Загальні принципи судово-психіатричної експертизи неповнолітніх

Аналіз та узагальнення різних (психіатричних, судово-психіатричних, нормативно-правових, законодавчих) аспектів проблеми свідчить про відмінності, що стосуються СПЕ неповнолітніх, при наявності базових, загальних вимог та методичних підходів, що притаманні судово-психіатричній експертній оцінці будь-яких вікових контингентів підекспертних. З урахуванням цього, в узагальненому вигляді, основні принципи щодо СПЕ неповнолітніх може бути викладено наступним чином.

1. СПЕ неповнолітніх проводиться відповідно до загальних норм, встановлених чинним законодавством (ЦК, ЦПК, КК, КПК, Закон України «Про судову експертизу»), нормативно-правовими документами (Порядок проведення судово-психіатричної експертизи, Порядок проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи в психіатричних закладах осіб, які утримуються під вартою») та методичними документами, включаючи спеціальну наукову літературу, що регламентують, роз’яснюють та науково обґрунтовують питання проведення СПЕ у цивільному та кримінальному процесах.

2. СПЕ неповнолітнього не має суттєвих та принципових розбіжностей від судово-психіатричної експертної оцінки осіб інших вікових періодів, але має деяку специфіку, що стосується особливостей перебігу психічних розладів у підлітковому віці, а також наявності сукупності чинників (сомато-ендокринних, психологічних, соціальних), що впливають на формування особистості, її системи цінностей, світосприйняття, мотивування вчинків, дій та їх прогнозу.

3. Основними завданнями СПЕ неповнолітнього є оцінка його психічного стану: а) на період кримінальної події, б) на період експертного дослідження — оцінка «актуального психічного стану», тобто психічного стану, що є в наявності на певний юридично значущий проміжок часу.

4. «Актуальний психічний стан» — це інтегральна складова психічної діяльності неповнолітнього на певний проміжок часу, що вміщує в собі прояви наявного психічного розладу (якщо такий є), особливості особистості, особливості психічного розвитку (затримка, викривлення тощо) та психічного визрівання в межах плинного пубертатного періоду.

5. Особливості перебігу психічних розладів у підлітковому віці (неспецифічність психопатологічної симптоматики, прояви психічних розладів на непсихотичному рівні, формування та невизначеність подальшої динаміки психічного розладу в залежності від впливу зовнішніх та внутрішніх чинників тощо) зумовлюють їх діагностичну кваліфікацію на синдромальному рівні, з урахуванням особливостей проявів, можливості зворотного розвитку, трансформації, нівелювання.

6. Згідно зі ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Наявність у неповнолітнього, що вчинив злочин до 16-річного віку, синдромально окресленого психічного розладу, переважне співпадіння вікового періоду 14–16 років, з якого наступає кримінальна відповідальність за деякі СНД, з негативною фазою пубертатної кризи, взаємовплив психічного розладу (якщо такий є) з проявами цієї негативної фази, визначає можливість визнання такого неповнолітнього особою, що не в повній мірі усвідомлювала свої дії та (або) керувала ними, тобто обмежено осудним. Такий підхід не є обов’язковим, але, на нашу думку є доцільним, враховуючи його клінічний (взаємовплив психопатологічних, пубертатних, особистісних факторів) та соціальний (захист прав неповнолітнього з психічним розладом, що не досяг віку повної кримінальної відповідальності) аспекти.

7. Невизначеність, дискусійність, суперечливість наукових поглядів щодо понять «затримка психічного розвитку», «викривлення психічного розвитку», «дизонтогенез», «патологічний пубертатний криз», неможливість та суб’єктивність окремого урахування проявів цих феноменів окремо від наявного психічного розладу (або поряд з ним), неможливість співставлення цих феноменів зі здатністю особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, не дає науково обґрунтованої можливості окремого виділення (в експертних висновках) та окремого урахування цих понять щодо здатності особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Тому, на нашу думку, ці терміни та їх змістовні характеристики слід ураховувати як патопластичний та патогенетичний фактори у відношенні до психічного розладу у неповнолітнього (якщо такий можливо діагностувати у відповідності з чинними міжнародними та вітчизняними класифікаційними критеріями).

8. Одним з основних неспецифічних складових психічних розладів (включаючи розлади особистості, їх формування та розвиток) є порушення поведінки — в соціумі (школа, «вулиця», місце роботи, професійного та спеціального навчання тощо), мікросоціумі (місце проживання, родина, групування однолітків тощо), що може бути як безпосередньо проявом психічного розладу (розлад особистості), так і опосередкованим проявом (фасадом, наслідком, варіантом динаміки, ускладнень) інших психічних розладів (органічний психічний розлад, розумова відсталість, етап процесуального захворювання тощо). Про це потрібно пам’ятати та відповідним чином ураховувати при експертній оцінці психічного стану неповнолітнього. Імовірність того, що СНД є поведінковим симптомом психічного захворювання, його ініціального періоду, маніфестації, визначає необхідність відповідного аналізу події злочину, включаючи особливості мотивування, структури, виконання, прогнозування наслідків тощо.

9. Надмірна жорстокість, цинічність, «холодність», демонстративність при здійсненні правопорушень неповнолітніми самі по собі не свідчать про наявність будь-якого психічного розладу. Перераховані характеристики (поза поєднанням з психопатологічними симптомами в їх статиці та динаміці) вказують лише на несформованість, недорозвинення (скоріше нерозвинення) вищих соціальних складових індивідуальності в умовах ідеологічного, виховального вакууму з його заповненням сурогатними похідними, що культивуються так званою масовою культурою.

10. Вплив негативних складових соціуму, що посилюється, у вигляді розповсюдження наркотичних речовин, пропаганди жорстокості, насильства, сексуальної нестриманості, а в останній час елементів кримінальної культури, формує специфічну підліткову субкультуру. Її прояви значно ускладнюють експертну оцінку психічного стану неповнолітнього. Це потребує комплексного підходу до виявлення, аналізу й оцінки максимально можливої кількості факторів, що визначають вплив діагностованого симптомокомплексу на здатність неповнолітнього усвідомлювати свої дії та керувати ними з урахуванням: а) психолого-психіатричної характеристики психічного стану в період, що передував правопорушенню, б) ситуаційного аналізу події правопорушення зі співставленням особливостей взаємодії, взаємовпливу психічного стану з іншими складовими цієї події і цього періоду часу, в) психолого-психіатричної оцінки психічного стану на період експертизи.