Аналіз висвітлення теми Голодомору в українських ЗМІ

Роботу виконав студент групи жрн – 26с.

Федоришин Любомир

Львів 2014р.

Тема Голодомору в українських ЗМІ

Тема Голодомору в Україні завжди була делікатною. Дуже важко писати про подібні речі без вияву емоцій, і розповідати про злочини без явного осуду його винуватців. Напевно і відходить на другий план така річ як об’єктивність, адже об'єктивно ставитись до такого неможливо. Знаючи наслідки Голодомору, знаючи його причини й перебіг подій, не те що писати про таке стає важкувато, про таке й говорити не хочеться. Крім того, усвідомлюючи той факт, що все це відбувалося з простими людьми, у країні яка не воювала, що все це з людьми робив братський народ, супердержава, що мала б допомагати нам у всьому, натомість таким от жорстоким способом хотіла нас знищити, закипаєш ненавистю до неї, а вона ж бо і на даний час плюндрує нашу землю, та мучить наш народ.
Зараз саме такий час у році, коли починають з'являтися статті присвячені ушануванню пам'яті жертв Голодомору. На дворі місяць листопад, отже скоро день скорботи. Не минає й року, щоб будь-яка газета чи журнал не написали бодай статтю присвячену цьому дню. Це стосується не тільки періодики, адже багато телеканалів чи радіопередач також мають свої заходи, присвячені темі Голодомору. З року в рік ми спостерігаємо як запалюють свічки, як люди з сумом віддають шану загиблим. Як же ж висвітлюються подібні події в газетах, журналах, радіо і ТБ та як висвітлюють саму тему геноциду? Це питання детальніше розглянемо далі.
Подібну тему завжди розглядають стримано, з повагою до того, про що говорять чи пишуть. Звісно про такі речі говорять з певним жалем, сумом, адже усвідомлюють що йдеться про людські життя. Звісно що серйозність тут на першому місці. Висвітлюючи подібні речі дотримуються ділового стилю.
Ще недавно тема Глодомору була під табу в Україні. Літературу, приурочену їй, вилучали, а її авторів карали по всій строгості радянського режиму. Про ці злочини не можна було говорити, про ці злочини не можна було згадувати. Самі ж винуватці цих злочинів не були покарані, а радше були нагороджені за заслуги перед Радянським Союзом. Головний кат ще донедавна красувався на площах міст і поглядав на їхніх громадян своїми бронзовими очима, а його ім'я асоціювалося з самим духом СРСР. Від тоді як почали валити постаменти з його персоною пройшло не так вже й багато часу, проте досить багато, щоб те велике табу, за порушення якого могли і позбавити життя, відійшло в минуле. Звісно це тільки на територіях інших держав, в Росії досі не люблять порушувати тему геноциду, що виник саме з їхньої вини. І не дивно, оприлюднення документів, що б засвідчували кількість жертв та виконавців злочину могло б підірвати авторитет російської влади. Тому й так, російська форма “правди” боїться оприлюднених документів, вона не побудована на фактах, а відтак, і архіви залишаються абсолютно закритими для вивчення.

