Розвиток ландшафтів палеогеографічних етапів плейстоцену

Еоплейстоцен

До еоплейстоцену відносяться березанський і іллічівський етапи лесо-породоутворення, крижанівський і широкинський етапи грунтоутворення. Їх хронологічне положення визначається за палеомагнітною подією Олдувай (межа пліоцену та плейстоцену) в основі березанського кліматоліту та епізодом Харамільо (біля 1 млн. р.т.) у широкинському кліматоліті (Веклич та ін., 1993). Різка зміна клімату на початку плейстоцену відображена у зникненні ландшафтів субтропічних рідколісь на червонувато-коричневих, коричневих грунтах, що існували на всій території України у кінці пліоцену (підетап bv3).

Березанський етап (1.8-1.55 млн. р.т.) за перервою у процесах лесоутворення і формуванням червоно-бурих грунтів на півдні України поділяється на 3 підетапи (Веклич, 1982). За даними з північної, західної і східної частин України отримано їх палеоландшафтну характеристику: br1 – бореальний лісостеп на лесовидних породах; ступінь залісення та участь різнотрав’я знижувалися на південь. У соснових лісах на сіроколірних глинах знижень поодиноко зростали широколистяні породи (у Прикарпатті – ялина). br2 – південно-бореальні лісостепові та лісо-лучні ландшафти на бурих рендзинах, лучно-бурих грунтах. Поширення лісів (у Прикарпатті смереково-ялинових), поява ялини у Придніпров’ї, мезофітність степів є ознаками зволоження. На півдні роль широколистяних порід вища (Сиренко, Турло, 1986) – ландшафти суббореальні. br3 – степи та сухі степи на лесових породах у сучасній степовій зоні, ксерофітизація лісостепу у північніших районах. За аридизацією, зникненням широколистяних порід, низьким глинним звітрюванням, розвитком морозобійних тріщин ландшафти відносяться до субперигляціальних.

Крижанівський етап (1.55-1.3 млн.р.т.) відзначався поширенням бурих, червоно-бурих грунтів із рисами субтропічних (Сиренко, Турло, 1986) і наявністю інтервалу лесоутворення, що поділяє етап на підетапи (Веклич, 1982). Реконструйовано ландшафти підетапів: kr1 – тепло-суббореальні світлі ліси на бурих грунтах на півночі і заході, лісостеп на коричнево- і червонувато-бурих грунтах у середній Україні. Риси посушливості виражені у домінанті дуба та в’яза, у складі теплолюбних неогенових реліктів. Субсередземноморські степові ландшафти з участю термофілів у долинних лісах займали Причорномор’я (Сиренко, Турло, 1996). kr2 – похолодання та аридизація, бореальні ландшафти: на півночі та заході лісостепові на сіроколірних суглинках, у середній частині України степові на лесах (із розвитком тріщинних порушень), у Причорномор’ї сухостепові. kr3 – тепло-суббореальні ландшафти, за ступенем звітрювання грунтів та участю термофілів прохолодніші та вологіші, ніж на підетапі kr1. Південніше просувалися широколистяні ліси на бурих лесивованих грунтах. Грабово-дубові ліси і лучні степи на коричнювато-бурих грунтах поширювалися у сучасний північний степ; буково-грабові ліси займали Прикарпаття. На заключній стадії kr3с ландшафти південно-бореальні (зникли граб, мезо- і термофільні екзоти). Kрижанівський етап зіставляється із першим теплим етапом плейстоцену Waalian, що відзначався наявністю двох інтергляціалів із слабо вираженими рослинними сукцесіями (Zagwijn, 1992).

Іллічівський етап (1.3-1.2 млн. р.т.) малопотужного лесонакопичення мав бідніший і ксерофітніший склад рослинності та посушливіший клімат, ніж березанський. За типом тріщинних порушень, індексами глинного звітрювання і паліноданими ландшафти північної України належали до субперигляціальних лісостепових на лесових породах (соснові ліси та ксерофітні степи), сучасного степу – до бореальних сухостепових на засолених лесах. На початку етапу у лісах на сіроколірних відкладах знижень зростала береза, поодиноко ялина та широколистяні породи, що зникли, із зниженням залісення, до кінця етапу.

Широкинський етап (1.2-0.85 млн.р.т.) включає підетапи грунтоутворення (переважно коричневоземного) sh1, sh3і лесоутворення sh2; підетап sh1 має підстадії sh1b1і sh1b2 (Веклич та ін., 1984). Реконструйовано ландшафти: sh1а – бореальні лісові, лісостепові; sh1b – тепло-суббореальні: сосново-дубові ліси на червонувато-бурих грунтах і полідомінантні (з грабом, буком, ялиною, смерекою) на бурих лесивованих грунтах знижень; лісостеп на коричнювато-бурих грунтах; у Прикарпатті грабові ліси з тисом, лапиною, падубом. Клімат вологіший, ніж у крижанівський час, зони зміщені на південь. sh1b2 – аридизація: широколистяно-соснові рідколісся з участю екзотів на темно-коричневих грунтах. У Прикарпатті зникли темнохвойні породи. У Причорномор’ї існували cубсередземноморські ландшафти (Сиренко,Турло, 1986). sh1с – південно-бореальні ландшафти із поширенням сосни, на заході темнохвойних. sh2 – бореальний лісостеп на сіроколірних породах на півночі, степ на малопотужних лесах із тріщинами усихання на півдні. Клімат менш суворий, ніж на попередніх етапах лесоутворення (у соснових лісах домішка ялини, широколистяних, степи різнотравно-злакові). sh3 –тепло-помірні ландшафти: лісостеп на чорноземовидних грунтах до середньої України; теплі суббореальні: степ на темно-коричневих грунтах у сучасному степу; лісостеп у Закарпатті. Ступінь глинного звітрювання і участь екзотів нижчі, ніж на попередніх оптимумах. sh3с – бореальні ліси на глейових грунтах на півночі та заході, ксерофіти на дернових грунтах на півдні. Підетап sh1теплий і вологий (відсутність степової зони), підетап sh3 – прохолодніший і аридний (редукція лісової зони). За чіткістю рослинних сукцесій, особливо за послідовними (максимальними у ео- і ранньому плейстоцені) піками граба, ялини, смереки, поширенням карії і птерокарії, підетап sh1відповідає інтергляціалу Bavel, а підетап sh3 вірогідно є аналогом інтергляціалу Leerdam, що є другим на теплому етапі Bavelian (Zagwijn, 1992).

Ранній плейстоцен

Ранній плейстоцен включає приазовський, сульський і тилігульський холодні етапи, мартоноський і лубенський теплі етапи. Їх хронологічне положення визначається за палеомагнітною границею Брюнес-Матуяма (0.78 млн.р.т.) у мартоноському горизонті, та за кореляцією тилігульського зледеніння з окським (Веклич та ін., 1993) та з 12-ою океанічною киснево-ізотопною стадією (Веклич, 1990). У досліджених нами розрізах границя Брюнес-Матуяма визначалася під мартоноським кліматолітом (Вигилянская, Третяк, 2000; Vigilyanskaya, 2001) – перший мартоноський інтергляціал зіставляємо з 19-ою стадією.

