Поняття і правовий режим інформаційних ресурсів

 

З огляду на нематеріальний характер інформації, однією із важ­ливих умов виникнення правових відносин щодо неї є встановлен­ня певної сукупності правил, що визначають правовий статус кон­кретної інформації та її матеріальних носіїв. Так, останнім часом зна­чна увага приділяється питанням правового регулювання формуван­ня та функціонування інформаційних ресурсів, а сам цей термін по­чали широко використовувати в національному законодавстві. Одне з перших тлумачень поняття "інформаційний ресурс" було запрова­джено нормами ч. 1 ст. 10 Закону України "Про науково-технічну інформацію", згідно з якою інформаційні ресурси - це "сукупність довідково-інформаційних фондів з необхідним довідково-пошуковим апаратом і відповідними технічними засобами зберігання, обробки і передачі, що є у володінні, розпорядженні, користуванні державних органів і служб науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, комерційних центрів, підприємств, установ і ор­ганізацій".

Таким чином, було запроваджено комплексний підхід до поняття "інформаційний ресурс", згідно з яким останній складається з двох взаємопов'язаних елементів: безпосередньо інформації (сукупність довідково-інформаційних фондів) та певна інформаційна система, що забезпечує користування цим ресурсом (довідково-пошуковий апарат і технічні засобами зберігання, обробки і передачі).

Найбільш універсальне визначення інформаційного ре­сурсу міститься в Законі України "Про національну програму інформатизації"". Згідно зі ст. 1 Закону, інформаційний ресурс - це сукупність документів в інформаційних системах. Крім того, цією нормою визначаються основні види інформаційних систем, які забез­печують існування й доступ до інформаційних ресурсів, до яких на­лежать: бібліотеки, архіви, банки даних тощо.

На жаль, у національному законодавстві немає єдиного ви­значення правового режиму інформаційних ресурсів, а більшість нормативно-правових актів регулюють правові режими інформацій­них ресурсів в окремих інформаційних системах. Проте саме єдиний правовий режим може бути тією універсальною характеристикою, що об'єднує окремі документи в цілісну інформаційну систему.

Така концепція набула широкого визнання в науковій літерату­рі, де вже достатньо давно використовується поняття правовий ре­жим інформаційних ресурсів, яким характеризується сукупність пра­вових норм, що регулюють суспільні відносини щодо того чи іншого інформаційного ресурсу. "Правові норми в даному випадку встанов­люють обов'язкові вимоги, без яких інформаційний ресурс не мож­на включити до системи правових відносин і отримати повноцінні га­рантії в процесі взаємодії суб'єктів з приводу конкретних об'єктів да­ного ресурсу".

Для більш чіткого розуміння змісту й сутності поняття „інфор­маційні ресурси" та їх правового режиму звернімося до підписано у рамках СНД Угоди "Про правовий режим інформаційних ресур­сів Прикордонних військ держав-членів Співдружності Незалежних Держав". Щоправда, Україна від підписання цієї угоди утрималась, а сама угода виражає переважно концептуальні положення правово­го регулювання інформаційних ресурсів, що застосовуються в зако­нодавстві Російської Федерації.

Ця угода (ст. 1) визначає інформаційні ресурси як оброблену у ви­значеному порядку сукупність документованої інформації в інфор­маційних системах. Відповідно сам документ - це засіб документування, що містить у зафіксованому вигляді згідно зі встановленими формами і правилами інформацію, необхідну для реалізації інформа­ційних процесів.

Крім того, слід зважити ще на такі два важливих для розуміння змісту поняття інформаційні ресурси, визначення:

- матеріальний носій інформації - матеріал із певними фізич­ними властивостями, який може бути використаний для запи­су і зберігання інформації;

- документована інформація - зафіксована на матеріальному но­сії інформація з реквізитами, що дають змогу її ідентифікувати.

Як уже зазначалося, правовий режим інформаційного ресурсу складається з правових норм, що визначають ключові правила, за яки­ми той чи той інформаційний ресурс може бути залучений в обіг ін­формації в суспільстві.

Такими нормами, є:

1) право власності на інформацію, окремі документи та масиви до­кументів в інформаційних системах;

2) порядок документування інформації, надання документам юри­дичної сили та її підтвердження;

3) категорії інформації відповідно до рівня доступу до неї;

4)мета й порядок захисту інформації;

5) права суб'єктів, що беруть участь в інформаційних відносинах щодо певного інформаційного ресурсу.

Право власності на інформацію в межах інформаційного ресурсу є складною категорією, адже в рамках одного інформаційного ресур­су може бути використана інформація, права на яку належать різним особам. Це стосується як окремих документів, так і конкретної інфор­мації (даних), що міститься в кожному з документів.

За Законом України "Про інформацію" (ст. 38), право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини з воло­діння, користування й розпорядження інформацією.

Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Вона може бути таким об'єктом права як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Підставами виникнення права власності на інформацію є:

1) створення інформації своїми силами і своїм коштом;

2)договір на створення інформації;

3) договір, що містить умови переходу права власності на інфор­мацію до іншої особи.

Важливим є також право власності на масиви документів в інфор­маційних системах, (ст. 40, 41 Закону України "Про інформацію"). Результатами інформаційної діяльності можуть бути:

- інформаційна продукція - матеріалізований результат інфор­маційної діяльності, призначений для задоволення інформацій­них потреб громадян, державних органів, підприємств, уста­нов і організацій;

- інформаційна послуга - здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.

Таким чином, інформаційних ресурс загалом, як сукупність доку­ментів, також є об'єктом права власності, яке може відрізнятися від прав власності на окремі документи, що містяться в ньому.

Не менш важливим у правовому режимі інформаційного ресурсу є порядок документування інформації та інколи порядок надання до­кументам юридичної сили та її підтвердження. Порядок докумен­тування інформації визначає форму подання документа і вид фізич­ного носія, на якому його закріплено. Найбільш поширеними носія­ми документів є паперові, магнітні та оптичні носії. Відповідно, до­кументи можуть бути друковані, рукописні, аудіо, візуальні чи елек­тронні. На носії та форми подання документів встановлені певні тех­нічні стандарти. Порядок надання документам юридичної сили перед­бачає наявність у документі визначених законодавством обов 'язкових реквізитів, за якими можна визначити авторство, цілісність та досто­вірність документа.

Інформаційні ресурси поділяють залежно від категорії інформа­ції за доступом до неї. Ці категорії зумовлені режимом доступу до інформації та її матеріальних носіїв, що містяться в конкретному ін­формаційному ресурсі. За режимом доступу до інформації інформа­ційні ресурси поділяються на:

- відкриті - інформаційні ресурси загального користування, які створюються для задоволення інформаційних потреб суспіль­ства і право доступу до яких мають будь-які фізичні або юри­дичні особи;

- з обмеженим доступом — інформаційні ресурси, які викорис­товують органи публічної влади, підприємства, установи та ор­ганізації і їх посадові особи та працівники, відповідно до за­конодавства і з метою виконання обов'язків та завдань, відне­сених до їх компетенції. З огляду на потребу у забезпеченні права власності на інформа­ційний ресурс та режими доступу до інформації, що міститься в ін­формаційному ресурсі, визначають і мету і порядок захисту інфор­мації, що відображує діяльність, спрямовану на запобігання несанк­ціонованим діям щодо інформаційного ресурсу.

Для інформаційних ресурсів загального доступу основною метою захисту інформації є запобігання її блокуванню порушенню ціліснос­ті або знищенню інформації.

Для інформаційних ресурсів з обмеженим доступом, крім зазна­ченого вище, важливим є запобігання витоку інформації, тобто не­санкціонованих дій, внаслідок яких інформація стає відомою чи до­ступною особам, що не мають права доступу до неї.

Залежно від мети захисту інформації визначають порядок її захис­ту, тобто заходи її правового, організаційного, технічного та крипто­графічного захисту.

Введення інформаційного ресурсу в обіг неможливе без установ­лення прав суб'єктів, що беруть участь в інформаційних відноси­нах щодо даного інформаційного ресурсу. Такими суб'єктами, можуть бути: власник інформації, власник інформаційного ресурсу, адміні­стратор інформаційного ресурсу та користувач інформаційного ре­сурсу.

Власником інформації є особа, наділена правами володіння, ко­ристування та розпорядження інформацією, що залучено до інфор­маційного ресурсу. Він має право вживати певних заходів для реалі­зації та забезпечення своїх прав і законних інтересів, зокрема, укла­денням відповідних угод із власником інформаційного ресурсу, яки­ми визначаються права останнього щодо використання інформації та її розповсюдження.

Власник інформаційного ресурсу — це особа у власності якої є су­купність (зібрання) окремих документів та інформаційна система, що становлять інформаційний ресурс. Він визначає організаційні та ме­тодологічні принципи створення інформаційного ресурсу, ухвалює рішення про залучення окремих відомостей і документів до інформаційного ресурсу, опрацьовує їх, ідентифікує, класифікує, відповідає за зміст документів, забезпечує їх зберігання і доступ до них, здійснює контроль за порядком користування інформаційним ресурсом та ін.

Адміністратор інформаційного ресурсу — це уповноважена влас­ником цього ресурсу особа, яка здійснює супровід інформаційної сис­теми, що є основою інформаційного ресурсу; відповідає за його функ­ціонування, збереження даних і захист їх від руйнування, технічну підготовку документів для внесення їх до інформаційного ресурсу; здійснює обслуговування, веде облік користувачів інформаційного ресурсу та організовує контроль доступу до нього.

Користувач інформаційного ресурсу - будь-яка юридична або фі­зична особа, якій надано право доступу до інформаційного ресурсу. Користувач має право отримувати відомості й документи з інформаційного ресурсу та несе відповідальність за дотримання правил ко­ристування інформаційним ресурсом і використання отриманої ін­формації.