Проблеми національної безпеки України

Національна безпека — це стан сус­пільства, за якого сукупність держав­них та суспільних гарантій забезпечує його стійкий розвиток, захист базових інтересів націй, джерел його духовного і матеріального благо­получчя від зовнішньої та внутрішньої загрози.

Відповідно до такого визначення, до основних показників національної безпеки належать: національна незалежність і суверенітет, територіальна цілісність; розвиненість громадян­ського суспільства, рівень демократизму, сформованість та ді­євість законодавчої бази правової держави; захищеність особи; економічні можливості держави; стан збройних сил, їх боєздатність та боєготовність; національне визначення та са­мобутність; розвиток національної самосвідомості, культури, мови; наявність загальної стратегії національного розвитку, "національної ідеї", загальновизначеної мети; національна єд­ність і згода; внутрішньополітична стабільність; готовність та здатність політичних сил реалізувати загальновизначені цілі.

Основними напрямами забезпечення національної безпеки є проведення збалансованої внутрішньої та зовнішньої полі­тики, чітке визначення загроз і прийняття відповідної воєнної доктрини (сукупність офіційно прийнятих у державі поглядів на формування та застосування військової сили) для забезпе­чення безпеки життєво важливих інтересів держави.

Головними об'єктами національної безпеки є: громадянин — його права і свободи; суспільство — його духовні та матері­альні цінності; держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність. У концепції національної безпеки України відображені основні принципи її забезпечення. Це верховенство права, пріоритет політичних заходів у вирішенні конфліктів, відповідність заходів захисту національних інтере­сів реальним та потенційним загрозам.

Національна безпека передбачає убезпечення від загроз у державно-політичній, економічній, соціальній, екологічній, інформаційній, демографічній та освітянській сферах.

У державно-політичній сфері Україні загрожує: втручання в її внутрішні справи з боку інших держав, висунення територі­альних претензій до України (наприклад, Росія — Крим; Польща — Галичина; Угорщина — Закарпаття; Румунія — час­тина Буковини та Бессарабії, острів Зміїний) та посягання на її державний суверенітет; воєнно-політична нестабільність і кон­флікти у сусідніх країнах; посягання на конституційний лад держави; наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіо­нах і з боку певних політичних сил; загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин; порушення принципу розподілу вла­ди; відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби з корупцією та організованою злочин­ністю; наявність незаконних збройних формувань.

В економічній сфері — це неефективність системи державно­го регулювання економічних відносин, економічна ізоляція Украши від світової економічної системи, наявність структур­них диспропорцій в економіці, непослідовність у проведенні економічних реформ, невирішеність проблеми енергетичної, ресурсної і технологічної залежності від інших держав.

У соціальній сфері небезпечними є істотне зниження життє­вого рівня переважної частини населення, соціальна незахи­щеність, зростаюча кількість безробітних, прояви моральної і духовної деградації в суспільстві.

В екологічній сфері особливу небезпеку становлять значні ан­тропогенні порушення і техногенні перевантаження, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи, неефективне використання природних ресурсів, застосування шкідливих те­хнологій, особливо в хімічній, металургійній та гірничовидобув-ній промисловостях.

В інформаційній сфері небезпечною для України є інформацій­на експансія з боку інших держав і уповільнене входження Ук­раїни у світовий інформаційний простір, недостатність зусиль і послідовності в створенні об'єктивних уявлень про нашу держа­ву, відплив інформації, що становить державну таємницю.

Досить небезпечними є також прояви депопуляції (переви­щення смертності над народжуваністю) і неконтрольованої міграції у демографічній сфері, що веде до дестабілізації стано­вища, можливості контрабанди зброї, наркотиків, стратегічної сировини і т. д.

У сфері науки та освіти небезпеку для життєдіяльності кра­їни становлять також зменшення, а часом і згортання дослід­ницьких робіт у галузі фундаментальних наук, незавершеність реорганізації існуючої системи освіти, відплив з України її ін­телектуальних сил.

Усі відзначені чинники є руйнівними для Української держави. Виходячи з миролюбного характеру нашої держави, а також ре­альної загрози ззовні, національна безпека повинна формуватись як оборонна. В цьому плані багато залежить і від конкретної спів­праці України та країн Заходу і, зокрема, НАТО. Наша держава підписала "Хартію про особливе партнерство між НАТО й Укра­їною". Однак ані участь України в підтриманні миру в колишній Югославії, ані в показових навчаннях типу "Щит миру", ані спів­праця в рамках "Партнерство заради миру" ще не можна визнати справді вирішальними кроками України до європейської системи безпеки, оскільки жоден з них не має широкомасштабного харак­теру, не гарантує безпеки України, зміни її "буферного" — між За­ходом і Росією — статусу, реального залучення до ефективних структур безпеки в Європі. Перспективи такого залучення пов'язу­ються з укладенням широкомасштабного багато- або принаймні двостороннього договору між Україною і НАТО. Це буде однією з форм повернення України від Євразії до Європи. Чітка заява України про орієнтацію на Захід позбавить деяких московських теоретиків "великоросійських" ілюзій, що буде лише на користь справі створення всеєвропейської системи безпеки.

Сильна, незалежна і демократична Україна — гарант ста­більності не тільки самої України, а й Росії і всієї Європи.