Продовольча проблема. Шляхи забезпечення продовольством населення землі

Практично проблема продовольства для людини існувала завжди. Це одна з найдавніших глобальних проблем. Голод як крайній її прояв і величезне соціальне лихо знекровлював людей і в давнину, і в середні віки, і в нові, й навіть у новітні часи.

Продовольча проблема належить до категорії глобальних тому, Що для її розв'язання недостатньо зусиль окремих держав, а потрібне добре налагоджене співробітництво всіх'країн, незалежно від їхнього суспільного ладу. Зрештою, на ній органічно зав'язані Інші глобальні проблеми сучасності — демографічна, екологічна, енергетична та ін.

Більшість дослідників убачають у продовольчій проблемі багатопланове явище, яке справляє вплив на всі сторони суспільства і тому має розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання тощо.

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему:

• природні умови й розміщення населення (загальна площа та структура сільськогосподарських угідь, сільськогосподарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо);

• світовий транспорт і зв'язок, котрі забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок;

• політична ситуація у світі (позиції політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об'єднань, використання поставок продовольства у політичних цілях);

• світова економіка і торгівля в їхній єдності (продовольство як складова торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг).

Протягом усієї історії державності проблема стабільного продовольчого забезпечення населення була однією з найважливіших, оскільки від неї залежить національна безпека.

Визначені тенденції динаміки зростання народонаселення та кількості продуктів харчування ще більше загостряться в недалекому майбутньому. Адже перша з них має стійку тенденцію до зростання, друга ж — істотно гальмується. Як же має вирішуватися проблема?

Очевидно, якщо не ставити під контроль народжуваність (різними методами — від пропаганди до примусової стерилізації), то найрадикальнішими заходами є: збільшення посівних площ, з одного боку, та інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, з іншого. В обох випадках мета одна й та ж сама — збільшення кількості сільськогосподарської продукції.

Практика свідчить, що перший шлях може призвести до бажаних наслідків, однак лише певною мірою. Перепона тут зрозуміла — обмеженість екологічної ємності природної ніші людини в біосфері. Перевантаження цієї ніші, як відомо, призводить до руйнації і біосфери, і людських популяцій. Другий шлях перспективніший щодо продуктивності, але також таїть в собі численні підступи для людини.

Збільшення посівних площ під зернові.

Другий шлях, як зазначалося, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва. Можливостей у цьому напрямку чимало: внесення добрив, застосування прогресивних агроприйомів, поліпшення родючості шляхом меліорації, використання високоврожайних сортів рослин та порід тварин, поліпшення збереження та транспортування сільгосппродуктів, введення в агровиробництво нових видів рослин і тварин тощо. Вагому роль відіграє також ефективна організація праці селян. Тут надзвичайно показовим є приклад Китаю 80-х років, який, знявши кайдани казарменного комунізму з села, зумів за якесь десятиліття не лише нагодувати себе, а й виділити частину продукції на зовнішній ринок. Можливостей, отже, достатньо, потрібно їх лише раціонально використати..

Дуже велика роль якості культури чи породи. Коли перші українські переселенці сто літ тому ступили на американський континент у пошуках щастя, то у вузлику разом з дрібкою рідної землі, вони привезли у нові краї і свої українські пшениці. Варто нагадати, що в ті часи українська земля давала майже 1/10 світового виробництва зерна. Саме з тих вузликів і ведуть свій родовід нинішні, значно вдосконалені, американські та канадські, а також аргентинські пшениці. Добра селекція, введення в культуру генів стійкості до хвороб, ви-сокобілковості тощо в змозі підвищити врожайність в декілька разів. Там, де нехтують зусиллями науки, де відсувають фундаментальні дослідження на потім, такого набутку врожаю не мають. На жаль, наша наука і практика до сих пір не відійшла від лисенківського нищення генетики, селекції, біології в цілому. Правда полягає і в тому, що існуюча структура сільськогосподарського виробництва не стимулює впроваджувати продуктивні сорти й породи, якщо вони навіть і є.

Подібне відставання нашої країни у сортозміні (та й інших країн) ще суттєвіше проявить себе у майбутніх врожаях. Адже нині ми маємо справу з новими реальностями. З одного боку, різко зросли можливості людей щодо конструювання нових форм живого (шляхом, наприклад, клітинної та генної інженерії), тобто сортозміна буде відбуватись інтенсивніше з більшим ефектом. Та й використання традиційних селективних методів невпинно вдосконалюється. З іншого боку, така інтенсивна еволюція синантропних видів, у тому числі сільськогосподарських рослин і тварин, істотно вплинула на еволюцію їхніх симбіотичних та паразитичних видів, на освоєння цієї великої та стабільної екологічної ніші (з погляду інших біологічних видів) у своїх інтересах, тобто до переадаптації та переспеціалізації видів "нейтральних". Внаслідок цього різко зростає як чисельність їх, так і видовий набір системи. А це, у свою чергу, означає, що той, хто відстає в хліборобській галузі, приймає більш потужний удар, ніж той, хто тут попереду.

Використання мінеральних добрив та хімікатів. Деякий час засобом розв'язання усіх продовольчих проблем вважали добрива. Тому невпинно нарощували їх використання на полях, про що свідчить наступна таблиця: