Друга по­ло­ни­на 1848, Ко­са­рал]. 5 страница

Твій му­че­ник:

«Псалом но­вий гос­по­деві

І но­вую сла­ву

Воспоєм чест­ним со­бо­ром,

Серцем не­лу­ка­вим.

Во псал­тирі і тим­пані

Воспоєм бла­гая,

Яко бог ка­ра неп­ра­вих,

Правим по­ма­гає.

Преподобнії во славі

І на ти­хих ло­жах

Радуються, сла­вос­лов­лять,

Хвалять ім'я бо­же.

І мечі в ру­ках їх добрі,

Острі обо­юду,

На отм­щеніє язи­кам

І в на­уку лю­дям.

Окують ца­рей не­си­тих

В залізнії пу­та,

І їх, слав­них, око­ва­ми

Ручними скру­тять,

І осу­дять неп­ра­вед­них

Судом своїм пра­вим,

І вовіки ста­не сла­ва,

Преподобним сла­ва».

 

X

 

А ти на бе­резі сто­яла,

Неначе тем­ная ска­ла.

Не слу­ха­ла і не ри­да­ла,

А алілуя по­да­ла

За ма­те­ря­ми хрис­ти­янам.

Мов дзво­ни, за­гу­ли кай­да­ни

На не­офітах. А твій син,

Єдиний твій! апос­тол но­вий,

Перехрестившись, возг­ла­сив:

«Молітесь, братія! Молітесь

За ка­та лю­то­го. Йо­го

В своїх мо­лит­вах пом'яніте.

Перед гор­ди­нею йо­го,

Брати мої, не пок­лонітесь.

Молитва бо­гові. А він

Нехай лю­тує на землі,

Нехай про­ро­ка по­би­ває,

Нехай усіх нас роз­пи­нає;

Уже вну­ча­та за­ча­лись,

І ви­рос­туть во­ни ко­лись,

Не мес­ни­ки вну­ча­та тії,

Христові воїни свя­тиє!

І без ог­ня, і без но­жа

Стратеги божії восп­ря­нуть.

І тьми, і ти­сячі по­га­них

Перед свя­ти­ми побіжать.

Молітесь, братія!»

Молились,

Молилися пе­ред хрес­том

Закуті в пу­та не­офіти,

Молились ра­дост­но. Хва­ла!

Хвала вам, душі мо­ло­диє!

Хвала вам, ли­царі свя­тиє!

Вовіки-віки пох­ва­ла!

 

XI

 

І в Рим га­ле­ра прип­ли­ла.

Минає тиж­день. П'яний ке­сар,

Постригти сам се­бе в Зе­ве­са,

Завдав Зе­ве­су юбілей.

Ликує Рим. Пе­ред ку­ми­ра

Везуть во­за­ми ла­дан, ми­ро,

Женуть гур­та­ми хрис­ти­ян

У Колізей. Мов у різниці,

Кров по­тек­ла. Ли­кує Рим!

І гладіатор, і пат­рицій -

Обидва п'яні. Кров і дим

Їх упоїв. Руїну сла­ви

Рим про­пи­вав. Триз­ну пра­вить

По Сціпіонах. Лю­туй! лю­туй,

Мерзенний стар­че. Роз­ко­шуй

В своїх га­ре­мах. Із-за мо­ря

Уже встає свя­тая зо­ря.

Не гро­мом пра­вед­ним, свя­тим

Тебе уб'ють. Но­жем ту­пим

Тебе заріжуть, мов со­ба­ку,

Уб'ють обу­хом.

 

XII

 

Другий день

Реве аре­на. На арені

Лідійський зо­ло­тий пісок

Покрився пур­пу­ром чер­во­ним,

В бо­ло­то крові замісивсь.

А сіра­кузьких на­зо­реів

Ще не бу­ло у Колізеї.

На третій день і їх в кай­да­нах

Сторожа з го­ли­ми ме­ча­ми

Гуртом в різни­цю при­ве­ла.

Арена звіром за­рев­ла.

А син твій гор­до на аре­ну,

Псалом співа­ючи, сту­пив.

І п'яний ке­сар, мов ска­же­ний,

Зареготавсь. І ле­опард

Із льоху вис­ко­чив на сце­ну,

Ступив, зир­нув…

І по­ли­лась Свя­тая кров.

