Міжнародні організації загальної компетенції

Назва організації	Кількість країн-членів	Рік створення
Рада Європи
Співдружність націй
Північна співдружність
Ліга арабських держав (ЛАД)
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЕ)
Організація Ісламська конференція (ОІК)

 

Рада Європи є міжурядовою організацією широкого профілю. Її членами є 40 країн Європи, включаючи Росію (з 1996 р.). Основними сферами діяльності Ради Європи є:

· права людини;

· засоби масової інформації;

· співробітництво в правовій області;

· соціальні та економічні питання;

· охорона здоров’я, освіта, культура, спорт і регіональне управління;

· зовнішнє середовище.

Керівним органом Ради є Комітет міністрів, що складається з міністрів іноземних справ 40 країн, а дорадчим – Парламентська асамблея. Рада Європи виробляє конвенції з питань міждержавного правового співробітництва, які набувають обов’язкову силу для ратифікуючих їх держав.

Співдружність націй – добровільне об'єднання 53 незалежних держав, історично пов'язаних з Великобританією (колишні колонії та домініони). Главою співдружності визнається монарх Великобританії. Співдружність сприяє соціально-економічному розвитку країн-учасниць, проводить наукові, культурні та екологічні програми.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) створена у 1975р. як форум для ведення діалогу і налагодження співробітництва між країнами-учасницями. Членами ОБСЄ є 55 країн. На форумах ОБСЄ збираються разом всі європейські країни, а також США і Канада, які мають спільні норми в області прав людини, основних свобод, демократії та законності.

Крім вищеназваних організацій до цієї групи належать: Ліга арабськихдержав, що об'єднує 22 близькосхідні та північноафриканські країни, Організація Ісламська конференція, яка ставить за мету посилення мусульманської солідарності та об'єднує 50 мусульманських держав, включаючи Азербайджан, Казахстан, Киргизію, Таджикистан; і Північнеспівробітництво, яке організує взаємодію Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та Ісландії.

Міжнародні фінансові організації

Центральне місце серед міжнародних фінансових організації займає група Світового банку (World Bank).

До групи Світового банку входять:

1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), створений в 1944 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються.

2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах країнам, що розвиваються.

3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена у 1956 р. з метою сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору.

4. Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), основане у 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних комерційними ризиками.

5. Міжнародний центр з урегулювання іноземних спорів (МЦУІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному провадженню та врегулюванню спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародної торгівлі, транспортування товарів і фінансування торговельних операцій. Членами ЮНКТАД є 185 держав-членів ООН.

Основними напрямками діяльності ЮНКТАД є:

1. Регулювання торговельних операцій і економічних відносин між державами, розробка концепцій і принципів світової торгівлі.

2. Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами. Кінцевою метою є стабілізація цін на світових ринках.

3. Розробка заходів і засобів політики й економічного співробітництва.

4. Сприяння розвитку економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

5. Ведення інформаційної та аналітичної роботи з широкого кола проблем.

ЮНКТАД випускає щорічні доповіді про стан світової торгівлі та пов'язані з нею питання, що представляють безперечний інтерес для всіх цікавих до розвитку світової економіки (www.unctad.org).

Найвищим органом ЮНКТАД є Конференція (слід розрізняти два поняття конференція як найменування самої організації та Конференція як назва найвищого органу). Конференція збирається на сесії, що проводяться один раз на чотири роки на рівні міністрів з метою визначення головних напрямків політики та вирішення питань, пов'язаних з програмою роботи. Всього було проведено 10 сесій.

Сесії ЮНКТАД представляють собою багатосторонні економічні форуми, що проводяться в рамках системи ООН. Більшість рішень ЮНКТАД по суті питань, які розглядаються, не мають обов'язкової сили і носять рекомендаційних характер.

Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ є допоміжним органом ООН і СОТ, які діють через ЮНКТАД. Основна його функція – координація. Він дозволяє підвищити ефективність використання коштів фондів ПРОООН.

Крім вищеназваних комплексних торгівельних організацій існують ще багато спеціальних організацій, котрі регулюють окремі товарні ринки (рис. 4).

 

 

Рис. 4. Класифікація міжнародних організацій по регулюванню світових товарних ринків

Міжурядові організації з регулювання світових товарних ринків, так звані Міжнародні товарні організації (МТО), включають:

Ø Міжнародні організації;

Ø Міжнародні ради;

Ø Міжнародні консультативні комітети;

Ø Міжнародні дослідницькі групи.

Міжнародні товарні організації мають за мету спостереження за реалізацією міжнародних товарних угод, а також вивчення стану світових товарних ринків і обговорення проблем, пов'язаних з співвідношенням попиту і пропозиції на конкретних ринках, і продукування рекомендацій урядам країн-учасниць (Міжнародні консультативні організації та Міжнародні дослідницькі групи). Діяльність Міжнародних товарних організацій певною мірою обмежує можливості для односторонніх дій деяких країн – виробників сировини, перешкоджає створенню міжнародних об'єднань експортерів картельного типу.

Приміром, дуже важливою міжнародною організацією картельного типу є Організація виробників та експортерів нафти (ОПЕК). Вона контролює більшу частину ринку нафти, і домовленості країн ОПЕК про розміри добування практично визначають ціни світового ринку. Розвинуті країни-імпортери нафти постійно чинять тиск на ОПЕК з метою спонукання її до рішень про збільшення видобутку. Особливого загострення це питання набуло осінню 2000 р. у зв'язку з “бензиновою кризою” в країнах Західної Європи.