Железнякова Ю.В. Одиночество в подростковом возрасте как социально-психологическая проблема

Ю.В. Железнякова

Класичний приватний універсітет

САМОТНІСТЬ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧНА ПРОБЛЕМА

Железнякова Ю.В. Самотність у підлітковому віці як соціально-психологична проблема.

У статті заявлено, що почуття самотності впливає на успішну соціалізацію підлітка. У сучасному суспільстві збільшується число підлітків, що переживають почуття самотності, що нерідко призводить до особових девіацій з такими соціально небезпечними наслідками, як депресія, алкоголізм, наркоманія, ігроманія і спроби суїциду.

Можна говорити про серйозні проблеми, що викликають стан самотності і пов'язаних з відсутністю уваги і підтримки з боку батьків. У таких сім'ях дуже слабкі або деформовані позитивні зворотні зв'язки.

Ключові слова: самотність, підліток, соціалізація,соромливість, агресивність, смисловий бар’єр, мобінг, тривожність, суспільство, соціальна роль, адаптація.

Железнякова Ю.В. Одиночество в подростковом возрасте как социально-психологическая проблема.

В статье заявлено, что чувство одиночества влияет на социализацию подростка. В современном обществе увеличивается число подростков, которые переживают чувство одиночества. Одиночество приводит к личным девиациям с такими социально опасными последствиями, как депрессия, алкоголизм, наркомания, игромания и попытки суицида. Можно говорить о серьезных проблемах, причиной которых является субьективное чувство одиночества, которое возникает при отсутствии внимания и поддержки со стороны родителей. В таких семьях очень слабые или деформированные позитивные обратные связи.

Ключевые слова: одиночество, подросток, социализация, застенчивость, агрессивность, смысловой барьер, моббинг, тревожность, общество, социальная роль, адаптация.

Постановка проблеми. Наукова проблема полягає у тому, що у наукових дослідженнях немає чіткого розуміння наявності такого феномену як підліткова самотність і впливу самотності на соціалізацію підлітків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема підліткової самотності, як і тема самої самотності, вивчена мало. В чисельних дослідженнях почуття самотності підліткового віку позначається як особливість цього періоду. Психологічний вплив самотності на соціалізацію підлітка і на його становлення як емоційно стійкої особи розглянуто в невеликій частині робіт, присвячених підлітковій проблематиці. Лише невелика частина робіт розглядає "підліткову самотність" як спеціальний предмет дослідження. Отже, можна говорити про дефіцит досліджень на тлі актуальності проблематики.

Особливість підліткової самотності полягає в тому, що дитина йде шляхом фізичних, психологічних та соціальних перетворень. Сучасні підлітки стикаються з такими проблемами як депресія, гостре почуття самотності, протестна поведінка, яка може перерости в параноїдальний настрій. Самотність, почуття непотрібності, нерозуміння можуть бути причинами девіантної поведінки підлітка, котре у свою чергу ускладнює соціалізацію дитини, тим самим загострюючи почуття самотності. Підлітки долають ці проблеми за допомогою агресії і відчуження від реальності. У моменти криз підліток залишається на одинці зі своїми переживаннями та проблемами. В "гострі" періоди підліткам складно знайти своє місце у світі дорослих і тоді, він знаходить підтримку в уявному світі [4].

Постановка завдання. Метою статті є аналіз наукових досліджень щодо підліткової самотності як соціально-психологичної проблеми.

Результати. Самотність підлітків стає однією з серйозних проблем сучасного суспільства. І так як підлітковий вік має важливе значення для розвитку особистості і є базовим в процесі соціалізації, то почуття самотності підлітка може мати значний вплив на його соціально-психологичну адаптацію.

Існує декілька поглядів на підліткову самотність. Перший з них – заперечення самого факту наявності підліткової самотності як особливості віку [2].

Другий погляд визнає підліткову самотність як поверхнєве явище і несерйозне за своєю природою. Максималізм у формуванні стосунків один з одним і рідними призводить до суб'єктивного почуття самотності. А. Прихожан відмічає, що відособлення і відчуження в цьому віці не є внутрішніми, особовими психологічними процесами, а деякими характеристиками підліткового соціального відношення до життя [13, с. 8-12].

