Розкрийте сутність емпіризму та раціоналізму і проаналізуйте їх основні суперечності

ВАРІАНТ № 1

Завдання 1. Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення.

відображення є властивість матеріальних систем у процесі взаємодії відтворювати особливості інших систем. Можна сказати, що відображення є результатом взаємодії об'єктів. в найпростіших організмів, а також рослин сформувалася здатність "відповідати" на вплив зовнішнього середовища і навіть засвоювати (переробляти) продукти цього середовища (приклад - комахоїдні рослини). Ця форма відображення називається подразливістю. Подразливість характеризується певною вибірковістю - найпростіший організм, рослина, тварина пристосовується до навколишнього середовища. Вищою формою відображення на рівні тваринного царства є сприйняття, що дозволяє охопити об'єкт у його цілісності і повноті. Психіка (як результат взаємодії мозку з зовнішнім світом) і психічна діяльність дозволили тваринам не тільки пристосовуватися до навколишнього середовища, а й певною мірою проявляти внутрішню активність по відношенню до неї і навіть змінювати середовище. Виникнення психіки у тварин означає появу нематеріальних процесів. Наявність у тварин відчуттів, сприйнять, "вражень", "переживань", наявність елементарного (конкретного, "предметного") мислення є основа виникнення людської свідомості.
Свідомість - вища форма відображення дійсного світу; властива тільки людям і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому та цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередньому уявному побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтроліровані поведінки людини. "Ядром" свідомості, способом його існуванняє є знання. Свідомість належить суб'єкту, людині, а не навколишньому світу. Але змістом свідомості, змістом думок людини є цей світ, ті чи інші його сторони, зв'язки, закони. Тому свідомість можна охарактеризувати як суб'єктивний образ об'єктивного світу.
Свідомості людини притаманні такі сторони, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. А вони формуються лише тоді, коли людина виділяє себе з навколишнього середовища. Самосвідомість - найважливіша відмінність психіки людини від психіки самих розвинених представників тваринного світу.
Слід зауважити, що відображення в неживій природі відповідає першим трьом формам руху матерії (механічної, фізичної, хімічної), відображення в живій природі - біологічній формі, а свідомість - соціальній формі руху матерії.

Завдання 2. Визначте поняття «розвиток».

Розвиток-це незворотна,спрямована,закономірна зміна всіх матеріальних та ідеальних об*єктів.
Розвиток можна вважати вищою формою руху,сутністю руху,а рух можна визначити як будь-яку зміну предмете чи явища.

Завдання 3.

А) Час – це…загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.

Б) Матеріалізм пояснює виникнення свідомості як....розвиток особливої функції мозку людини(завдяки їй людина здатна отримувати знання про природу і саму себе.)Французькі матеріалісти 18 ст. Ламерті,Кабаніс.

ВАРІАНТ № 2

Завдання 1. Розкрийте сутність закону єдності та боротьби протилежностей і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.

Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії
1) Перший закон: єдність і боротьба протиріч. Єдність і боротьба протилежностей - загальний закон дійсності і її пізнання людським мисленням. Кожен об'єкт містить в собі протилежності, які знаходяться в нерозривній єдності, взаємопроникають один в одного і взаємовиключають один одного не лише в різних але і в одному і тому ж відношенні. Їх єдність відносна, їх боротьба абсолютна. Боротьба протилежностей означає, що протиріччя безперервно вирішується і так же безперервно відтворюється, а це веде до перетворення старого предмета на новий. Цей закон пояснює тим самим об'єктивне внутрішнє " джерело" всякого руху(відповідає на питання " чому"?), дозволяє зрозуміти рух як саморух На побутовому рівні цей закон добре ілюструється на прикладі людини, усе життя якої складається з боротьби протилежностей. У кожній людині поєднуються хороші і погані якості. У одній ситуації людина поводитиметься як " людина", в іншій ні; сьогодні він один, завтра - інший; довкілля постійно міняє людину, але і людина постійно міняє довкілля.Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.
Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.
Зіткнення протилежностей, їхня взаємоборотьба є внутрішнім джерелом будь-яких змін, будь-якого розвитку.

