Тема 3 ознаки виникнення небезпеки

Атрибути людини

 

До атрибутів людини належать: стать, вік, темперамент, здоров’я.

Стать - сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечують продовження роду і дають можливість розрізнити жіночі та чоловічі особливості.

Вік - поняття, які характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії його життя. Виділяють 4 підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Темперамент - це чорта, що визначає нашу індивідуальність. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності істотно підсилюється, тому що необхідна додаткова мобілізація організму.

 

 

Риси людини

 

Риси людини - це стійкі особливості поведінки, що повторюються в різних ситуаціях і істотно впливають на життєдіяльність людини і його безпеку.

Інтелект (розуміння) - це розумові здатності людини, що зводять до можливості виділити в ситуації найважливіші властивості та адаптувати до них свою поведінку.

Інтелект дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, ухваленню рішення і відповідної поведінки.

Характер - це постійні риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності та спілкуванні. Характер, найчастіше, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини.

 

Якості людини

 

Якості людини - це властивості, що проявляються залежно від сформованих умов і ситуацій.

Здатності - це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого миру та регуляції поведінки: дотик, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, дії).

Відчуття - це основа знань людини про навколишній світ, що представляють відображення властивостей об'єктів.

Сприйняття - це відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи почуття.

Пам'ять - це здатність людини фіксувати, зберігати та відтворювати інформацію. Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну й придбану.

Генетична пам'ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоріч. Вона виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається в спадщину.

Придбана пам'ять зберігає інформацію, засвоєну в процесі життя і реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють наступні види придбаної пам'яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну й логічну).

Мислення - це найвища форма відображення реальності та свідомий цілеспрямованої діяльності людини. Вся інтелектуальна діяльність складається з наступних розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація.

Психомоторні здатності характеризуються діями, спрямованими на досягнення елементарної мети одним або декількома рухами.

Увага - це спрямованість і зосередженість у свідомості на об'єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.

Емоції - це психічні процеси, що відображають особисту значимість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання (афекти, власно емоції, почуття, настрій і стрес).

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення його безпеки життєдіяльності.

 

ТЕМА 3 ОЗНАКИ ВИНИКНЕННЯ НЕБЕЗПЕКИ.

ДЖЕРЕЛА І ТИПИ НЕБЕЗПЕКИ

 

3.1 Поняття небезпеки і небезпечних ситуацій (ризиків)

 

Небезпека - це вплив на людину несприятливих або несумісних з життям факторів.

Різна діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека - це небезпека, що має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов:

- небезпека реально існує і діє;

- людина перебуває в зоні дії небезпеки;

- відсутність досить ефективних засобів захисту.

Небезпечною ситуацією називаються умови, що дозволяють небезпеки реалізуватися в подію.

Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні.

Екстремальною називають ситуацію, що викликає у людини таке психофізіологічне навантаження, при якому вона губить раціональне мислення.

Безпекою життєдіяльності можна назвати такий стан навколишнього людину середовища, при якому виключається можливість ушкодження організму.

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище і людські дії. Небезпеки існують у просторі та часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини й інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та установленні її характеристик, необхідно виходити із принципу "все впливає на все", тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе.

 

 

3.2 Класифікація небезпек

 

Дотепер існує кілька різновидів класифікації небезпек. Прикладом одного з видів такого обліку може служити розподіл небезпек:

- по походженню (природна, техногенна, екологічна);

- по локалізації (атмосфера, літосфера, гідросфера);

- за результатами (захворювання, травми, загибель);

- по принесеному збитку (соціальна, технічна, екологічна);

- по сфері прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою є класифікація по джерелах походження, відповідно до якої всі небезпеки діляться на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята у державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій.

Перші три групи належать до елементів життєвого середовища, що оточує людину – природного, техногенного і соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища (природно-технічні, природно-соціальні, соціально-технічні небезпеки).

3.3 Загальні поняття аналізу і оцінки ризиків

 

Об'єктом аналізу небезпек є система "людина-техніка-навколишнє середовище (ЛТС)".

