Показники вимірювання інфляції

Інфляція належить до основних індикаторів, що характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Точно вимірювати цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період (рік, квартал, місяць). Для вимірювання інфляції на практиці найчастіше застосовують два види індексів цін:

> індекс Леспейреса (індекс споживчих цін);

> індекс Пааше (дефлятор ВВП).

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання.

Цей показник розраховується на підставі споживчого набору товарів продовольчого і непродовольчого призначення та послуг. Зазначений набір товарів (послуг) є єдиним для всіх регіонів країни і ґрунтується на структурі споживчих грошових витрат домогосподарств міських поселень. Основними товарними групами у "споживчому кошику" є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо. Ринковий кошик у багатьох розвинутих країнах охоплює близько 300 найменувань споживчих товарів і послуг. В Україні під час обчислення цього показника враховують поки що понад 60 найменувань.

Розраховувати індекс споживчих цін можна за такою формулою:

де р₁ і р_о- ціни одиниці товарів (послуг) звітного і базового періодів відповідно;

q₀- кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.

Цей показник широко застосовується у практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу та прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо.

Незважаючи на досить широке застосування індексу Леспереса, він має ряд недоліків. Як було вже зазначено раніше, індекс розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах інфляції структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, що була зафіксована у процесі визначення "споживчого кошика". Це насамперед пов'язано з тим, що суб'єкти ринку часто замінюють у споживанні товари, що надто подорожчали, дешевшими, тому в умовах інфляції потрібно частіше переглядати структуру "кошика".

Індекс споживчих цін враховує основні втрати населення від підвищення цін і достатньо широко характеризує динаміку цін, а отже купівельну спроможність грошей. Показник купівельної спроможності - величина, обернена до індексу споживчих цін.

Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Він характеризує зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачем. Індекс Пааше, який обчислюють для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП:

де q₁ - обсяг виробництва у розрахунковому році.

Індекс споживчих цін і дефлятор ВВП дають дещо різні результати щодо динаміки загального рівня цін, оскільки дефлятор ВВП точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередній індекс. Між цими двома індексами цін є три основні відмінності:

1. Набір товарів для обчислення дефлятора ВВП містить як споживчі, так і капітальні блага, які купують підприємства та держава. Обчислюючи індекс споживчих цін, враховуємо лише ціни товарів і послуг, які купують споживачі.

2. У випадку обчислення дефлятора ВВП використовуємо лише вітчизняні товари і послуги, в тому числі експортовані (імпортні товари не є частиною ВВП). Але до споживчого кошика входять також імпортні товари, тому в індексі споживчих цін відображається і зміна цін на них.

3. Індекс споживчих цін обчислюють на підставі незмінного набору товарів і послуг, тоді як у випадку обчислення дефлятора ВВП зі зміною структури ВВП змінюється набір товарів і послуг.

Необхідно зазначити, що в сучасних умовах прийнято розраховувати рівні інфляції за різноманітними секторами реального сектора: індекс споживчих цін, індекс цін на виробничу продукцію, індекс цін на будівельні матеріали, індекс цін на сільськогосподарську продукцію тощо. В інформаційному плані це, безумовно, має сенс, оскільки дає картину Динаміки цін у різних секторах, однак логіка підказує, що всі ці індекси є ланками одного ланцюга.

Пояснюється такий підхід тим, що оцінюється індекс цін традиційного "споживчого кошика", в який входить тільки набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг, а наприклад продукція машинобудування, хімічної промисловості і іншої подібної продукції враховується окремо.

Необхідно відзначити, що такий підхід виправданий лише частково, оскільки до ціни будь-якого товару чи послуги автоматично входить вартість устаткування, на якому товар був виготовлений, а також всієї проміжної продукції.

