Яка мета державної фінансової політики?

 

Сутність, типи та напрямки фінансової політики

 

Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціонування фінансів. Власне фінанси і фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб' єктів фінансових відносин і загалом відображають об' єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоч і підпорядковані цим об' єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі, їх організовують конкретні суб' єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальні суспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетенням різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади і управління, різних верств населення, підприємців, споживачів, інвесторів і тому подібного.

 

Із цієї точки зору, фінансова політика - це цілеспрямована діяльність держави та інших суб' єктів господарювання у сфері формування, розподілу та використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

 

Залежно від рівня реалізації розрізняють:

 

- Фінансову політику держави (макрорівень).

 

- Фінансову політику суб 'єктів господарювання (мікрорівень).

 

- Фінансову політику міжнародних організацій та фінансових інституцій (міжнародний рівень).

 

Основна мета фінансової політики - створення раціональної системи управління фінансовими ресурсами, спрямованої на забезпечення стратегічних і тактичних завдань діяльності.

 

Зміст фінансової політики багатогранний і може бути представлений як єдність трьох складових частин:

 

- вироблення науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів;

 

- визначення основних напрямків використання фінансів на перспективу і поточний період;

 

- здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставленої мети.

 

Пріоритетне значення має розробка і реалізація фінансової політики держави.

 

Державна фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного й соціального розвитку країни.

 

Фінансова політика є складовим елементом економічної політики держави, в якій визначаються:

 

- основні напрями розвитку народного господарства країни;

 

- загальний обсяг фінансових ресурсів держави;

 

- джерела утворення фінансових ресурсів і напрямки їх використання;

 

- створення ефективної системи управління фінансами;

 

- опрацювання досконалого механізму регулювання та стимулювання економічно-соціальних процесів у державі за допомогою фінансових інструментів.

 

Головна мета фінансової політики держави полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

 

 

Слід відмітити, що в сучасних умовах поняття фінансові політики пов'язується не тільки зі сферою держави, а й з окремим галузями економіки, з підприємницькими структурами, з рештою -населенням, в залежності від рівня задач, які вирішує фінансова політика. В найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення фінансової політики - це спосіб організації і використання фінансових відносин. При чому, фінансову політику доцільно розглядати н; слідуючи рівнях:

- світовому;

- макроекономічному;

- мікроекономічному.

 

Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На мікроекономічному рівні - в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів. Задачі фінансової політики залежать в першу чергу:

на світовому рівні - від фінансових, економічних та політичних процесів, що відбуваються у світі;

на макроекономічному рівні - від функцій та природи держави;

на мікроекономічному - від мети функціонування та форми власності підприємства.

 

На цій основі до задач макроекономічного рівня можна віднести:

- підвищення обсягів й- ефективності використання фінансових ресурсів - відмова від рішення цієї задачі може призвести до розпорошення коштів, скорочення джерел задоволення постійно зростаючих економічних і соціальних потреб суспільства;

- оздоровлення і структурна перебудова економіки - рішення цієї задачі дозволить підвищити в загальному обсязі виробництва питому вагу галузей другої групи, зменшити витрати на виробництво продукції, впорядкувати грошовий обіг;

- досягнення більш високого рівня життя населення на основі розвитку галузей промисловості й сільського господарства-соціальна направленість фінансової політики свідчить про те, що рівень життя населення виступає показником, який визначає розвиток виробництва, напрямки і структуру використання фінансових ресурсів.

 

Деякі вчені та практики визначають також інші задачі проведення фінансової політики, такі як: зниження темпів інфляції, зменшення впливу економічних циклів (особливо на спаді), інші. Але, легко побачити, що ці задачі є похідними від стратегічної мети фінансової політики - забезпечення високого рівня добробуту всього населення. До задач фінансової політики мікроекономічного рівня можна віднести:

- максимізація прибутку підприємства;

- оптимізація структури капіталу підприємства і забезпечення його фінансової стійкості;

- досягнення прозорого фінансово-економічного стану підприємства для власників, інвесторів, кредиторів;

- забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

- створення ефективного механізму управління підприємством;

- використання підприємством ринкового механізму в залученні фінансових ресурсів.

 

Природно, що реалізація фінансової політики повинна відповідати меті, відбувається в її конкретному механізмі функціонування і базується на певних принципах, адекватних економічному стану держави, підприємства.

 

Сутність фінансової політики держави виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання. Цілі фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досягненням високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основний вектор фінансової політики - забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, заощадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов'язана зі знаходженням компромісу, між певними потребами і реальними можливостями.

 

Значення фінансової політики виявляється в тому, що правильно обрана фінансова політика:

 

- стимулює зростання виробництва, раціональне розміщення продуктивних сил по території країни;

 

- підвищує зацікавленість регіонів в розвитку господарства, використанні місцевих ресурсів;

 

- сприяє зміцненню і розвитку економічних зв'язків зі всіма країнами світу;

 

- призводить до підвищення матеріального і культурного рівня населення.

 

Для держав із ринковою економікою діють загальні принципи фінансової політики, на основі яких вона ґрунтується. До них належать:

 

1. Постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності й підвищення рівня зайнятості населення. Цього можна досягти за рахунок залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку, надання пільгового оподаткування підприємствам, удосконаленням податкової політики держави.

 

2. Мобілізація й використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій населення, розмір яких визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через державний бюджет.

 

3. Вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. За допомогою таких фінансових інструментів, як податки, штрафні санкції, дотації держава вимагає від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища.

 

Залежно від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

 

Фінансова стратегія - довготривалий курс фінансової політики, що розрахований на перспективу і передбачає рішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією, і стосується важливих великих змін фінансового механізму, пропорцій розподілу фінансових ресурсів. Спрямованість фінансовій стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку - досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас, за будь-яких умов основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб' єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну модель фінансових відносин у суспільстві.

 

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом зміни способів організації фінансових відносин, перегрупування фінансових ресурсів. Фінансова тактика передбачає вирішення завдань поточного періоду (в межах року і менше), відрізняється гнучкістю, рухливістю. Типовий приклад вирішення тактичних завдань - бюджет країни, що приймається на черговий рік.

 

Фінансова тактика здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів і змін в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика мобільніша, оскільки полягає в своєчасному реагуванні на економічні проблеми і диспропорції, її головне завдання - досягнення стратегічних цілей розвитку.

 

Фінансова стратегія і фінансова тактика тісно взаємозв' язані. Стратегія визначає суть і напрями тактики. Своєю чергою, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Водночас, слід зазначити те, що тільки фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні і взаємоузгодженості стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, яка не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, зазвичай, малоефективна.

 

Фінансова політика реалізується за двома напрямками: регламентація фінансових відносин у суспільстві і здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентація фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність - її тактику. Базовим елементом є регламентація фінансових відносин, яка може здійснюватися державою в законодавчій і адміністративній формах.

 

Законодавча регламентація полягає в ухваленні відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб' єктів фінансових відносин, їх права і зобов' язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності, і тому подібне. Адміністративна регламентація передбачає надання прав регуляції фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавча регламентація фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, яка робить стійкою і фінансову політику.