Історія виникнення світового циркового мистецтва та інституту цирку, зокрема, цирків-шапіто. 1 страница

Зміст

Зміст ………………………………………………………………………………………..……2

 

Вступ …………………………………………………………………………………………….3

 

 

Розділ 1

Історія виникнення світового циркового мистецтва та інституту цирку,

зокрема, цирків-шапіто ………………………………………………………...9

 

Розділ 2

Творчо-організаційна діяльність цирків-шапіто

в незалежній Україні …………………………….………………………….....64

 

 

Висновки ………………………………………………………………………..81

Список використаних джерел інформації ……………………………….…84

 

Додатки …………………………………………….………………………..…..87

 

 

Вступ

 

Відомо, що видовищні твори мистецтва існують тільки в момент їх виконання та зникають назавжди із закінченням їх показу. Спектакль, концерт, циркову виставу, театралізоване свято неможливо з точністю повторити: негайна глядацька реакція формує розмаїття емоційних відтінків кожного конкретного уявлення. Виконавські види мистецтва припускають активне емоційне глядацьке сприйняття та участь у дійстві, що надає безпосередній вплив на виставу.

До видовищних видів мистецтва ми відносимо театр (драматичний, оперний, балетний, ляльковий, пантомімічний і т.д.), цирк, естраду, масові та колективні театралізовані свята і т.і.

На противагу загальноприйнятій думці, мистецтво цирку як професійний вид мистецтва, виникло порівняно недавно. Воно розмаїтнє за формами та складається з елементів, що існували задовго до того, як з'явився на світ його творець Філіп Астлей.

Цирк посідає серед інших видів мистецтв особливе місце; цирк - мистецтво візуальне та універсальне, якому не стають на заваді мовні бар'єри.

В представленій роботі хочемо зазначити, що починаючи від своїх витоків циркове мистецтво завжди мало роз'їзний, мандрівний характер, і намагання його стаціонаризації у ХХ столітті не дало плідних результатів. Воно доступне всім верствам населення навіть за відсутності стаціонарних будівель і є самодостатнім мистецтвом. Це, в свою чергу, вимагає від нас розгляду історичних та організаційних аспектів відродження сучасного українського цирку-шапіто з розвитком загальнонаціональної циркової справи та створенням фундаменту для його ефективного функціонування відповідно до сучасних вимог та умов. Тобто, вона полягає у:

- популяризації циркового мистецтва серед усіх верств населення та вагомості його внеску в культурне життя України;

- підвищенні доступності циркових послуг для населення всіх регіонів країни;

- розширенні глядацької аудиторії українського цирку в країні та за кордоном;

- координації діяльності всіх суб'єктів циркової справи в цілому та пересувних цирків зокрема;

- підвищенні економічної ефективності роботи підприємств, що функціонують у сфері циркової справи;

- підвищенні якості надання циркових послуг, що надаються населенню, залученні та всебічному використанні сучасних технологій створення та розповсюдження циркового продукту;

- модернізації технологічного оснащення циркових організацій;

- вдосконаленні системи професійної підготовки та перепідготовки кадрів;

- реалізації заходів соціального захисту працівників циркових підприємств;

- підтримці та залученні наукових досліджень в галузі циркової справи;

- розвитку механізмів фінансування циркової діяльності з різних джерел;

- вдосконаленні існуючої нормативно-правової бази, що регулює діяльність цирків-шапіто як суб'єктів господарчої діяльності.

Науковість теми полягає у вивченні складних процесів становлення українського цирку-шапіто як явища, циркового менеджменту в Україні пострадянського періоду та його творчо-організаційних засад.

Об'єкт дослідження – витоки, видовищна природа та творчо-організаційні принципи циркового мистецтва укранського цирку-шапіто. Вітчизняний цирк сьогодення є певним здобутком у мистецькому просторі країни, він використовує власні національні традиції, художні відкриття, трюкові ноу-хау, а також інші авторські розробки, які мають визнання у світі. Циркові програми за участю українських артистів мають широку географію та користуються незмінним успіхом у багатьох країнах, їх номери та атракціони постійно отримують призові місця на світових, міжнародних конкурсах і фестивалях.