При аналізі небезпек виділяються наступні поняття:

- НП (ЧП) - небажана, незапланована, ненавмисна подія в системі ЛТС, що порушує звичайний хід речей і відбуває у відносно короткий відрізок часу;

- нещасний випадок - НП, що полягає в ушкодженні організму людини;

- відмова - НП, що полягає в порушенні працездатності компонента системи;

- інцидент - вид відмови, пов'язаний з неправильними діями або поводженням людини;

- джерело небезпеки - явище, звідки може виникати небезпека, що включає все, що може стати перед нашим поглядом або в думках.

Аналіз небезпек робить передбачуваними перераховані вище НП і, отже, їх можна запобігти відповідними мірами. До головних моментів аналізу небезпек ставиться пошук відповідей на наступні питання:

- які об'єкти є небезпечними;

- які НП можна запобігти;

- які НП не можна усунути повністю і як часто вони будуть мати місце;

- які неподоланні ушкодження НП можуть нанести людям, матеріальним об'єктам, навколишньому середовищу.

Аналіз небезпек описує небезпеки якісно і кількісно та закінчується плануванням попереджувальних заходів.

З метою уніфікації різні наслідки і шкоду позначають терміном збиток. Збиток вимірюють грошовим еквівалентом або числом летальних результатів, або кількістю травмованих людей і т.п..

 

3.4 Види аналізу небезпек (рівня ризиків)

 

До якісних методів аналізу небезпек відносять:

Попередній аналіз небезпек звичайно здійснюють у наступному порядку:

- вивчають технічні характеристики об'єкта, системи, процесу;

- установлюють закони, стандарти, правила, дії яких поширюються на даний технічний об'єкт, систему, процес;

- перевіряють технічну документацію на її відповідність законам, правилам, принципам і нормам стандартів безпеки;

- складають перелік небезпек.

Аналіз наслідків відмов - переважно якісний метод ідентифікації небезпек звичайно здійснюють у наступному порядку:

- технічну систему (об'єкт) підрозділяють на компоненти;

- для кожного компонента виявляють можливі відмови;

- вивчають потенційні ЧП, які може викликати та або інша відмова на досліджуваному технічному об'єкті;

- відмови ранжирують по небезпеках і розробляють запобіжні заходи, включаючи конструкційні зміни.

Існує ряд інших методів якісного аналізу, серед яких виділяються аналіз небезпек за допомогою дерева причин, аналіз небезпек за допомогою дерева наслідків, аналіз небезпек методом потенційних відхилень, аналіз помилок персоналу, причинно-наслідковий аналіз.

Практичний інтерес представляє чисельний аналіз ризику. Ризик у широкому змісті слова - це піддання впливу ймовірності економічного або фінансового програшу, фізичного ушкодження або заподіяння шкоди в якій-небудь формі через наявність невизначеності, пов'язаної з бажанням здійснити певний вид дій.

Варто розрізняти ризик при наявності джерела небезпеки та ризик при наявності джерела, що робить шкідливий вплив на здоров'я. Джерело небезпеки потенційно має пошкоджуючи фактори, які впливають на організм, власність або навколишнє середовище протягом короткого відрізка часу.

Для оцінки ризику використають різні математичні формулювання, вибір яких залежить від наявної інформації.

Коли наслідки невідомі, то під ризиком звичайно розуміють просто імовірність настання певного сполучення небажаних подій:

При погрозі здоров'ю збиток у грошовому вираженні можна оцінити тільки частково у вигляді витрат на оплату лікарняних аркушів і підміну персоналу. Ще сутужніше в грошовому виді оцінити збиток від летальних результатів.

Тому ризик, пов'язаний з нещасними випадками, оцінюють ймовірностями.

