Аналіз, класифікація документа

В соціології документом називається спеціально створений людиною предмет, що призначається для передачі або збережен­ня інформації. За способом фіксації інформації розрізняють: руко­писні і друковані документи, записи на кіно- і фотоплівку, магнітній стрічці. За метою призначення виділяються матеріали, що їх відби­рають самі дослідники, Такі документи називають цільові. Та соціо­лог відбирає матеріали, що складені заради іншої мети, тобто наявні документи. Звичайно, в соціологічному дослідженні саме такі докумен­ти і називаються власною документальною інформацією. За ступе­нем персоніфікації документи поділяються на особові і безособові. Особовими документами є картотеки індивідуального обліку (бібліо­течні формуляри, анкети і бланки тощо), характеристики, видані особі, листи, щоденники, заяви, мемуарні записки та ін. Безособові доку­менти — статистичні, історичні архіви, преса, протоколи зібрань та ін. В залежності від статусу джерела виділяються: офіційні і неофі­ційні. Офіційні документи: урядові документи, матеріали, постанови, декрети, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані дер­жавної та відомчої статистики, архіви і поточні документи різних установ і організацій, ділова кореспонденція, протоколи судових ор­ганів, прокуратури тощо. Неофіційні документи — багато особистих матеріалів, а також залишені окремими особами документи (статис­тичні повідомлення, виконані іншими послідовниками на основі влас­них спостережень). Окрему групу документів складають численні матеріали засобів масової інформації. Нарешті, за джерелами інфор­мації документи діляться на первинні і вторинні. Первинні докумен­ти відображають явища, події, що спостерігалися і фіксувалися безпосередньо дослідниками, або становили відомості урядових і відом­чих установ тощо. Вторинні — це документи, що містять інформа­цію, опрацьовану, узагальнену або описану на основі первинних дже­рел. Можна, звичайно, класифікувати документи і за їх прямий зміст, наприклад, літературні дані, історичні і наукові архіви, архіви соціо­логічних досліджень тощо.

Документалісти-історики, психологи сформували немало методів, способів, з допомогою яких визначається ступінь достовірності, іс­тинності відомостей за самим змістом документальної інформації. Перше золоте правило в роботі з документами (та й з будь-якою іншою інформацією) — чітко відрізняти опис подій і їх оцінки. Але саме конкретна ситуація дає ключ до розшарування смислу оцінок і думок. Дальший аналіз розкриває, якими намірами керувався скла­дач документу, що допоможе з'ясувати, виявити навмисні чи мимо­вільні перекручення. Дуже важливо знати, який метод одержання первинних даних використано складачем документа. Відомо, що ві­домості «з перших рук» надійніше, аніж інформація з непевного дже­рела, а записи під свіжим враженням відрізняються від запису тих же подій і явищ згодом, через певний період. Якщо документ має згруповані статистичні дані, варто, насамперед, виявити основи кла­сифікації. Нарешті, надзвичайно важливо з'ясувати загальну обста­новку, в якій складався документ: чи схильна до об'єктивності (неза­лежно від мети, наміру або диктувалась зміщенням інформації в якійсь бік тощо). Особливу обережність-слід проявляти досліднику при вивченні особистих документів (автобіографії, щоденник, мемуари, листи та ін.). Основні умови довір'я до особистих документів: можна вірити повідомленням, якщо вони не торкаються інтересів автора до­кумента або не завдають йому певної шкоди; мабуть достовірні ті ві­домості, які в момент реєстрації загальновідомі, деталі подій, що не­суттєві, і ті відомості, до яких автор ставився недоброзичливо. Перевірка оригінальності документу, аналіз мотивів, умов його складання, мета, ситуації, в яких діяв автор документу, характер його оточення — ось ті фактори, від яких залежить достовірність інформації.

Пшеничнюк