А.Лисовский. Главные мотивы в поэзии Т.Г.Шевченко. – Полтава, 1896. – С.7

 

Біблійні мотиви

 

З’являються у творчості поета ще в ранній період. Але саме тепер він активно трансформує у своїй поезії біблійні образи.

У спогадах господаря квартири, де жив Ш. під час перебування в Переяславі знаходимо: “Іноді він (Ш.) читав Біблію, відзначав місця, що вражали особливою величчю думки…”

Помітки поета на сторінках Біблії, сповненої повчальних історій, притч, легенд, що протягом багатьох віків викликали безліч асоціацій і тлумачних варіацій у літературах світу, становили б великий інтерес.

На жаль, той примірник Біблії, подарований, до речі, Шевченкові В.Репніною, не зберігся, згорів під час пожежі.

 

Під час обшуку у квартирі поета 1847 р. у нього було знайдено книгу “Наслідування Христа” Томи Кемпійського, яку він читав і на засланні

ßßß

великий інтерес поета до релігії, зокрема до християнського вчення.

 

Шевченко був глибоко релігійним. Він любив і знав Біблію і Євангеліє. В цих книгах він шукав мотивів, гнівного пафосу і всепрощаючої любові. Це той “дух истины”, та мудрість, яка не обмежена часовими, національними чи географічними, чи етичними межами. Не випадково частина творів відкривається євангельським епіграфом.

Біблію не раз з успіхом використовувано у революційних рухах як релігійно-єретичного (Ян Гус і таборити, Лютер, Кальвін, леллевери та ін.), так і соціального та національного характеру. В літературі тих країн, де існувала політична цензура, до біблійних текстів нерідко вдавалися, щоби висловити ті погляди, які не можна було подати прямо, в «авторському виконанні».

І.Дзюба. Тарас Шевченко… - С.286

У час Шевченка не було ще перекладів Біблії українською новолітературною мовою; Житомирська Євангелія 1571 р., староукраїнською книжною мовою, не була йому знайома; користувався він російськими виданнями, що зберігали стилістику церковнослов’янської мови. Переклад псалмів та інших біблійних текстів чи навіть переспіви їх, до яких вдавалися П. Гулак-Артемовський, П. Куліш українською літературною мовою, що її творено на основі народної (тобто селянської) мови, на перших порах становили великі труднощі, оскільки в ній, тій мові, не була розвинена книжна лексика, особливо лексика високого, урочистого стилю. Шевченкові довелося творити високий патетичний стиль нової літературної мови, беручи староукраїнізми з літописів, з «Слова о полку Ігоревім», народних біблійних співів, кантів, колядок та українізуючи церковнослов’янські біблеїзми, вводячи їх в українські синтаксичні конструкції, «асимілюючи» морфологічно, максимально використовуючи можливості українського словотворення.

І.Дзюба. Тарас Шевченко… - С.287

“Псалми Давидові” (1845)

 

Шевченко звертався до переспівів псалмів у найвищій точці певної лінії своєї творчості. Перший раз це було в період «трьох літ»: «коли вичерпав усі людські засоби аргументації, - він закінчив свої історіософські міркування переспівом 10 Давидович псалмів: 1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149, неначе шукаючи найвищої інстанції, тобто Божої, висловленої устами пророка Давида». Другий раз – після повороту із заслання, коли «побачив пекло, в якому жив тоді його нарід у християнській Росії, коли він зобразив це пекло в низці віршів, він завершив зображення соціального, політичного та морального стану Росії знову переспівами з Св. письма».

Тершаковець Михайло. У століття смерті Шевченка…

 

Вільний переспів 10 псалмів з Біблії.

Оригінальний поетичний цикл, де біблійні образи навіюють думки і про “давні кроваві тії літа ” і про сучасне лихо на землі, з “ворогами проклятими ”, “новими путами ”, “оковами ” й “кайданами ” для “невільників ”.

Не просто наслідує біблійні псалми, не переповідає їх.

З 150 вибирає лише 10, використавши чудові можливості для маскування, перетворюючи біблійні образи й мотиви відповідно до своїх уявлень і сприймань.

“Псалми Давидові” – цикл програмних віршів, в яких відверто виявилась громадянська орієнтація поета, його політ. вірування.

 

“Псалми” стали для Шевченка зручною формою не лише викриття соціального зла, а й утвердження народної моралі, віри в невідворотну перемогу правди над кривдою, Добра над Злом, невільників над сатрапами, катами.

Із великою силою звучить заклик “встать на ката знову ” і яскраво малюються сцени розправи над насильниками, висловлюється віра в те, що

Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть.

 

 

Вибирає тільки ті, які нагадують долю поета чи України.

Особливий віршовий розмір, який дав змогу перетворити 6 віршів біблійного псалму на двадцятирядкову поему.

 

[1] Джерело — стаття С.Плазунова, учня О.Бодянського — «Іоанн Гусс и его последователи» (1845).

[2] У 1844-1845 рр. надсилає В.Ганці, П.Шафарикові та до Празького музею «Гамалію», «Тризну», «Чигиринський Кобзар і Гайдамаків».

[3] Символ людської душі.