 

3.5 Принципи захисту від небезпек

 

Принципи захисту випливають із реальних можливостей держави по створенню матеріальної бази захисту. До них ставляться:

- принцип безумовного примата безпеки;

- принцип ненульового (прийнятного) ризику, що полягає в старанні досягнення такого ризику на підприємстві, який можна було б розглядати як прийнятний;

- принцип платежів за ризик. Розмір платежів залежить від потенційної небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційним величині можливого збитку;

- принцип добровільності, згідно яким ніхто не має права піддавати людини ризику без його згоди;

- принцип невід'ємного права кожного на здоров'я;

- принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення й територій регламентуються відповідними законами й іншими нормативно-правовими актами;

- принцип свободи інформації, щодо безпеки людини, полягає в урахуванні суспільної думки під час прийняття рішень по будівництву небезпечних підприємств;

- принцип раціональної безпеки передбачає максимальне-можливе економічно обґрунтоване зниження ймовірності виникнення НС і пом'якшення їхніх наслідків;

- принцип превентивної безпеки - максимально можливе значення ймовірності виникнення НС;

- принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення й території у випадку погрози НС.

 

Тема 4 НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ СЕРЕДОВИЩА ПЕРЕБУВАННЯ

 

4.1 Шкідливі фактори виробничої сфери й побуту

Дія шуму на організм людини

 

Шум - це хаотична сукупність різних по силі та частоті звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину.

Основними фізичними характеристиками звуку є: частота, звуковий тиск, інтенсивність або сила звуку, звукова потужність і т.п. Інтенсивність понад 60-80 дБ негативно впливає на здоров'я.

Шум має акумулятивний ефект і шкідливо діє практично на всі органи і системи організму.

Інфразвуки особливий вплив роблять на психіку людини: вражають всі види інтелектуальної діяльності; погіршують настрій; іноді з'являється відчуття розгубленості, тривоги, переляку, страху, а при високій інтенсивності - почуття слабості.

Ультразвуки, що займають особливе місце в гамі виробничих шумів, вкрай негативно позначаються на нервовій системі людини.

 

Дія вібрації на організм людини

 

Вібрація - це коливання твердих тел. Ступінь і характер впливу на людину залежить від амплітуди і частоти коливань. Так, власні частоти внутрішніх органів перебувають в області 6 - 9 Гц. Тому, вібрація машин, ручних інструментів, що працюють при частотах 8 - 12; 17 - 25 Гц і т.д. небезпечна, тому що вона може бути резонансною для органів. При роботі з ручними машинами (їхня вібрація перебуває в області 100 Гц) виникають судинні розлади. Загальна вібрація впливає на центральну нервову систему, вестибулярний апарат, шлунково-кишковий тракт, викликає запаморочення, оніміння кінцівок, захворювання суглобів. Тривала дія вібрації викликає - вібраційну хворобу.

 

Іонізуючі випромінювання

 

Іонізуюче - будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем приводить до утворення електричних зарядів різних знаків.

Іонізуюче випромінювання ділиться на електромагнітне (фотонне), до якого належать рентгенівське і гамма-випромінювання, і корпускулярне (альфа- бета-випромінювання, нейтрони, протони).

Людина належить до одного з найбільш чутливих до радіації біологічних об'єктів (в 50 % випадків при дозі опромінення 4 Зв протягом 30 діб відбувається загибель людини).

Різні органи неоднаково сприймають дію радіації, тому уведено поняття "критичний орган" - орган, що позначає, тканину, частину тіла, опромінення якого в даних умовах завдає найбільшої шкоди здоров'ю.

Джерела іонізуючого випромінювання діляться на природні та штучні.

 

Дія іонізуючого випромінювання на людину

 

Деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на організм полягають у наступному:

- органи почуттів не реагують на випромінювання;

- малі дози випромінювання можуть підсумуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект);

- випромінювання має генетичний ефект.

Радіоізотопи, що потрапляють в організм розподіляються і локалізуються селективно.

Ефекти, викликані дією радіації, систематизуються по видах ушкоджень і часу прояву. Ефекти по видах ушкоджень класифікуються на 3 групи: соматичні, соматико-стохастичні (випадкові) і генетичні. Час прояву вказує на дві групи поразок - ранні (або гострі) і пізні.