Третя точка зору, належить І. Кону. Він розглядає самотність підлітка як нормальний стан, властивий підлітковому віку. У підлітковому віці формується уявлення про зміст таких понять, як "самотність" і "усамітнення". І. Кон стверджує, що підлітки наповнюють ці слова психологічним сенсом, приписуючи їм не лише негативну, але і позитивну цінність [8].

Визнаючи існування підліткової самотності, слід відмітити, що всі психичні функції мають соціальне походження. Г. Андрєєва підкреслює, що соціальний розвиток людини відбувається постійно, з моменту її народження – це процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих суспільству, соціальній спільноті, групі [1]. Психологічні особливості підлітків, котрі теж мають соціально-історичну природу, залежать від властивих суспільству способів соціалізації. І те, на скільки підліток зможе успішно соціально адаптуватися, залежить наскільки він навчиться справлятися з почуттям самотності.

Як відмічає А. Реан, з 11 років відбуваються корінні зміни в когнітивній, афектній, мотиваційній і поведінковій сфері. Відносно когнітивної сфери підлітка А. Реан відмічає формування навичок логічного мислення, розвиток теоретичного мислення і логічної пам' яті. Формується індивідуальний стиль діяльності, який відображається в стилі мислення підлітка. Афективна сфера характеризується перепадами настрою, чутливістю до зовнішньої оцінки, самовпевненістю, егоїстичністю, агресивністю і підвищеною збудливістю. Втрата актуальності стосунків з батьками і вчителями на тлі збільшення значущості стосунків з однолітками є основними критеріями змін мотиваційної сфери підлітка. Виникає афіліативна потреба належити до якоїсь групи, виявляється тенденція до встановлення ближчих дружніх стосунків, заснованих на емоційній прихильності і спільності інтересів. Також саме в цей період у підлітків проявляються різні асоціальні прояви, а саме адиктивна і делінквентна поведінка. Поведінка підлітка визначається такими чинниками як статеве дозрівання та індивідуальними особливостями характеру, які сформувалися до перехідного віку [15, с. 320-351]. Саме ці особливості характеру, які сформувалися під впливом первинної групи, будуть мати велике значення у подальшій соціально-психологичній адаптації підлітка.

Для формування психологічно стійкої особистості, здатної до саморегуляції, тобто здатності людини контролювати свою поведінку і психічний стан залежно від вимог соціального середовища, прийнятих норм і правил, сучасний підліток повинен пройти процес соціалізації. Як соціальна істота людина потребує соціальних контактів. У спілкуванні з іншими засвоюються культурні і духовні цінності і відбувається задоволення потреби в спілкуванні [6].

Спілкування сучасних підлітків має свою особливість, яка полягає в тому, що підлітки використовують технології для встановлення соціальних зв'язків. Комп'ютеризація і інтенсифікація життя формує навички, які сприяють виникненню проблеми соціальної самотності серед підлітків. Розмови по телефону, скайпу, спілкування в соціальних мережах позбавляють сучасного підлітка невербального спілкування. Саме тому багато підлітків переживають почуття ізоляції і самотності. Д. Борг показав, що на 93% людське спілкування складається з мови тіла і лише 7% - це безпосередньо слова [3]. Сучасні підлітки істотно обідняють свій комунікаційний потенціал чим ускладнюють свою соціалізацію. Підлітки, що переживають почуття самотності, більше часу проводять в соціальних мережах, ніж підлітки, які самотніми себе не почувають. Л. Бонетті, аналізуючи данні опитування проведеного серед підлітків від 10 до 16 років, дійшов висновку, що підлітки з високим рівнем самотності значно частіше спілкуються в інтернеті. Причина звернення до соціальних мереж бере початок в негативних соціальних і комунікативних навичках. Підлітки таким чином намагаються заповнити недолік спілкування, створюючи уявний світ [21].

Згідно з дослідженнями Д. Качиопо, самотність пов'язана не лише з якостями характеру, наприклад, сором'язливістю, але і з генетикою, сітуаційними змінними, такими як переїзд на нове місце, зміна школи. Він відмічає, що самотність має широкий спектр дії не лише на психічне здоров'я, але і на фізичне теж: депресія і самогубство, збільшення рівня стресу, антисоціальна поведінка, погіршення пам' яті і навчання, алкоголізм і наркоманія [20, 22, 23, 24, 25, 26]. Таким чином, самотність не тільки має вплив на входження в суспільство підлітка, але ще і може бути одним з основних чинників, котрі регулюють успішну соціалізацію підлітка.