На наш погляд, сьогодні українська державна та приватна система цирків-шапіто потребує переходу до якісно нового рівня циркової справи в країні шляхом удосконалення менеджменту цього виду мистецтва, впроваджень та поширень креативних циркових програм, номерів та атракціонів, вдосконалення механізмів всебічної підтримки, розширення спектру та покращення якості послуг пересувних цирків у регіонах країни, модернізації системи підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки кадрів, задіяних у цирковій справі.

Маємо зазначити, що сучасний стан циркової справи в Україні зумовлений зміненими політичними, соціальними та економічними умовами, а також внутрішніми проблемами самої галузі. Останнє десятиріччя нами спостерігається уповільнення організаційно-економічного та художньо-творчого розвитку діяльності цирків-шапіто, недостатньо розвиваються нові напрямки циркового мистецтва, погіршується художньо-естетичний рівень циркових програм, занижується престиж професії українського циркового артиста. Кадровий склад потребує оновлення, вдосконалення програм, підвищення кваліфікації та професійної підготовки як артистів цирку так і фахівців - управлінців (менеджерів) у сфері циркової справи. Майновий комплекс потребує модернізації, а в деяких випадках і реконструкції. До того ж, в управлінні цирками-шапіто, прокату репертуару та організації програм не в повній мірі використовуються сучасні маркетингові методи та інструменти просування послуг, що надаються цирковими організаціями на світовому ринку. Громадські організації та об'єднання відчутно впливають на розвиток циркової справи в країні. Тому, в даній роботі ми спробуємо визначити причини стану уповільнення розвитку циркової справи в Україні в площині сучасного світового досвіду інституту цирку.

В представленій роботі будуть використані наступні терміни:

Адміністратор — особа, яка здійснює роботу з організації та проведення видовищних заходів, а також забезпечує якісне обслуговування відвідувачів цирку.

Антреприза – організаційне та матеріально-фінансове утримання цирку або постановка циркових програм приватною особою.

Арена – майданчик у формі кола посередині цирку, що має діаметр 13 метрів, на якому відбувається вистава.

Атракціон - в первісному значенні означало яскравий за ефектом у публіки цирковий номер, де використовувалася механіка. За часів сьогодення – тривалий самостійний номер, який може містити різні за жанрами невеликі номери, об'єднані, зазвичай, спільним сюжетом і головними виконавцями та нерідко займає в програмі ціле (зазвичай друге) відділення.

Балаган - дерев'яне приміщення для циркових та театральних вистав на ярмарку або народному гулянні.

Вольтиж – номер кінного цирку, який містить акробатичні вправи, у виконанні наїзника на коні, що біжить по колу. Також це номер вольтижної акробатики у виконанні пари або групи акробатів.

Вольтижер – в кінному цирку – наїзник (кінний акробат), що виконує номери кінного вольтижу; в повітряній гімнастиці – артист, що здійснює переліти з трапеції на трапецію, або до рук ловітора.

Дресура - навчання та тренування тварин з метою їх виступів перед глядачами.

Еквілібр – цирковий номер, який виконується еквілібристами – цирковими артистами, які опанували мистецтво утримувати в рівновазі себе або партнерів, або себе та партнерів використовуючи засоби, що самостійно не забезпечують рівновагу – канат, проволоку, сходи, катушки, моноцикли та ін.

Жонглер – артист, що виконує номери, які полягають в одночасному підкидуванні та спійманні декількох предметів, балансуванні на голові піраміди з заброшуваних з підйому ноги чашок, м'ячів та ін.

Зооцирк - вид цирку, в програмах якого переважають номери з дресированими тваринами. Зазвичай знаходиться при звіринці.

Імпресаріо - приватний підприємець, організатор видовищних заходів, а також агент, який діє від імені артиста-гастролера.

Кунстберейтор - "кінний штукар", фахівець, який запрошувався навчати берейторів мистецтву (зазвичай для потреб армії і конезаводчиків) - мистецтву дресирування коней і верхової їзди.

Манеж – див. Арена.

Пасерування - регулювання ходу коня, допомога наїзникам, контроль над всілякими перешкодами та бар'єрами.

Раус - раніше так називалися балкони в балаганах.

Уповноважений – особа, яка забезпечує присутність глядача в цирку шляхом реалізації квитків на виставу та всілякої популяризації заходів цирку.

Форґанґ - завіса, що відокремлює манеж від внутрішніх технічних приміщень цирку.