Завдання 2. Дайте визначення поняття «гностицизм»

Гностицизм (грец. знання) — релігійно-науковий термін, яким описують різноманітні релігійні течії та вірування у 2-3 століттях, та інколи і у раніші періоди. Гностицизм виник через природне бажання людини створити науку, що “захищає” доброту та всемогутність Бога від зла світу. Сутнісною основою вчення гностиків було питання зла. Гностики стверджували, що матеріальний світ є зло. З цього випливає, що Творець і Управитель всесвіту – не великий і багатомилостивий Бог а підлегла й недосконала істота – “деміург”.

Завдання 3.

А) “Розсудок” та “відчуття” є двома стовбурами дерева пізнання вважав… Кант

Б) Монізм – це такий філософський принцип, який визначає … наявність єдиного начала, загальний закон влаштування (створеня) всесвіту, що визначає усе різноманіття сущого у тому числі людського бутя.

 

ВАРІАНТ № 3

Завдання 1. Розкрийте сутність методів наукового пізнання та проаналізуйте їх значення в науково-пізнавального процесі.

Наукове пізнання – вищий тип пізнавальної діяльності людини.
Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, виділяють такі групи методів:
всезагальні методи (діалектика і метафізика);
загальні методи;
спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в біології).
Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.
Методи емпіричного рівня пізнання (вимірювання, порівняння, спостереження, експеримент).
Спостереження — це упорядкована, систематизована, цілеспрямована система сприйнять досліджуваних явищ, його властивостей, зв'язків, відношень, яка дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання, його властивостей, зв'язків, відношень, відповідні факти.
Експеримент, перебуваючи в тісному зв'язку із спостереженням, відрізняється тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій. Він вдається до експерименту тоді, коли для розв'язання проблеми доводиться вдаватися до певної форми взаємодії з досліджуваним предметом, до створення штучного середовища з метою одержання відповідних емпіричних даних. Порівняння — метод емпіричного рівня наукового пізнання, з допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні й якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.
Вимірювання — метод емпіричного рівня пізнання, з допомогою якого визначається відношення однієї, вимірюваної величини, до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірюваної.
Здобутий з допомогою емпіричних методів пізнання матеріал, факти обробляються, результатом чого є справжнє теоретичне знання. При цьому вдаються до теоретичних методів пізнання — абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших методів продукування понятійного знання.
Абстрагування — це метод, за допомогою якого мислено відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Результатом абстрагування є поняття, в яких відображаються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності.
Узагальнення — це мислений перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною. Ці переходи відбуваються на підставі особливих правил. Узагальнення перебуває в органічному взаємозв'язку з абстрагуванням, аналізом, синтезом, порівнянням тощо.
Аналіз — це мислене розчленування предмета (явища, процесу), властивості предмета або відношення між предметами на частини. Процедура аналізу є органічною складовою будь-якого наукового дослідження. Вона, як правило, становить початкову стадію вивчення об'єкта.
Синтез — мислене поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу.
Індукція — метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв'язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв'язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери.
Дедукція — метод наукового пізнання, з допомогою якого, виходячи з більш загальних положень, одержують менш загальні, часткові, а то й одиничні. Завдяки дедукції одержують достовірне знання, тому дедуктивними часто називають необхідні умовиводи.
Аналогія — метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки.
Моделювання — метод дослідження об'єктів на їх моделях. Побудова моделей предметів і явиш здійснюється з метою їх досконалішого вивчення, раціоналізації способів їх побудови, впливу на них тощо

Формалізація — метод, з допомогою якого змістове знання відображається у формалізованій мові.
Формалізація доведень дає можливість звільнитися від звертання до інтуїтивних засобів, що має вирішальне значення для строгості обгрунтувань.

Завдання 2. Дайте визначення об’єктивного ідеалізму.

