Основні аспекти теорії міжнародних відносин

Існує безліч визначень поняття "між­народні відносини". Не заглиблюю­чись у його тлумачення, на даному етапі задовольнимося найбільш поширеним визначенням міжнародних відносин як системи зв'язків і взаємовідносин між державами, націями, міжнарод­ними і громадськими організаціями, іншими суб'єктами між­народного життя. Достатньо глибоко й аргументовано даний феномен проаналізував 3. П'єтрась.

При розгляді теорії міжнародних відносин треба мати на увазі чотири аспекти: епістемологічний, онтологічний, аксіо-логічний і прогностичний.

Епістемологічний аспект розглядає основи теорії пізнання мі­жнародних відносин, категорії науки та функції. Наприклад, "база міжнародних відносин", "тоталітарне панування", "форму­ла сил", "групова безпека", "інтеграція континентальна" тощо.

Серед функцій теорії міжнародних відносин виділяють п'ять наступних:

1) описова, що відповідає на запитання: як було або як є сьо­годні? Описує міжнародну дійсність, але не пояснює цю дій­сність;

2) експланасійна відповідає на запитання: чому мали місце ті чи інші факти, процеси, міжнародні явища? Відповідь вимагає з'ясування суті об'єкта, що вивчається. Це є основна, доміну­юча функція теорії міжнародних відносин;

3) прогностична функція відповідає на запитання: як буде в майбутньому? Результатом відповіді є гіпотеза, детермінована системою вартостей і цілей діючих суб'єктів;

4) функція інструментальна, інколи її називають радницько-експертизною, відповідає на запитання: як потрібно робити, щоб досягнути бажаних результатів?;

5) ідеологічна функція визначається часто як популяризатор­ська або виховна. Вона відповідає на запитання: для чого по­трібно діяти; чого ми прагнемо, яку систему політичних вартостей поширюємо? Результат — ідеологічні, пропаганди­стські настанови. Відповідне поєднання цих функцій дає змо­гу визначити функціональну модель міжнародних відносин.

Онтологічний аспект розглядає учасників (суб'єктів) міжна­родних відносин, впливів діяльності. Такими є передовсім дер­жави, міжнародні спільності, тисячі недержавних міжнародних організацій, партій, рухів і транснаціональних компаній.

Сучасні учасники міжнародних відносин використовують чо­тири форми міжнародних відносин: спеціальні дипломатичні місії, постійні дипломатичні представництва, міжнародні кон­ференції і міжнародні організації. Основним змістом різнома­нітних форм міжнародних відносин є те, що вони служать для проведення переговорів. Саме переговори й укладання різних угод і є суттю дипломатичної діяльності. Модель переговорів сформулював Т. Шеллінг. Схематично суть моделі така: досяг­нення результату є завжди наслідком взаємних поступок сторін, що ведуть переговори. Угода може бути украдена тільки тоді, коли кожна із сторін не прагне до однобічної капітуляції іншої сторони. Звичайно, предметом дипломатії є намагання сторін, щоб бажана угода була укладена якнайближче до власної пози­ції. Чим далі від вихідних позицій, тим гостріше йде боротьба, тоді вихід один — або припинення переговорів, або компроміс у посередньому пункті.

Зрозуміло, що ведення переговорів значно складніше від на­веденої моделі. Бажаний результат залежить не тільки від об'­єктивних чинників, а й, не меншою мірою, від таких невимірних явищ, як страх, надія, воля, відчай і витримка, акторство, створення міфів і фікцій. Зрозуміло, що більший шанс на успіх у переговорах має та сторона, в якої міцніша економіка, стабільніше політичне становище.

Аксіологічний аспект розглядає міжнародні відносини як ви­яв міжнародних інтересів, вартостей, норм і свідомості. Розрі­зняють такі види міжнародних інтересів:

1) світової системи міжнародних відносин;

2) головних міжнародних систем;

3) регіональні;

4) національних держав;

5) інших учасників міжнародних відносин.

У західній літературі проблема інтересу, особливо націо­нального, займає панівні позиції. При цьому поняття інтересу визначається через поняття "power — сила, влада (Г. Морген-тау). Основні положення цієї теорії полягають в тому, що дер­жави прагнуть реалізувати свої інтереси, що інтерес кожної держави полягає в розширенні простору своїх міжнародних впливів, що держава використовує силу з метою реалізації своїх інтересів. Зрозуміло, що з поступовою нормалізацією міжнародних відносин дана теорія повинна втрачати сенс.

Метою прогностичного аспекту у вивченні міжнародних від­носин є передбачення основних тенденцій розвитку, з'ясування результату його еволюції, аналіз детермінант, формулювання гі­потез, побудова аналогій, визначення можливостей появи випад­кових подій та явищ, і нарешті, створення моделі можливого розвитку подій. У міжнародних відносинах розрізняють стратегі­чні, тактичні й операційні прогнози, причому вважають, що ри­зик помилок при стратегічному плануванні становить 20-30 %, при тактичному 10-20 %. Розрізняють декілька методів прогнозу­вання: інтуїція, екстраполяція і комп'ютерне моделювання.