Таким чином, розподіл індексів на декілька категорій під час визначення темпів інфляції втрачає свою специфіку, має суто умовний характер, оскільки ціна кінцевого товару включає ціни на проміжну продукцію. Тому у розрахунках і прогнозах варто враховувати передусім динаміку індексу споживчих цін, як ми зазначали раніше. Звісно, що зростання індексу цін на виробничу продукцію також є своєрідним сигналом для прогнозів, але його необхідно враховувати як фактор, який впливає в кінцевому підсумку на індекс споживчих цін.

Якщо відомі щомісячні індекси інфляції, то річний індекс інфляції визначається як добуток 12-ти місячних індексів інфляції.

І навпаки, коли відомий річний індекс інфляції, то середньомісячний індекс інфляції можна розраховувати за формулою:

Індекс інфляції розраховується в Україні Державним комітетом статистики України щомісяця і публікується у пресі не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Повідомлені засобами масової інформації з посиланнями на Держкомстат України ці показники є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум або для прийняття управлінських рішень.

 

35. Види грошей

До таких видів грошей відносять: повноцінні монети (золоті або срібні); неповноцінні монети; паперові гроші (казначейські білети); кредитні гроші (вексель, чек, банкнота).

Повноцінні гроші (монети) — гроші, номінальна вартість яких в основному збігається з вартістю металу, що в них міститься, і які виконують всі функції грошей.

Неповноцінні гроші (монети) — гроші, номінальна вартість яких перевищує вартість металу, що в них міститься, і затрати на чеканку.

Виготовлення монет з державного металу забезпечує державі отримання монетного доходу — різниці між номінальною вартістю металу, затратами на чеканку і його ринковою ціною.

Паперові гроші — наділені примусовим курсом грошові знаки або символи повноцінних грошей, випущені для витрат держави.

Запровадження паперових грошей зумовлене миттєвим характером функціонування грошей як засобу обігу, їх ідеальною роллю при виконанні функції міри вартості, зношуванням монет та їх функціонуванням як повноцінних, випуском державою неповноцінних грошей та ін. Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на їх виготовлення незначні.

Кредитні гроші — найпоширеніша форма грошей, яка будучи знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента і забезпечує встановлення економічних зв'язків між суб'єктами національної економічної системи та різних систем.

Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель – письмове безумовне, нічим не обумовлене зобов'язання боржника сплатити певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору. Переказний вексель (трата) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. По мірі збільшення переказних написів циркулярна чинність векселя зростає, оскільки кожний індосант несе солідарну відповідальність по векселю.

Вексель має наступні особливості:

• абстрактність, тобто відсутність на документі інформації про вид угоди;

• безперечність, що означає обов'язкову оплату векселя;

• оборотність, тобто передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобов'язань продавця. Платіжна гарантія ще більше зростає при акцепті (згоді оплатити вексель, якщо боржник не зможе розрахуватися сам) векселя банком (вексель, що акцептувався).

Банкнота – кредитні гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни. Вперше банкноти були випущені в кінці XVII століття, на основі переобліку поодиноких комерційних векселів. Первісне банкнота мала подвійне забезпечення: комерційну гарантію, оскільки випускалася на базі комерційних векселів, пов'язаних з товарообігом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу тривалість обігу і надійність. Центральний банк володів золотим запасом для обміну, що виключало знецінення банкноти. Не відміну від векселя, банкнота являє собою безстрокові боргові зобов'язання продавця і забезпечується гарантією центрального банку, який в більшості країн став державним.

Сучасна банкнота втратила, по суті, обидві гарантії: не всі векселі, що переобліковуються центральним банком, забезпечені товаром, а також відсутній обмін банкнот на золото. На даному етапі банкнота надходить в обіг шляхом банківського кредитування держави, банківського кредитування господарства через комерційні банки, обміну іноземної валюти на банкноти даної країни.

Розрахунковий чек – це письмове доручення банку здійснити грошовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чекодержателя, тобто вони використовувались для безготівкових платіжні:

розрахунків.

Грошові чеки служили для отримання підприємствами і організаціями готівкових коштів.