Процес входження в суспільство підлітка проходить в певних умовах – сім'я, школа, група однолітків і так далі. Потреба в спілкуванні з однолітками виникає рано і з віком збільшується. Почуття самотності, пов'язане з віковими труднощами, викликає потребу належати, бути включеним в якусь групу або спільноту. У підлітковому віці спілкування виглядає як колективно-групова взаємодія.

Поширена проблема спілкування підлітків – це сором’язливість. Проявляється вона в зніяковінні і боязкості, нездатності ефективно і результативно діяти у присутності сторонніх. Поведінка таких підлітків характеризується замкнутістю, нелюдимістю, аутизацією.

Д. Елкінд відмічає, що з одного боку підлітки постійно тримають фокус свого інтересу на собі і припускають, що і інші розділяють їх зацікавленість собою. Вони часто діють на деяку "уявну" аудиторію, що є однією з причин виникнення сором’язливості. З іншого боку, підлітки, перебільшуючи свою унікальність і особливість, часто створюють не тільки уявний світ, але й вигадану біографію, на підтримку якої йде багато сил та енергії [19].

Основна ознака сором’язливісті – порушення комунікацій. Є. Федосенко виділяє три типи сім'ї і виховання, які можуть привести до виникнення проблем емоційно-вольового розвитку підлітка і порушення комунікаційних навичок:

1. Неприйняття формує невіру у свої сили, невпевненість в собі. Як правило в таких сім'ях діти стають або агресивними, або замкнутими, боязкими.

2. Тривожно-недовірливе виховання формує параноїдальність, тривожність. Дитина нетовариська, боязка, нерішуча.

3. Гіперсоціальне виховання формує підвищену дисциплінованість і сумлінність. Дитина постійно стримує свої емоції і бажання. Діти стають або агресивними і протестуючими проти правил та норм, або замкнутими, відчуженими, емоційно холодними.

Агресивність також є психологочною основою виникнення почуття самотності. Одним з основних соціально-психологічних чинників, що впливають на розвиток агресивності у підлітка являється сім'я і різні сімейні чинники, такі як конфліктність в сім'ї, недостатня близькість між батьками і дитиною, неадекватний стиль виховання дитини, низька міра близькості між батьками, агресія батька по відношенню до матері [5].

Відмова виконувати вимоги старших, відсутність друзів, ігнорування соціальних правил і моральних норм, груба поведінка, виштовхує підлітка з соціуму, що оточує його, утворюючи дефіцит спілкування, який підліток намагається заповнити в суспільстві собі подібних. Але оскільки у таких підлітків немає досвіду у вибудовуванні близьких стосунків на емоційному рівні, потреба в спілкуванні задовольняється частково і підліток переживає гостре почуття самотності.

Також важливо відмітити роль почуття тривожності в соціалізації підлітка. Високий рівень тривожності відзначається у "важких підлітків". Так само як сором’язливість та агресія, формуються спочатку в сім'ї, так і тривожність бере свій початок в дитячо-батьківських стосунках. Це сім'ї в яких батьки байдуже відносяться до успіхів дитини спочатку в дитячому садку, потім в школі, приділяють мало уваги і не займаються вихованням дитини. Тривожність нерідко супроводжується страхами. На виникнення страхів впливають різні захворювання близьких родичів і сімейні конфлікти. Тривожність і страхи, котрі сформувалися на основі сімейних стосунків, подалі можуть трансформуватися в шкільні фобії. Зазвичай до шкільних фобій схильні підлітки з низькою самооцінкою, з неадекватно завищеною самооцінкою, хворобливо амбітні, з низьким рівнем самоконтролю, інфантильні. Дитина може стати ізгоєм у своїй групі.

Сім'я є соціально-психологічною основою закладання комунікативних навичок, які надалі, дитині, що подорослішала, допомагають або, навпаки, перешкоджають виникненню почуття ізоляції, непорозуміння, неприйняття, тобто почуття самотності [18, с. 161-162]. Таким чином можна говорити про те, що проблема самотності підлітків закладається ще в ранньому дитинстві, а в підлітковому віці проявляється більш гостро та ускладнює соціальну адаптацію підлітка.