Об'єктивний ідеалізм — термін, що позначає напрям філософської думки, який вважає первинним незалежний від суб'єкта універсальний ідеальний початок. В різних філософських школах цей початок називається по-різному: Бог у теології, абсолютний дух у Гегеля, світова воля у Шопенгауера тощо.
Об'єктивний ідеалізм визнає реальність світу й матерії, однак розцінює їх підпорядкованими певним ідеальним принципам. В цьому відношенні він протистоїть як суб'єктивному ідеалізму, так і матеріалізму.
Першим визначним представником об'єктивного ідеалізму був Платон.

Завдання 3.

А) Міфологія є … універсальним типом і передумовою філософського світогляду;

Б) Формалізм – це таке співвідношення «зовнішньої» та «внутрішньої» форми, при якому «зовнішня» форма ………панує.по відношенню до «внутрішньої» форми.

 

ВАРІАНТ № 4

Завдання 1. Розкрийте місце і роль економічних відносин в системі суспільних відносин.
Суспільство є системою відносин.Суспільні відносини — це багатоманітні зв'язки, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності в різних сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть класифікуватись за їх об'єктами, суб'єктами та характером відносин між ними.
Більшість видів суспільних відносин — економічні, політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо — виокремлюються на основі їх об'єктів. Так, економічні відносини — це відносини, які складаються з приводу власності на засоби виробництва, у процесі самого виробництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Суб'єктами цих суспільних відносин можуть бути індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.
У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя, — економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов'язані між собою і перебувають у певній залежності, яка у філософії трактується по-різному.
Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних відносин полягає в тому, що вони поділяються на первинні — матеріальні, базисні і вторинні — ідеологічні, надбудовчі. Головними, визначальними визнаються матеріальні — економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини — політичні, правові, моральні тощо — виникають на базі матеріальних суспільних відносин і складаються як надбудова над ними, проходячи попередньо через свідомість людей.
Економічні відносини визначають політичні не безпосередньо, а через соціальні, передусім класові, відносини. Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки політика має головним своїм призначенням узгодження соціальних інтересів. Економічні — соціальні — політичні — соціокультурні відносини — у такій послідовності вони визначають одні одних у марксистському трактуванні.
Лише політично нейтральні сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо.
У стабільних демократичних суспільствах функціональний зв'язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві, особливо перехідного типу, збільшується роль політичних методів регулювання суспільних відносин, посилюються авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий вплив економічних, моральних і культурних чинників.

Завдання 2. Сформулюйте основні положення філософії К. Маркса і Ф. Енгельса.

МАРКСИЗМ — сукупнiсть фiлософських та соцiально-економiчних iдей, розроблених у ХIХ ст. К. Марксом та Ф. Енгельсом на основi творчої переробки основних положень нiмецької класичної фiлософiї, англiйської полiтичної економії та французького утопiчного соцiалiзму. Вчення марксизму опирається зокрема на такі положення:

(1) весь свiт (природний, соцiальний i культурний) у своїй основi є матерiальним i розвивається дiалектичним шляхом;

(2) свiт є принципово пiзнаваним, а сам процес пiзнання є конкретно-iсторичним i пiдпорядковується законам дiалектики;

(3) суспiльне буття не залежить вiд суспiльної свiдомостi, а визначається рівнем розвитку матерiального виробництва;

(4) принципи матерiалiстичної дiалектики застосовні до пояснення iсторичного процесу (формацiйний пiдхiд);

(5) в основі капіталізму лежить «додана вартість», що по суті є неповністю оплаченою вартістю труда робітника;

(6) сучасний етап розвитку суспільства неминуче призведе до краху капіталізму і встановлення диктатури пролетаріату внаслідок революції.

Соцiально-iсторичнi умови формування марксизму

- розвиток природничих наук, що обгрунтовують розвиток природи (геологія, ембріологія, формулювання теорії Дарвіна тощо);

- формування робітничого класу, та розвиток робітничого руху в Європі, формування робітничих партій та профсоюзів;

- промисловий переворот в Європі 30-40-х рр. ХІХ ст.Теоретичнi джерела формування марксизму

- НКФ: діалектика Гегеля, антропологізм Фейербаха;

- англійська класична політекономія А. Сміта і Д. Рікардо — теорія вартості;

- французький утопічний соціалізм К. Сен-Симона, Ш. Фур’є.

