Свобода совісті й толерантність

Свобода совісті — це можливість людини діяти згідно зі своїми переконаннями, уявленнями про добро й зло, моральне й аморальне, якщо вони не суперечать загальнолюдським моральним засадам, що панують у тому чи тому суспільстві. Свобода совісті не звільняє особу від відповідальності за недодержання моральних норм суспільства, порушення норм демократичного співжиття. Дотримання принципу свободи совісті означає визначення необхідності встановлення в міжособистісних стосунках і відносинах із владою принципу толерантності.

Проблема толерантності тісно пов'язана зі свободою совісті. Толерантність сприяє свободі вияву вільної совісті індивіда, вона є не тільки умовою проголошення права на свободу релігійного самовизначення, вибору певних світоглядних орієнтацій, а й своєрідним механізмом його реалізації на практиці. Оскільки толерантність є морально-етичним принципом поведінки й відносин різних соціальних елементів — церков, конфесій, віруючих, то це передбачає їх вза­ємоповагу, свідому відмову від насильства та агресії, принижен­ня гідності.

Толерантність має кілька визначальних принципів:

• Визнання рівності, суверенності, свободи релігії та переконань суб'єктів комунікації. Важливим є міжнародно визнаний принцип «усі різні — усі рівні».

• Визнання права суб'єктів комунікації на власне розуміння істини, власну позицію в житті, світоглядні та моральні орієнтири та цінності. При цьому їх культурна, моральна, естетична, релігійна своєрідність розглядається як гідність особи.

• Безумовна відмова від монополії на істину, відкритість і повага до протилежної позиції, погляду, істини, іншої системи знань.

Проблема толерантності у сфері міжконфесійних відносин набула сьогодні особливої гостроти з погляду її прикладного характеру. Толерантність постає як головний принцип, умова, чинник подолання міжконфесійних конфліктів, що є в Україні. Водночас толерантність є орієнтиром оцінки культури міжконфесійних відносин. Певна річ, толерантність не вирішує всіх етноконфесійних проблем, але вона стає одним з гарантів непоширення нетерпимості й насильства, агресії між представниками різних релігійних конфесій.

Новітні релігійні течії.

Сучасні неорелігії є доволі неоднорідним явищем за своїм походженням, характером і формами діяльності та організації. Тому на сьогодні існує безліч схем їх класифікації.

Все різноманіття новітніх релігійних течій і містичних груп можна умовно поділити на сім груп.

1) Неохристиянські, до яких належать релігійні культи, в основі яких лежить християнське віровчення. До таких неохристиянських об'єднань належать Діти Бога, мормони, харизмати, Церква Ісуса Христа тощо. Неохристиянські культи вшановують Ісуса Христа, але його розуміння кардинально відрізняється від християнських догматів.

2) Релігійні організації орієнталістського спрямування. До них належать такі організації, в основі яких лежать буддистські вчення, індуїзм, джайнізм тощо. Спільною для них є модель їхньої сучасної містичної інтерпретації з метою активізації в людині Божої сутності. Вони репрезентовані Міжнародним товариством свідомості Кришни, Агні Йогою, тантризмом. Головною особливістю їх віровчення є те, що східні ортодоксальні догмати відходять на другий план, а на перше місце виступає модель індивідуального порятунку, знання індивідуальної істини.

3) Неоязичництво. Характеризується політеїзмом і відродженням пантеїстичних традицій. В Україні неоязичницькі організації представлені РУН Вірою — Рідна Українська Національна віра, рицарями Сонячного ордену.

4) Синтетичні (штучно створені) релігії, або інтегративні культи. До цієї групи належать віровчення, в основі яких лежать догмати, культи світових релігій, спираючись на які, створюються специфічні культові дійства й не менш специфічні релігійні організації. Вони проголошують своє вчення універсальною релігією для всіх людей. До таких громад належать Церква об'єднання, Велике Біле Братство, Всесвітня віра бахаї.

5) Саєнтологічні — учення, які репрезентують спробу поєднати в собі науку й релігію, сучасну містику та досягнення науково-технічної революції. До таких учень належать Церква саєнтології, «Вчення розуму», різноманітні космічні релігії тощо.

6) Сатанізм. Репрезентується сатанинськими групами, які абсолютизують значення зла в реальному житті, поклоняються йому, шукають способи культової взаємодії з ним через форми сучасної містики. Сатанинські культи зазвичай проникнуті індивідуалізмом, прагматизмом, культом насильства та агресії. До таких груп належать Церква сатани, Чорне Братство та ін.

7) Езотеричні об'єднання представлені насамперед езотеричними традиціями різних епох у поєднанні із сучасною містикою. Головна мета езотеричних об'єднань — створення власних моделей поєднання особи з надприродним світом. До езотеричних учень належать учення Олени Блаватської, подружжя Реріхів, Наука розуму.