення певних соц.-екон. цілей. Найважливішими умовами результативності фін. політики є: — врахування дiї ек. законiв розвитку сусп-ва; — вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв госп. будiвництва; — врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi; — комплекснiсть у розробцi заходів, пов'язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.

41.Типи фінансової політики: жорстка регламентація, помірна регламентація, політика мінімальних обмежень

Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фін. відносин, можна виділити 3 типи фін. політики: 1. Жорстка регламентація полягає у тому, що переважна частина фін. відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фін. операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. 2. Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі й охоплює обмежену частину фін. відносин – взаємовідносин з державою, окремі сегменти та ел-ти взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суп-ва в цілому та інтереси окремих юр. і фіз. осіб. Вона забезпечує цим особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі впливати на соц.-ек. розвиток суп-ва. 3. Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності і громадян в ефективному господарюванні. За цієї політики, в основному, регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фін. відносин за таких умов регламентується на договірних засадах між окремими суб’єктами.

42.Головне завдання фінансової політики

Основні завдання фінансової політики: 1.Акумуляція фін. рес-сів та їх розподіл усередині держави між регіонами та галузями народногосподарського комплексу, підвищення ефективності їх використання. 2.Сприяння розвитку вироб-ва, підтримання підприємницької діяльності, створення умов для забезпечення екон. зростання в країні. 3.Оптимізація структури доходів та видатків. 4.Удосконалення державного та місцевого фін. законодавства. 5.Мобілізація і використання фін. рес-сів на забезпечення соц. гарантій, досягнення більш високого рівня життя населення.

43.Основні напрямки фінансової політики: політика економічного розвитку, політика стабілізації, політика обмеження ділової активності

1. Політика ек. зростання – сис-ма фін. заходів, спрямованих на збільшення факт. обсягу ВВП та підвищення рівня зайнятості населення. Вона спрямована на досягнення необхідного для країни рівня ВВП з урахуванням її потенціалу. Націлена на розширення обсягу фін. рес-сів та забезпечення Ії доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація цієї політики може здійснюватися шляхом: зростання держ. видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики "дешевих грошей". 2. Політика стабілізації – це система фін. заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні. Вона спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва за стабільності цін. Ії реалізація засновується на стабільних обсягах ФР, сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Вона може мати 2 різновиди: політика стабілізації після ек. спаду, яка має стимулюючий характер та політика стабіл-ї в період ек. піднесення, яка має обмежувальне спрямування. 3. Політика обмеження ділової активності – це сис-ма стримувальних фін. заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реальних обсягів ВВП порівняно з досягнутими. Вона використовується для регулювання ек. циклу з метою запобігання кризи надвиробництва та недопущення виснаження ек-ки внаслідок надмірних тампів ек. зростання. Вона здійснюється шляхом: скорочення держ. видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення високих % ставок за кредитами.

44.Сутність та складові елементи фінансового механізму, його призначення

Практической оболочкой фин политики выступает фин механізм. Фин мех –совокупность мероприятий по орг, планированию и стимулированию формирования, движения и конечного исп-ния фондов ден ср-тв. Фин обеспечение (представлено соотнош самообеспеч, кредитования и внешнего фин-ния) и фин регулирование (осущ с помощью различных методов, среди кот выделяют нормативный и сальдовый метод, а так же предпологает исп-ние различных инструментов в виде налогов, взносов и отчислений, субсидий и дотаций) в реальной жизни эти 2 ф-ции взаимообусловленны т е фин регулирование предпологает фин обеспечение и наоборот. Отсюда выделение подсист фин мех-ма явл-ся преимущественно теоретич абстракцией. Фин мех включает так же ряд организационных структур среди кот фин планирование, правовое регламентирование, фин контроль. Фин мех имеет достаточно сложную стр-ру. 1) фин методы – способ влияния на эконом отношения (планирование, прогнозирование, кредитование, лизинг, факторинг, франчайзинг и т д), 2) фин рычаги-средства действия фин методов, позволяющие возрождать или наоборот сдерживать фин отношения в общ-ве (цена, доход, прибыль, дивиденды, франшиза, аморт отчисления,нормі,нормативы,резервы и т д.) Стимулы и санкции. 3) финн. Инструменты (коэффициента, нормы и нормативы; сметы, фонды; анализ, наблюдение)

45.Зміст і принципи фінансового планування

Фінансове планування – це діяльність щодо складанн я планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. Принципами фінансового планування є:

- наукова обгрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з урахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);

- єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників); - безперервність (взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів); - стабільність (незмінність показників фінансових планів).