Цирк (лат. circus – коло) – 1) вид мистецтва, специфіка якого полягає у створенні художніх образів за допомогою рухів, трюків, акторської майстерності, що вміщує клоунаду, акробатику, еквілібристику, музичну ексцентрику, ілюзіонізм та ін.; 2) будівля з ареною (манежем), де відбуваються циркові вистави; 3) у Давньому Римі місце для кінних змагань колісниць, для цькування звірів, боїв гладіаторів, кулачних боїв тощо.

Циркова вистава - твір циркового мистецтва, обмежений часовим терміном з використанням режисерського задуму, акторської гри, іноді - драматургічного твору, музики, циркових декорацій та механізмів тощо.

Циркове мистецтво - вид театрального мистецтва, який включає акробатику, еквілібристику, жонглювання, клоунаду, дресирування тварин і т. ін.

Цирковий караван -мандрівна, пересувна, мобільна циркова трупа у вигляді каравану на в'ючних возах або автомобілях.

Цирковий колектив - колектив осіб, що задіяні в організації, підготовці та проведенні вистав у цирку.

Шапіто (цирк-шапіто, фр. сhapiteau – ковпак) - розбірна конструкція з щогл і полотна (парусини, брезенту) шатра, що натягується на щогли.

Шапітмейстер – людина в цирку-шапіто, що керує роботами із складання та розбирання конструкції цирку шапіто, завантаження, розвантаження, складання деталей та елементів конструкції. Стежить за комплектністю і підтримує в робочому стані такелажне обладнання та інструменти. Бездоганно виконує вимоги правил та інструкцій технічного паспорту конструкції. Повсякденно стежить за станом і експлуатацією конструкції цирку шапіто та її елементами (щоглами, штромбалками, координатами тощо).

Шталмейстер - «очілювальник стайні» - головний конюший, ведучій циркової програми.

 

Розділ 1

Історія виникнення світового циркового мистецтва та інституту цирку, зокрема, цирків-шапіто.

 

1.1 Витоки трудової господарської діяльності як основа циркових жанрів.

Народне мистецтво практично в усій історії цирку широко представлене в найрізноманітніших циркових жанрах. Фольклорно-етнографічна специфіка національних культур на благодатному ґрунті циркового мистецтва завжди робила яскравим рішення циркових номерів, сприяла підвищеному інтересу та успіху у глядача. Використання в цирку народної стилізації, що охоплює величезну кількість національних культур не тільки України, але й всієї земної кулі, пов'язане з розмаїттям циркових жанрів та їх історичними зв'язками з традиціями та звичаями різних народів.

Художні зображення на храмових фресках, барельєфах і старовинних вазах не лише підтверджують стародавність походження більшості циркових жанрів, але й свідчать про їх еволюційний шлях, що відбувся під впливом суспільно-історичних умов. Деякі жанри виникли на ґрунті трудових навичок, інші ведуть своє походження від релігійно-обрядових та сакральних дійств, треті прийшли на арену зі спортивних ігор.

Наприклад, з давніх давен нам відомі виступи канатоходців. Це видовище виникло з першими навичками балансування, які здобули майстри плетіння дротів та проволоки. Прагнучи якомога сильніше витягнути цей вироб, а також перевірити його міцність, виробники натягували джутовий (пеньковий або вовняний) канат, дріт, проволоку між деревами та ставали на нього ногами, спираючись на палицю, стрибали на ньому, сідали, бігали, ходили, а інколи це одночасно робило декілька осіб. Поступово у таких людей з'являлося відчуття балансу. Найбільш спритні вже вміли стояти на канаті, не тримаючись за палицю та зберігаючи рівновагу, а потім навчилися ходити з допомогою палиці. Можемо припустити, що серед майстрів зав'язувалися й змагання: хто довше простоїть, хто більше пройде по канату. У таких незвичних змаганнях це знаряддя почали піднімати вище й вище. Поступово вміння балансувати перетворилося в мистецтво еквілібристики. Воно було поширене серед народів Середньої Азії та Кавказу, а також в Стародавньому Римі, Стародавньому Єгипті, Китаї.

