Особливості обліку у сільському господарстві Галичини, Буковини та Закарпаття в дорадянський період

Безумовно, що в усьому товарному виробництві, і це залишилось і на сьогодні, західний регіон завжди виділявся своїм аграрним сектором. Організаційно господарськими одиницями тут були поміщицькі маєтки разом з прилеглими до них фільварками та селами, а також містечками, містами, промисловими підприємствами, млинами, корчмами, ярмарками, торгами, торговцями, базарами.

Поряд з вирощуванням спільних, необхідних для внутрішнього вжитку культур і тварин, кожен район в силу своїх специфічних особливостей, спеціалізувався на тих чи інших видах сільськогосподарської продукції.

В сільському господарстві організаційною формою його ведення в основному було фільваркове господарство. У рослинництві одержана продукція йшла на продаж, що становило основне джерело доходів. Частина перероблялись на броварнях і ґуральнях, що теж давало значні прибутки, а частина йшла на фураж худобі та для внутрішнього споживання. Землі великих землевласників здавалися в оренду селянам і в користування іншим землевласникам. Грошова рента та орендні платежі теж поповнювали дохід фільваркового господарства.

У першій половині XIX століття зернове виробництво набуло розвитку і на Закарпатті. Найяскравіше це можна прослідкувати на прикладі Мукачівсько-Чинадіївської домінії, де посіви зернових культур збільшувалися з року в рік. На початку XIX століття найважливішою культурою землеробського виробництва стає картопля. Враховуючи майже повністю ручну працю в сільському господарстві того часу, вирощування картоплі було менш трудомістким, ніж зернових, а врожайність набагато вищою. Так, за даними рільничо-промислового тижневика 1840 p., зазначається, що "з 1814 року настає нова ера в сільському господарстві, бо з цього моменту розпочинається культивування картоплі в Галичині, що викликало гуральницьку гарячку, яка за 20 років набула небачених розмірів". До середини дев'ятнадцятого століття за статистичними даними Львівського архіву постійно підвищувалася врожайність і збільшувалися посівні площі льону та конопель. У Східній Галичині під посівами льону було зайнято понад 64 тис. моргів, а коноплі - понад 82,5 тис. моргів орної землі.

Архівні документи свідчать, що наприкінці XVIII століття, першій половні XIX у фільварковому господарстві стають модними так звані "англійські" городи. У топографічному описі села Купинці, що на Тернопільщині, відзначається, що в 1805 році під городи фільварку відведено 14 моргів 807 сажнів квадратних. За даними бухгалтерського обліку каса управління Роздольського куща виділило для спорядження городників 58 флоринів, 1818 р. - 90 золотих римських тощо. Утримання англійського городу в 1840 році обійшлося в 800 флоринів, а в 1842 році вже 1700 флоринів [ЦДІА Україна у м.Львові ф. 720, справа 466]. Щодо городництва, то бухгалтерські звіти, які зберігаються у Львівському архіві свідчать, що в 1790 році до каси управління Монастирського ключа (куща) надійшов виторг від зібраного врожаю фруктів у чотирьох садах (48 злотих). Крім цього, різним купцям було продано городини на 209 злотих. Згідно з даними інвентаризації камерального маєтку в с.Підбуж Самбірського округу 1811 р. там було 5740 фруктових дерев. У 1817-1818 pp. прибуток від оренди чотирьох садів Роздольського ключа становив 956 римських золотих.

Найбільше великої рогатої худоби та коней було в Ягольницькому кущі, зокрема 1820 р. - 1332 коні, 736 волів, 600 корів, понад 3100 молодняку, в наступному році поголів'я збільшилось на 21% [ЦДІА України у м.Львові. Ф.181, справа 5329]. Вирощування і продаж худоби стає прибутковою справою, фільварки намагаються перебудуватися з зернових на тваринницькі. Наприкінці XVIII - першій половині XIX століття у великих поміщицьких господарствах Галичини концентрувалася переважна більшість коней. Незважаючи на наполеонівські війни в Європі, поголів'я коней, за винятком цього періоду, постійно зростало. Наполеонівські війни, які практично блокували Англію, що була основним світовим виробником вовни і майже монопольно займалася вирощуванням овець, дали поштовх Австрії, Росії та іншим країнам Європи зайнятись розведенням овець. Галицька шляхта та угорське дворянство посіли провідне місце в цій дуже прибутковій галузі. Грошовий прибуток від галузі за цими ж архівними даними виносив майже 80 тис. римських в рік.