Результати досліджень показують:

- не існує ніякої граничної зони, за якої відсутній ризик захворювання раком;

- ризик захворювання зростає прямо пропорційно дозі опромінення.

 

Дія електричного струму на організм людини

 

Термічна дія викликає опіки та обвуглювання тканин.

Електролітична дія полягає в тім, що електричний струм розщеплює наявні в організмі розчини на складові частини.

Біологічна дія складається в подразненні та збудженні живих тканин організму і порушенні внутрішніх біологічних процесів, що приводить до мимовільних рухів кінцівок, голови; зміні ритму серця; порушенні роботи легенів.

Механічна дія електричного струму може приводити до розриву тканин внаслідок електродинамічного ефекту.

Вплив електричного струму на організм людини класифікують по ступені складності:

1. Електротравми - опіки, електричні знаки (специфічна поразка тканин); металізація шкіри; електрофтальмія (запалення зовнішніх оболонок очей під дією ультрафіолетових променів електричної дуги); механічні ушкодження (розриви шкіри, вивихи, переломи й т.д., викликані мимовільним скороченням м'язів).

2. Електричний удар. Розрізняють 4 ступеня електричного удару:

1 ступінь - судорожне скорочення м'язів без втрати свідомості;

2 ступінь - судорожне скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі збереженням дихання і роботи серця;

3 ступінь - втрата свідомості; порушення дихання або роботи серця;

4 ступінь - клінічна смерть.

Наслідки поразки людини електричним струмом залежать від опору тіла, тривалості протікання струму, шляху струму, роду і частоти струму, напруги.

Розрізняють три ступені впливу струму:

а) граничний відчутний струм - це мінімальний струм, що викликає чутливі, контактні подразнення відповідних аналізаторів шкіри. Величина змінного відчутного струму 0,5 - 1,5 мА, постійного - 5 - 7 мА.

б) граничний струм (невідпускний) - це мінімальний струм, що викликає судорожне скорочення м'язів. Величина змінного невідпускного струму - 6 - 10 мА; постійного - 50 - 80 мА.

в) граничний фібриляційний струм - це струм, при якому починається фібриляція серця. Величина змінного фібриляційного струму - 80 - 100 мА; постійного - 300 мА. Правилами безпеки встановлено, що електричний струм силою 0,1 А (100 мА) - смертельний. При цьому струм не розділяють на постійний або змінний. Для жінок зазначені граничні значення струму в 1,5 рази нижче.

Має значення і шлях струму через тіло. Найнебезпечніший - через серце і м'язи легенів, а також через мозок. Найнебезпечнішими вважаються: права рука - ноги; голова (скронева (височная) частина) - будь-які частини тіла.

За інших рівних умов змінний струм високих частот менш небезпечний змінного струму промислової частоти (50 Гц).

 

Електромагнітні поля і їхня дія на організм людини

 

Джерела електромагнітних полів можуть бути природного і антропогенного характеру.

До природних джерел належать: Земля, Сонце, Космос.

Джерелами антропогенного характеру є промислове електроустаткування, лінії електропередач, високочастотні металургійні установки, радіопередавачі й засоби персонального радіозв'язку, персональні комп'ютери, мікрохвильові печі, телевізори, електроплити, праски, холодильники.

Класифікація антропогенних електромагнітних випромінювань по частоті:

- низькочастотні випромінювання 0,003 Гц-30 кГц

- радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: 30 кГц-300 МГЦ

- радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ): 30-300 МГЦ

- надвисокочастотні НВЧ: 300 МГЦ-300 ГГЦ

 

Вплив електромагнітних полів на організм людини (ЕМП)

 

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини залежить від діапазону частот, тривалості опромінення, характеру випромінювання, режиму опромінення, розмірів поверхні тіла, що опромінюється та індивідуальних особливостей організму.

Внаслідок дії на організм людини електромагнітних випромінювань ВЧ і УВЧ діапазонів (30 кГц - 300 МГЦ) спостерігаються: загальна слабість, підвищена стомлюваність, пітливість, сонливість, а також розлад сну, головний біль, болі в області серця, порушується робота внутрішніх органів і систем.

