Причини виникнення екологічної кризи

Екологія як наука про довкілля

Еколо́гія (грец. οίκος — будинок, дім; грец. λογος — наука) — наукова дисципліна, один з розділів біології, який досліджує взаємовідносини між біотичними та соціальними цілісностями та їхнім довкіллям.

Екологія вивчає взаємовідносини організмів із довкіллям, досліджує структурно-функціональну організацію надорганізмових систем (популяцій, угруповань, екосистем, біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі й часі.

2. Структура сучасної екології

Факторіальна екологія(аутекологія) – вивчає фактори середовища та живі організми.

Демекологія – вивчає популяції та їхній зв'язок між собою і довкіллям.

Синекологія – розглядає закономірності співіснування організмів, їх угрупувань одне з одним й умовами існування.

Соціальна екологія – вивчає взаємодію людини та біосфери й місце людського суспільства в природі.

Вчені К.М. ситник та М.І.Будико (1990-1992) розділяють екологію:

Загальна екологія (про головні закономірності функціонування систем)

Глобальна екологія (вивчає біосферу в цілому (біосферологія))

Прикладна екологія (взаємовідносини живих організмів із середовищем)

Вчені Г.О.Білявський та М.М.Пад ун (1991) розділяють екологію: Біоекологія, геоекологія,техноекологія, соціоекологія, космічна екологія.

Найвищим за рангом узагальнюючим поняттям, є «універсальна екологія», або «загальна екологія» якій підпорядковані: 1. теоретична екологія (екологія живих організмів (біоекологія) яка скадається з підрозділів: екологія людини, екологія мікросвіту, екологія рослин, екологія тварин 2. Та практична екологія.

Причини виникнення екологічної кризи

В історичному плані виділяють декілька етапів зміни біосфери людством, які увінчались екологічними кризами та революціями, а саме:

· вплив людства на біосферу як звичайного біологічного виду;

· надінтенсивне полювання без змін екосистем у період становлення людства;

· зміни екосистем внаслідок процесів, що відбуваються природнім шляхом: випасання, посилення росту трав шляхом випалювання тощо;

· інтенсифікація впливу на природу шляхом розорювання грунтів та вирубування лісів;

· глобальні зміни всіх екологічних компонентів біосфери в цілому.

Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:

1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),

2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),

3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети,

4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.

Г.Швебс у центр схеми класифікації екологічного значення ставить: «екологію душі» та «екологію культури».

7. Що являє собою природне середовище?

Навко́лишнє приро́дне середо́вище — всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад, навколишнє середовище країни). Сукупність абіотичних та біотичних факторів, природних та змінених в результаті діяльності людини, які впливають на живий світ планети. Відрізняється від інших складових навколишнього середовища властивістю самопідтримання і саморегуляції без корекції з боку людини.

Цей термін включає низку ключових компонентів:

1.Повні одиниці рельєфу, які функціюють як природні системи без значного людського втручання, зокрема всі рослини, тварини, скелі тощо, а також природні явища, які відбуваються в їх межах.

2.Універсальні природні ресурси та фізичні явища, що не мають чітких меж, наприклад повітря, вода, клімат, так само як і випромінювання, електрична напруга й магнетизм, які не мають антропогенного походження.