Структура соціальних інститутів, їхня типологія й ієрархія

В аналітичних цілях всі соціальні інститути поділяють на головні (основні, фундаментальні) і неголовні (неосновні, часткові). Другі ховаються усередині перших, будучи частиною їх як більш дрібні утворення

Крім розподілу інститутів на головні і неголовні, їх можна класи­фікувати й за іншими критеріями, за часом виникнення й тривалістю існування (постійно діючі и короткочасні інститути), жорсткості застосовуваних санкцій за порушення правил, за умовами існування наявністю або відсутністю бюрократичною системою керування, наяв­ністю або відсутністю формальних правил і процедур.

Призначення соціальних інститутів полягає в тому щоб задоволь­няти найважливіші потреби суспільства як єдиного цілого. Відомі п'ять таких потреб, їм відповідають п'ять основних соціальних інститутів

— потреби у відтворенні роду (інститут сім'ї й шлюбу).

— потреби вдовуванні й виробництві засобів існування (еконо­мічні інститути)

— потреби в безпеці й соціальному порядку (інститут держави й інші політичні інститути);

— потреби в передачі знань, соціалізації підростаючого покоління підготовці кадрів (інститут освіти в широкому значенні, вклю­чаючи науку й культуру);

— потреби в вирішенні духовних проблем, сенсу життя (інститут релігії).

Основні інститути містять у собі часткові, або неосновні, інститути До них належать, наприклад, інститути судової експертизи, судочинства, адвокатури, присяжних, судового контролю за арештами, судової влади президентства, королівської влади тощо.

Неосновні інститути називають ще суспільними практиками. У кожного головного інституту є свої системи напрацьованих практик, механізмів, прийомів, процедур Так, економічні інститути не можуть обійтися без таких механізмів і практик, як конвертація валюти, захист приватної власності, професійний підбір розміщення й оцін­ка праці працівників маркетинг, ринок тощо.

Суспільні практики називаються також звичаями. Основний інститут містить у собі й соціальні практики, і звичаї. Так, усередині інституту сім'ї й шлюбу перебувають інститути батьківства й материнства, спад­кування, родової помсти, побратимства тощо. Звичай призначати поба­чення є елементом суспільної практики залицяння. Буває, що культури розрізняються існуючим в них набором соціальних практик. Приміром, у деяких регіонах Азії наречених викуповують або викрадають, тому народився інститут викупу. Калимний шлюб — його різновид. А в Європі за наречену необхідно давати придане, звідси бере початок інс­титут приданого що має досить тривалу історію й безліч регіональних особливостей Ритуал знайомства, що у різних народів набуває різних форм, також належить до суспільних практик.

Не слід повністю ототожнювати суспільну практику й частковий інститут. Частковий інститут можна представити як установу або організацію Приміром інститут голів обласних адміністрацій в Україні був заснований зверху державою, а не виник із суспільних потреб як природне продовження народних традицій і звичаїв Він засновувався спеціальними постановами президента и відповідних державних органів для його реалізації виділялися бюджетні гроші готувалися штати фахівців і т п Навпаки, сповідь, приміром завжди була соціальною практикою, а не установою або організацією Це багатовікова прак­тика, що має свої технологію виконання, правила й норми поведінки, коло виконавців практики (сповідники і ті. що сповідуються), систему запропонованих статусів і ролей.

Повсякденні практики, що допомагають організовувати погоджені дії великих груп людей, вносять у соціальну реальність визначеність і передбачуваність завдяки чому підтримують існування соціальних інститутів. Вони також укорінюють соціальні інститути в культурно­му ґрунті даної країни, роблять їх специфічними тільки для даного народу.