Підлітки часто відчувають, що їх не розуміють, що вони не потрібні, особливо, якщо вони погано вчаться і не вписуються в шкільні стандарти. Школа також сприяє структуризації діяльності підлітка, навчаючи і підтримуючи прояви соціально бажаної поведінки. Підліток, який звик жити за ззовні встановленими правилами і нормами, не вміє самостійно і творчо підійти до рішення своїх життєвих проблем. І не дивлячись на те, що сучасна школа перестає бути тим середовищем, де підліток зміг би навчитися ефективно взаємодіяти з соціумом все ж вона чинить помітний вплив на формування особистості і поведінку підлітка [17, с. 16-19].

Смисловий бар'єр, який виникає в міжособовій взаємодії між вчителями і підлітками, батьками і підлітками, може посилити почуття самотності підлітка. Смисловий бар'єр проявляється в негативізмі, конфліктності по відношенню до дорослих, це форма прояву негативних афективних переживань, що виникають внаслідок різного відношення підлітка і дорослого до одного і того ж вчинка або поведінки. Він починає неадекватно сприймати відношення педагогогів, батьків до собе, вважаючи його несправедливим в кожному випадку взаємодії. Але для підлітка зона найближчого розвитку – це навчання співпраці і конструктивній взаємодії з дорослими [14]. Незадоволення у спілкуванні з дорослими може стати причиною формування негативних тенденцій в поведінці підлітка.

Незважаючи на те, що підліток має емоційно-позитивне відношення до своєї сім'ї, спостерігається тенденція до деякої відгородженності підлітка від сім'ї і його небажання намагатися вирішувати свої проблеми, використовуючи поради і досвід батьків [17, с. 16-19]. Ті соціальні правила та моральні норми, котрі демонструють батьки та вчителі знецінюються. Підліток починає шукати інші норми та правила, більш для нього прийнятні. Людей, котрі є носіями цих цінностей, самі цінності підліток ідеалізує. Тим самим підліток ідеалізує і самого себе.

В. Леві відмічає деяку романтичність підлітка. Він говорить про те, що прагнення безпосередньо відтворити, внести до реального життя деякий ідеал, є ключ до розуміння "перехідної" поведінки. Уявлення, що ідеалізуються, стає мірилом відношення підлітка до реальності. Підліток протиставляє свою унікальність соціуму. Знаходячись в протиставленні себе дійсності, підліток знаходиться в постійній готовності до зіткнення, задумує його і здійснює. Результатом таких зіткнень є визначення своїх меж в контексті інших людей [9].

І. Кон підкреслює, що підліток на етапі становлення особи обов'язково стикається з почуттям самотності, яке у свою чергу допомагає йому у відособленні, індивідуалізації, розвитку його особистості [8].

Але індивідуалізація, має зворотню сторону. Підліток спочатку прагне до самотності, але, досягнувши відособлення, він усвідомлює свою самотність і прагне вже позбавитися її [7].

Ще однією з важливих умов соціалізації підлітка є його здатність розуміти і адекватно брати на себе соціальні ролі. Але підліток може потрапити в пастку соціальних ролей. І тоді може виникнути почуття, що не лише близькі, але і взагалі ніхто ніколи не зможе по-справжньому зрозуміти його внутрішній світ [12, с. 41-44].

Говорячи про соціальні ролі, слід зауважити, що існують три рівня значущих ролей для людини:

- рівень міжособової взаємодії, де потрібне розуміння і визнання від близької людини. Виражається в пошуку друга;

- рівень групової взаємодії. Наявність позитивної групової оцінки виправдовує навіть невдачі в міжособовому спілкуванні;

- рівень культурно-історичної значущості – тільки суспільство в цілому, в усіх своїх соціальних проявах може дати людині цю значущість.

Для підлітка актуальними є перший і другий рівні. Значущість міжособової взаємодії по мірі дорослішання дитини збільшується. Це пов'язано з тим, що переживання стають глибше, з'являються стійкіші емоційні стосунки [16]. Підліток прагне знайти того, хто його розуміє. Відсутність розуміння і прийняття іншими людьми є причиною виникнення почуття самотності. Поєднання суб'єктивної потреби в розумінні людини людиною і об'єктивній неможливості цю потребу задовольнити характеризує самотність як психологічний феномен. Підліток не вважає себе самотнім, коли близька і значуща для нього людина не лише знає мотиви його (підлітка) переживань, але і приймає їх як деяку цінність [13, с.8-12].