Приазовський етап (850-780 тис. р.т.) відзначався досить потужним лесо-породоутворенням у північних районах, розвитком кріогенезу (первинно-земляні жили двох генерацій) і наявністю поодиноких широколистяних порід у зниженнях на всій території. Ландшафти субперигляціальні: лісостепові на лесах/сіроколірних суглинках на півночі (просувалися південніше, ніж у il час); степові та сухостепові на лесах у середній–південній Україні; лісо-лучні (з осоками та дрібнолистяними породами) на оглеєних суглинках у Карпатах. Простежено ранню кріогігротичну та пiзню кріоксеротичну стадії.

Мартоноський етап (780-650 тис. р.т.) відзначався поширенням червонувато-коричневих, бурих i злитих грунтів (Н.Сиренко, 1974; Матвіїшина, 1982), найвищою зволоженістю i найбагатшим складом дендрофлори у плейстоцені (Турло, 1982; Комар, 1997; О.Сиренко, 2001). Включає 3 грунти оптимуму, що віднесені до підетапів (Веклич, 1990). За нашими даними нижні грунти є підстадіями оптимуму підетапу mr1, верхній грунт відноситься до підетапу mr3 (Герасименко, 1985). Реконструйовано ландшафти: mr1b1 – теплі суббореальні: мішані ліси за участю екзотів на псевдоглейових і червонувато-бурих лесивованих грунтах (поширювалися у сучасний лісостеп); лісостеп за участю мезофілів на червонувато-темно-бурих грунтах (у північному степу); липово-буково-грабові ліси на бурих грунтах у Карпатах. mr1b2 – широколистяно-соснові рідколісся з участю екзотів на червонувато-чорних грунтах на півночі, на червонувато-темно-коричневих у сучасному степу; дубово-грабові ліси на червонувато-бурих грунтах у Карпатах. Cубсередземноморські ландшафти займали південні райони (Сиренко, Турло, 1986). Відсутність степової зони, поширення темнохвойних порід і мезофільних екзотів є ознаками високого зволоження підетапу, що, однак, зменшувалося на пізній підстадії. mr2 – похолодання та аридизація – бореальні ландшафти: лісостепові на сіроколірних суглинках на півночі, степові на малопотужних лесах, із тріщинами усихання, на півдні. Карпати займали сосново-ялинові ліси. mr3 – тепло-помірні ландшафти: мішані ліси (із смерекою, ялиною) на бурих лесивованих, псевдоглейових грунтах; лісостеп на коричнювато-бурих грунтах; різнотравно-злаковий степ на злитоземах. За типами грунтів та участю термофілів підетап прохолодніший від mr1. За зсувом зон на південь, поширенням мезофілів по долинах у степовій зоні зволоження значне (але нижче, ніж на підстадії mr1b1). За значним переважанням сосни при різноманітті екзотів і за вираженими рослинними сукцесіями підетап mr1порівнюється з інтергляціалом І кромеру, підетап mr3– з інтергляціалом ІІ, із помірнішим кліматом (Zagwijn еt al., 1971).

Сульський етап (650-600 тис. р.т.) відзначався інтенсивнішим лесонакопиченням, ніж попередні холодні етапи, та появою типових перигляціальних ландшафтів (з аркто-бореальними кріофітами і потужними кріотурбаціями). Включає два підетапи лесоутворення і підетап грунтоутворення (Веклич, 1990). Ландшафти: sl1 – перигляціальні степові на лесах з єрником, березово-сосновими лісами у долинах (до сучасного північного степу); субперигляціальні: степові на лесах на півдні, лісо-лучні на оглеєних лесах у Карпатах. sl2 – бореальні лісостепові/степові з домішкою дуба, липи (у Карпатах ялини) на бурих рендзинах, глеях. sl3 –перигляціальні: степові у північній і середній Україні; лісостепові (з аркто-субальпійськими рослинами) у Передкарпатті; субперигляціальні сухостепові лесові засолені – на півдні.

Лубенський етап (600-500 тис. р.т.).Три грунти етапу відносилися до окремих підетапів (Веклич, 1990) чи до двох підстадій оптимуму (лісові грунти на ранній, гумусово-акумулятивні на пізній) та заключної стадії, відділеної лесом (Сиренко, Турло, 1986). За нашими даними підетап лесоутворення lb2 розділяє підетапи грунтоутворення lb1, lb3, на кожному з яких лісовий педогенез змінювався лучно-степовим. На підетапі lb1з півночі на південь змінювалися суббореальні помірні, тепло-помірні та теплі ландшафти, на підетапі lb3– помірні та тепло-помірні. Ознаками ранніх підстадій підетапів lb1b1 і lb3b1 було підвищене зволоження із зміщенням широколистянолісової зони у сучасний лісостеп, лісостепу (з високим залісенням) – у степ. У лубенський час з’являються генетичні типи чорноземів і сірих лісових грунтів (Веклич та ін., 1984). Останні на підстадії lb1b1поширювалися до сучасних північно-східних меж степу (бурі лесивовані грунти до Приазов’я). Від початку до оптимуму простежено зміну бореальних лісів липово-дубовими та полідомінантними (за участю граба). Підстадія lb3b1відзначалася ландшафтами дубово-грабових лісів на бурих лісових грунтах на півночі, дібров і лучних степів у сучасному степу, ялиново-буково-грабових лісів у Закарпатті. Неогенові екзоти зростали спорадично (переважно горіх), за винятком приморських районів (Артюшенко та ін., 1972) і Закарпаття, де зустрічалася птерокарія. На пізніх підстадіях підетапів lb1b2, lb3b2 виражено риси посушливості, особливо у східній Україні – рідколісся і лісостеп поширювалися до меж сучасної мішанолісової зони, знизилося залісення на півдні. Ландшафтна структура була гомогенною – саваноподібні лучні та різнотравно-злакові степи з чагарниками на чорноземовидних грунтах і чорноземах. Лісо-лучні ландшафти існували на Закарпатті. За інтенсивністю глинного звітрювання підетап lb3 прохолодніший від підетапу lb1. На підетапі lb2 формувалися малопотужні леси/суглинки у субперигляціальних ландшафтах із розвитком двох генерацій первинно-земляних жил. У східній Україні злакові степи у кінці підетапу змінювалися сухими. Лубенський етап включає два інтергляціали з кліматом, помірнішим від попередніх. Підетап lb1відзначався чіткими рослинними сукцесіями із виразною фазою Quercetum mixtum, підетап lb3 – більшим поширенням граба, у західних районах – постійною присутністю ялини, смереки і максимальним розповсюдженням вільхи. За цими ознаками підетапи lb1 і lbз корелюються з інтергляціалами ІІІ і ІV кромеру (Zagwijn, 1992).

Тилігульський етап (500-410 тис. р.т.) відзначався контрастною зональною структурою. На північному-заході ландшафти льодовикові (Шелкопляс та ін., 1986; Богуцький та н., 2002), на півночі – перигляціальний лісостеп, що за участю кріофітів наближався до тундролісостепу; з інтенсивною седиментацією: лесовою, делювіальною, флювіальною (поховані долини на вододілах) і кріогенезом (структурні та аструктурні форми). Більшу частину України займали безлісні перигляціальні злакові степи з малопотужним лесонакопиченням (особливо на сході) та активним кріогенезом. У приморських районах ландшафти субперигляціальні сухостепові, з формуванням тріщин усихання та з рефугіумами бореальних деревних порід (Сиренко, Турло, 1986). Висотні пояси Карпат опускалися нижче, у низькогір’ях і на Закарпатті існували бореальні лісо-лучні ландшафти (поодиноко широколистяні породи). За ксерофітизацією степів, зменшенням залісення та підвищенням ролі єрникових ценозів простежуються кріогігротична та кріоксеротична стадії.