46.Визначення фінансового планування, його завдання

Финансовое планирование- научно-обоснованный процесс определения источников образования и направления использования фин ресурсов в гос-ве с целью обеспечения стабильного, соц-экономич развития. Цель ФП – обеспечение оптимального распределения и использования ВВП, и на этой основе достижение повышения эффективности пр.-ва. ЗАДАЧИ: 1) Определен обьемов и источников фин ресурсов по всем фондам денежн средств, их распределение между пр-ой и непроизв сферами. 2)Концентрация фин ресурсов на наиболее важних направлениях соц.-эк развития 3)Взаимосогласованность осн направлений фин планов с показателями планов экономич и соц. Развития, бизн планов. 4)установление фин взаимоотношений пр.-тий,учреждений,организаций между собой и фин –кредитной системой. 5)проведение предварительн, текущего и последующ фин контроля за целесообразностью использования фин ресурсов на всех уровнях хоз-ния. 6)обеспечение выполнения мероприятий по фин оздоровлению страны, сокращению и ликвидации бюджетн дефицита.

47.Види фінансових планів

Залежно від сфери функціонування і характеру фінансових відносин фінансові плани підрозділяються на загальнодержавні, територіальні плани та плани окремих господарських структур. До загальнодержавних фінансових планів відносяться: 1) баланс фінансових ресурсів та витрат держави; 2) зведений бюджет України; 3) державний бюджет України; 4) бюджет Пенсійного фонду тощо. До територіальних фінансових планів відносяться: 1) бюджет АР Крим; 2) усі види місцевих бюджетів. До фінансових планів окремих підприємницьких структур, що формуються на децентралізованому рівні, відносяться: 1) фінансові плани підприємств та закладів усіх форм власності;

2) кошториси доходів та видатків бюджетних закладів; 3) кошториси доходів та видатків громадських організацій, благодійних фондів. За тривалістю дії такі плани поділяють на: - перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року); - поточні (складаються на один рік); - оперативні (складаються на квартал, місяць).

48.Об’єкти фінансового планування

Об ’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (прибуток, амортизаційні відрахування, податки та обов’язкові збори в державні цільові фонди тощо).

49.Державний бюджет як головний фінансовий план держави

Особливістю Державного бюджету як фінансового плану є те, що він єдиний має силу закону. Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів країни і напрямків їх використання. Відмінність балансу від зведеного бюджету полягає в тому, що, крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через фінансову систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, зосереджені у суб’єктів господарювання і населення. Баланс фінансових ресурсів і витрат держави є фінансовою програмою економічного і соціального розвитку держави. У ньому передбачаються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді. Також баланс фінансових ресурсів і витрат держави служить інформаційною та аналітичною основою для розробки та обгрунтування фінансової політики держави. Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів державних фінансових ресурсів, збалансування доходів та витрат держави, перевірка економічного обгрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

50.Управління фінансами та його складові елементи

Управління фінансами – це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат за допомогою специфічних прийомів та методів. Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи: - планування, в ході якого кожен суб’єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрямки їх ефективного використання; - оперативне управління як комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління – досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин та маневрування фінансовими ресурсами; - контроль, який пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю порівнюються фактичні результати із запланованими і виявляються резерви.

51.Визначення управління фінансами

Управління – це цілеспрямована діяльність, пов’язана з впливом керуючого суб’єкта на керований об’єкт з метою досягнення певних цілей та результатів. Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій. Управління фінансами – це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат за допомогою специфічних прийомів та методів.

52.Об’єкти та суб’єкти управління

Об’єктами управління виступають фінансові відносини, в тому числі і ті, що пов’язані з формування і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об’єкти управління – це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси. Суб’єктами управління виступають держава в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій і установ. Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

53.Міністерство фінансів в системі органів управління та його функції

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів: - реалізує державну фінансову політику; - складає проект Державного бюджету; - організовує виконання Державного бюджету; - контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання; - забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства; - проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування; - здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом; - розробляє пропозиції щодо удосконаленн я податкової політики; - здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів та бере участь в роботі керівних органів фондових бірж; - вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва; - готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них.

