Спільність і відмінність моралі і права

Основними факторами єдності суспільства виступають норми моралі і права, що є основними нормами поведінки людей,

індивідів. Право і моральність, вказував Еміль Дюркгейм, це сукуп­ність уз, що прив'язують один одного і до суспільства, створюють з маси індивідів соціальну спільність, суспільство. Встановлення за­гальнообов'язкових правил поведінки людей і індивідів, їх певної відповідальності на випадок недотримання норм і правил регулюється правом і мораллю. І хоча право і мораль — відносно самостійні регу­лятори поведінки спільності і індивідів в суспільстві, все ж.суттєво відмінні один від одного. Якщо мораль появляється з виникненням людського суспільства, в процесі становлення праці, то право — тіль­ки з появою держави. Якщо право з відмиранням держави зникне, то мораль одержує найповніший розвиток і в майбутньому стане загальнолюдською мораллю. Якщо право виражає державну волю, то мораль виражає волю окремих соціальних спільностей, угрупувань і суспільства. Якщо ж додержання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням в справедливості норм і силою суспільної думки, то додержання норм права, крім того, і силою державних владних структур і сил примусу. Та норми моралі не тільки внутріш­ні, що забезпечуються переконанням, а норми права не тільки зов­нішні, що забезпечуються примусом, насиллям, а й здійснюються і є переконанням, свідомістю. Правопорядок стійкий, стабільний, як­що опирається на свідоме здійснення норм як необхідних і спра­ведливих. Мораль опирається не тільки на переконання, свідомість, а й на громадський примус. По суті правові норми, як правило, відмінні від моральних своєю формальною визначеністю, встановлю­ються або санкціонуються державою в заздалегідь установленому певному порядку, мають певну форму (закон, указ та ін.). Норми ж моралі постійно формуються в суспільстві в міру його розвитку і поширюються в міру підтримки їх суспільною, громадською дум­кою. Норми ж моралі, як правило, мають загальні принципи пове­дінки. Тому одній моральній нормі: «не убий», «не зневажай особи іншого» відповідають багато правових норм, що карають за вбивс­тво, зневагу тощо.

Вимоги моралі ширші і необмежені, всеохоплюючі, аніж норми права. Мораль засуджує у всіх випадках погане, неуважність тощо, а право карає тільки за таке ставлення, за таку поведінку, що свідчать про ненадійність здійснення прав і обов'язків, передбачених законом. Якщо ж мораль засуджує всі випадки недобросовісності, халатності у здійсненні тих чи інших обов'язків тощо, то право ж переслідує тільки таке невиконання службових обов'язків, які завдають істотну шкоду державним, суспільним інтересам або оберігаємим законом правам та інтересам окремих осіб. Якщо ж мораль на відміну від права ганьбить байдужість, формальність у ставленні до людей, будь-які прояви егоїзму, цинізму, то право осуджує тільки особливо злісні випадки таких негативних явищ. Якщо ж право — це свобода, визна­чена законом, то моральність покладає на людину лише обов'язки, не визначаючи прав. Тим-то, за визначенням відомого російського теоретика права Бориса Чичеріна, право є закон правди, тобто юри­дичної справедливості, а мораль — закон любові. Нарешті, норми моралі гнучкіші норм права. В силу специфіки формування норми моралі швидше відображають нові потреби, йдуть ніби попереду, вказуючи шлях праву. Правові норми значно відстають від потреб і інтересів суспільства. Мораль відіграє особливу роль в забезпеченні соціальної солідарності, бо морально, вказував Еміль Дюркгейм, все те, що служить джерелом солідарності, все, що змушує людину раху­ватися з іншими, регулювати свої відносини, вчинки не тільки егоїс­тичними спонуканнями. Змінюються самі норми, змінюється і став­лення до них. Відхилення від норм таке ж природне, як і додержання їх. Повне прийняття норм виражається в конформізмі, а відхилення від норм — в різних видах відхилення поведінки від норм тощо.