Середній плейстоцен

Середній плейстоцен починається із завадівського етапу, що розділявся на власне завадівський zv1, потягайлівський zv3/pt підетапи грунтоутворення та орільський підетап лесоутворення zv2/or. Власне завадівський час корелюється з лихвином/гольштейном, 11-ою ізотопною стадією (Веклич та ін., 1984; Веклич, 1990); у торфовищах встановлено рослинні сукцесії міндель-риського інтергляціалу (Артюшенко та ін., 1982). Показано складнішу будову етапу з підетапами грунтоутворення zv1, zv3 і zv5/pt (Веклич та ін., 1993). Між тилігульським і дніпровським етапами ми ідентифікуємо три інтервали формування повнорозвинутих грунтових світ. Два перші з подібними умовами ландшафтоутворення відносимо до підетапів zv1і zv3, розділених підетапом кріогенезу. Потягайлівський час, значно відмінний за ландшафтними умовами, та орiльський час перигляціального лесоутворення розглядаємо як окремі етапи. За підставами, що наводяться нижче, дніпровський етап вважаємо останнім у середньому плейстоцені.

Завадівський етап (410-240 тис. р.т.) за переважанням бурих і коричневих грунтів, участю термофільних екзотів мав значне теплозабезпечення (Сиренко, Турло, 1986; Матвиишина, 1982, Артюшенко та ін., 1972). Для власне завадівського часу встановлено два оптимуми широколистяної флори, розділені відрізком похолодання, формування лесовидних верств (Арап, Возгрін, 1989). У середній Україні нами простежено заміщення полігенетичних грунтів оптимуму двома субсвітами zv1і zv3(з нижнім лісовим і верхнім чорноземовидним грунтами кожна), розділеними рівнем кріогенезу zv2(гумусові клини, гл. до 3м). У повних розрізах (особливо розріз с. Гать, Закарпаття, стратифікація Б.Д.Возгріна) за нашими паліноданими на кожному підетапі простежуються термоксеротична та термогігротична стадії, що властиве рослинним сукцесіям інтергляціалів. Ландшафти підетапу zv1: zv1а – бореальні ліси/лісостеп; zv1b 1 – у середній Україні тепло-помірні широколистяні і мішані ліси на бурих лесивованих, буро-підзолистих грунтах; зміна липово-дубових формацій полідомінантними (у Закарпатті грабовими). Тепло-суббореальний лісостеп із вищою участю екзотів (горіх, гікорі) на коричнево-бурих грунтах займав сучасний північний степ. Ландшафти приморських районів близькі до середземноморських (Сиренко, Турло, 1986). zv1b2 – зростання посушливості: поява лісостепу із чорноземовидними грунтами на півночі, рідколісь на червонувато-коричнево-бурих грунтах на південному сході. Малопотужні леси підетапу zv2 сформовані у степових ландшафтах без участі широколистяних порід.

zv3: zv3b1 – у середній Україні тепло-помірні ліси та лісостеп на бурих лесивованих і чорноземовидних грунтах; зміна у часі в’язово-дубових лісів дубово-грабовими, поява бука; південніше – тепло-суббореальний лісостеп. zv3b2 – зростання посушливості: у північній Україні лісостеп і світлі ліси на чорноземовидних грунтах, у північному степу – чагарниковий степ на червонувато-бурувато-коричневих. zv3с – бореальні ліси та лісостеп. За індексами грунтового звітрювання та участю термофілів підетап zv1тепліший, а за більшим поширенням граба вологіший від zv3. Підетапи zv1і zv3 за грунтово-рослинними сукцесіями розглядаються як два міжльодовиків’я і корелюються з інтергляціалами середнього плейстоцену: гольштейн/лихвин і рейнсдорф, останній з яких був менш зволоженим (Urban, 1991). У кінці підетапу zv1відмічено появу птерокарії (розріз с. Гать), що є ознакою гольштейну у Західній Європі (Zagwijn, 1985). На Україні у завадівський час птерокарія зростала переважно у західних районах.

Орільський етап (250-230 тис. р.т.) перигляціального лесоутворення відзначався розвитком морозобійних явищ і значною аридністю клімату із різко збідененим ксерофітним складом рослинності. Північну та середню Україну займали злакові степи, південну – безлісні полиново-злакові. У межах зони мішаних лісів зустрічалися соснові рідколісся. Низькогір’я Карпат займали лісо-лучні ландшафти із лесами на річкових терасах (поодиноко широколистяні породи при переважанні сосни, берези та ялини).

Потягайлівський етап (230-180 тис. р.т.) відзначався поширенням до північного степу помірних суббореальних ландшафтів, південніше – тепло-помірних. Клімат прохолодніший від завадівського (зміна широколистяних лісів мішаними, майже повне зникнення екзотів) і посушливіший (редукція граба, лісові ландшафти лише на Поліссі). Виражено один оптимум із підстадіями: ptb1 – дубово-сосновий лісостеп на бурих лісових лесивованих, бурих і чорноземних грунтах у сучасному лісостепу–північному степу, південніше – різнотравно-злакові степи на коричнювато-бурих грунтах із широколистяними породами у долинах. Приморські райони займав сухий степ на засолених червонувато-бурих грунтах (Веклич та ін., 1972). Роль смереки, бука у лісах Карпат нижче, ніж у завадівський час. ptb2 – аридизація: збіднення дендрофлори, зниження ступеня залісення, у лісостепу – домінанта чорноземних грунтів; у північному степу – злакові степи і ксерофітно-чагарникові угруповання, засолення грунтів; у низькогір’ях Карпат – редукція мезофільних порід. За тепло-помірними та посушливими умовами етап корелюється з інтергляціалом Шонінген, що відрізнявся рисами ксерофітності рослинності, зокрема, відсутністю смереки (Urban, 1991).

Дніпровський етап. Вік визначається у 240-290 тис. р.т., етап корелюється із зледенінням заале (Веклич та ін., 1993; Шелкопляс та ін., 1986), стадією дренте, 8-ою ізотопно-кисневою стадією (Lindner et al., 2002). У той же час зледеніння заале та дренте у Західній Європі та дніпровське зледеніння у Східній Європі корелюються з 6-ою стадією, 180-127 тис. р.т. (Kukla, 1977; Zagwijn, 1985; Turner, 1998, Величко та ін., 1992, 2001). За отриманими нами результатами палінологічних і педологічних досліджень (наведені далі) надморенні дніпровські відклади безпосередньо перекриваються утвореннями микулинського/еемського інтергляціалу і зіставляються із заале, 6-ою стадією (Rouseau et al., 2001).

