Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика

Тема. Міжнародні фінансові організації і міжнародні фінансові інститути.

План.

Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика.

Фінансові організації і інститути.

 

 

Суб’єкти міжнародних фінансів та їх характеристика.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є:

— держава;

— міжнародні організації;

— юридичні особи, серед яких особливе місце посідають:

— транснаціональні корпорації;

— транснаціональні банки;

— фінансово-кредитні організації;

— біржі;

— фізичні особи.

Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб’єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов’язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.

Характеристика суб’єктів міжнародних фінансів.

Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб’єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб’єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов’язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою.

Центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії — тільки 55 % статутного капіталу належить державі).

Основним завданням центрального банку є збереження стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визначають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується парламенту.

Функції центрального банку, хоча і модифікувалися, але залишаються протягом багатьох десятиріч незмінними. Основні з них такі:

1. Центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу;

2. Є банкіром уряду;

3. Виконує роль банку для інших банків (банк банків);

4. Проводить грошово-кредитне регулювання і здійснює банківський нагляд.

Грошово-кредитне регулювання спрямоване на пом’якшення суперечностей ринкової економіки, стримання інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо. Грошово-кредитне регулювання має бути узгоджене з податковою і бюджетною політикою, з іншими заходами державного регулювання економіки. Основними методами грошово-кредитної політики є: регулювання процентної ставки (облікова політика), установлення нормативу обов’язкових резервів, що депоновані у ЦБ кредитними організаціями, операції на ринку цінних паперів. У всіх країнах грошово-кредитна політика ЦБ доповнюється банківським регулюванням і наглядом за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій. Через ліцензування банківської діяльності, установлення обов’язкових нормативів, систему страхування вкладів, аналіз звітності, ревізію і перевірку діяльності кредитних інституцій ЦБ намагаються підтримувати стабільність банківської системи, захищати інтереси вкладників і кредиторів. Центральний банк здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків з іноземними державами.

Центральний банк має право брати участь у капіталах та діяльності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіжних банків у країні.