Вплив НВЧ на біологічні об'єкти залежить від інтенсивності опромінення. Теплова дія характеризується загальним підвищенням температури тіла або локалізованому нагріванню тканини. Особливо шкідливий перегрів очей, мозку, нирок і т.п. З ростом інтенсивності проявляється вплив на нервову систему, умовно-рефлекторну діяльність, клітки печінки, підвищення тиску, відбуваються зміни в корі головного мозку, втрата зору.

ЕМП низькочастотного діапазону (промислової частоти 50 Гц) викликає порушення центральної нервової системи, серцево-судинної діяльності, спостерігається підвищена стомлюваність, млявість, разкоординація рухів, зміна кров'яного тиску й пульсу, аритмія, головний біль.

 

Випромінювання субсвітлового спектру

 

Інфрачервоне випромінювання (ІЧ) - частина електромагнітного спектра з довжиною хвилі 700 нм - 1 000 мкм, поглинання якого викликає тепловий ефект. До природних джерел ІЧ випромінювання ставиться природна інфрачервона радіація сонця. Штучними джерелами ІЧ випромінювання є будь-які поверхні, температура яких вище 36 - 37 ⁰С.

Дія ІЧ випромінювань зводиться до нагрівання шкіри, очей, до порушення діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної системи, органів травлення.

Ультрафіолетове випромінювання (УФ) - спектр електромагнітних коливань із довжиною хвилі 200-400 нм.

Штучними джерелами УФ випромінювання є дугове електрозварювання, електросталеплавильні печі. УФ випромінювання штучних джерел може вражати очі й шкіру. Під впливом УФ опромінення виникає головний біль, запаморочення, підвищення температури тіла, відчуття розбитості, підвищена стомлюваність, нервове порушення.

 

4.2 Хімічні й біологічні фактори небезпек

 

Хімічні фактори небезпеки

 

Загальна характеристика шкідливих хімічних речовин

 

Залежно від практичного застосування шкідливі хімічні речовини можна розділити на:

- промислові отрути, що використаються у виробництві (органічні розчинники, барвники);

- отрутохімікати, що застосовуються в сільському господарстві для боротьби з бур'янами, гризунами, комахами;

- лікарські препарати;

- побутові хімічні речовини, що вживаються як харчові добавки, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

- біологічні отрути: рослинного і тваринного походження;

- отруйні речовини: зарин, іприт, фосген і ін.

Дія шкідливих речовин на організм людини залежить від кількості речовини, токсичності, тривалості надходження і механізму взаємодії.

Токсичність - це ступінь фізіологічної активності з речовини.

Гострі отруєння характеризуються короткочасною дією великої кількості шкідливих речовин і яскравим проявом через невеликий проміжок часу.

Хронічні отруєння виникають при тривалій дії невеликої кількості шкідливих речовин.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні шкідливі речовини діляться на:

Загальнотоксичні речовини - це речовини, що викликають отруєння всього організму людини або впливають на його окремі системи. Вони можуть викликати патологічні зміни деяких органів (нирок, печінки). До цих речовин належать: чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот або лугів і т.п..

Дратівні речовини викликають роздратування слизуватих оболонок, дихальних шляхів, очей, легенів, шкіри (хлор, фтор азотовмісні з'єднання й ін.).

Мутагенні речовини приводять до порушення генетичного коду - зміні спадкоємної інформації (свинець, радіоактивні речовини й т.п.).

Канцерогенні речовини - викликають злоякісні пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром і т.п.).

Речовини задушливої дії приводять до токсичного набряку легенів (оксид азоту, отруйні речовини).

Прикладом речовин, які впливають на репродуктивну функцію, можуть бути радіоізотопи, ртуть, свинець і т.п..

Сенсибілізатори - речовини, що діють як алергени. Це різні розчинники, формалін, лаки на основі нітросполучень і т.п..