Дніпровський етап охарактеризовано за фазами розвитку зледеніння та льодовикового морфолітогенезу (Гожик та ін., 1976; Матошко, Чугунний, 1993). Реконструйовано інтегративні ландшафти етапу (Сиренко, Турло, 1986). Нами виконано реконструкції ранньодніпровського/дольодовикового (dn1) і пізньодніпровського /післяльодовикового (dn3) часу (у позальодовиковій області кріогігротичної і кріоксеротичної стадій зледеніння). На обох перигляціальний пояс досягав Донбасу, де виявлено дві генерації кріотурбацій: рання (гумусові жили, кріоламінації) і пізня (морозобійні клини з роздувами, до 4 м). У північних районах для дольодовикового кріогенезу характерні складні земляні жили, ‘котли кипіння’; для пізньольодовикового – полігонально-жильний лід, первинно-піщані жили (Матошко, Чугунний, 1993). dn1– на півночі (до затоплення льодовиковими водами) березово-сосновий лісостеп на оглеєних суглинках; на більшій частині території злакові та полиново-злакові степи на лесах, дещо мезофітніші в Донбасі; південніше – субперигляціальні напівпустелі із розтріскуванням грунтів. Стадія dn3 посушливіша та холодніша: ксерофітизація рідколісь на півночі (Безусько та ін., 1986), полиново-злакові степи – до північних меж сучасного лісостепу. Замість домішки беріз і вільхи у долинах з’явився єрник.

Пізній плейстоцен

У схемі палеогеографічних етапів плейстоцену України пізній плейстоцен починається з прилуцького етапу, який корелюється з рис-вюрмським інтергляціалом; кайдацький етап віднесено до середнього плейстоцену, 7-ої киснево-ізотопної стадії (Веклич та ін., 1993). За педологічними та палінологічними даними прилуцький етап визначався теплішим (поширення граба та ліщини), а кайдацький вологішим (Сиренко, Турло, 1986). У той же час С.І.Турло (1986) із кайдацьких грунтів отримано пилок термо- і мезофілів Tilia platyphyllos, Quercus petrae, Carpinus betulus, поодиноко Ilex, Juglans, Ostryа. Два останні та Quercus petrae є характерними таксонами микулинських флор півдня Східної Європи (Болиховская, 1995), Ilex – показовим для микулино/еему Західної Європи, Карпат (Гуртовая, 1983, Turner, 2000). За отриманими паліноматеріалами у кайдацькому кліматоліті виявлено сукцесії микулинського інтергляціалу (Герасименко, 2001, 2002) – послідовність ялини, берези-сосни, в’яза-дуба, ліщини, липи, граба, ялини. У прилуцькому кліматоліті сукцесії широколистяних порід та ялини не виражені. Виходячи з цього та із характерних морфогенетичних ознак кайдацьких грунтів, дотримуємося думки про їх кореляцію із салинськими грунтами мезинського педокомпексу, нижніми лісовими грунтами горохівського педокомплексу, для яких визначено микулинський вік (Величко та ін., 1963, Богуцький, Морозова,1981). За педологічними ознаками кайдацькі грунти корелювались з микулинськими/ салинськими Східної Європи (Решение.., 1986), еемськими Західної Європи (Haesearts, Gerasimenko, 2002), еемським педокомплексом РКІІІ Центральної Європи, прилуцькі – з РКІІ (Веклич, 1967; Rousseau et al., 2001). Микулинське міжльодовиків’я зіставлялося із кайдацьким і прилуцьким етапами разом (Болиховская, 1995; Шовкопляс та ін., 2003) та раніше автором роботи (1988, 1999). Утворення кайдацького і прилуцького кліматолітів часто формують у розрізах єдину послідовність лісових грунтів, другий з яких спочатку відносився нами до прилуцького. Вивчення стратиграфічно повних розрізів показало наявність в основі цієї послідовності трьох лісових грунтів, другий з яких (з палінозоною граба) визначено у розрізах, стратифікованих М.Ф.Векличем (1967), як кайдацький. Ми зіставляємо кайдацький етап з останнім інтергляціалом, а прилуцький – з теплими міжстадіалами раннього валдаю. Хронологічне положення визначається за кореляцією еему з підстадією 5е, частково 5d (кататермал еему), ранньовюрмських міжстадіалів – з підстадіями 5с і 5а киснево-ізотопної шкали (Kukla et al., 1997, Schaсkleton et al., 2001). Хронологічне положення пізніших етапів висвітлюється при їх характеристиці.

Кайдацький етап (130-110 тис. р.т.) відзначався розвитком помірно-суббореальних лісових грунтів на ранній підстадії оптимуму та дерново-чорноземних на пізній (Веклич та ін., 1993). Фази розвитку рослинності рис-вюрму на Україні за субаквальними відкладами вивчено у роботах (Зеров, 1952; Пашкевич, 1963; Величко та ін.,1963; Гричук,1972; Артюшенко та ін.,1982; Гуртовая, 1983, Демедюк та ін., 1975 та ін.), за грунтами у роботах (Болиховская, 1995; Герасименко, 1988, 1999, 2002, Комар, 2002). Нами реконструйовано такі зміни ландшафтів: kd1а1 – північно-бореальні: ялинові ліси (палінозона М1 микулино) на охристо-залізистих грунтах на півночі сучасного лісостепу, південніше – лісостеп із домішкою ялини на лучних опідзолених грунтах і злаково-різнотравний степ на дернових; kd1а2 – аридизація та похолодання: зникає ялина, домінують сосна та береза, поява єрнику, у лісостепу редукція лісів, формування лесових прошарків; kd1а3 – бореальні та південно-бореальні мішані ліси та лісостеп (М2 і М3); kd1b1 – помірні суббореальні ландшафти: зволоження – в’язово-дубові ліси (М4а) на буроземно-підзолистих грунтах у середній Україні; лісостеп – до понизь Дніпра; kd1b2 – зростання посушливості – зміщення зон на північ у межі сучасних; поширення ліщини (М4б), освітлення лісів і посилення гумусонакопичення на Поліссі та у лісостепу; у передгір’ях Криму – грабово-дубовий лісостеп. На півдні України поодиноко зустрічався горіх (термічний оптимум). кd2 – аридизація та похолодання. За Н.С.Боліховською (1995), між ксеротермічною і гігротермічною стадіями на півночі України існували бореальні ліси, у західному лісостепу – степи. Між грунтами kd1і kd3 простежені негрунтові прошарки, ерозійний вріз, за паліноданими з півдня України – зниження ролі широколистяних, посилення сосни, зокрема, у лісах Криму. kd3b1 – помірні суббореальні ландшафти: зволоження – сугрудки (М6) на дерново-підзолистих грунтах Полісся; дубово-грабові ліси на світло-сірих грунтах у сучасному лісостепу; лісостеп із псевдоглеями, бурими і чорноземними грунтами у межах степу; грабові ліси (поодиноко горіх) на бурих гірських грунтах Криму; kd3b2 – зростання посушливості: зсув зон на північ у межі сучасних; у лісостепу зниження залісення та поширення чорноземів, зникнення граба; kd3с1 – бореальні ландшафти: значна домішка ялини у березово-соснових лісах Полісся та лісостепу (М7), поява пилку смереки у розрізах Кримських горах; kd3с2 – північно-бореальні ландшафти: аридизація – зникнення ялини та широколистяних порід у соснових лісах (М8), зниження залісення лісостепу, зміщення зони степу на північ, послаблення гумусонакопичення, посилення змиву.

Тясминський етап (110-104 тис. р.т.) малопотужного лесонакопичення характеризувався інтенсивним кріогенезом (гумусові клини, на півночі первинно-піщані жили, пластичні деформації). За перигляціальними умовами та на підставі вищенаведених кореляцій зіставляється із першим стадіалом пленігляціалу і песимумом підстадії 5d. На першому стадіалі валдаю у лісостепових ландшафтах півночі України з’явились аркто-бореальнi рослини (Болиховская, 1995), у передгір’ях Криму – береза, бук (спуск висотних поясів). Клімат був аридним (полиново-злакові степи поширювалися у сучасний лісостеп), на півдні – субперигляціальним (поодинокі широколистяні породи за зниженнями, особливо на початку етапу).