55.Фінансове забезпечення

Фінансове забезпечення – це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання. Основними елементами фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності є: - самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел); - кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості та забезпеченості); - бюджетне фінансування (надання коштів із бюджету на безповоротних засадах); - оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату); - інвестування (вкладання коштів у ті чи інші об’єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

56.Фінансове регулювання

Фінансове регулювання – це метод фінансового впливу, пов’язаний із регулюванням економічних процесів. Основними елементами фінансового регулювання є: - оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів); - бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції). Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать: - заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку; - бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки країни); - спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації). У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені. Штрафи – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі. Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується на кожен день простроченого платежу.

54.Фінансовий контроль: зміст, принципи та види

Фінансовий контроль – це діяльність уповноважених органів, спрямована на забезпечення виконання суб’єктами господарювання встановлених форм і методів реалізації фінансових відносин, а також на аналіз їх ефективності та розробку пропозицій щодо їх удосконалення. Фінансовий контроль відображає практичну реалізацію притаманної фінансам контрольної функції. Він являє собою контроль з боку держави за процесом створення і руху фінансових ресурсів усіх ланок фінансової системи. Сферою діяльності фінансового контролю є процес формування, розподілу і використання фондів грошових коштів. Принципи фінансового контролю: - незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого); - гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу); - превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю); - дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри); - регулярність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства); - об’єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства); - всеохоплюючий характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності). Фінансовий контроль проводиться на макро- та мікро- рівнях. Об’єктом фінансового контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб’єктами фінансового контролю є державні органи влади і управління. Фінансовий контроль на мікрорівні – це контроль на рівні суб’єктів господарювання всіх форм власності. Об’єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Предметом контролю є фінансові показники, а саме прибуток, собівартість, податки, відрахування. Залежно від суб’єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють наступні його види: Державний фінансовий контроль проводять органи державної влади і управління. Державний фінансовий контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба, місцеві державні адміністрації та інші структури. Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств і організацій та проводить контрольно-ревізійними підрозділами міністерств та відомств. Громадський фінансовий контроль на сьогодні в Україні здійснюють: - громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору); - засоби масової інформації; - окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних відрахувань. Аудит – Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах.

57.Роль фінансових важелів в системі організації фінансових відносин

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать: - заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку; - бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки країни); - спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації). У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені. Штрафи – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі. Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується на кожен день простроченого платежу.

58.Бюджетний кодекс України як основа бюджетного регулювання

Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства.

59.Визначення бюджетної системи України

Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов’язаних між собою, які базуються на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Бюджетна система України - це сукупність Державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

60.Склад бюджетної системи України

Відповідно до статті 5 Бюджетного кодексу (Структура бюджетної системи України):

1. Бюджетна сис-ма України складається з держ. бюджету та місц. бюджетів.

2. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

3. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).

61.Зведені бюджети та їх особливість

Для аналізу та прогнозування соц.-ек. розвитку держави використовують показники зведеного бюджету. Відповідно до статті 6 Бюджетного кодексу (Зведений бюджет): 1. Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Вони існують на рівні держави, АРК, області, району, міста з районним поділом. Так, зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету АРК та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя. Відповідним чином визначені й інші зведені бюджети. Зведені бюджети існують з метою: а) розрахунків соц. та фін. нормативів, норм для складання проектів бюджетів; б) аналізу ефективності бюджетних витрат; в)з'ясування підстав надання трансфертів. Зведені бюджети не затверджуються, а мають розрахунково-інформаційний характер.