Нереалізація в груповій взаємодії може стати причиною виникнення почуття самотності. Бути частиною групи дає підліткові ряд переваг. У своїй групі підліток може отримати ту інформацію, яку з тих або інших причин не повідомляють дорослі. Також в групі підлітки відпрацьовують необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні, співвідносити особисті інтереси з громадськими. Також групова динаміка не лише допомагає підліткові в сепарації від дорослих, але і й допомогає формуванню емоційно стійкої особистості [6].

Як відмічає Ф. Дольто психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі двох потреб: відособлення і аффіліації. Відособлення найчастіше проявляється в сепарації від контролю старших. Так само підліток може проявляти елементи сепарації і в стосунках з однолітками [4]. Підліткам із-за емоційної нестійкості складно протистояти думці групи, оскільки конфронтація позбавляє їх почуття безпеки, яка дає приналежність до групи. Підлітки, які йдуть всупереч установкам групи, стають знедоленими і стикаються з почуттям самотності. У разі, якщо підліток не має друга, який би його розумів, стає удвічі самотній. Самотність це не просто ситуація, коли підліток проводить свій вільний час один, це почуття, що у тебе немає близької людини, яка змогла б тебе зрозуміти [11].

Слід зазначити, що одним з видів неблагополучної соціальної адаптації, котрий має прояв у группі, є мобінг. Мобінг – це форма психологічного насильства у вигляді протиставлення самого себе іншим, що має виражені відмінні ознаки в зовнішності, проявах поведінки, в манері одягатися, способах навчання. Існує мобінг між учнями і мобінг вчителя по відношенню до учня. Частіше усього мобінг виникає через конфлікт між рівнем домагань і рівнем досягнень, наявних обставин. Мобінг має такі форми: бойкот, причіпки, кепкування, знущання, доноси, брехня. Серед причин виникнення мобінга називають не лише потурання учителів, відсутність контактів з батьками учнів, погану психологічну атмосферу в класі, суб'єктивізм педагогів, але і нерозвинені емпатію і співчуття до іншого [6].

Розуміння і прийняття підлітка іншими є підтвердженням його власного існування. Наявність друга дає можливість реалізувати потребу в самороскритті. Можливість самороскриття робить становлення підлітка конструктивним. Не дивлячись на те, що у підлітка виникає почуття ізоляції, неприйняття, почуття самотності, при успішній соціалізації у підлітка на тлі негативних емоцій народжується потреба в різноплановому і різнорівневому спілкуванні, прагненні до дружби, бажанні бути у соціумі, бути зрозумілим і прийнятим. [10].

Висновки. Таким чином можна говорити про те, що психологічна проблема підліткової самотності вивчена неповністю. Немає єдиної думки не лише про причини виникнення підліткової самотності, але і про те чи існує таке явище як підліткова самотність. І якщо існує, то наскільки глибоко підліток здатний переживати почуття самотності.

Зародження підліткового почуття самотності має свої витоки в сім'ї і в стилях виховання. В сім'ї може скластися такий стиль поведінки дитини, котрий, надалі, стане причиною формування таких негативних почуттів як сором’язливість, агресивність, тривожність. Вони, в свою чергу, значно ускладнять успішну соціалізацію. Неблагополучна соціальна адаптація посилює суб'єктивне почуття самотності підлітка.

Продуктивне використання стану самотності дає можливість розвитку в собі емпатії, співчуття, тобто здадтності вібудовувати взаємовідносини з людьми на емоційній основі.

Поєднання суб'єктивної потреби в розумінні людини людиною і об'єктивній неможливості цю потребу задовольнити характеризує самотність як психологічний феномен. Нездатність відбудовувати стійкі та близькі відношення на емоційній основі та адекватно сприймати соціальні ролі характеризує самотність як соціальну проблему.

Проблема самотності підлітків закладається ще в ранньому дитинстві. Сім'я є соціально-психологічною основою закладання як психологичних так і соціальних цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих суспільству, соціальній спільноті, групі навичок, які надалі, дитині, що подорослішала, допомагають або, навпаки, перешкоджають виникненню почуття ізоляції, непорозуміння, неприйняття, тобто почуття самотності.

Бібліографічні посилання

1. Андреева Г. М. Социальная психология // Г. М. Андреева. – М.: Аспект Прес, 2010. – 375с.

