Консерватизм і неоконсерватизм. Праві та правоцентристські партії України

Громадська думка та її роль у функціонуванні демократії

Громадська думка фіксує насамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спільностей, у цілому суб’єктів політичного процесу.

Громадська думка як політичний інститут бере участь у здійсненні влади. Це важливий механізм прийняття політичних рішень на всіх рівнях. Оскільки громадська думка виступає знаряддям політики, то її формування є сферою боротьби за владу. В цьому зв’язку складовою частиною політичного процесу можна вважати боротьбу за громадську думку.

Не слід розуміти громадську думку як механічну суму думок членів суспільства або якусь середню величину. Насправді це історично зумовлений динамічний стан масової свідомості великих груп людей, складне політичне явище, яке своїм змістом віддзеркалює співвідношення соціальних сил, що фактично діють у суспільстві. Ця думка існує тоді, коли потенційно різні точки зору можуть бути виражені публічно і коли їх узгодження здійснюється шляхом зістав­лення різних позицій.

Більше того, громадська думка — це сфера політичної боротьби, до якої залучені економічні і політичні сили, оскільки формування і відображення того, що становить її зміст, залежить як від матеріальних (засобів формування і поширення думок), так і політичних передумов (засобів, які дають змогу визначити межі легальної і громадської думки).

Як елемент функціонування політичних систем громадська думка є постійно діючим фактором управління, за допомогою якого виконується декілька впливових функцій, а саме: експресивно – контрольна, яка визначає політичну позицію тих або інших спільностей; консультативна дає поради щодо пошукуоптимальних політичних дій; директивна виносить рішення по тих або інших питаннях, регулює поведінку індивідів, спільностей і установ, підтримує або відкидає ті чи інші уявлення, цінності і норми.

Для того щоб ці функції були реалізовані, повинен бути гарантований вплив громадської думки на функціонування політичної системи. Як зазначалося, частиною цієї системи є інститути, за допомогою, яких здійснюється її вплив на процес прийняття політичних рішень,відбувається її включення в політичний процес, його інститути і норми.

Громадська думка може бути моністичною, плюралістичною і одностайною.

Основними каналами вияву громадської думки є референдум, опитування населення, збори, маніфести,всенародні обговорення. Особливе значення мають засоби масової інформації. В сучасній політології вони розглядаються як один із найважливіших інструментів завоювання і здійснення влади.

Консерватизм і неоконсерватизм. Праві та правоцентристські партії України.

Однією із провідних ідейно-політичних доктрин сучасності є консерватизм. Однією з головних ідей консерватизму є визнання неприродним і небажаним переобладнання суспільства шляхом стрибкоподібних, революційних перетворень. Звідси консерватизм - антипод революції. Крім того, основними ідеями консерватизму є:
1. заперечення договірної природи держави, яка розглядалася як породження природного руху речей, що не контролюються розумом.

2.переконання, що держава не може звертати уваги на всі соціальні проблеми і відносини і не може бути природним та ефективним органом управління. Тому бажаним є послідовне обмеження її втручання в регуляцію суспільних відносин, заміна держави у реалізації цієї функції релігією, мораллю, традиціями.

3. схильність до соціальної стабільності.

Виходячи з цих основних положень, консерватори проголошують і захищають принципи, основними з яких є: історія, життя, закон, порядок, дисципліна, суспільна стабільність, традиції, сім'я, держава, нація.

Неоконсерватизм намагається пристосувати традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і відстоює:

в економічній сфері - звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання;

в соціальній - економічний реалізм, скорочення соціальних витрат. Пріоритетними в соціальному розвитку, на думку неоконсерваторів є інтереси держави, нації, а не окремого індивіда.
у політичній - посилення елітарних тенденцій в управлінні державою, зміцнення законності та порядку.

В Україні спектр консервативних політичних партій ще не склався. Ті політичні партії, які вважають себе консервативними, якщо проаналізувати весь комплекс їх програмних вимог, радше тяжіють до "правого" радикалізму, ніж до консерватизму. Консервативні партії в Україні, враховуючи наявний стан суспільно-політичних відносин, всупереч консервативним традиціям виступають за кардинальні і рішучі зміни в усіх сферах життя суспільства.

Тому консерватизм в Україні більше є не "правим", а "лівим", оскільки його політико-практична діяльність спрямована на трансформацію суспільства, виведення його на шлях загальнолюдської цивілізації.