Спочатку це були найпростіші вправи на канаті: присідання на коліно, ходіння з зав'язаними очима, а пізніше, - вже у мандрівних цирках, - канатоходці почали балансувати з лампою на голові або окропом у глечику, утримувати рівновагу сидячи на стільці, встановленому на канат, та переносити партнера, що сидить на плечах. Протягом століть «репертуар» канатоходців майже не змінювався, і лише в XX ст., особливо з 60-70 років, еквілібристи на канаті засвоїли справді дивовижні трюки - багатоповерхові піраміди або акробатичні колони з артистів, що стоять один у одного на плечах.

Трудові процеси знаходяться в площині такого циркового жанру, як балансування на вільностоячих дробинах та ходулях. Для багатьох народів південних країн дробини та ходулі й досі мають утилітарне застосування: їх де-інде використовують при зборі врожаю плодових дерев. Але коли в давнину деякі особливо вмілі збирачі навчилися вільно пересуватися на ходулях і дробинах від дерева до дерева не тримаючись, ця вправність закріпилася в якості виду розваги.

Започаткування дресури тварин ми також знаходимо в далекій давнині. Підвищена увага до тварин, спостереження за їх звичками зародилися у людини ще за тих далеких часів, коли в житті головне місце займало полювання, а пізніше - й скотарство. В процесі приручення тварин людина набула перших навичкок дресирування. За наявними свідченнями, в стародавні часи тварин використовували не лише у господарстві, а й у святково-театральних дійствах. Нам відомо, що в Київській Русі були популярні ведмежі забави скоморохів. Російські забавники демонстрували «вчених» кіз, свиней і, звичайно, собак. Збереглися відомості про знаменитого в Середній Азії дресирувальника XV століття Бобо-Джамілі та його дивовижні фокуси з верблюдом, цапом та пташками. Розвиненим було в давнину й дресирування звірів котячої породи. Але знадобилося ще багато століть, поки тварини знайшли «права громадянства» в циркових програмах. Та особливе місце серед дресированих тварин буде належати коням. І саме з кіньми ми пов'язуємо виникнення сучасного професійного цирку.

Ми маємо зазначити, що продавня людина завжди вклонялася всьому невідомому, що здавалося якимось дивним або грозним. Але вона ще не вміла розвжаати себе, створювати організовані видовища.

Та це навчилися робити народи античного світу - греки та римляни, які досягли «найбільш високого історичного розвитку серед народів стародавнього світу» (К. Маркс)[1]. Вони започаткували такі види дійств, як театральні вистави, спортивні змагання на стадіонах, виступи сильних і спритних на аренах цирків-іподромів.

Багато чого зі створеного античними народами їснує й донині. У тому числі – й масові видовища.

1.2 Видовища стародавнього світу.

Цирк (лат. Circus - коло) - у стародавніх римлян був громадською спорудою у вигляді витягнутого овалу, місцем кінних перегонів і змагань у швидкості їзди на колісницях, а згодом - деяких інших видовищ, що відбувалися в відомі певні дні та називалися ludi circenses[2]. У сучасній мові аналогічна споруда називається грецьким словом іподром. «Цирк заполонив все», - так казали стародавні римляни, маючи на увазі змагання на колісницях. Цирк того часу набув величезне значення в приватному та суспільному житті людей.

У Римі розташовувалося три цирки. Всі вони були облаштовані майже однаково, але найдавнішим з них був так званий Великий цирк (додаток 1). Він знаходився в лощині, утвореною двома пагорбами - Палатином і Авентином.

Аж до падіння Римської імперії, у цій місцині, відбувалися забіги на колісницях. Такі перегони спочатку влаштовували один раз на рік після жнив та збирання плодів. Тоді глядачі сідали прямо на траві, що вкривала схили пагорбів.

Пізніше в лощині був збудований дерев'яний цирк. З плином століть його все більш розширювали, деревляні споруди замінювали мармуром, та до початку нашого літочислення звели справді грандіозний іподром, розрахований на 260 тисяч глядачів.

Імператор Троян[3], вихвалявся, що він зможе розмістити в цирку всіх римлян, перебудувавши його ще раз - з ще більшою розкішшю, ніж це було зроблено при «батьку вітчизни» Августі. Для уславлення свого імені правитель наказав викарбувати особливі мідні монети. На монетах мешканці могли бачити, як Троян виголошує радісній публіці про відкриття перебудованого цирку, емблемою якого була фігура, що лежить у поворотного стовпа та спирається на колесо, а на інших монетах був зображений загальний вигляд оновленої споруди.