 

Токсична дія шкідливих речовин на організм людини

 

Залежно від того на якій ділянці метаболізму відбувається втручання шкідливої речовини залежить і ступінь поразки організму. Найбільш токсичними є хімічні сполучення, що впливають на найважливіші ферментні системи, що є причиною гальмування або припинення цілого ряду життєво важливих функцій організму. Більшість шкідливих речовин, у вигляді газів, пар, аерозолів, попадає в організм людини через органи дихання.

Аерозолі викликають загальнотоксичну дію в результаті проникнення часток (до 5 мкм) у глибокі дихальні шляхи, альвеоли, частково або повністю розчиняючись у лімфі й, надходячи в кров, викликають інтоксикацію.

Через шлунково-кишковий тракт отруйні речовини попадають, найчастіше, внаслідок недотримання правил особистої гігієни. Ці речовини відразу попадають у кров з ротової порожнини. До них ставляться жиророзчинні з'єднання, феноли, ціаніди.

Шкідливі речовини можуть попадати в організм людини і через шкіру, розчиняючись у шкірному жирі й потових залозах. До них належать легкорозчинні у воді та жирах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін і т.п..

 

Характеристика хімічно небезпечних речовин (ХНР)

 

ХНР - це токсичні хімічні сполуки, що приводять до поразки всіх живих організмів і забрудненню місцевості.

Ступінь поразки ХНР залежить від їхньої токсичності, вибірковості дії, тривалості, а також від їхніх фізико-хімічних властивостей.

По синдрому переважної дії ХНР розділяються на:

- нервово-паралітичної дії, породжують бронхоспазми, ядуху, параліч;

- загальтоксичної дії - викликають набряк, кому, параліч, судороги, прискорене серцебиття;

- подразнюючої дії - приводять до подразнення слизуватих оболонок носа, ротової порожнини;

- шкірорезорбтиної дії - викликають місцеві запалення і некротичні зміни.

По вибірковості дії ХНР розділяють на:

- сердечно – кардіотоксичної дії: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію;

- нервові - порушення функцій нервової системи (чадний газ, аміак, вуглеводні, фосфорорганічні з'єднання, алкоголь, наркотичні засоби, снотворні ліки й ін.);

- печіночні - хлорвуглеводні, альдегіди, феноли, фосфор і ін.;

- ниркові - з'єднання важких металів, щавлева кислота та ін.;

- кров'яні - похідні аніліну, нітрити;

- легеневі - оксиди азоту, озон, фосген.

По тривалості дії отруйні речовини можна розділити на три групи:

- летальні, що приводять до смерті (в 5 % випадків): термін дії до 10 діб;

- тимчасові, що приводять до нудоти, блювоти, набряку легенів, болю в груди: термін дії від 2 до 5 діб;

- короткочасні - тривалість кілька годин. Приводять до роздратування в носі, ротовій порожнині, головного болю, ядусі, загальній слабості, зниженню температури.

 

Гранично припустимі концентрації шкідливих речовин

 

Нормативи якості природного середовища виражаються в гранично допустимих концентраціях (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимих викидах (ГДВ), гранично допустимих екологічних навантаженнях (ГДЕН), максимально дозволеному рівні (МДУ), тимчасово погоджених викидах (ТПВ) і орієнтовно безпечних рівнях впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин.

В основі нормативів якості лежать три показники: медичний, технологічний, науково-технічний.

Медичний показник установлює граничний рівень загрози здоров'ю людини.

Технологічний показник оцінює рівень установлених границь техногенного впливу на людину і середовище існування.

Науково-технічний показник оцінює можливість науково-технічних засобів контролювати дотримання границь впливу за всіма необхідними характеристиками.

Гранично допустима концентрація (ГДК) - кількість шкідливої речовини в навколишньому середовищі, що при постійному контакті або взаємодії за певний проміжок часу не робить впливу на здоров'я людини і не викликає небажаних наслідків у майбутніх поколінь. Установлені 2 норми ГДК:

1) максимально разова ГДК_МР, що викликає рефлекторні реакції (запах, тепло, світло й т.п.) внаслідок 20 хв. дії на людину;

2) середньодобова ГДК_СС, що не має шкідливого впливу на людину у випадку тривалої дії.

