Теорії системної трансформації капіталізму

Теорії системної трансформації капіталізму сформувались у 50— 60-х pp. XX ст. і набули значного поширення у другій половині XX ст. Ці теорії виходили з реальних соціально-економічних процесів та явищ капіталістичного суспільства. У складі цього напрямку основного значення та найбільшої впливовості набули такі теорії:
народного капіталізму (теорія дифузії власності, теорія управлінської революції, теорія революції доходів);
колективного капіталізму (А. Берлі, Г. Мінз);
змішаної економіки (Е. Хансен, Дж.М. Кларк);
суспільства добробуту (Дж.К. Ґелбрейт, Дж.М. Кларк);
соціального партнерства (Р. Арон, Дж. Ґелбрейт) та ін.
У кожній з цих теорій тією чи іншою мірою теоретично відображались якісно нові риси капіталізму, ознаки еволюційної модифікації його соціально-економічної системи та господарського механізму. У цілому зазначені теорії констатували здатність капіталізму до трансформаційних змін.
Теорія народного капіталізму з'явилася у 50-х pp. XX ст. у США. З її обґрунтуванням виступили такі відомі економісти та соціологи, як А. Берлі, С. Чейз, М. Сальвадорі, Дж.М. Кларк, С. Кузнець, М. Надлер та ін. Теорія народного капіталізму, як і інші теорії трансформації капіталізму, містить спільні концептуальні підходи до висвітлення новітніх явищ в економічній системі капіталізму. Вони знайшли втілення у таких ключових концепціях, які покладено в основу вищезазначених теорій трансформації капіталізму:
концепція демократизації капіталу, або дифузії власності (А. Берлі, Дж.М. Кларк, Т. Карвер, Е. Джонсон);
концепція управлінської (менеджерської) революції (П. Друкер, Дж. Бернхем, Т. Ніколс);
концепція революції доходів (С. Кузнець, Дж. Ґелбрейт, К. Боулдінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен та ін.).
Всі ці та інші концепції й теорії, що виникли і набули поширення після Другої світової війни, ґрунтуються на тих фундаментальних змінах, які відбулися у капіталістичному суспільстві на той час. На середину XX ст. відбувся перелом в основних процесах розвитку людства: завершився затяжний період великих світових війн та глибоких і важких криз, революцій, громадянських війн, фашистських диктатур та масових репресій. Нові політичні, соціальні та економічні умови вимагали принципово нових підходів і теорій. На зміну старим вченням, що вже не відображали адекватно зміни в економічній та соціальній структурі суспільства, з'являється велика кількість нових концепцій та теорій.
Основою для цих теорій стала ідея науково-технічної революції, а її розвиток відокремив один від одного три відносно стійкі функціональні структури:
індустріальне суспільство початку XX ст.;
суспільство масового споживання 60-х pp.;
нове громадянське, або ж постіндустріальне (інформаційне), суспільство кінця XX — початку XXI ст.
Кожна з цих принципово відмінних одна від одної економічних структур мала свої соціально-економічні відносини, які відображались економічним теоріями.
Прихід суспільства масового споживання на зміну індустріальному суспільству відбувся у США в результаті двох повоєнних конверсій масового воєнного виробництва і в основному завершився до 1947 р. У 1948—1951 рр. нові методи конвеєрного виробництва товарів масового споживання широко проникли у процесі реалізації плану Маршалла до ряду країн Європи. З цього часу тема глобальної промислової революції привернула увагу дослідників. Терміни "глобальна промислова революція", "друга промислова революція", "індустріальне суспільство", "нова індустріальна держава", "нове суспільство" набули широкого визнання після виходу в світ книги П. Друкера "Нове суспільство: Анатомія індустріального ладу" (1949). На відміну від попередніх праць та теорій (дифузії власності, корпоративної та управлінської революцій) праця П. Друкера подала загальну картину нової індустріальної системи, поставивши в центр уваги промислову корпорацію, профспілки, менеджмент, розвиток людини та суспільства.
У концепції дифузії власності (А. Берлі, Дж.М. Кларк) досліджуються зміни у формах та структурі відносин власності за умов корпоратизації, розвитку акціонерного капіталу, колективних форм підприємництва тощо. Суть концепції полягає у тому, що з розвитком капіталізму поступово змінюється структура капіталістичної власності. Якщо капіталізмі доби вільної конкуренції була притаманна індивідуальна приватна власність, то для сучасного капіталізму (на момент виникнення концепций характерна різноманітність форм власності: індивідуальна, акціонерна монополістична, державна.