Архітектурно Великий цирк являв собою прямокутну піщану арену (саме слово «арена» і означає на латині «дрібний пісок»), периметром якої з обох боків були розташовані місця для відвідувачів. На мармурі сиділи заможні глядачі, а вище, на деревляних лавах, тіснилася біднота. Хочемо зазначити, що надзвичайні скупчення людей на «гальорці» неодноразово призводили до пожеж та обрушень з величезною кількістю жертв (прикладом, за двадцятирічне правління Діоклетіана[4] з цих причин загинуло близько 13 тисяч осіб).

Цікавою особливістю циркової арени була «спина». Широка (6 метрів) і невисока (1,5 метри) кам'яна стіна розділяла бігову доріжку, накшталт хребта, на дві половини й тим самим перешкоджала вільним переходам коней, що змагалися, з однієї частини арени на іншу.

 

1.3 Цирк у римській Африці.

Вогнем і мечем відтіснивши берберів, які чинили опір, у гори, римляни, починаючи з II століття до нової ери, розпочали викачування багатств з північноафриканських приморських поселень. Місцеві мешканці піддавалися романізації: їх примушували носити римські імена та одяг, в містах будували римські храми, триумфальні арки, бібліотеки, купальні та, певна річ, театри, амфітеатри та цирки.

Пишністю та розкішшю блищав театр в місті Сабраті (додаток 2). Цирк у Лебді відрізнявся конструктивною особливістю «спини» - п'ятьма розташованими в ряд водоймами (з якою метою це було зроблено – нам невідомо). Безперечною пам'яткою був амфітеатр у Тисдрі, споруджений за часів правління династії імператорів Северів більше 1600 років тому (додаток 3): його 60 аркад, що розташовані в три ряди та досягають 36 метрів заввишки, досі викликають захоплення туристів, які відвідують теперішнє туниське місто Аль-Джем.

Римляни вважали, що слава Африки полягає в безлічі видів диких тварин. Тому на аренах місцевих «Колізеїв», в тому числі й у Тисдрі, перш за все виступали тварини.

Вистави були різноманітні. Свою майстерність демонстрували дресирувальники, публіка з великою зацікавленістю спостерігала за дикими биками, які, стоячи на задніх ногах, роз'їжджали у возах. Сміхом супроводжувалися виступи мавп з хлистами в руках, що носилися галопом на конях. Захопленими вигуками глядачі вітали слонів: тварини грали на музичних інструментах – цимбалах, і танцювали.

Цікавим свідченням тих часів дійшло до нас наступне повчання дресирувальникам: «Бережися бити диких звірів, бо в них пробуджується почуття помсти. Але й не пести хижаків занадто, а також не виявляй страху перед ними, бо тварини стають гордовитими і неслухняними. Щоб швидше приручити звіра, часто і злегка погладжуй його по шкірі рукою»[5].

При всіх благих порадах навіть найдосвідченіші приборкувачі воліли перед виходом на арену змастити пащу леву, пантері або ведмедеві спеціальним соком, виготовленим з різнотрав'я та коріння. Цей сік мав такі в'язкі властивості, що тварини при демонструванні номерів кусатися вже не мали змоги.

Вміння дресирувати тварин було розвинене головним чином в Олександрії єгипетській і вважалося професією важливою та почесною. Мандрівні астрологи-шарлатани, що постійно вешталися біля амфітеатрів, за дрібну монету пророкували майбутнє приборкувача тим, хто народився під сузір'ям Лева або Тельця.

Щоправда, далеко не завжди видовища з тваринами мали безпечний характер: так як і в Римі, нерідко влаштовувалися бої між тваринами. В таких битвах люди змушували брати участь навіть мирних за природою звірів та птахів – жирафів, антилоп, страусів. Наприклад, дві антилопи буцалися до тих пір, поки одна з них, а інколи й обидві, понівечені, не падали мертвими.

Бестіаріями[6] в амфітеатрах північноафриканських міст були військовополонені, раби, злочинці. Майже беззбройні, вони мали битися з хижаками або ж просто віддавалися їм на поталу. Користувалися успіхом виступи акробатів і жонглерів: один комом катався ареною, інший підкидав у повітря великі гострі ножі та ловив їх за рукоятки, третій тримав на лобі дошку, на якій декілька хлопчаків виконували складні гімнастичні вправи.