Результати досліджень свідчать, що нижніх безпечних границь впливів канцерогенів і іонізуючої радіації не існує.

 

Біологічні фактори небезпеки

 

До них належать бактерії, віруси, грибки і т.п. Характерними властивостями цих речовин є:

- висока ефективність зараження людей;

- здатність викликати захворювання в результаті контакту здорової людини із хворим або з певними зараженими предметами;

- наявність певного інкубаційного періоду;

- труднощі з визначенням окремих видів збудників;

- здатність проникати в приміщення і інженерні споруди.

В організм людини збудники інфекцій можуть попадати наступними шляхами:

- через верхні дихальні шляхи (з повітрям);

- через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним шляхом);

- через кров (в основному передаються кровоносними паразитами);

- через шкіру;

- через слизуваті оболонки.

 

4.3 Психофізіологічні фактори небезпек

 

Будь-яка трудова діяльність характеризується двома взаємозалежними елементами - фізичним і психологічним.

Кожний вид діяльності висуває особливі вимоги до психологічних властивостей і стану працівників.

Небезпечні фактори, обумовлені особливостями фізіології й психології людини, називаються психофізіологічними.

До них ставляться:

- недоліки органів почуття (дефекти зору, слуху і т.п.);

- порушення зв'язків між сенсорними і моторними центрами;

- підвищена емоційність;

- втома (фізіологічна і психологічна);

- емоційні явища (конфліктні ситуації, стреси);

- необережність;

- відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість у досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність роботи, відсутність пізнавального моменту і т.п.);

- недолік досвіду.

Для професій, пов'язаних з ризиком необхідно враховувати фактори, що визначають готовність до небезпек:

- недостатню психологічну підготовленість до екстремальних ситуацій;

- втрату пильності, ігнорування небезпеки, невміння вчасно неї розпізнати;

- переоцінку своїх можливостей, самовпевненість;

- відсутність почуття небезпеки;

- неврівноваженість і підвищена схильність до ризику;

- загальмованість реакцій;

- як низька активність, так і підвищена активність;

- схильність до паніки;

- довірливість;

- легковажність;

- гарячність;

- імпульсивність;

- низький інтелектуальний рівень.

Критичними станами називаються:

1. Стрес - це реакція організму на ситуацію, при якій він має потребу у функціональній перебудові та адаптації.

2. Фрустрація - сильна мотивація досягнення мети при наявності серйозної перешкоди (фізична - обмеженість волі; біологічна - старіння, хвороба і т.д.; моральна - норми і правила поведінки і т.п.).

3. Конфлікт - відрізняється від фрустрації тим, що при фрустрації перешкоди аксіоматичні, а в конфлікті перешкода переборна, можна знайти рішення, компроміс.

4. Криза - це перешкода, стан, проблема, від яких неможливо піти.

5. Транс - це стан, при якому втрачається контроль тіла вольовими зусиллями.

6. Екстаз - стан ейфорії.

 

ТЕМА 5 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЖД НА ВИРОБНИЦТВІ І В ПОБУТІ

 

5.1 Засоби індивідуального і колективного захисту від небезпечних виробничих факторів

 

Загальні відомості про колективні та індивідуальні

засоби захисту на виробництві

 

Засоби колективного захисту на виробництві

 

До заходів колективного захисту належать захисні пристрої, що забезпечують запобігання або зменшення впливу на працівників вражаючих, небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Огороджувальні захисні пристрої - це фізична перешкода, різного роду кожухи, щити, екрани, козирки, планки, бар'єри. Вони можуть бути стаціонарні, пересувні, знімні, розсувні та т.п. Внутрішня поверхня огороджень краситься в сигнальний колір. На зовнішню поверхню наноситься (вивішується) попереджуючий знак.

Блокувальні захисні пристрої забезпечують функціонування робочих органів, механізмів або доступ до них тільки в тому випадку, якщо вони перебувають у певнім заздалегідь заданому положенні.