Друкер Пітер Фердинанд (р.н. 1909) народився у Відні. Отримав юридичну й економічну освіту в Австрії та Великій Британії. Ступінь доктора цивільного і міжнародного права була присвоєна йому Франкфуртським університетом (Німеччина) у 1931 р. Після приходу нацистів до влади вчений емігрував і провів більшу частину життя в Англії і США.
В ЗО—50-х pp. П. Друкер займав посади оглядача й редактора кількох британських газет (як власний кореспондент "The Guardian" він у 1930— 1931 pp. працював протягом семи місяців в СРСР), а також був радником у ряді англійських та американських банків.
Друкер Фердинанд
Наукову кар'єру П. Друкер розпочав як професор соціальної філософії в Веннінгтон-коледжі (штат Вермонт, США). В 1939 p. вийшла його перша книга "Кінець економічної людини", яка витримала в Англії і США більше двадцяти видань. В 1950—1971 pp. П. Друкер працював професором школи бізнесу при Нью-Йоркському університеті, з 1971 р. і донині є професором соціології та управління Клермонтського університету (штат Каліфорнія). У різні роки вчений співробітничав з рядом відомих міжнародних корпорацій і некомерційних організацій, був радником з проблем управління ряду американських міністерств, а також урядів Канади і Японії.
Професор П. Друкер — автор тридцяти книг, серед яких у США бестселерами стали "Майбутнє індустріальної людини" (1942), "Теорія корпорації" (1946), "Невидима революція" (1976), "Менеджмент в епоху змін" (1980), "Нові реалії" (1989), "Посткапіталістичне суспільство" (1993), "Завдання менеджменту у XXI столітті" (1999) та ін. Його праці перекладені більше ніж тридцятьма мовами, а наукові заслуги відзначені вищими нагородами Нью-Йоркського та Гарвардського університетів. В 1987 р. Клермонтський університет назвав в його честь свою школу менеджерів, з 1995 р. функціонує міжнародний Фонд Друкера (Drucker Foundation), який спеціалізується на проблемах дослідження управління в некомерційних організаціях.
П. Друкер — почесний професор шести американських університетів, а також університетів Бельгії, Чехії, Великої Британії, Іспанії, Швейцарії і Японії. Перу видатного вченого належать, крім наукових праць, два романи, книга мемуарів і дослідження з японського живопису кінця XIX — початку XX ст.
Збільшення кількості підприємств акціонерної форми, розповсюдження акцій серед населення багато хто з економістів розглядає як дифузію ("розпорошення" власності).
Дрібний акціонер, на думку прихильників цієї концепції, перетворюється на рівноправного співвласника акціонерних підприємств, на співвласника народного капіталу.
Необхідно зазначити, що прихильники цієї теорії плутають два різні процеси, що відбуваються у капіталістичному суспільстві: процес концентрації капіталу та зростання суспільного характеру виробництва, що й насправді має місце, та процес ліквідації капіталістичної приватної власності, що є неможливим у капіталістичному суспільстві.
Концепція управлінської революції (П. Друкер, Дж. Бернхем, А. Берлі, Т. Ніколс) аналізує процес відокремлення функцій управління в структурі відносин власності, демократизації структури менеджменту. її прихильники стверджують, що з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає або й зовсім зникає і замінюється владою найманих у правлінців-менеджерів, які є довіреними особами народу і керуються не мотивами прибутку, а суспільними інтересами.
Ця концепція теж відображає цілком реальні процеси у розвитку капіталізму, а саме: відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, розмежування власності й управлінської діяльності. За домонополістичного капіталу, коли підприємство було переважно в індивідуальній власності, а управлінська праця не потребувала глибоких знань, капіталіст сам керував виробництвом. Зі зростанням розмірів виробництва, з виникненням акціонерних товариств капіталісти почали передавати управління найманим працівникам — менеджерам. Досить часто цей процес подається як такий, за якого капіталіст усувається не лише із виробництва, а й із суспільства взагалі. Але необхідно зазначити, що за такого підходу ігнорується питання про характер власності, чим і визначається природа підприємства.