Від жонглерів та акробатів не відставали й наїзники: стоячи на спині швидкобігучого коня, юнак трохи нахилявся вперед, безперервно перебираючи ногами та змахуючи руками, ніби це летить птах; потім він зіскакував з коня та знову опинявся в сідлі, після цього охопивши черево коня ногами, знову летів, як птах. Цікаво, що в таких номерах поряд з юнаками виступали й дівчата. Й тих й інших за спритність і безстрашність нагороджували почесними знаками переможців, лавровими вінками, прикрашеними дорогоцінними каменями. Коні теж отримували приз – пальмову гілку.

Жонглери, гімнасти, акробати, наїзники, дресирувальники супроводжували видовища на аренах давньоримських цирків. Але незважаючи на такі, здавалося б, очевидні подібні моменти й з сучасними цирками, ми можемо впевнено зазначити, що елементи жонглювання, акробатики, наїзництва, дресирування існували з найдавніших часів.

Але все ж становлення циркового мистецтва як такого, розгорнулося в порівняно недавню епоху та під впливом ряду соціально-економічних факторів.

1.4 Історія американського цирку.

Своєрідну атмосферу американського цирку зумовлює тяга до велетенських масштабів, любові до святковості, кричущих яскравості, забарвленню, а також благоговінню перед традиціями Нового Світу. Мусимо зазначити, що сміливі починання американців не позбавили їх цирки тієї чарівності, яку не вдалося зберегти багатьом європейським цирковим діячам. Жан-Рішар Блок сказав одного разу: «Завтра цирк буде таким, яким був позавчора»[7]. По той бік Атлантичного океану це гасло незмінно намагалися втілити в життя.

З цирковим мистецтвом мешканців Сполучених Штатів познайомили англійці; сталося це незабаром після того, як Філіп Астлей[8] розпочав здійснення своїх задумів.

Але ми маємо нагадати, що ще за часів могутності ацтеків, задовго до появи європейців, мешканцям американського континенту були відомі різноманітні трюки. До нас дійшли малюнки, що відображають акробатів, жонглерів і навіть антиподистів, між тим як в країнах Старого Світу жонглювання ногами було опановано набагато пізніше. Такі «демонстрації гнучкості» відбувалися у палаці Монтезума, а в Теночтитлані, сучасному Мехіко, влаштовувалися бої гладіаторів, які не поступалися давньоримським.

Серед переселенців з Європи до Америки в пошуках щастя прибули мандрівні акробати та приборкувачі. У 1716 році в цирку Нового Світу з'явився перший лев, а в 1733 році публіка зачаровано стежила за дивовижним звіром, про кровожерлівість якого кричала реклама, - білим ведмедем. Півсторіччя поспіль, у Філадельфії, на пагорбі неподалік від єврейського кладовища, наїзник Пул демонстрував вольтиж на одному, двох і трьох конях, а між кінними номерами глядачів розважав клоун. Кульмінацією програми був скетч під назвою «Поїздка кравця в Брентфорд» Американський цирк вступав в пору свого розквіту! Глядача Нового світу незмінно відрізняла велика любов до слонів. Заатлантичні цирки трималися на цих товстошкірих, вони були конче необхідні будь-якому поважаючому себе шапіто, і про респектабельність цирку казала кількість слонів в його звіринці. У Цирку «Рінглінг броз. Барнум. Бейлі.» в кінці ХІХ століття їх налічувалося близько п'ятдесяти; між цирками йшла «війна слонів» - кожне шапіто мріяло похвалитися великим поголів'ям, більшим, аніж у суперника.

Американці дуже швидко зорієнтувалися, який зиск можна отримати з нового видовища, що здобувало все більшу популярність.

Однак в Америці, де нові міста росли, немов гриби, були потрібні насамперед цирки, для яких переїзд з одного місця на інше мав мінімум проблем. Ось чому в Сполучених Штатах «шатри», або шапіто, прижилися набагато краще, ніж за тих часів у Європі.

Ідею подорожувати з брезентовим шатром вперше втілив у життя швець з Ріджбері Е. Тернер. Разом з Натаном Б. Хоуз, компаньйоном Хачалії Вейл, він спорудив маленьке однощеглове шапіто діаметром дев'яносто футів. Сталося це 1830 року. Два сини Тернера, Наполеон і Тімоті, стали наїзниками, а їх шапіто дуже швидко - процвітаючим закладом. У 1836 році Хоуз і Тернер уклали контракт з жонглером синьйором Віваллой, чиїм імпресаріо був невідомий тоді Фінеас Тейлор Барнум.