Прилуцький етап (105-74 тис.р.т.) відзначався бурими лісовими грунтами на ранній підстадії оптимуму, чорноземами на пізній, бурими – на заключній стадії (Веклич та ін., 1984). За заміщенням верхнього грунту педокомплексом, відділеним від грунтів оптимуму малопотужним лесом, ми виділяємо підетапи грунтоутворення pl1, pl3і лесовий підетап pl2. За буроземними грунтами та значною участю широколистяних порід прилуцький час зіставлено з рис-вюрмом (Артюшенко та ін., 1972; Сиренко, Турло, 1986). За нашими паліноданими рання підстадія оптимуму pl1b1 близька до інтергляціалу за теплозабезпеченням, але у поширенні деревних порід не простежуються рослинні сукцесії еему. Широколистяні породи розселялися швидко відповідно до м’якішого клімату тясминського етапу та вищiй ролі місцевих рефугіумів, ніж у дніпровський час. Значна роль широколистяних типова для ранньовюрмських інтерстадіалів у середніх широтах Європи (Болиховская, 1995; Woillard, 1978). Нетиповим для інтергляціалу є значне поширення беріз на оптимумах прилуцького часу. Сірі лісові грунти pl1b1північних районів у їх послідовності з кайдацькими типологічно корелюються із верхніми сірими лісовими грунтами у датованій педологічній сукцесії еему-раннього вюрму Західної Європи (Haesaerts, Gerasimenko, 2002). Ландшафти етапу: pl1а – південно-бореальні, переважно степові на дернових грунтах; pl1b1 – зволоження: мішані ліси на дерново-підзолистих грунтах на Поліссі, сірих лісових у північному лісостепу; південніше – лісостеп із бурими та чорноземними грунтами. pl1b2 – бореальні ландшафти: аридизація – бори на чорноземовидних грунтах на Поліссі; південніше – степи від різнотравно-злакових чорноземних до сухих на темно-каштанових грунтах на Донеччині; у передгір’ях Криму – лісостеп із участю беріз. pl2 – субперигляціальні ландшафти, морозобійні процеси, малопотужне лесоутворення, зміна різнотравно-злакових степів полиново-злаковими, із кріофітами. pl3b1 – бореальні ліси на бурих грунтах на півночі, південно-бореальний лісостеп на дернових і бурих грунтах у сучасних лісостепу – північному степу. У кінці етапу простежено пульсаційні зміни лесоутворення і грунтоутворення (дернового, pl3b2, та ініціально-буроземного, plс). На останніх збільшувалося залісення, на інтервалах лесоутворення панували злакові степи, відбувалося розтріскування грунтів. Чітко виражені міжстадіали pl1і pl3b1зіставляємо із інтерстадіалами брерупом та оддераде, незначні потепління pl3b2іplсможливо відповідають холодним короткочасним міжстадіалам на переході до пленігляціалу – Ognon I і II (Woillard, 1978).

Удайський етап (74-55 тис. р.т.) перигляціального лесоутворення корелюється з 4-ою ізотопною стадією (Веклич, 1990; Гожик та ін., 2000). Під час формування одновікового хотилівського лесу Полісся займав тундролісостеп (Гричук, 1972; Безусько та ін., 1986; Болиховская, 1995). Клімат був відносно зволоженим: злаково-різнотравні степи з єрником існували у сучасному лісостепу, сухі степи – лише у степовій зоні. Леси малопотужні, з низьким вмістом крупного пилу, часто оглеєні; серед кріотурбацій багато соліфлюкційних форм, виявів кріогенної рухливості гумінових кислот. Первинно-земляні жили формувалися до Приазов’я. У низькогір’ях на ранній стадії існували бореальні лучно-лісові ландшафти, на пізній – у Криму ксерофітніший лісостеп, у Карпатах зменшувалась участь ялини, посилювалася роль берези.

Витачівський етап (55-27 тис. р.т.) відносився до початку 3-ої ізотопної стадії та характеризувався поширенням буроземовидних грунтів помірних фацій (Веклич та ін., 1984). Нами простежено 4 витачівських грунти, розділені лесом, і віднесені до підетапів грунтоутворення vt1і vt3. Ландшафти підстадій: vt1b1 і vt1b2 – бореальні та південно-бореальні: на півночі лісостепу березово-соснові ліси за участю широколистяних та ялини на бурих грунтах (із розвитком оглеєння на підстадії vt1b1та ініціального лесиважу на теплішій підстадії vt1b2). Південніше – рідколісся та лучні степи на бурих рендзинах; у передгір’ях Криму – лісостеп з участю граба. Підстадії корелюються із першими міжстадіалами середнього валдаю, встановленими у розрізах Придністров’я (Болиховская, Пашкевич, 1982; Пашкевич, 1987, 1997) та середньої Десни (Болиховская, 1995). Між грунтами був інтервал похолодання vt1b1-b2 – формування лесових прошарків, розтріскування грунтів, панування степів, поява мікротермів на півночі, зникнення широколистяних порід (у Криму зниження їх ролі). Підстадія vt1с – повсюдне зникнення широколистяних порід, посилення змиву. Складний розвиток природи протягом витачівського (дубнівського) часу показано для північно-західних районів України (Безусько, 2002; Богуцький та ін., 2002), характерною рисою яких було значне поширення протягом етапу елементів перигляціальної рослинності та відсутність рефугіумів широколистяних порід. Підетаплесонакопичення vt2 – перигляціальні ландшафти: морозобійні та конвекційні процеси; різнотравно-злакові степи з єрником, на півдні ксерофітні; бореальний степ у західних передгір’ях Криму. Підетап корелюється нами з останнім стадіалом середнього валдаю із розвитком тундролісостепу на Поліссі (Болиховская, 1995). vt3b – аридизація щодо підетапу vt1 – північно-бореальні та бореальні ландшафти: лучно-степові на дерново-карбонатних грунтах у лісостепу, степові та сухостепові на темно-бурих грунтах у степу; бореальні лісо-лучні у передгір’ях Карпат, південно-бореальні лісостепові у передгір’ях Криму. Підетап корелюється із останнім міжстадіалом середнього валдаю, що визначається у гумусовому горизонті брянського грунту (Болиховская, 1995). vt3с – субперигляціальні ландшафти з аркто-бореальними рослинами та ініціальними грунтами (від лісостепових рендзин на півночі до бурих напівпустельних на півдні). За 14C та ESR-датуванням (Gerasimenko, 1999; Чабай та ін., 1998, 2001), вік грунтів vt1b2-vt1с36-44 тис. р.т., лесу vt2 – 30-36 тис. р.т., грунту vt3– 27-<30 тис. р.т. Виходячи з хронології середнього пленігляціалу (Hammen, 1995), міжстадіали vt1b1, vt1b2і vt3bвідповідають інтерстадіалам Moershoofd, Hengelo і Denekamp І, міжфазіали vt1сі vt3с– холодним інтерстадіалам Huneborg і Denekamp ІІ, стадіали vt1b1-1b2, vt2 – стадіалам Hasselo і Huneborg.