62.Бюджетний устрій

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура та взаємозв’язок між бюджетами, що входять до бюджетної системи. Бюджетний устрій країни визначається її державним устроєм. В унітарних державах, тобто у країнах з єдиним населенням та культурою, бюджетна система має дві ланки: державний бюджет і численні місцеві бюджети. У федеративних державах бюджетні системи складаються з трьох ланок: державного бюджету (федерального бюджету або бюджету центрального уряду), бюджетів членів федерації (наприклад, штати у Сполучених Штатах Америки, землі (ланди) у Федеративної Республіці Німеччині, провінції у Канаді, кантони у Швейцарії і т. ін.) та місцевих бюджетів. В основу бюджетного устрою покладено: визначення видів бюджетів; установлення принципів побудови бюджетної системи; розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи; організацію взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Бюджетний устрій України визначається закріпленим у Конституції України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом. Україна — унітарна держава, яка поділена на 25 адміністративно-територіальних одиниць (Автономну Республіку Крим і 24 області країни).

64.Показники бюджетної класифікації

Бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місц. самоврядування, ін. розпорядників бюджетних коштів, проведення фін. аналізу в розрізі доходів, організац-х, функціональних та ек. категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Бюджетна класифікація є обов'язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень. Бюджетна класифікація має такі складові частини: 1) класифікація доходів бюджету; 2) класифікація видатків та кредитування бюджету; 3) класифікація фінансування бюджету; 4) класифікація боргу. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; а) доходи від власності та підприємницької діяльності; б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; в) інші неподаткові надходження. 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місц. самоврядування, ін. держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Видатки та кредитування бюджету класифікуються за: 1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету); 2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету); 3) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету). Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету). Фінанс-я бюдж. класифікується за: 1) типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань); 2) типом боргового зобов'язання (за засобами, що використовуються для фінансування бюджету). Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

63.Принципи побудови бюджетної системи

1) принцип єдності бюджетної системи України - єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності; 2) принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період; 3) принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. 4) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування; 5) принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил; 6) принцип ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів; 7) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача; 8) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями; 9) принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; 10) принцип публічності та прозорості - інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів. 11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу – кожен з учасників несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Бюджетний процес.

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів, контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України. Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені правами і обов'язками учасників бюджетних правовідносин. Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування. Тривалість стадій бюджетного процесу різна в окремих країнах, але в більшості випадків весь процес триває у середньому близько двох років.

66.Стадії бюджетного процесу

1. Перша стадія — планування, складання проекту бюджету являє собою діяльність щодо розробки плану документів (проекту бюджету), або прийняттям відповідних правових актів (Постанова, Рішення сесії місцевої ради). 2. Друга стадія — розгляд та затвердження бюджету починається з моменту надання проекту бюджету на розгляд у Верховну Раду або місцеві ради та завершується прийняттям Закону про Державний бюджет або Рішенням сесії місцевої ради на плановий рік. 3. Третя стадія — виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до Закону про Державний бюджет України, Рішення про місцеві бюджети. Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів. 4. Четверта стадія - підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення про нього.

67.Бюджетний період

Бюджет складається на рік. Цей період має назву бюджетного періоду і в Україні він співпадає з календарним роком. Проте є ряд держав, у яких бюджетний рік не збігається з календарним. Наприклад, у США бюджетний рік триває з 1-го жовтня по 30-те вересня, У Швеції – з 1-го липня по 30-те червня.

1. Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. 2. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною першою цієї статті. 3. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути прийнято на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; 3) оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф. 4. У випадку прийняття Державного бюджету України на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період,місцеві бюджети можуть бути прийняті на такий же період.

68.Бюджетне планування та основні складнощі в умовах ринкової економіки

Сутність бюджетного планування характеризується як науково обґрунтований процес визначення обсягів і джерел формування та напрямів використання централізованого фонду грошових коштів держави. Особливостями бюджетного планування як вхідної підсистеми бюджетного процесу є те, що держава використовує його для визначення рівня централізації фінансових ресурсів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, методів мобілізації грошових коштів до централізованого фонду, напрямів використання бюджетних коштів відповідно до засад економічної політики держави. Саме за допомогою бюджетного планування можна забезпечити належне функціонування бюджетної системи держави та поступове зростання темпів соціально-економічного розвитку. У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з програмою економічного і соціального розвитку; визначаються обсяги доходу бюджету та резерви їхнього зростання, а також обсяги видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціального захисту населення; розподіляються доходи і видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються державні матеріальні та бюджетні резерви.

Організація бюджетного планування передбачає такі етапи: складання, розгляд і затвердження бюджетів.