Концепція революції в доходах (Дж. Ґелбрейт, С. Кузнець, К. Боулдінг,) М. Сальвадорі, Е. Хансен та ін.) розкриває суттєві зміни у відносинах розподілу, аналізує процеси вирівнювання доходів, зростання суспільного добробуту, формування чисельно переважаючого та заможного середнього класу. Прихильники концепції стверджують, що в розвинутих капіталістичних країнах стався революційний переворот у розподілі національного доходу, суть якого полягає у поступовому зближенні доходів різних верств населення.
Значний внесок в обґрунтування концепції здійснив американський економіст українського походження, лауреат Нобелівської премії з економік» 1971 р. С Кузнець. У своїх працях С. Кузнець зробив спробу дати статистичне обґрунтування революції в доходах, що відбулася в США. Концепція революції в доходах популярна в західній економічній науці вже понад ЗО років. У книзі "Частка вищих за доходом груп у доході та заощадженнях" (1953) він робить висновок, що розподіл національного доходу змінюється в бік) зниження частки, яку отримує верхівка суспільства.
Зазначені концепції були теоретичним узагальненням нових ознак пост капіталістичного соціально-економічного розвитку країн з ринковою екон мікою, основних напрямів системних трансформаційних зрушень у другі половині XX ст.
Кузнець Саймон Сміт (1901—1985) — лауреат Нобелівської премії з економіки 1971 р. Був членом Шведської королівської академії наук, почесним професором Гарвардського університету. Йому присуджені почесні вчені ступені Прінстонським, Колумбійським, Пенсильванським, Гарвардським і Єврейським університетами.
Кузнець Саймон Сміт народився в м. Харкові ЗО квітня 1901 р. Коли хлопчику було 6 років, його батько, який займався торгівлею хутром, виїхав до США. Після закінчення гімназії протягом двох років С Кузнець навчався на юридичному факультеті Харківського університету, де досить активно вивчав економічні науки (окремо економічного факультету в університеті не було). Потім два роки працював у Кузнець Саймон Сміт статистичному відділі Центральної ради профспілок,
де керував однією із секцій бюро статистики. У 1921 р. в збірнику "Матеріали зі статистики праці на Україні" була опублікована його перша стаття "Грошова заробітна плата робітників і службовців фабрично-заводської промисловості м. Харкова в 1920 р."
У 1922 р. разом зі старшим братом Соломоном переїхав до батька в Нью-Йорк. Ставши громадянином США, він через рік закінчив Колумбійський університет, одержавши ступінь бакалавра, а в наступному — магістра з економіки. У 1926 р. за захист дисертації на тему "Циклічні коливання: роздрібна і оптова торгівля, Сполучені Штати, 1919—1925", яку підготував під керівництвом В. Мітчелла, йому присвоїли науковий ступінь доктора економіки.
С. Кузнець наступні півтора роки працює науковим співробітником Ради з досліджень у галузі соціальних наук. У 1927—1960 pp. — провідний співробітник Національного бюро економічних досліджень США, успішно розробляє економіко-статистичний напрям, надаючи великого значення закономірним зв'язкам і відношенням, що виявляються шляхом аналізу безпосередніх даних спостереження.
С. Кузнець — автор праць, присвячених застосуванню статистичних і економетричних методів обробки цифрових даних з метою виявлення різних типів коливань економічної діяльності при капіталізмі. Серед них "Циклічні коливання: роздрібна і оптова торгівля, США, 1919—1925 pp." (1926), "Сутність і значення тенденцій (1930), "Сезонні коливання у промисловості і торгівлі" (1933).
С. Кузнеця особливо цікавили теоретичні проблеми циклів і коливань в економіці. Характерно, що у більшості теорій довгих хвиль, запропонованих вченими, провідну роль відігравали особливості відтворення капіталу. При цьому ціни товарів або не бралися до уваги, або їм відводили другорядну роль індикаторів процесів, що відбувалися у сфері виробництва. Ось чому цікаво, що ще в 1930 р. С. Кузнець опублікував працю "Столітня динаміка виробництва і цін", в якій тривалі коливання досліджувалися на основі порівняльного аналізу різноманітної статистики виробництва і цін.