Немов та крига скресла і заборона теми Голодомору. На поверхню почали вилізати приголомшливі факти, як почав слабшати Радянський Союз тоді й почала Росія визнавати Голодомор геноцидом українського народу. Були оприлюднені приголомшливі цифри його жертв, проте, науковці та дослідники вважають, що і вони є набагато більшими ніж зазначає російська сторона. З’явилася пожива для фахівців у цій справі та журналістський матеріал для написання приголомшливих статтей. Ще не на всі питання знайдено відповідь і не кожну думку було вислухано, а відтак тема Голодомору завжди буде актуальною, це потрібно також для того, щоб українці пам'ятали, як жорстоко обійшлися з їхнім народом.
Що ж до висвітлення геноциду зараз, то тут питання розглянемо під зовсім іншим кутом. Про Голодомор пишуть і причому пишуть багато. Зараз не існує кордонів для дослідників та журналістів, вони можуть оприлюднити свій матеріал в будь-якому ЗМІ, натомість у них зовсім інше завдання: якомога доступніше написати про те, що вже стільки разів було оприлюднено. Крім того потрібно написати щось оригінальне, цікаве, адже не можна рік за роком друкувати одне і теж. Тому зараз можемо спостерігати тенденцію такого собі вибуху різних матеріалів, які жодним чином не нагадують один одного, а за своєю цікавістю можуть позмагатися з багатьма художніми творами. Якраз можна помітити, що ця тема аж ніяк не вичерпала себе, знову й знову знаходять праці очевидців, знову ж таки, роботи дослідників, істориків, нуковців завжди будуть актуальними. Крім того, все нові й нові документи розсекречуються, знаходять нові докази того, що Голодомор все-таки слід вважати геноцидом українського народу.
Чи всі українські ЗМІ приділяють достатню увагу проблемі Голодомору? Звісно що ні. Існують канали, радостанції та періодика, що свідомо оминає цю тему. Чи то від неформату матеріалу, який буде поданий чи ще за якихось інших причин, проте про таке велике історичне лихо дедалі більше замовчують. Можливо тут грає свою роль те радянське вето, яке свідомо не можуть подолати деякі українські ЗМІ, з острахом перед великим братом важко видати у світ матеріал, який би звинувачував Східних сусідів у тиранії та нелюдстві. Проте, є правило яким користуються усі без вийнятку – це віддати шану жертвам політичних репресій та жертвам Голодомору в день жалоби. На телебаченні оголошується день жалоби і не йдуть в ефір передачі розважального характеру. Що ж стосується розважальних каналів то у них в цей день профілактика і в ефір вони не виходять. Газети й журнали випускають свої номери з відповідною тематикою, зі статями на цю тему. По радіо в цей день переважно також немає розважальних програм і подекуди теж немає ефіру.
Хотілося, щоб подібні матеріали виходили не тільки раз у рік, адже переважно так і є. У той час як листопадові випуски журналів і газет аж кишать темою геноциду, всі інші випуски неначе забувають про те, що відбувалося колись. Я не маю наувазі, що у кожному випуску періодики слід писати про Глодомор, зовсім ні, проте, бодай однією статтею в будь-який інший місяць року згадати можна було б.
Як же ж ставляться українські ЗМІ до Голодомору? Він був злочином проти українського народу, був геноцидом, штучним голодом, який з економічної та політичної причини був насаджений на українських землях! З цією думкою погоджуються всі. Верхівка російської влади, свідомо чинила репресії на території України з метою повного знищення корінного населення цих територій! З цим також згідні усі. Населення Росії знаючи про злочини радянської влади свідомо замовчувала очевидні факти, ніяк не реагуючи на голод та злочини власної держави перед людством. А ось тут уже не всі згідні з цією тезою! Дивно, але факт, дуже багато українських засобів масової інформації свідомо замовчують те, що населення російської федерації ніяк не противилось тим діям, які чинили їхні вожді. Хтось каже, що вони про це не знали, проте це не так. Прекрасно знали, але в той час коли інші хотіли повстати, але боялись, то іншим це було не вигідно або ж просто байдуже. І це тільки одна з багатьох розбіжностей які присутні в українських медіа, виходить, що консенсусу вони досягнути не можуть. Можливо це через не перевірку фактів чи банальну некомпетентність в цьому питанні, проте, в той час як факт говорить одне, його подають в різних ракурсах, а це в свою чергу сіє незрозумілість серед українського населення. Саме через це, значна частина громадян нашої держави навіть не знають що Голодомор існував на території нашої держави. А все через неправильну пропаганду. Тому для ЗМІ зараз так важливо слідкувати за правильною подачею фактів, щоб вони були правдивими і перевіреними. Слід ввести певне канонічне правило, щоб факт подавати саме так, а не перекручувати його і карати тих, хто так чи інакше замовчує його або змінює.
Є значна кількість людей, що мають сумніви щодо визнання Голодомору геноцидом що мав антиукраїнське спрямування, з такими людьми слід працювати, переконувати їх у тому, що Голодомор був і забрав із собою понад десять мільйонів життів. Якраз і в цьому полягає завдання сучасних ЗМІ. Не тільки черговий раз нагадувати нам про жахливі злочини проти людства, а й виховувати покоління, яке знатиме свою історію і свою трагедію. В теперішній час, коли ЗМІ є неофіційною четвертою гілкою влади це зробити напрочуд легко. Зараз засоби масової інформації користуються шаленою підтримкою людей, здатні маніпулювати масами, навіть зародити ідею, можуть напрочуд легко втовкмачити в голови людей ту правду, що такий хороший, братський Східний друг, який донедавна виступав у якості старшого брата, зовсім нам не друг, а протягом століть плюндрував наш народ, нашу землю, наші звичаї і нашу культуру, а Голодомор був апогеєм тої ненависті, яку і зараз плекає у собі наш дорогий сусід. Скільки прикладів нам наводила історія щодо Росії, адже їй немає віри, то чому ми і так не можемо зарубати собі на носі, що з ними не слід мати справу і варто пам’ятати скільки української крові на тих “москальських” руках. А скільки ще тої крові буде? Маємо яскравий приклад зараз, як гарно вміє брехати кремль, то варто нам досі йому вірити? Ось вам і причина, чому слід пам’ятати про Голодомор, ось чому про нього слід говорити, ось чому про нього слід писати – щоб його недопустити. І постає велике завдання перед українськими ЗМІ – продовжувати правильно висвітлювати тему Голодомору!