Бюджетне право

Бюджетне право – це сукупність юридичних норм, що регулюють діяльність органів державної влади і управління по складанню, розгляду, затвердженню і виконанню бюджету. Особливість бюджетних прав полягає в тому, що вони за своїми юридичними властивостями наближаються до обов’язків, значною мірою одночасно і є обов’язками (наприклад, право затверджувати бюджет, право розподіляти бюджетні кошти). Отже, у більшості випадків бюджетне право і обов’язок об’єднані в одному повноваженні. Основу бюджетно-правового статусу державних органів влади і їх територіальних підрозділів становить право на самостійний бюджет. Це право на отримання відповідних доходів, розподіл і використання їх на потреби визначених територій, а також право на регулювання бюджетних відносин у межах обумовленої компетенції. Визначальним елементом та причиною існування права регулювання бюджетних відносин є розподіл доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи.

70.Бюджетно-правовий статус державних і місцевих органів влади

Бюджетно-правовий статус державних і місцевих органів влади узагальнено становить сукупність таких прав: - право на власний бюджет; - право на отримання бюджетних доходів і залучення їх до даного виду бюджету; - право на використання бюджетних коштів на потреби держави та місцевих органів влади за призначенням; - право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території; - право утворення і використання в межах бюджету цільових або резервних фондів. Місце кожного з суб’єктів у системі адміністративно-територіального поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав. Районні та міські органи влади (міст з районним поділом) володіють більш широким колом бюджетних прав, оскільки вони вступають в стосунки не тільки з керівними, але й з підпорядкованими органами влади. Тому ряд бюджетних прав відсутній у нижчій ланці місцевих органів влади (сільських, селищних). Наприклад, таких як право на розподіл доходів між бюджетами, нагляд за виконанням підпорядкованих бюджетів.

71.Бюджетна ініціатива

Бюджетна ініціатива – це право членів законодавчого органу вносити зміни в представлений урядом проект бюджету. Такими правами наділені народні депутати і Президент.

72.Бюджетні права органів державної влади та управління.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в т.ч. з фінансових питань, приймає Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет та вносить зміни до нього, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, визначає перелік податків і зборів, а також засади внутрішньої і зовнішньої політики України. Президент України як голова держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд у Верховну Раду. Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання. Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів: - реалізує державну фінансову політику; - складає проект Державного бюджету; - організовує виконання Державного бюджету; - контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання; - забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства; - проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування; - здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом; - розробляє пропозиції щодо вдосконалення податкової політики; - здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів та бере участь в роботі керівних органів фондових бірж; - вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва; - готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них.

73.Місце фінансового контролю у бюджетному процесі

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. За формами бюджетний контроль, залежно від періодичності його здійснення, поділяють на попередній, поточний і заключний. Виходячи з характеристики особливостей бюджетного контролю, можна зробити висновок, що бюджетний контроль є об’єктивно зумовленою складовою процесу економічної діяльності та однією з функцій управління бюджетною системою. Бюджетний контроль є останньою, заключною підсистемою бюджетного механізму. Він дає можливість встановити, наскільки ефективно, раціонально та законно використовувались бюджетні кошти, а також чи були задіяні всі резерви стосовно наповнення доходної частини бюджетів. Будучи заключною підсистемою бюджетного механізму, бюджетний контроль обслуговує всі етапи бюджетного процесу, що надає йому універсального характеру управлінської діяльності.

74.Бюджет як економічна категорія

Державний бюджет, як одна з головних ланок фінансової системи України, є економічною категорією і відображає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суспільних потреб. Тобто через бюджет держава має можливість зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного і соціального розвитку. Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави.

75.Бюджет як центральна ланка фінансової системи

Бюджет є також центральною ланкою фінансової системи, оскільки саме через бюджет здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями матеріального виробництва, між виробничою та соціальною сферами, між окремими ланками бюджетної системи та між окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка могла б забезпечити у такому масштабі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі не існує.

76.Бюджет як централізований фонд грошових коштів

находится в постоянном движении:практически каждый день в нег поступают средства и проводится финансирование расходов. В связи с этим необходима чётко слаженная система управления бюджетом, которая реализуется через бюджетный механизм, который создаёт государство.