Бузький етап (27-18 тис. р.т.) потужного лесоутворення за розвитком ініціальних грунтів поділяється на стадії bgd, bge, bgf(Веклич та ін., 1984). За палінологічними даними bgd+e є кріогігротичною, а bgf– кріоксеротичною стадією. На bg d+e осциляційно змінювалися формування лесів та ініціальних грунтів (від 1-2 до 8 ранкерів, більш розвинуті 2-ий і 4-ий знизу). Лесову область займали степи: різнотравно-злакові за участю єрників на півночі, злакові у центральних районах, ксерофітні на півдні. Перигляціальні умови на bgdвиражено у характерних морозобійних порушеннях витачівських грунтів. Бореальний степ із долинними лісами існував у передгір’ях Криму. Грунти-ранкери мають нижчий від лесів вміст крупного пилу, ознаки вилуговання (2-ий – гумусонакопичення, 4-ий – оглеєння). 2-ий – 4-ий грунти формувалися під субперигляціальним березово-сосновим лісостепом (з участю кріофітів та ялини) і зіставляються із міжфазіалами, встановленими на першій стадії пізнього валдаю (Болиховская, 1995). Аридизацію на bgf виражено у гомогенізації лесів, за паліноданими – у редукції лісів, ксерофітизації степів (сухі на півдні, злакові у передгір’ях Криму). Бузький етап корелюється із першою стадією валдаю і з піком акумуляції європейських лесів, встановленим між 27 і 20 тис.р.т. (Haesaerts et al., 1996; Antoine et al., 1999), 2-ої ізотопно-кисневою стадією (Гожик та ін., 2000).

Дофінівський етап (18-15 тис.р.т.) був віднесений до кінця 3-ої – початку 2-ої ізотопної стадії (Веклич та ін., 1984). Грунти датовано 15-17 тис.р.т. (Гожик та ін., 2000), біля 18 тис.р.т. (Кротова, 1998; Герасименко, 1994), біля 15 тис.р.т. (Cohen, Gerasimenko et al., 1996), корелятний рівенський грунт 17-20 тис.р.т. (Boguckyj, Lanczont, 2002; Kulakivs’ka et al., 1999). Умови формування дофінівських грунтів оптимуму і заключної стадії прохолодні та посушливі (Сиренко, Турло, 1986). За наявністю лесового шару між грунтами відносимо їх до підетапівdf1і df3. Типовим для них у вивчених нами розрізах було переважання беріз над сосною та присутність чагарникових беріз (до Донеччини). Ландшафти: df1 –північно-бореальні: лісостепові на дерново-бурих грунтах на Поліссі, степові на дерново-карбонатних у середній Україні; південніше – бореальні сухостепові; лісо-лучні – у передгір’ях Карпат і Криму. df3 – субперигляціальні лісостепові (Полісся; Передкарпаття), північно-бореальні сухостепові у середній Україні, напівпустельні на засолених бурих грунтах – у північному Донбасі та південніше.

Причорноморський етап (15-10 тис. р.т.) за перервою у лесоутворенні із формуванням бурих грунтів на півдні України поділяється на 3 підетапи (Веклич та ін., 1984). Грунти підетапу рс2 датовано аллередом (Гожик та ін., 2000), беллінгом-аллередом (Герасименко, 1997), що дозволяє зіставляти їх з пізньольодовиковими міжстадіалами, а підетап рс1– з пізнім дріасом. Реконструкції їх ландшафтів наводяться разом із голоценовими. Підетап рс1, датований <=14.5 тис.р.т. (Cohen, Gerasimenko et al., 1996), – найхолодніший і найпосушливіший: на східному Поліссі існував тундростеп (Болиховская, 1995), південніше (до Донбасу) – перигляціальні сухостепові і напівпустельні ландшафти. За зниженнями у лісостепу встановлено мозаїчний хараетр екотопів із участю мезофітів (Пашкевич, 1984; Комар, 2001). Динамічну седиментацію відображено у підвищеному вмісті піщаних часток у лесах, формуванні еолових пісків на півночі лесової області. За дуже низькою участю деревних угруповань, поширенням єрнику, домінантою ксерофітів, зокрема полину, на всій території (на півдні і лободових) підетап зіставляється із кріоксеротичною стадією пізнього валдаю.

 

Розвиток ландшафтів голоцену

Давній голоцен (пізньольодовиків’я )

Утворення першого міжстадіалу беллінг (12.8 –12.2 тис. р.т.) на Україні простежено у субстраті сучасних грунтів лісостепу (Иванова та ін., 1987) та у степовій зоні, де вони представлені дерново-бурими грунтами. Грунти перекривають леси кріоксеротичної стадії останнього зледеніння, відділяються лесовими проверстками від грунтів, датованих аллередом (Герасименко, 1997), і відповідають палеомагнітному екскурсу 12-13 тис. р.т. (Вигилянская, 1999). Грунти вилуговані, з ознаками декальцифікації, ініціального гумусонакопичення та оглинення, і, за паліноданими, формувалися у бореальному лісостепу (лучні степи та соснові ліси, поодиноко ліщина та дуб) із відносно зволоженим кліматом.

Стадіал середній дріас визначається у лісостепу за зникненням широколистяних порід (Иванова та ін., 1987), у Донбасі – за малопотужними лесами між грунтами беллінгу та аллереду, що формувалися у перигляціальних степах, із майже повним зникненням дерев, поширенням чагарникових беріз. Степи були різнотравно-злаковими, ксерофітнішими, ніж у беллінзі.

На інтерстадіалі аллеред (11.8-11.1 тис. р.т.) у межах зон мішаних, широколистяних лісів і лісостепу існували бореальні ліси та лісостеп із домішкою ялини та поодиноких широколистяних (Артюшенко та ін., 1982; Безусько та ін., 1988; Иванова та ін., 1987), у північному степу – бореальний лісостеп із дерново-лісовими грунтами (14С 11.4 тис. р.т.) з ініціальною текстурною диференціацією профілю. Низькогір’я Криму займали південно-бореальні ліси на бурих щебенистих грунтах (14С 11.6-11.7 тис. р.т.). Як і у північних районах (Безусько, 1999), простежується два оптимуми деревної рослинності (Герасименко, 1997; Соhen, Gerasimenko, 1996): перший – із бореальними породами, поодиноко ліщиною, на Донбасі – ялиною; другий – із появою дуба на Донбасі, поширенням широколистяних порід у низькогір’ях Криму. Клімат аллереду був теплішим і вологішим від беллінгу, у степовій зоні – вологішим від сучасного.

Стадіал пізній дріас виділяється за посиленням мікротермних видів, появою ксерофітно-степових ценозів у сучасній мішанолісовій зоні і лісостепу, поширенням сухих степів на півдні України (Артюшенко та ін., 1982; Безусько та ін., 1988, Безусько, 1999; Пашкевич, 1981). У лісостеповій і степовій зонах між грунтами голоцену та аллереду простежено малопотужні лесові верстви, що, за паліноданими, сформувалися під різнотравно-злаковими степами із значною участю чагарникових беріз. За посиленням мезофітного різнотрав’я у перигляціальних степах пізній дріас був вологішим від попередніх стадіалів. У низькогір’ях Криму ландшафти бореальні: на заході лісо-лучні на світлоколірних делювіальних відкладах, у східних – злаково-степові на гумусовому делювії, 14С-вік якого 10.5-10.9 тис. р.т. (Яневич, 1999).