2. Бондарев В.П. Выбор профессии. Педагогический поиск: Опыт. Проблемы. Находки. // В.П. Бондарев. – М.: Педагогика, 1989. – 128 с.

3. Борг Д. Язык тела. Как понять, что было сказано на самом деле. // Д. Борг. – М: Попурри, 2012. – 304 с.

4. Дольто Ф. На стороне подростка. // Ф. Дольто. – Екатеринбург: Рама Паблишинг, 2010. – 423 с.

5. Змановская E.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., испр./ Е.В. Змановская – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 288 с.

6. Казанская В.Г. Подросток: социальная адаптация. // В.Г. Казанская. – СПб.: Питер, 2011. – 288 с.

7. Коломинский Я.Л. Человек среди людей. // Я.Л. Коломинский. – Мн.: Нар. асвета, 1987. – 224 с.

8. Кон И.С. Психология юношеского возраста. // И.С. Кон – М.: Просвещение, 1979. – 175 с.

9. Леви В.Л. Я и мы. // В.Л. Леви. – М.: Педагогика, 1973. – 122 с.

10. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. // Б.Ф. Ломов. – М.: Наука, 1984. – 444 с.

11. Майерс Д. Социальная психология. // Д. Майерс. – СПб: Питер, 2010. – 802 с.

12. Маринина Е. Подросток в "стае". / Е. Маринина, Ю. Воронов // Воспитание школьников. 1994. – № 6. – С. 41 – 44.

13. Прихожан А.М. Что характерно для современного подростка. / А.М. Прихожан, Н.В. Толстых // Воспитание школьников. 1991. – № 5. – С. 8 –12.

14. Дубровиной И.В. Психологические программы развития личности в подростковом и старшем школьном возрасте // И.В. Дубровиной. – М.: Академия, 1998. – 130 с.

15. Реан А.А. Психологический атлас человека. // А.А. Реан. – М.: АСТ, 2010. – 651 с.

16. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. // С.Л. Рубинштейн. – М.: Педагогика, 1973. – 424 с.

17. Рутман Э.М. Никто меня не понимает. / Э.М. Рутман // Семья и школа. 1996. – №9. – С. 16 – 19.

18. Федосенко Е.В. Помощь подростку. Полное практическое руководство для психологов, педагогов и родителей. // Е.В. Федосенко. – СПб.: Речь, 2009. – 320 с.

19. Элкинд Д. Эрик Эриксон и восемь стадий человеской жизни // Д. Элкинд. – М. Когито-центр, 1996. – 105 с.

20. Cacioppo J. Askt D. A talk with John Cacioppo: A Chicago scientist suggests that loneliness is a threat to your health. / J. Cacioppo // The Boston Globe Found. – 2008. – № 21. – P. 354 – 370.

21. Bonetti L. The Relationship of Loneliness and Social Anxiety with Children’s and Adolescents’ Online Communication. / L. Bonetti, M. Campbell, & L. Gilmore // [Electronic resourse] / Cyberpsychology, Behavior, and Social Networking online at. – Access mode:

http://www.boston.com/bostonglobe/ideas/articles/2008/09/21/a_talk_with_john_cacioppo/(2010)

 

22. Cacioppo J. Alone in the crowd: The structure and spread of loneliness in a large social network. / J. Cacioppo, T. Fowler // Personality and Social Psychology. – 2009. – № 35. – P. 115 – 134.

23. Cacioppo J. John Cacioppo on How to Cope with Loneliness. / J. Cacioppo // [Electronic resourse] / Big Think. Found online at. – Access mode:

http://bigthink.com/johncacioppo/john-cacioppo-on-how-to-cope-with-loneliness ( 2008)

24. Cacioppo J. What Are the Brain Mechanisms on Which Psychological Processes Are Based? / J. Cacioppo // Perspectives on Psychological Science. – 2009. – № 4. – P. 44 – 63.

25. Cacioppo J. Loneliness affects how the brain operates. / J. Cacioppo // [Electronic resourse] / Science Daily Found online at. – Access mode:

http://www.sciencedaily.com/releases/2009/02/090215151800.htm ( 2009)

26. Cacioppo J. Loneliness within a nomological net: An evolutionary perspective // Research in Personality. – 2006. – № 40. – P. 1054 – 1085.