Західноєвропейська інтеграція

Початок процесам інтеграції в Західній Європі поклало підписання 18 квітня 1951 p. ФРН, Францією, Італією та країнами Бенілюксу Паризької уго­ди про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке почало функціонувати у серпні 1952 p. Воно мало на меті утворення спільного ринку продуктів горнорудної промисловості (вугілля, залізної руди, криці й металобрухту). Передбачалося колективне регулюван­ня обсягів виробництва, рівня цін та інвестиційних про­грам у цих галузях.

25 березня 1957 p. у Римі ФРН, Франція, Італія та країни Бенілюксу уклали Угоду про створення Євро­пейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) та Європейського економічного співтовариства. Перша організація мала на меті створення спільного ринку си­ровини та обладнання для атомної енергетики, об'єднан­ня зусиль в галузі ядерних досліджень.

Метою Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС) прого­лошувалося:

q поступова ліквідація обмежень у торгівлі між краї­нами-учасницями;

q ліквідація перешкод для пересування людей, капі­талів та послуг між державами ЄЕС;

q зближення законодавств країн ЄЕС;

q розробка принципів узгодженої економічної політики;

q спільна політика в галузі транспорту та сільського господарства.

Угоди почали набули чинності з весни 1958 p.

Великобританія не спромоглася очолити інтеграційні процеси в Європі. Тому вона зробила спробу протис­тавити цьому власне об'єднання. У червні 1959 p. у Сток­гольмі на нараді Великобританії, Австрії, Данії, Норвегії, Португалії, Швейцарії та Швеції було ухвалено рішення про створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 p. було укладено договір про створення ЄАВТ, щоправда ця організація не була ефективною.

У 1973 p. Великобританія, Данія та Ірландія стали членами ЄЕС, у 1981 p. членом ЄЕС стала Греція.

Початком європейського політичного співробітниц­тва можна вважати зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p. У лютому 1986 p. Єдиний європейський акт юридично закріпив функції європейсь­кого політичного співробітництва в межах Європейського співтовариства.

Геополітичні зміни, що відбулися у світі наприкінці 80-х - на початку 90-х pp., поставили Співтовариство перед необхідністю вирішен­ня трьох головних завдань:

q забезпечити подальшу участь об'єднаної Німеччи­ни у європейських інтеграційних процесах;

q сприяти економічним та політичним реформам в країнах Центральної та Східної Європи;

q розробити ефективний механізм співробітництва в галузі зовнішньої політики та політики безпеки.

11 грудня 1991 p. керівники держав та урядів два­надцяти країн-членів ЄЕС зібралися у місті Маастріхт (Голандія). Було укладено Маастрихтську угоду, що відкри­ла нову фазу у поглибленні економічної та політичної інтеграції.

Текст Маастрихтської угоди складається з двохсот сторінок чималого формату, до яких додано дев'яносто сторінок протоколу та Заключний акт з тридцяти декла­рацій.

Відповідно до них, ЄЕС було трансформовано у Європейський Союз (ЄС), який мав являти собою єдиний економічний простір без внутрішніх кордонів, в якому будуть забезпечені сво­бода пересування капіталів, товарів та послуг, а потім і громадян, а також спільна політика в галузі промисло­вого виробництва, сільського господарства й транспор­ту, охорони навколишнього середовища, у сфері досліджень, енергетики, соціальній політиці, у зовнішній політиці та в галузі безпеки, юстиції та внутрішніх справ. Основні напрями політики визначаються Європейською радою.

Виконання усіх цих угод передбачає розширення пре­рогатив головних інститутів Європейського Союзу - Ради міністрів, Європейського парламенту, Комісії європейських спільнот, Судової палати. Фінансової палати.

Передбачається, що формування політичного та воєнного союзу буде тривати протягом щонайменше двох десятиріч та не виключає створення єдиного уряду.

 

З жовтня 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У деяких випад­ках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болга­рією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС.

З 1 січня 1995 p. ЄС розширився за рахунок Австрії, Фінляндії, Швеції й включає 15 країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

Еволюція ЕС в 60-70 рр.

Ідея про необхідність об’єднання західноєвропейських країн реальних обрисів на початку 1950-х років. У 1951 року за ініціативою міністра закордонних справ Франції Робера Шумана було утворено організацію під назвою Європейське об’єднання вугілля та сталі. Цю першу європейську інтеграційну структуру утворили 6 держав: Франція, Італія, Західна Німеччина (ФРН), Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Вони виходили з того що вугілля та сталь – це такі галузі виробництва, які є основою основ подальшого розвитку важкої промисловості, яка в свою чергу є найважливішою в подальшому розвиткові економіки.

Наступним кроком стало подія 25 березня 1957 році, коли вищезгадані країни утворили ще дві організації: Євроатом та Європейське економічне співтовариство.

Великобританія відмовилася від підписання обох договорів, щоправда це пізніше було визнано помилкою. Вона у 1959 році ініціювала створення іншої альтернативної організації: Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 року було підписано договір про утворення цієї організації, до якого приєдналися: Великобританія, Австрія, Швейцарія, Португалія, Данія, Швеція та Норвегія. Однак вже після утворення ЄАВТ стало зрозуміло, що ця організації не стане конкурентом ЄЕС через слабкість країн, що входили до неї. Згодом ЄАВТ перетворилася у структуру яка діяла лише у зовнішньоторговельній сфері, її вплив був дуже незначний. На сьогоднішній день до складу ЄАВТ входять: Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн.

Наступним кроком у еволюції європейської інтеграції стало 20 липня 1963 року. У столиці Камеруну Єунде підписується Єундська конвенція. В ній було закріплено розширення сфери дії ЄЕС і умови співробітництва із 26 країнами Африки, більшість з яких складають колонії Франції.

У 1967 році злиття 3-х організацій (Євроатом, Європейське об’єднання вугілля та сталі та ЄЕС) у організацію під єдиним керівництвом ЄЕС, яку стали називати “парасольковою” структурою.

У 1968 році перший етап європейської інтеграції завершується по трьом основним напрямам:

1) завершується утворення митного союзу ЄЕС, скасовано будь які обмеження на пересування товарів через митниці;

2) утворюється єдиний ринок сільськогосподарської продукції;

3) сформовано єдиний механізм координації торговельно-економічної та соціальної політики.

Наступним кроком європейської інтеграції стало підписанння 22 липня 1972 року угоди між ЄЕС та ЄАВТ про загальноєвропейську зону вільної торгівлі (взаємна торгівля на пільгових умовах), яка діє і сьогодні.

1 січня 1973 року сталося перше розширення ЄЕС: до нього приєднуються Великобританія, Ірландія та Данія (відповідно вони вийшли з ЄАВТ). Через два роки розширюється сфера діяльності ЄЕС і у третьому світі: у 1975 році була підписана Ломейська конвенція (Того), згідно з якою до сфери дії ЄЕС приєдналося ще 20 країн третього світу Африки та Азії – колишні англійські колонії та домініони.

Наступним кроком стало перетворення ЄЕС у червні 1979 року з суто економічної організації у політично-економічну структуру. Відбулися перші прямі вибори до Європарламенту. Фактично Європарламент існував з самого початку існування ЄЕС, але до цього моменту національні парламенти делегували своїх представників до Європарламенту. Після червня 1979 року громадяни стали безпосередньо обирати своїх представників до Європарламенту.