МАРКС. Не опублікував суто філософських робіт, його філософське вчення представлене в полемічних та соціально-економічних працях. Спочатку Маркс виступає послідовником Гегеля, його приваблювала всеохопність гегелівської системи та його розуміння історії людства як розвитку людського уявлення про свободу. Маркс підтримував і гегельянські ідеї розбудови держави, але відмовляється від його розуміння особистості як інструменту діяльності об’єктивного духу. Згодом Маркс схиляється до більш індивідуалістичного розуміння людини у філософії Фейербаха і активно підтримує його критику релігії. Крім того, Маркс впевнений, що змінити світ не можна шляхом змін у свідомості, як випливає з гегелівського ототожнення буття та мислення, тому для нього виявляється фейербахівська формула: основою мислення є буття. Спочатку Маркс зосереджується на способах подолання відчуження в процесі практики і встановлення суспільства без відчуження — комунізму, пізніше звертає увагу на економічний базис історичного розвитку та вплив виробничих відносин на духовне життя людей.

ЕНГЕЛЬС. Свою діяльність зосереджував на створенні цілісної діалектико-матеріалістичної філософської системи, досліджував походження людини та суспільства, роль праці у виокремленні людини з тваринного світу тощо. Після смерті Маркса продовжує розвивати його економічне та політичне вчення.

Завдання 3.

А) Метою історії у праці “Філософія історії“ Гегеля є … сприяння перетворенню філософії на науку, дійсне, істинне знання.

Б) Вперше термін “філософія” запровадив ПІФАГОР

Білет№5

Розкрийте сутність емпіризму та раціоналізму і проаналізуйте їх основні суперечності.

У метафізиці Нового часу виділяють два протилежні напрямки: раціоналізм і емпіризм. Раціоналізм (від лат. «ratio» — «розум») — цілісна гносеологічна концепція, згідно з якою істинним началом буття, пізнання та поведінки людей є принципи розуму. До характерних особливостей класичного раціоналізму XVII — XVIІI ст. належать такі: виключно висока оцінка дедукції як методу розгортання системи знань, що розвивається на основі очевидних та безсумнівних начал; «універсальна математика» (mathesis universalis) як ідеал та взірець будь-якої науки; ототожнення логічних та причинно-наслідкових відношень, що означало для раціоналізму ототожнення структур буття і мислення (ordo et connection idearum est ас ordo et connection rerum — порядок і зв'язок ідей ті ж, що порядок і зв'язок речей); впевненість у тому, що людина силою свого розуму здатна вивести та осягнути розумом першоначало і джерело буття; гносеологічний оптимізм — віра у те, що розум не має меж у пізнанні буття і в принципі є нескінченним; висока оцінка науки та її ролі у житті людства. Ф. Бекон і Дж. Локк були засновниками емпіризму (від грец. «empiria» — «досвід»), тобто такої теоретико-пізнавальної позиції, згідно з якою джерелом та обґрунтуванням всіх знань є чуттєвий досвід. Головна відмінність раціоналізму від емпіризму полягає у такому. Раціоналісти (Р. Декарт, Ґ. Ляйбніц, Б. Спіноза) вважають, що вихідним пунктом для побудови наукового знання є ідеї розуму, а основним методом - дедукція. Емпіристи (Ф. Бекон, Дж. Локк, Дж. Берклі, французькі матеріалісти, Д. Юм) вважають вихідним пунктом для побудови наукового знання досвід, а основним методом — емпіричну індукцію (Ф. Бекон) або перетворення простих ідей у складні (Дж. Локк). Емпіризм проголошує, що наукове пізнання отримує основний зміст від чуттєвого досвіду, у знаннях немає нічого, чого раніше не було б у чуттєвому досвіді суб’єкта пізнання. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм уважали математику, а головними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність і суттєвість. Раціоналізм протистоїть ірраціоналізму й емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють чи підтримують як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основним представником раціоналізму є дуаліст Декарт.