Пропонується 4 варіанти виходу з ситуації

1.Включати Жінок у дослідження.

2.Здійснюваті Дослідження з позіції Жінок І Виходячи з також їх опіта.

3.Визначати спосіб, яким сконструйований різноманітній досвід Жінок, локалізованість в різніх соціальніх контекстах.

4.Деконсруювати соціальне знання, як дискурсивне виробництво влади, визначає ієрархічні соціальні відносини.

Феміністська критика приводить дослідників до висновку, що епістемологія, орієнтована на соціальні зміни, повинна бути інший, ніж епістемологія стабільності, а епістемологія пери ода глобалізації відмінною від епістемології модерну. У нових соціальних умовах з'являється можливість обговорювати особливі перспективи вивчення соціальної реальності. І якщо ще не говорять про соціальну науці чорних, жіноча історія і Соціологія жінок ставати дискурсивними фактами постсучасної соціальної думки.

Феміністки орієнтовані дослідження (або жіноче Дослідження) означає відхилення не тільки традиційної жіночої ролі, а й колишніх методів дослідження.

Гасло «особисте-політично і науково» означає, що кожна жінка має репертуар знань, які ближче до реальності і тим самим «науковіші» того що чоловіки-дослідники до цих сформулювали щодо жінок.

Основні постулати феміністської соціальної теорії:

1.подолання андроцентризм

2.покрокове застосування гендерної перспективи

3.потреба емансипації

4.партійність і особиста ангажованість.

5.звязок з жіночим рухом і практикою.

6.междисціплінарність жіночих досліджень.
37. Головні особливості соціологічної перспективи дослідження наукового знання та науки: розуміння знання та принципів його вивчення.

Звісно ж, кожен може самостійно визначитись із перевагами або не­доліками представлених точок зору; зважаючи, втім, на зміст попередніх сторінок, присвячених з'ясуванню особливостей впливу суспільства на всі аспекти людського життя, було б доречним та навіть логічним завершити диму тему інформацією, яка безпосередньо стосується характерних рис того, як суспільство обумовлює появу уявлень про себе. Пропонуємо одну з найвпливовіших концепцій сучасної соціології науки та наукового знання — так типу "міцну програму" Д. Блура.

Отже, відправним для соціолога, що займається дослідженням науки та наукового знання, є таке спостереження: людським ідеям щодо будови (соціального) світу (та Всесвіту) притаманний значний ступінь варіативності. Саме варіативність і мінливість того, що певного часу та в певному місці мішається науковим, і становить підґрунтя соціологічного погляду на знан­ня про суспільство: сьогоднішні наукові погляди в підсумку можуть виявитись так само хибними, як і та сукупність ідей, що вважалася науковою тисячу чи дві тисячі років тому.

У цих умовах немає сенсу вплутуватись у суперечки щодо пошуку істинного знання, тим більше, що будь-яке хибне уявлення, у разі його ква­ліфікації як наукового, виявляється таким же впливовим, як і "безперечно наукові" теорії сьогодення. Таке спрямування передбачає цілком оригінальний погляд на природу, або сутність так званого знання.

У межах цієї перспективи знання сприймається як природний феномен: "соціолог має справу із знанням, включаючи наукове знання виключаючи як із природними явищем. Тому його визначення знання відрізнятиметься

Однак і при цьому знаходиться те, що заслуговує на особливу увагу, а саме: уявлення, котрі сприймаються як очевидні та зрозумілі; уявлення, що є інтитуціоналізованими; уявлення, які асоціюються з авторитетом тих чи інших соціальних груп. Таким чином, соціологія науки та наукового знан­ня виходить з того, що знанням є все те, що має відповідну соціальну сан­кцію; водночас думкою можна вважати все індивідуальне.

З цього також випливає нова проблематика соціології науки та наукового знання, яка гарантує її дисциплінарну специфічність: учені зосеред­жуються на процесах поширення ідей та різноманітних факторах, що їх умотивовують. Скажімо, відтепер головні проблеми даної галузі можна сформулювати так: як наукове знання передається від покоління до поко­ління; наскільки воно е сталим; які процеси беруть участь у його виробниц­тві та збереженні тощо.

Цілком природно, що оригінальність погляду та проблем, які поста­ють, вимагають відповідних принципів. Д. Блур виокремлює чотири прин­ципи"міцної програми:

1) принцип каузальності: соціологічне пояснення знання має бути каузальним, тобто мати за спій предмет ті умови, що спричиняють появу перших уявлень та станів знання. Також передбачається наявність причин, підмінних від соціальних, що впливають на генезис наукового знання;

2) принцип неупередженості: соціологія знання має бути нейтраль­ною щодо істини та хиби, раціонального та ірраціонального, досягнень і невдач. Усе це потребує тлумачення. Обидва боки цієї дихотомії потре­бують пояснень;

3) принцип симетрії: форма соціологічних пояснень мас бути си­метричною. Одні й ті самі типи причин повинні пояснювати як істинні, так і хибні уявлення;

4) принцип рефлексивності: соціологія знання повинна бути рефлек­сивною, тобто її пояснювальні конструкції мають застосовуватись до самої соціології - у протилежному випадку соціологія являла б собою спросту­вання власних теорій.

Таким чином, процедура пошуку пояснені, в соціології наукового знання майже нічим не відрізняється від аналогічної в інших науках.