У 1931 р. С. Кузнець (у віці тридцяти років) став професором економіки і статистики Пенсильванського університету. Він працював у ряді американських університетів: 1954—1960 pp. — професором політекономії в університеті Джонса Гопкінса, з 1960 р. — професором економіки у Гарвардському університеті. С. Кузнеця знали як блискучого лектора і талановитого педагога, який дуже переконливо викладав лекційний матеріал, залучаючи своїх слухачів безпосередньо до процесу дослідження.
З середини 30-х pp. C. Кузнець спеціалізується на вивченні національного доходу і національного продукту США, про що свідчать такі праці: "Національний дохід і формування капіталу, 1919-1935 pp." (1937), "Товарний потік і формування капіталу" (1938), "Національний продукт в період війни" (1945), "Національний продукт з 1869 р." та "Національний дохід: підсумки досліджень" (1946).
У 1942—1944 pp. С. Кузнець перебував на державній службі в Управлінні військового виробництва, а у 1944—1946 pp. працював заступником директора Бюро планування та статистики при Міністерстві військової промисловості. Звільнившись з державної служби, він аж до самої своєї смерті (10 липня 1985 р.) займався викладацькою і науково-дослідною діяльністю.
Завдяки науковим досягненням С Кузнець здобув високий авторитет серед колег. У 1949 р. його обрано президентом Американської статистичної асоціації, у 1954 р. — президентом Американської економічної асоціації, а у 1977 р. ця асоціація нагородила його медаллю імені Ф. Волкера. Він був почесним членом і членом Асоціації з економічної історії, Економетричного товариства, Міжнародного статистичного інституту, Американського філософського товариства та інших професійних і громадських організацій.
У 1971 p. C. Кузнеця відзначили Нобелівською премією за прикладну роботу (а не за теоретичне дослідження) величезного значення, за фундаментальну працю про національний дохід — за всебічне та обґрунтоване дослідження економічного зростання, яке дає нове і поглиблене розуміння економічної і соціальної структури та процесу розвитку. Він став четвертим лауреатом в галузі економіки в історії цієї нагороди.
С Кузнець увійшов в економічну історію, зокрема, як творець теорії будівельних циклів, тобто коливань тривалістю 18—25 років, що пов'язані з періодичним масовим оновленням житла і деяких виробничих споруд. Основне пояснення цього явища він вбачає у демографічних процесах.
С Кузнець протягом своєї наукової діяльності кілька разів звертався до кондратьєвських циклів. У книзі "Столітня динаміка виробництва і цін" на базі аналізу 65 рядів виробничих показників і 35 показників цін для п'яти країн за 1865—1920 pp. він обґрунтував закономірності їх тривалої динаміки. Своїм аналізом С Кузнець підтверджує існування матеріальної основи тривалих коливань на виробництві і в цінах, тобто приходить до висновку, аналогічного кондратьєвському.
Широкому колу спеціалістів відома гіпотеза "одновершинної кривої", С. Кузнеця, яку він висунув ще в 1955 р. Тривалий час ця гіпотеза слугувала для пояснення зв'язку між розподілом доходів і економічним розвитком.
Певний слід в науці залишив також "цикл Кузнеця" (термін запропонований майбутнім Нобелівським лауреатом А. Льюїсом). У 1958 р. вчений сформулював ідею про те, що динаміка населення в США підпорядкована певній закономірності. Цю тенденцію, яка згодом стала називатись "циклом Кузнеця", можна спостерігати при розгляді великих часових періодів.
У найбільшій праці С. Кузнеця, яка підводить підсумок його багаторічному вивченню проблем капіталовкладень, "Капітал в американській економіці. Його формування і фінансування" (1961) міститься історико-статистичний аналіз основних тенденцій економічного розвитку США як результат руху капіталу за майже сторічний період. Він наводить численні дані, що характеризують динаміку обсягу капіталовкладень, зміни капіталомісткості виробництва, еволюцію норми нагромадження капіталу.
У своїй Нобелівській лекції "Сучасне економічне зростання: знахідки та роздуми" С. Кузнець зробив систематизований виклад свого вкладу в розробку сучасної концепції економічного зростання.
У західній економічній літературі С Кузнець визначається як один із найпомітніших після Дж.М. Кейнса теоретиків, які справили великий вплив на розвиток економічної думки у XX ст.