77.Бюджет як основний фінансовий план держави. Характерні риси бюджету

Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет - єдиний фінансовий план, що має силу закону. Характерними рисами бюджету як фонду грошових коштів є такі: - значні розміри; - маневреність його коштів; - наявність резервних фондів.

78.Необхідність існування бюджету

Необхідність існування бюджету обумовлена такими факторами: 1) за допомогою бюджету держава виконує свої функції; 2) здійснює утримання соціальної сфери; 3) перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями; 4) здійснює соціальний захист населення; 5) вирішує національні проблеми; 6) має вплив на розвиток науково-технічного прогресу через фінансування наукових установ; 7) вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

79.Фактори, що впливають на розмір бюджету

- рівень розвитку економіки; - методи господарювання (в умовах адміністративно-командної системи частка бюджету в перерозподілі валового внутрішнього продукту є дуже великою — близько 80%, в ринковій економіці частка бюджету значно зменшується - зараз майже 50% - і є тенденція до зниження); - характер і масштаби тих програм, які держава планує здійснювати через бюджет.

80.Функції бюджету

Більшість вчених схиляються до думки, що бюджет виконує дві функції: розподільчу і контрольну. Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються.

81.Складові частини бюджету

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Загальний фонд бюджету включає: 1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду; 2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; 3) фінансування загального фонду бюджету. 3. Спеціальний фонд бюджету включає: 1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; 2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; 3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

82.Резервний фонд бюджету та його призначення. Визначення доходів державного бюджету

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи бюджету – це частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади і управління. Згідно з Бюджетним кодексом України, до доходів бюджету належать усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки та гранти.

86.Таємні видатки

СТ.31 1. Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за винятком видатків, що пов'язані з державною таємницею (таємних видатків). 2. Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації. 3. Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України. 4. Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. 5. Окремі звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому засіданні. Статтею 31 закріплено здійснення таємних видатків з Державного бюджету України для забезпечення діяльності окремих органів державної влади або їх підрозділів, які виконують повноваження в інтересах національної безпеки держави, а також інших установ, організацій, підприємств, які зайняті виконанням науково-технічних програм, розробкою новітніх технологій, виробництвом продукції, необхідних для забезпечення безпеки держави.

83.Класифікація доходів державного бюджету

«Класифікація доходів бюджету» до податкових надходжень віднесені: а) податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств); б) податки на власність (періодичні податки на чисту вартість майна; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів); в) збори за спеціальне використання природних ресурсів (збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; збір за спеціальне використання водних ресурсів; платежі за користування надрами; збір за геологорозвідувальні роботи, що виконані за рахунок державного бюджету; плата за землю; плата за використання інших природних ресурсів); г) внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість; акцизний збір з вироблених в України товарів; акцизний збір з ввезених на територію України товарів; податки на окремі категорії послуг; плата за ліцензії на окремі види господарської діяльності; плата за торговий патент); д) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито; кошти, отримані за здійснення консульських дій; інші надходження); е) інші податки (місцеві податки та збори; плата за надання послуг по оформленню документів на право виїзду за кордон; податки, що не віднесені до інших категорій; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства). До неподаткових надходжень відносяться: а) доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження від перевищення валових доходів над витратами Національного банку України; надходження від грошово-речових лотерей; надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів; дивіденди, що нараховані на акції (долі, паї) господарських товариств; рентна плата; інші надходження; надходження коштів, що отримані від продажу акцій відкритих акціонерних товариств за компенсаційні сертифікати; надходження коштів від відшкодування збитків сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва); б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за утримання дітей в школах-інтернатах; плата за утримання вихованців шкіл, профтехучилищ соціальної реабілітації; плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна; державне мито; митні збори; єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон України); в) надходження від штрафів та фінансових санкцій; г) інші неподаткові надходження (надходження сум різниці в ціні на природний газ; відрахування від сум перевищення розрахункового розміру фонду оплати праці; пеня за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов'язань; доходи від операцій по кредитуванню та наданню гарантій; власні надходження бюджетних установ; плата за послуги, що надаються бюджетними установами, інші джерела власних надходжень бюджетних установ; додаткові збори на сплату пенсій). Доходи від операцій з капіталом складаються шляхом акумуляції: а) надходжень від продажу основного капіталу (кошти від реалізації безхазяйного майна, скарбів, тощо; надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння; надходження від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, знаходиться в комунальній власності); б) надходжень від реалізації державних запасів товарів (матеріальних цінностей державного резерву та розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву); в) надходжень від продажу землі та нематеріальних активів; г) податків на фінансові операції та операції з капіталом. Трансферти визначаються Кодексом як кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Трансферти в Україні існують у двох формах: дотація вирівнювання та субвенція. Дотація вирівнювання розглядається як міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує, тоді як субвенція -міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. До складу офіційних трансфертів Бюджетною класифікацією віднесено: а) офіційні трансферти від органів державного управління (кошти, що надходять з інших бюджетів; дотації; субвенції); б) кошти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій (надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту в миротворчих операціях; гранти; дари); в) кошти з іншої частини бюджету (із загального фонду бюджету в бюджет розвитку).