Ранній голоцен

Пребореал (10.3-9.0 тис. р.т.) відзначався поширенням у сучасній мішанолісовій зоні та західному лісостепу березово-соснових лісів із домішкою широколистяних порід, на півдні України – дернинно-злакових степів (Безусько та ін., 1988; Болиховская, Пашкевич, 1982; Пашкевич, 1984). У північному степу та східному лісостепу формувалися дерново-карбонатні грунти (14С 9.4, 10.1тис. р.т.), виражені як поховані гумусові горизонти чи відокремлені тонкими верствами лесу, та бурі рендзини. Археологічні шари грунтів датовано раннім мезолітом, VIII тис.до н.е. (Горелик, 1986). Грунти формувалися під південно-бореальним лісостепом (соснові ліси з домішкою дуба, в’яза та різнотравно-злакові степи). Похолодання та аридизація на пізньому пребореалі виражені у зникненні широколистяних порід, поширенні ксерофітних ценозів з елементами пізньольодовикового флористичного комплексу, зменшенні водності річок (розвиток дернових грунтів на алювії заплав). Інтервал корелюється із похолоданням РВ-2, 9.6-9.0 тис. р.т. (Хотинський, 1984). Наявність мікротермів у складі рослинності на півночі (Безусько та ін., 1988) і формування лесовидних верств на пвдні і сході дозволяє віднести ландшафти підстадії PB-2 до субперигляціальних.

Бореал. У північній і західній Україні ранній бореал ВО-1 (9.0-8.4 тис. р.т.) відзначався появою широколистяних порід, мезофітикацією трав’янистих ценозів, пізній ВО-2 (8.4-8.0 тис.р.т.) – редукцією широколистяних, посиленням ксерофітних ценозів у лісостепу (Безусько та ін., 1988; Болиховская, Пашкевич, 1982; Пашкевич, 1984). Субаеральними відкладами бореалу у лісостепу та північному степу є дернові грунти і бурозабарвлені перехідні горизонти повноголоценових грунтів – 8.6, 8.5, 8.1 тис. р.т. (Герасименко, 1997), VII тис.до н.е., мезоліт (Горелик, 1986). На заплавах формувалися лучні грунти, більш гумусовані, ніж пребореальні. У час ВО-1 у межах лісостепу існували південно-бореальні ліси, у північному степу – лісостеп. Присутня домішка дуба, в’яза, липи, проте значнішою є роль беріз – клімат холодніший і вологіший від сучасного. Аридизація у час ВО-2 виражена у зниженні залісення, у степу – у зникненні широколистяних порід і поширенні бореальних різнотравно-злакових степів.

Середній голоцен

Атлантичний час (8.0-4.6 тис. р.т.)відзначався встановленням суббореального типу ландшафтів. У зоні мішаних лісів простежено основні потепління біля 7.5 і 5.5 тис. р.т. і похолодання біля 7 і 5 тис.р.т. (Безусько та ін., 1988). У північному степу субаеральними атлантичними утвореннями є сірі, світло-сірі лісові грунти (8.0-8.5 тис. р.т. у підошві), профіль яких нарощується потужними гумусовими горизонтами віком 5.0, 5.1 тис. р.т. (Герасименко, 1997). Сірі лісові грунти сформовані під лісостепом із максимальною у голоцені участю широколистяних порід. Пізніше гумусонакопичення йшло під різнотравно-злаковими степами (тренд посушення клімату до кінця атлантики). У зоні лісостепу за паліноданими із сірих лісових грунтів атлантичного часу тренд виражено переходом від лісових до лісостепових ландшафтів. У межах лісостепу та степу простежено фази розвитку ландшафтів (зіставляються із мікроетапами схеми М.Ф.Веклича, 1987): 1 – оптимум широколистяних (у степу деревних) порід, встановлений у нижніх верствах лісових грунтів; поява граба у правобережному лісостепу. Формування першого похованого дерново-підзолистого грунту на дюнах терас – гумусовий горизонт датовано пізнім мезолітом, другою половиною VI тис.до н.е. (С.М.Дегерменджі). Клімат вологіший і тепліший від сучасного (hlb1-1, 7.8-7.4 тис.р.т.); 2 – збіднення широколистяної флори, посилення ролі беріз, у сучасному степу – зменшення залісення, еолові процеси на дюнах. Фаза похолодання, у степу аридизації зіставляється із hlb1-2, 7.4-6.9 тис. р.т.; 3 – оптимум широколистяних, виявлений у верхніх верствах сірих лісових грунтів, – домінанта граба у Придніпров’ї, поява його у межах сучасного степу. Формування другого похованого дерново-підзолистого грунту на дюнах, датованого неолітом, V тис. до н.е. (Горелик, 1986). Оптимум зволоження (поширення граба на 500 км на схід від сучасного ареалу) корелюється із hlb1-3, 6.9-6.3 тис.р.т.; 4 – остеповіння, редукція широколистяної флори, виявлені у нижніх верствах атлантичних чорноземів та у дерново-алювіальних грунтах заплав, датованих пізнім неолітом, 5.8-6.1тис.р.т. (Котова, 1993; Гурін, 1992) – мікроетап hlb1-4, 6.3-5.8 тис. р.т. 5 – головний оптимум широколистяної флори, виявлений у пізньоатлантичних гумусових шарах із вищими індексами глинного звітрювання і декальцифікації, ніж у сучасних (hlb1-5, 5.8-5.3 тис.р.т.). У межах сучасного степу зростав граб, але залісення було нижчим, ніж під час попередніх оптимумів. У північному степу лісостеп змінився лучними степами. Як і в мішаних лісах (Безусько та ін., 1988), на термічному оптимумі ріст теплозабезпечення вів до зниження зволоження, що, однак, перевищувало сучасне; 6 – аридизація у степовій зоні: накопичення оксидів лужноземельних і лужних металів у верхніх верствах гумусових шарів, зміна лучних степів різнотравно-злаковими, редукція деревних і широколистяних порід, зникнення граба (мікроетап hlb1-6, 5.3-4.8 тис. р.т.).

Суббореал (4.6-2.6 тис. р.т.) відзначався контрастними змінами ландшафтів. У зоні мішаних лісів за паліноданими фази похолодання та зволоження встановлені на SB-1, після 4.4 тис. р.т., і SB-3, 3.1-2.7 тис.р.т.; потепління і росту посушливості – на SB-2, 3.7-3.4 тис. р.т. (Безусько та ін., 1988). Зміни зволоження і водності річок зони мішаних лісів відображені у змінах грунто- і породоутворення на заплавах (Веклич, Герасименко, 1993): SВ-1 – зволоження, алювій із глейовими грунтами (після 4.5, 4.0 тис. р.т.); SВ-2 – осушення заплав, лучні та болотні грунти (3.6-3.4 тис. р.т.); SB-3А – зволоження, формування алювію; пізніше (3.1-2.9 тис. р.т.) – підзолистих грунтів; SB-3В – збільшення посушливості, дерново-лучні грунти (2.7 тис. р.т.).

