Розвиток норм цивільного процесуального законодавства щодо

провадження в суді апеляційної інстанції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких розглядаються ці питання і на які спирається автор, дає підстави для висновку, що правовий інститут, який розглядається, став предметом поглибленого вивчення після запровадження у 2001 р. у цивільному процесуальному законодавстві апеляційного провадження як однієї із форм усунення судових помилок. Тією чи іншою мірою історія апеляційного оскарження розглядалась у роботах О. Борисової, Л. Гузя, В. Комарова, В. Коваля.

Розвиток апеляційного оскарження на території України здійснювався поряд із законодавством тих держав, до складу яких входила та чи інша частина сучасної України. У зв´язку з цим автор не може погодитися з поглядами Р. Достар, що на території України до XVII ст. цивільне процесуальне законодавство вирізнялося своєю самобутністю.

Дослідження історії оскарження рішень в апеляційному порядку в Україні дає можливість виділити такі етапи розвитку апеляційного провадження.

Перший етап - виникнення апеляції у Київській Русі. В цей період апеляція розглядається як можливість оскарження рішень відповідних державних органів та посадових осіб, до компетенції яких належав розгляд цивільних справ. Функції апеляційної інстанції виконували не суди, а посадові особи, уповноважені на те монархом (князем). Апеляція при цьому розглядалась як єдина форма перегляду.

Другий етап характеризується можливістю оскарження судових актів у порядку апеляції, яка також була єдиним способом перегляду судового рішення. Уявляється, що виникнення другого етапу можна датувати з часу початку дії Статуту Великого князівства Литовського 1566 р., а кінцевою датою другого етапу є введення у 1864 р. в дію Статуту цивільного судочинства Російської імперії.

Третій етап почався у 1864 р. закріпленням апеляційного провадження з цивільних справ у Статуті цивільного судочинства Російської імперії і закінчився в 1917 р. скасуванням радянською владою апеляційного оскарження. Цеп етап характеризується вдалою спробою закріплення апеляційного оскарження судових рішень струнким процесуальним порядком, з урахуванням інстанційності судової системи, з основними сучасними демократичними ознаками апеляційного провадження, з нормативним закріпленням повноважень суду апеляційної інстанції.

Четвертий етап почався 30 грудня 1917 р. прийняттям Центральною Радою спеціального Закону «Про судові палати та апеляційні суди». В той період на території України тимчасово зберігали дію закони Російської імперії. Закінчився четвертий етап встановленням у 1920 р. радянської влади на території всієї України і початком дії в повному обсязі законів і декретів радянської влади, які ліквідували апеляційне оскарження.

П´ятий етап можна назвати відновленням апеляційного оскарження. Він почався у 1992 р. прийняттям Концепції судово-правової реформи, яка вперше закріпила як одну з демократичних засад судочинства перегляд судових рішень, в апеляційному порядку. Однак ця Концепція нормативним актом не була, а проголошувалася як документ, який був обов´язковим орієнтиром для законодавця.

Знаменною датою п´ятого етапу стало втілення апеляційного провадження в цивільне судопровадження у 2001 р. Цей етап діє і на сьогоднішні.

28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України. Вона закріпила пріоритет прав людини, зафіксувала як принцип положення, згідно з яким права і свободи людини та громадянина захищаються судом.

Водночас ст. 55 цього нормативного акта гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, у тому числі і судової. Стаття 129 Конституції визнала однією із засад судочинства перегляд рішень в апеляційному порядку.