Свідомість, її структура та проблема виникнення

Свідомість – це складний, багатогранний феномен, що може бути розглянутий у багатьох різних аспектах. Тому не дивно, що свідомість вивчається різними науками.

Свідомість є ознакою високо розвинутої форми буття, що пов’язана з розумною поведінкою живих істот і може виникнути у певних природних і соціальних умовах, про дійсну реалізацію яких ми знаємо лише виходячи з факту людського буття.

З філософської точки зору, під свідомістю розуміють властивість людського мозку цілеспрямовано, узагальнено й вибірково відбивати об'єктивну реальність у чуттєвих або логічних образах.

Свідомість являє собою цілісну систему, що складається з різних елементів, які перебувають між собою в закономірних відносинах. У першому наближенні в структурі свідомості можна виділити чотири основні складові:

- сфера відчуттів, сприйняттів, уявлень і сформованих на їхній основі знань (За допомогою цієї сфери людина одержує первинні знання про світ і про саму себе);

- сфера логіко-понятійних здатностей і одержаних на їхній основі знань (Ця сфера свідомості дає можливість людині вийти за межі безпосереднього чуттєво-даного, досягти сутнісного розуміння об'єктів і закономірностей навколишнього світу);

- сфера емоцій (Ця сфера свідомості не зв'язана безпосереднім образом із зовнішнім світом. Це є сфера особистісних переживань, спогадів, передчуттів і т. п.);

- сфера ідеалів і вищих цінностей. (Ця сфера свідомості містить у собі вищі мотиви діяльності, духовні ідеали й здатності по їхньому формуванню).

У розвитку свідомості вирішальну роль відіграє самосвідомість – пізнання й оцінка людиною самої себе. Самосвідомість ширше за поняття самопізнання, бо крім пізнання людиною самої себе, воно також охоплює й емоційне, ціннісне відношення особистості до себе. Самосвідомість людини розвивалася під впливом життєвої потреби здійснювати самоконтроль і саморегулювання.

Самосвідомість пов'язана з феноменом рефлексії - міркуванням особистості про саму себе, коли вона вдивляється в глибини свого внутрішнього життя.

Найважливішою властивістю свідомості є її ідеальність – природа свідомості не матеріальна, а ідеальна (це не відміняє принципове питання про зв’язок свідомості з матерією мозку). Світ навкруги нас є системою матеріальною, соціоприродною, але образи цього світу, що їх віддзеркалює свідомість, є утвореннями ідеальними. Ідеальні образи – то є такі мисленні моделі об'єкту (системи), у яких більш-менш адекватно виражений його зміст і які, водночас, вільні від усіх його реальних соціоприродних властивостей.

До ідеального (сфери ідеальних утворень) можна віднести все те, чого немає в навколишньому світі, але що конструюється людиною у її суб’єктивній реальності: уявні або чуттєві моделі (образи) дійсності, моральні або правові норми, схеми ритуальних дій та етикету, правила повсякденному життя й т. п.

Виникнення свідомості є результатом еволюції природи та соціокультурного розвитку. З ускладненням форм життя на Землі природний добір виявляє і закріплює переваги тих істот, що мають розвинену нервову систему, великий за своїм об’ємом мозок. Подальші еволюційні процеси приводять до виникнення людиноподібних приматів, наділених елементарною свідомістю. Але становлення свідомості, якою ми її знаємо з нашого власного досвіду, було б не можливим, якщо до природних факторів еволюції не додалися б фактори соціальні, такі наприклад, як винахід знарядь праці, мови, матеріальної і духовної культури взагалі і т. д.

Найважливішою умовою виникнення й розвитку людської свідомості слід вважати спільну продуктивну діяльність людей, що опосередкована мовленням і виконується з використанням відповідних штучно створених знарядь.

Ця діяльність вимагає кооперації, спілкування й взаємодії людей одне з одним. Вона неможлива без наявності загальнозрозумілої мети, що так чи інакше усвідомлюється.

Свідомість і несвідоме.

Свідомість не є єдиним рівнем, на якім представлені психічні процеси, властивості й стани людини. Далеко не все, що сприймається людиною й впливає на прийняття тих чи інших рішень, нею усвідомлюється. Крім свідомості у внутрішньому світі людини є сфера несвідомого.

Несвідоме – це ті явища, процеси, властивості й стани, що впливають на поведінку людини, але не усвідомлюються.

Несвідомий початок, як невід’ємна складова, представлений практично у всіх психічних процесах, станах і властивостях людини. Так, у людини є несвідома пам'ять, несвідоме мислення, несвідома мотивація, несвідомі відчуття й т. п.

До особистого несвідомого людини відносять такі якості, потреби, інтереси, які ця людина не усвідомлює, але які знаходять свій прояв у її різних мимовільних діях і психічних схильностях. Це можуть бути помилки - застереження, описки. Може бути мимовільне забування імен, обіцянок, подій, фактів. Це можуть бути фантазії, мрії або сновидіння.

Забування імен, фактів, подій пов'язане з деякими, не усвідомлюваними людською особою негативними емоціями, неприємними почуттями, що колись виникли в неї стосовно людини із цим іменем або у зв’язку з подією чи фактом, які були витіснені із свідомості.

Отже, несвідомі процеси разом зі свідомістю керують поведінкою людини. Однак роль їх у цьому керуванні різна. Свідомість, як вищий прояв духовного життя, керує самими складними формами поведінки людини. Наприклад, коли перед людиною виникають інтелектуально складні проблеми, коли людина перебуває в конфліктній ситуації, - останнє слово за свідомістю.