По Колізеї

Ревучим гро­мом по­нес­лась

І стих­ла бу­ря. Де ж бу­ла?

Де ти схо­ва­лась? Чом на йо­го,

На ке­са­ря сво­го свя­то­го,

Не ки­ну­лась? Бо сте­рег­ли,

Кругом в три ла­ви ос­ту­пи­ли

Зевеса лікто­ри. За ним,

Твоїм Юпіте­ром свя­тим,

Залізну бра­му за­чи­ни­ли.

А ти ос­та­ла­ся од­на,

Одна-однісінька над­ворі.

І що ти змо­жеш? «Го­ре! Го­ре!

О го­ре лю­теє моє!

Моя ти до­ленько! Без йо­го

Що я ро­би­ти­му? До ко­го

Я при­хи­лю­ся?..» І не­бо­га

Кругом зир­ну­ла, і о мур,

Об мур ста­рою го­ло­вою

Ударилась, і тру­пом па­ла

Під са­му бра­му.

 

XIII

 

З по­зо­ри­ща уве­чері

У тер­ми схо­вав­ся

Святий ке­сар з лікто­ра­ми.

Колізей ос­тав­ся

Без ке­са­ря і без рим­лян

І ніби зап­ла­кав

Одинокий. Мов го­ра та,

На полі чорніє

Колізей той се­ред Ри­му.

Тихо, ти­хо віє

Із-за Тібра, із Альба­но

Вітер по­над Ри­мом.

А над чор­ним Колізеєм,

Ніби із-за ди­му,

Пливе місяць круг­ло­ли­ций.

І мир пер­воз­дан­ний

Одпочив на лоні ночі.

Тілько ми, Ада­ме,

Твої ча­да прес­туп­ниє,

Не од­по­чи­ваєм

До са­мої до­мо­ви­ни

У прос­панім раї.

Гриземося, мов со­ба­ки

За мас­лак смер­дя­чий,

Та те­бе ще зне­ва­жаєм,

Праотче ле­да­чий!

 

XIV

 

Трохи од­по­чи­ла

Стара ма­ти не­до­би­та.

Живущую си­лу

Сила ночі ожи­ви­ла.

Встала, по­хо­ди­ла

Коло замк­ну­тої бра­ми

Та щось ше­по­та­ла.

Чи не ке­са­ря свя­то­го

Нишком прок­ли­на­ла?

А мо­же, й так. Ти­хе­сенько

До бра­ми підкра­лась,

Послухала, усміхну­лась

І щось про­шеп­та­ла,

Якесь сло­во. І ни­щеч­ком

Коло бра­ми сіла

Й за­жу­ри­лась. Не­за­ба­ром

Брама од­чи­ни­лась.

І на во­зах, на ко­лес­ни­цях

Із Колізея, із різниці,

Святиє ви­вез­ли тіла

І по­вез­ли на Тібр. Тіла­ми

Святих уби­тих го­ду­ва­ли

Для царсько­го-та­ки сто­ла

У Тібрі ри­бу. Вста­ла ма­ти,

Кругом ог­ля­ну­лась, взя­лась

За би­ту го­ло­ву ру­ка­ми

І ти­хо, мовч­ки за во­за­ми

Марою чор­ною пішла

На Тібр. А скіфи сіро­окі,

Погоничі, рабів ра­би,

Подумали - сест­ра Мо­ро­ка

Із пек­ла вий­шла про­вод­жать

У пек­ло рим­лян. Пос­ки­да­ли

У во­ду тру­пи, та й на­зад

З во­за­ми скіфи по­вер­та­ли.

І ти ос­та­ла­ся од­на

На бе­резі. І ти ди­ви­лась,

Як розс­ти­ла­ли­ся, сте­ли­лись

Круги ши­рокії над ним,

Над си­ном пра­вед­ним твоїм!

Дивилась, по­ки не ос­та­лось

Живого сліду на воді.

І усміхну­ла­ся тойді,

І тяж­ко, страш­но за­ри­да­ла,

І по­мо­ли­лась в пер­ший раз

За нас розп'ято­му. І спас

Тебе розп'ятий син Марії.

І ти сло­ва йо­го живії

В жи­вую ду­шу прий­ня­ла.

І на тор­жи­ща, і в чер­то­ги

Живого істин­но­го бо­га

Ти сло­во прав­ди по­нес­ла.