Попереджуючі захисні пристрої забезпечують безпечну експлуатацію машин, пристроїв, установок шляхом обмеження небезпечного параметра (швидкості, температури, сили струму і т.д.), подальший ріст якого може привести до руйнування устаткування або до нещасного випадку.

Спеціальні пристрої характерні для певного устаткування. Наприклад, уловлювачі в ліфтах, шахтах, підйомниках (зупиняють кабіну при розриві троса).

Гальмові пристрої служать для вповільнення та припинення руху частин або самого устаткування при виникненні небезпечного фактора.

Пристрої автоматичного контролю та сигналізації - це пристосування для передачі інформації з метою залучення уваги персоналу. Вони здійснюють контроль параметрів: тиску, температури, швидкості, вологості й т.п.

Пристрої дистанційного управління - це механізми для керування устаткуванням на відстані, людина при цьому перебуває за межами небезпечної зони.

Для попередження про можливу небезпеку застосовуються знаки безпеки. Вони діляться на 4 групи:

- заборонні (форма знака кругла, ободок червоного кольору);

- попереджуючі (форма знака трикутна, ободок чорного кольору);

- що пропонують (форма знака прямокутна, ободок зеленого кольору);

- що вказують (форма знака прямокутна, ободок синього кольору).

Носіями інформації про небезпеці є сигнальні кольори:

- червоний - "небезпека", "стоп". У червоний колір офарблюються: знаки, інструмент, техніка пожежної безпеки; вимикаючі пристрої; внутрішні поверхні кожухів, огороджень; частини, що рухаються і обертаються; аварійні крани, ключі, ручки і т.п.;

- жовтий - "увага", попередження про можливу небезпеку. У жовтий колір красяться: попереджуючі знаки безпеки; елементи будівельних конструкцій і обладнання, які можуть бути причиною нещасного випадку; підйомно-транспортне устаткування; ємності та трубопроводи з небезпечними і шкідливими речовинами;

- зелений - "безпека", "дозвіл", показує, що шлях вільний. У зелений колір офарблюються: евакуаційні, запасні виходи; сигнальні лампи, табло пунктів першої допомоги; місця знаходження аптечок, рятувальних засобів.

- синій колір несе в собі інформацію.

- білим кольором позначають границі проїзду, проходу, місць складування.

 

 

Засоби індивідуального захисту персоналу

 

ЗІЗ персоналу діляться на: засоби захисту шкірного покрива тіла, рук, ніг, голови, обличчя, очей, органів слуху, дихання. Крім того, для захисту від електричного струму застосовуються діелектричні засоби захисту. При роботі на висоті, усередині ємностей, колодязів і ям застосовують спеціальні захисні пояси із страховочним ланцюгом або мотузкою. Спеціальні засоби застосовуються також для захисту від іонізуючих, електромагнітних і інших випромінювань.

 

Засоби захисту від шуму й вібрації

 

Колективні методи захисту від шуму

 

Колективні засоби і методи боротьби із шумом розділяються на дві категорії:

1. Що знижують шум у джерелі виникнення:

- застосування малошумного устаткування, заміна металевих частин на пластмасові, установка глушителів;

- розміщення джерел звуку в кожухах, приміщеннях зі звукоізоляцією або звукопоглинанням;

- установка устаткування на прокладках, що демпфірують;

- установка "антизвуку", тобто встаткування, що працює у звуковий противофазе.

2. Що знижують шум на шляху поширення:

- архітектурно-планувальні методи (розміщення будівль, устаткування, зелених захисних смуг, екранів і т.д.);

- звукоізоляційні кабіни, акустичні екрани робочих місць;

- оснащення гучних машин і технологій засобами дистанційного управління.

До засобів індивідуального захисту від шуму належать:

- протишумові навушники;

- протишумові вкладиші, що перекривають зовнішній слуховой прохід;

- протишумові шоломи - закривають всю голову (застосовують у сполученні з навушниками);

- протишумові костюми.

 

Методи боротьби з вібрацією зводяться в основному до демпфірування установок, машин, механізмів, використанню різного роду амортизаторів, вібропоглиначів.

 

Радіаційна безпека