У зонах лісостепу та степу простежено такі зміни ландшафтів: SB-1 (4.6-4.1 тис.р.т.) – різке зменшення ролі широколистяних порід, посилення берези, вільхи, сосни, мезофітикація степів. Лісостеп поширювався у сучасний північний степ, де формувалися сірі лісові грунти (14С 4.3 тис. р.т.). Клімат був холоднішим і вологішим від сучасного, поширювалися південно-бореальні ландшафти. SB-2 (4.1-3.3 тис. р.т.) – найбільше у середньому голоцені скорочення площ лісів, у лісостепу зниження ролі граба, зміна лучних степів різнотравно-злаковими; у північному степу – злакові степи, зміна процесів лесиважу гумусонакопиченням; у Приазов’ї – полиново-злакові степи на каштанових грунтах із тріщинами усихання (лесоподібні суглинки на схилах). Ці відклади, датовані 18 ст. до н.е. (Герасименко, Горбов, 1996), 14С 3.7.-3.3 тис. р.т. відображають зсув на три ландшафтних підзони у бік аридизації у порівнянні із SB-1, на дві – у порівнянні з сучасністю. Посушення південного степу 4.1-3.7 тис. р.т. виявлено за засоленням, низькою гумусністю підкурганних грунтів та за паліноданими (Золотун, 1975; Иванов, 1985; Кременецький, 1991). SB-3 поділяється нами на фази зволоження, 3.3-2.9 тис. р.т., SB-3А, і посушення, 2.9-2.6 тис. р.т., SB-3В (Гершкович, Герасименко, 1996; Герасименко, Горбов, 1996; Гершкович, 1999). У північному степу SB-3А починається з інтенсифікації гумусонакопичення під різнотравно-злаковими степами (XVIст. до н.е., 14С 3.3 тис. р.т.) і кульмінує посиленням глинного звітрювання у грунтах плакорів, розвитком глеє-елювіальних грунтів у западинах, дерново-підзолистих на терасах Дінця (XIVст. до н.е., 14С 3.1 тис. р.т.), закріпленням дюнних пісків у Придніпров’ї (XIV-XIIIст. до н.е). Лісостеп поширився на південь (лучні степи та дубово-липові ліси на Донеччині, широколистяно-соснові на Приазов’ї). Клімат був вологішим від сучасного, теплішим, ніж на SB-1. У лісостепу волога фаза з поширенням дубово-липово-грабових лісів на світло-сірих грунтах виражена у кінці XII – початку XI ст. до н.е., 14С 3.1-3.0 тис. р.т. У степу у XII-XI ст. до н.е. почалося зниження зволоження – зміна лесиважу гумусонакопиченням під різнотравно-злаковими степами (клімат близький до сучасного). У лісостепу зростання посушливості SB-3В почалося із зникненням граба (кінець Х ст. до.н.е., після 14С 3.0-2.9 тис.р.т.) і кульмінувало у ІХ ст. до н.е. (14С 2.7 тис.р.т.) – зменшення залісення, зміна процесів лесиважу гумусонакопиченням під різнотравно-злаковими степами. У північному степу у X-IX ст. до н.е. послаблювалися гумусонакопичення, глинне звітрювання і біогенна активність у грунтах, відбувалося розвіювання пісків на терасах, поширювалися злакові степи (зміщення на ландшафтну підзону у сторону аридизації у порівнянні із сучасністю).

Пізній голоцен

Субатлантичний час відзначався меншою контрастністю ландшафтних змін, ніж суббореальний. Простежено фази розвитку ландшафтів: SA-1A (2.6-2.2 тис. р.т.) – похолодання та зволоження у зоні мішаних лісів за паліноданими (Безусько та ін., 1988) та за опідзоленням грунтів заплав (Веклич, Герасименко, 1993); у лісостепу – за підвищенням залісення, відновленням граба у складі лісів. Роль широколистяних порід нижча, поширення степів більше, ніж на SB-3А. Північний степ, як і нині, був злаково-різнотравним, але більш залісеним, на терасах і високій заплаві формувалися дерново-підзолисті грунти (V ст. до н.е.). У степовому Придніпров’ї закріплялися дюнні піски (V-IV ст. до н.е.); західно-кримські степи були злаково-різнотравними, мезофітнішими, ніж нині. Вік фаз розвитку кримських ландшафтів визначався за підрахунком річних шарів відкладів озера.Саки (Шостакович, 1934; Kukla, Gerasimenko, 1998).

SA-1В (2.2-1.6 тис. р.т.) – у зоні мішаних лісів потепління за паліноданими (Безусько та ін., 1988) і ріст посушливості за зміною підлісного грунтоутворення лучним на заплавах (14С 2.1-2.2 тис. р.т.); у лісостепу – зменшення залісення та ролі мезофільних порід, ксерофітизація степів (палінодані з гумусових горизонтів сірих лісових грунтів, датованих зарубинецькою культурою, 2 тис.р.т.); у північному степу – розвіювання пісків на терасах, осушення заплав і формування лучних грунтів (IV ст. н.е.), поширення злакових степів, а у західному Криму – полиново-злакових (найаридніша фаза 2.1-1.9 тис. р.т.).

SA-2A (1.6-1.2 тис. р.т.) – похолодання із двома субфазами: 1 – зволоження (1.6-1.5 тис. р.т.) – у зоні мішаних лісів простежується за паліноданими (Безусько та ін., 1988) і за високою водністю річок. У зонах лісостепу та степу мезофітикація степів, підвищення залісення при незначній ролі широколистяних, посилення ролі вільхи, берези, сосни, високі паводки; у Криму – поширення різнотравно-злакових степів, у горах переважання граба над дубом; 2 – аридизація (1.5-1.2 тис. р.т.) – формування дернових грунтів на заплавах (14С 1.2 тис.р.т.), низьке залісення степів; у Криму – поширення злакових степів, у горах дуба.

SA-2B (1.2-0.8 тис. р.т.) – потепління та зволоження у зоні мішаних лісів за паліноданими (Безусько та ін., 1988) і високим обводненням заплав (алювій 14С 9.6 тис. р.т.); у лісостепу та степу – мезофітикація степів, поширення широколистяних порід, закріплення дюн (початок салтівського часу). Протягом існування салтівської культури (VIII-Xcт.) відбувалась аридизація, що змінилась зволоженням у післясалтівський час. У Криму зволоження було 1.2-1.0 і 0.9-0.8 тис. р.т. (злаково-різнотравні степи, у горах граб), а на інтервалі 1.0-0.9 тис. р.т. відбулася певна аридизація (злакові степи, переважання дуба у горах).

SA-3А (0.8-0.13 тис. р.т.) – похолодання та ріст посушливості у зоні мішаних лісів за паліноданими (Безусько та ін.,1988) і незначним обводенням заплав (дерновий грунт 14С 0.48 тис. р.т.), у лісостепу – за зниженням ролі широколистяних порід і ступеня залісення, у південному лісостепу – до північно-степових ландшафтів (Кременецький, 1991). У північному степу гумусові шари післясалтівського часу (<1 тис. р.т.) відображають поширення сучасного підтипу степів, але із нижчою участю широколистяних у долинних лісах; відбувалося розвіювання дюнних пісків. У Криму посилилася роль сосни, вільхи та берези у горах. Виділяються субфази зволоження із поширенням різнотравно-злакових степів (0.8-0.7, 0.6-0.5, 0.25-0.13 тис. р.т.) і субфази посушення із злаковими (до полиново-злакових) степами (0.7-0.6, 0.5-0.25 тис. р.т.).

SA-3В (від 130 років тому) – сучасне потепління; у південно-західному Криму за скорельованими даними метеорологічних спостережень та за збільшенням ролі різнотрав’я у паліноспектрах – зволоження від 40/30 років тому.