У 1820 - 1835 роках американський цирк зазнав бурхливого розвитку. Пересувні цирки-шапіто відкривалися в кількостях за європейськими мірками абсолютно неймовірними. Вуличні паради досягали надзвичайного розмаху - в фургони, прикрашені позолотою та дзеркалами, було часто запряжено до сорока коней!

Незважаючи на важкі умови шаленої конкуренції шапіто між собою, діяльність людей, пов'язаних з цирком, швидко набувала високопрофесійних навичок. Цього вимагало життя в Новому Світі - царстві бізнесу.

Серед піонерів американського цирку виокремлюється постать здорованя Джона Робінсона. Він народився в 1802 році в Тенессі; в шістдесят років він все ще продовжував роз'їжджати країною. Кар'єра його почалася з того, що він без сторонньої допомоги придушив бунт трупи, в якій працював. Джон Робінсон був справжнім атлетом, він відрізнявся стійким характером та пристрастю до пригод. Подейкують, що він розпочав свої мандри в 1825 році, але є найбільш правдоподібним, що свій перший власний цирк він зробив років на п'ятнадцять пізніше. Його цирк був чудовий за своїм розмахом: в один з фургонів були запряжені сорок два коня; такою запряжкою міг похизуватися лише Цирк Сполдінга і Роджерса. Джон Робінсон бував навіть на озері Ері, де вступав у сутички з індіанцями, які не балували його своєю прихильністю: у житті Цирку Джона Робінсона не бракувало сюрпризів! Під час війни між Північчю і Півднем Робінсон багато мандрував південними штатами, і це згодом забезпечило йому величезну популярність та прихильність серед мешканців півдня. «Старина Джон Робінсон», як називали його в кінці життя, помер в 1888 році, але цирк його продовжував роз'їжджати країною до 1911 року, а потім перейшов до інших господарів та закінчив свій довгий шлях в 1930 році під контролем братів Рінглінг.

Іншою легендарною особистістю був Гілберт Р. Сполдінг, на прізвисько Док Сполдінг, аптекар з околиць Олбані штату Нью-Йорк. Він народився в 1812 році, артистичну кар'єру розпочав 1843 року та привніс до циркового мистецтва великий внесок. Він винайшов «quarter роlеs» - додаткові опори, які, розташовуючись між центральними щоглами та бічними стійками, дозволяли значно збільшити розмір шапіто. Винахід перетнув Атлантичний океан та прижився в Європі, де назва його перетворилося на «quaderpole»[9] (деякі французькі аматори цирку досі вживають це слово, вважаючи, що висловлюються на професійному жаргоні, тим часом як циркові робітники давно вже називають ці щогли «карнизними опорами» або «карнизами»).

Док Сполдінг розробив також систему розбірних трибун, яка не застаріла й сьогодні: дошки, що є сидіннями та підлогою, зміцнюються за допомогою гаків на стійках у вигляді літери «А».

Мусимо зазначити, що історія американського цирку вибарвлює яскравими особистостями. З артистів найпопулярнішим був Ден Райс: нікому не вдалося перевершити його, хоча багато артистів, такі, як Кодону і Ліліан Лейтцель, Еммет Келлі, а за часів сьогодення - Гюнтер Гебель-Вільямс, стали національною гордістю Сполучених Штатів. Але найдивовижніші характери можна виявити, мабуть, серед американських директорів цирку: директор цирку в Сполучених Штатах ХX століття аж ніяк не був схожий на тих директорів, яких зазнала стара Європа. Хоча іноді на чолі європейських цирків також з'являлися ділові люди, в більшості випадків ці цирки належали самим артистам. В Америці ж - навпаки, директори цирків були або членами синдикатів чи контролюючих компаній, або незалежними індивідуалами, але передусім вони були бізнесменами: вони жонглювали доларами, відшукували нові джерела доходів, вкладали капітали, боролися з конкуруючими компаніями. Але цих грошових ділків любили пригоди: адже вони жили у світі, в якому що не день найнесподіваніші починання увінчувалися блискучим успіхом або закінчувалися крахом.