Теорія реального ділового циклу

Теорія реального ділового циклу належить до групи екстернальних. Причина коливань ділової активності в різкий змінах сукупної пропозиції. Теорія базується на принципі класичної дихотомії і зміни обсягу виробництва і рівня зайнятості не залежать від величини грошової маси, а в реальних зрушеннях економіки, таких як технологічні зміни, заходи в галузі державної макроекономічної політики. Теорія реального економічного циклує продуктом нової класичної школи і виходить з припущення абсолютної гнучкості цін у короткостроковому періоді, а також незалежності зміни реального доходу від зміни номінальних показників (зміни цін, пропозиції грошей). У цій теорії не розглядаються номінальні величини як причини циклічних коливань, а пояснення природи циклу зводиться до реальних змін в економіці (технологічні зміни, фіскальна політика)

Прихильники теорії РДЦ вважають, що циклічні коливання економіки зумовлені двома чинниками:

- відхиленням фактичного обсягу національного виробництва від природного рівня;

- коливаннями самого природного рівня виробництва.

Згідно з теорією РДЦ, коливання обсягу національного виробництва не пов’язані ні з жорсткими цінами, ні з монетарною політикою. Причиною циклічних коливань є збурення умов виробництва, часто небажаних та неминучих, котрих не можна уникнути. Саме вони впливають на природний рівень виробництва, зайнятості та продуктивності праці, спричиняючи коливання основних макроекономічних показників. Коливання обсягів національного виробництва і доходу визначається коливаннями пропозиції праці, яка, в свою чергу, визначається коливаннями реальної заробітної плати.

У 1976 р. Р.Лукас сформулював теорію раціональних очікувань (поведінка окремих фірм і споживачів, що діють відповідно до раціональності). Підхід вченого базувався на детальних мікроекономічних даних про споживацькі переваги, використовувані фірмами технології, особливості взаємодії економічних агентів на різних ринках. Сукупний випуск у кожен момент часу визначався двома факторами: 1) природним рівнем (що відповідає природній нормі безробіття); 2) циклічною складовою, яка виникає як різниця між фактичним та очікуваним рівнем цін (динамічна модель).

У 1982 р. була опублікована робота Ф.Кюдланда та Е.Прескотта "Час будувати та агрегувати коливання", за яку вчені в 2004 р. отримали Нобелівську премію. Їх основна ідея полягала в тому, що не можна використовувати емпіричні закономірності для вибору економічної політики, оскільки зв'язок між змінними не означає наявності причинно-наслідкової залежності. Модель нових класиків Кюдланда — Прескотта базується на оптимальній поведінці економічних агентів в умовах раціональних очікувань. Вченими була запропонована загальна схема, що давала змогу реалізовувати на практиці теоретичні моделі Р. Лукаса: модель включала стохастичну версію неокласичної моделі економічного зростання, згідно з якою технологічні шоки (короткострокові відхилення від позитивного тренду технологічного розвитку, що визначає зростання економіки в довгостроковому періоді) можуть бути причиною коливань в сукупному випуску. Отже, поряд із шоками попиту в макромоделях почали розглядатись і шоки пропозиції.

Ф.Кюдланд і Е.Прескотт поставили за мету об'єднати теорію економічних циклів з теорією економічного зростання. Витоком моделі вчених став факт, що економіка США зростала в середньому приблизно 2 % в рік протягом 100 років, при цьому обсяг випуску збільшився у 7 разів. Технічний прогрес, можливо, є важливою детермінантою не лише довгострокових змін в економіці, але й короткострокових коливань на рівні випуску (технологічний розвиток нерівномірний у часі).

У моделі Кюдланда — Прескотта під впливом позитивного технологічного шоку в момент часу і сукупна продуктивність факторів зростає з темпом, суттєво вищим від середнього (різко зростає продуктивність економіки при заданих обсягах пропозиції праці і капіталу). Більш висока продуктив­ність приводить до підвищення заробітної плати, що у свою чергу збільшує пропозицію праці в певний період (працівники знаходять роботу більш вигідною порівняно з відпочинком). Отже, два ефекти сприяють зростанню випуску в період часу t:

1) прямий — за рахунок більш високої продуктивності;

2) опосередкований — за рахунок збільшення ресурсу праці.

Зростає також капіталовіддача, але величина запасу капіталу в періоді є наперед заданою. Тут виникає ще один опосередкований ефект — якщо технологічний шок у період і був очікуваним, то зростання капіталовіддачі в цей період може означати більш високі обсяги інвестицій у попередніх пе­ріодах, що також сприяє зростанню випуску в період І.

Моделі реальних економічних циклів досить прості:

• фірми максимізують свій прибуток і приймають рішення про інвести­ції, враховуючи очікування майбутнього попиту на свій товар і розвиток і технологій;

• домашні господарства поводять себе оптимально — їх споживання за­лежить від того, який дохід вони очікують отримати в майбутньому (вони І не будуть тратити все, що заробили в цьому році, якщо не розраховують отримати стільки ж у майбутньому).

Висновок, який можна зробити з моделі теорії реальних циклів, полягає І в тому, що більша частина коливань ВВП відповідає передбаченням у рівноважних моделях і немає необхідності проводити державну стабілізаційну політику. Масштаби коливань реального споживання менші, ніж випуску, а інвестицій — більші, тому що це спричинює раціональну поведінку домогосподарств та інвесторів