84.Склад доходів бюджету згідно бюджетного кодексу украёни. Визначення видатків державного бюджету

1. Доходи Державного бюджету України включають: 1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та Інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; 2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку; 3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

85.Класифікація видатків державного бюджету за функціональною структурою

Функціональна класифікація видатків бюджету включає видатки на: а) загальнодержавні функції (утримання вищих органів державного управління, органів місцевої влади та місцевого самоврядування; фінансова та зовнішньоекономічна діяльність; економічна допомога зарубіжним країнам; інші функції державного управління; фундаментальні дослідження; дослідження та розробки в галузі державного управління; проведення виборів та референдумів; обслуговування боргу; міжбюджетні трансферти); б) оборону (військова та цивільна оборона; військова допомога зарубіжним країнам; військова освіта; дослідження та розробки в галузі оборони; інша діяльність в галузі оборони); в) функції охорони громадського порядку, забезпечення суспільної безпеки та функції судової влади (діяльність по забезпеченню громадського порядку; боротьба із злочинністю та охорона державного кордону; протипожежний захист і рятування; судова влада; діяльність у сфері безпеки держави; утримання кримінально-виконавчої системи; представницькі функції в суді; дослідження та розробки в галузі громадського порядку, безпеки і судової влади; інша діяльність у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади); г) економічну діяльність (загальна економічна, торгова та трудова діяльність; лісове та сільське господарство, полювання, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; інша промисловість І будівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатика; інші галузі економіки; інша економічна діяльність); д) охорону навколишнього природного середовища (запобігання та ліквідація забруднення навколишнього природного середовища; збереження природно-заповідного фонду; дослідження та розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища; інша діяльність у цій галузі); є) житлово-комунальне господарство (житлове господарство; комунальне господарство; дослідження та розробки у сфері житлово-комунального господарства; інша діяльність у цій галузі); ж) охорону здоров'я (медична продукція і обладнання; поліклініки та амбулаторії, швидка допомога; лікарні та санаторно-курортні установи; санаторно-профілактичні та протиепідемічні заходи та діяльність відповідних установ; дослідження та розробки в галузі охорони здоров'я; інша діяльність у цій галузі); з) духовний та фізичний розвиток (фізична культура і спорт; культура і мистецтво; засоби масової інформації; дослідження та розробки у сфері духовного і фізичного розвитку; інша діяльність у цій галузі); і) освіту (дошкільна освіта; загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; позашкільна освіта; програми матеріального забезпечення навчальних закладів; дослідження та розробки у сфері освіти; інша діяльність в цій галузі); к) соціальний захист та соціальне забезпечення (соціальний захист на випадок непрацездатності; соціальний захист пенсіонерів; соціальний захист ветеранів війни і праці; соціальний захист сім'ї, дітей та молоді; соціальний захист безробітних; допомога у вирішенні житлових питань; соціальний захист інших категорій населення; дослідження та розробки у сфері соціального захисту; інша діяльність у цій сфері).

87.Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення

Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над доходною.В умовах ідеального стану економіки таке явище практично відсутнє, оскільки держава може оптимально порівнювати обсяги своїх видатків відповідно до фінансови х можливост ей без будь-якої шкоди для суспільства. Причини виникнення бюджетного дефіциту: - надзвичайними подіями (війнами, епідеміями, стихійними лихами і т.д.), що потребує використання великого обсягу грошових коштів за умов нестачі звичайних резервів; - необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток е