Формаційний і цивілізаційний підходи до аналізу міжнародної політики

В аналізі міжнародної політики можливі два методологічні підходи - формаційний і циві­лізаційний.

Формаційний підхід полягає у спроще­ному розумінні політичного розвитку як лінійно-прогресивного процесу зміни нижчих

державних форм вищими і вирішальному впливі цього процесу на міжнародні відносини і міжнародну політику.

Однолінійність і однобічність - слабке місце у формаційному підході, який дає уявлення про політичну історію в категоріях протиборства держав без властивої їй великої кількості інших зв'язків, відносин і опосередкувань. Таке жорстке детерміністське уявлення про історичний процес принижує роль людського чин­ника і свідомості.

Формаційний підхід визнає пріоритет матеріально-економіч­ного чинника в міжнародній політиці і держави над суспільством -у внутрішній політиці.

У 1917 р. в Росії була здійснена спроба перескочити через цілу формацію шляхом підганяння соціального буття під розраховану формулу. Внутрішня «соціальна інженерія» була перенесена у сфе­ру міжнародної політики, тому вона не могла запропонувати щось суттєво інше.

Ідея протиборства є єдиною формою вираження міждержав­них відносин у формаційному підході; вона була присутня навіть у концепції мирного співіснування.

Предметом цивілізаційного підходу до міжнародних відносин і міжнародної політики є не один бік людського буття, а сукупність всіх форм життєдіяльності людської цивілізації. Це підхід з по­зицій пріоритету загальнолюдських цінностей, інтересів і норм.

В його основу покладені ліберально-демократичні цінності і досяг­нення західної цивілізації.

Зовнішня політика держав

Зовнішня політика - це політика держави у сфері міждержавних відносин.

Однією із центральних теоретичних проблем співвідношення зовнішньої політики з внутрішньою політи­кою держави.

Розглянемо три підходи.

Марксистська концепція виходить з того, що внутрішня полі­тика є визначальною в цьому сполученні, а зовнішня політика є

породженням і продовженням внутрішнього соціально-політично­го розвитку і в історичному плані виникає пізніше (В. Ленін).

Американець Г. Моргентау своє кредо висловив таким чином: суть міжнародної (зовнішньої) політики ідентична внутрішній, обидві є боротьбою за вплив (power), тобто вони тотожні.

Польсько-австрійський соціолог Л. Гумплович так визначив це співвідношення: внутрішній розвиток держави визначається розвитком її зовнішніх сил, першому відведена службова роль відносно останнього, внутрішня політика - простий додаток до зовнішньої і обумовлена останньою.

Ці три підходи не залишають місця для інших позицій і варі­антів аналізу, і кожний з них в різних конкретно-історичних умо­вах одержав практичне підтвердження.

Всі три варіанти несуть в собі момент істини, що може вида­тись парадоксальним. Суть полягає в тому, що співвідношення обох політик обумовлене певним станом міжнародних відносин і статусом держави в конкретно-історичних умовах. Реалізуючи принципи системності та історизму, ми неминуче прийдемо до та­кого висновку: співвідношення об'єкта вивчення (держави) з середовищем (інші держави) і визначення вихідного пункту і рушій­них сил внутрішньої політики визначає механізм та особливості її взаємодії з цим середовищем (в формі зовнішньої політики). І це не буде еклектичною сумішшю з трьох підходів.

Проілюструємо це історичними прикладами із соціально-полі­тичної історії Франції і розглянемо три періоди: період абсолю­тизму - правління Людовиків XI-XVI, період Консульства і Імперії та розвиток Франції після Віденських угод 1814-1815 pp.

Період абсолютизму відповідає співвідношенню внутрішньої і зовнішньої політики за схемою Г. Моргентау. Людовики відстоювали свої прерогативи всередині країни, протистояли старій знаті («фрон­да принців»), а також утверджували свою країну на зовнішньо­політичній арені як сильну, але не домінуючу державу. В цей період внутрішня боротьба за силу (power) і за зовнішньополітичний вплив урівноважували одна одну і були практично тотожні.

До періоду Консульства та Імперії буде правомірним застосуван­ня ленінського підходу: бонапартистська диктатура, яка об'єктивно обслуговувала інтереси зростаючої буржуазії у внутрішній політиці, неминуче продовжувала цей курс на зовнішньополітичній арені. На­полеонівські війни є продовженням внутрішньої політики.

Розвиток постімперської Франції цілком визначався політич­ною волею переможців. Зрозуміло, учасники Віденського конгре­су не могли повернути назад буржуазний розвиток Франції, але змусили правлячі кола країни проводити дещо інший внутрішній політичний курс. Тут правомірним є підхід Л. Гумпловича, бо пе­реможена Франція цілком залежала від її переможців.

стратегічну мету зовнішньої політики і засоби їі забезпечення. Цей інтерес спроможний реалізувати повною мірою суб'єкт міжнародного права, який має право на самовизначення, державний су­веренітет, недоторканність території, територіальне верховенство, паритетні відносини з іншими суб'єктами міжнародних відносин, право на мир в умовах рівноправ'я і на участь у створенні норм міжнародного права.

Суб'єкти міжнародних відносин згідно зі Статутом ООН є рівними між собою. Міжнародне життя, на відміну від внутрішньонаціональних політичних систем, не має єдиного центру управління (ООН - координуюча організація), тому кількість регулюючих центрів у ньому дорівнює кількості суб'єктів міжнародних відно­син. Саме вони об'єктивно обумовлюють пріоритет співробітницт­ва у всіх його формах.

Одним з детермінуючих чинників міжнародних відносин є стихійність. Плюралізм в міжнародних відносинах домінує над цен­тралізмом, що підвищує значимість суб'єктивного чинника. Дер­жави дотримуються, як правило, трьох різних підходів: примату власної зовнішньої політики, примату міжнародної політики і дуа­лістичного (змішаного) підходу.

У зовнішній політиці суб'єктів міжнародних відносин голов­ною є проблема прийняття рішень. Будь-яке зовнішньополітичне рішення є прерогативою держави. У той же час суб'єкт міжнарод­них відносин зобов'язаний враховувати взяті на себе зобов'язан­ня, реакцію інших суб'єктів міжнародних відносин і міжнародних організацій. Тому прийняття зовнішньополітичних рішень повинно відповідати, як мінімум, таким вимогам:

- відповідати інтересам правлячих кіл держави;

- враховувати її національні інтереси і напрямки зовнішньої політики;

- не завдавати шкоди міжнародним союзам і угодам;

- сприяти принципам міжнародних відносин, прийнятим у цивілізованому світі.

Другий рівень суб'єктів міжнародних відносин утворюють те­риторіальні організації (урядові і неурядові), партії, національ­но-визвольні рухи, економічні організації тощо.

У системі міжнародних відносин діє безліч чинників, які обу­мовлюють діяльність її суб'єктів: географічні, демографічні, військові, науково-технічні, ідеологічні тощо. Сучасний світо­вий розвиток визначається двома головними тенденціями, саме вони визначають зміст міжнародних відносин - тенденція уні­версалізму і динамізму. Перша обумовлює загальну спільність глобальних проблем, друга диктує необхідність розв'язувати їх спільними зусиллями всього світового співтовариства.

Вони вирішальною мірою визначали і основні напрямки розвит­ку і характеристику міжнародних відносин у 90-ті роки XX cm:

- безпрецедентні зміни до єдиного світового господарства;

- процес глобалізації вільної торгівлі;

- поступове перенесення центру ваги економічного і політич­ного розвитку в азіатсько-тихоокеанський регіон (АТР);

- глибокі соціально-політичні зміни, пов'язані з ринковими відносинами;

- утвердження глобального стилю життя;

- боротьба людства за спасіння середовища проживання;

- релігійне відродження;

- розквіт біології;

- зростання ролі особистості.

Універсалізм світового розвитку втілений в діяльності Органі­зації Об'єднаних Націй, яка координує розрізнені дії суб'єктів міжнародних відносин у таких напрямках:

- універсалізація політичної технології світової політики;

- правова творчість;

- поточне регулювання міжнародної політики;

- розробка рекомендацій і норм поведінки в кризових ситуаціях;

- спеціалізація зусиль членів ООН в окремих галузях науки і техніки;

- керівництво спеціалізованими установами ООН - ЮНЕСКО, ВОЗ, ФАО, МБРР, МВФ, ЮНКТАД та іншими.