Принципи побудови раціональної системи в міжміському та міжнародному сполученні

Системне вивчення пасажирської транспортної проблематики на даному етапі вже виявило багато факторів, які фундаментально впливають на якість транспортного обслуговування населення та ефективність використання ресурсів. До найважливіших слід віднести витрати часу пасажирів на пересування, рівень забезпечення транспортної системи ресурсами та організації і управління процесом перевезень. В цій ситуації для правильного розуміння механізму дії науково-обгрунтованої методології розвитку транспортного комплексу необхідно узагальнити та системно опрацювати розроблені раніше теоретичні та практичні підходи до вирішення основних задач пасажирських перевезень з урахуванням ринкових відносин. Саме тому впорядкування та формалізація принципів удосконалення транспортного обслуговування населення є актуальними оскільки наша транспортна система ще не відповідає світовим стандартам обслуговування і їх необхідно вже сьогодні готувати до інтеграції в загальноєвропейську. Тим більше, що Україна знаходиться у вигідному географічному положенні, яке дає можливість за рахунок транспортних перевезень суттєво збільшити валютні надходження.

З урахуванням конкретних потреб пасажирського транспорту, подолання ресурсної кризи та знання закономірних шляхів розвитку нижче подаються основи методології побудови транспортної системи у вигляді двадцяти похідних принципів, що поділяються на основоположні, визначальні, забезпечуючі та принципи узгодження (рис. 4.3).

Оцінка транспортних мереж може проводитись з точки зору рівня транспортного обслуговування населення та ефективності використання рухомого складу.

Транспортні мережі характеризуються як:

1. Середня дальність поїздки пасажирів.

2. Загальний пробіг рухомого складу та час на пересадки.

Вимоги до транспортних мереж:

1. Всі житлові райони повинні зв'язуватись лініями з основними пунктами
притяжіння пасажирів найбільш короткими шляхамщ

2. Транспортні лінії повинні проходити в напрямку головних пасажиропотоківі

3. Довжина транспортних ліній повинна знаходитись у відповідності з площею і кількістю рухомого складу.

4. Транспортна мережа повинна забезпечувати пропуск запланованої кількості рухомого складу. Як система обслуговування пасажирський транспорт орієнтований на задоволення попиту населення на перевезення, що являє собою перший і основоположний принцип її побудови. Саме поняття попиту як потреби населення в пасажирських перевезеннях, яка повинна задовольнятись транспортом, не може характеризуватись тільки кількісними показниками: обсяг перевезень, пасажирообіг. Це пов'язано з тим, що раніше пасажирський транспорт належав до матеріального виробництва, коли вважалося, що виконання річного плану обсягів пасажирських перевезень є основним показником задоволення потреб населення в послугах. В умовах адміністративної економіки розвиток транспорту стимулювався в залежності від збільшення обсягів перевезень і капітальні вкладення виділялись саме під їх приріст. Оскільки з року в рік цей приріст уповільнювався, то капіталовкладення зменшувались. Наприклад, в 1990 р. був запланований мінімальний обсяг централізованих капіталовкладень на розвиток транспорту за останні 10-15 років. Такий підхід до планування не можна назвати науково обґрунтованим, і він не витримав випробування часом у зв'язку з тим, що не враховував витрат на підвищення рівня транспортного обслуговування. Виходячи з цього, другим визначальним принципом удосконалення пасажирської транспортної системи в умовах переходу до ринкових відносин можна вважати необхідність враховувати не тільки інтенсивність показників розвитку, а й показників якості перевезень.

Якісне обслуговування населення може здійснюватись на основі розробки нового механізму прогнозування перевезень, який передбачає визначення не тільки обсягових довгострокових величин (до яких належить річний обсяг перевезень та пасажирообіг), а й величину пасажиропотоку, яка найбільш об'єктивно характеризує процес перевезень в часі та просторі.

Тільки шляхом раціональної організації та управління процесом перевезень, заінформацією про пасажиропотоки, на практиці можна досягти відповідності провізної здатності транспортної системи величині та коливанням попиту, що є третім визначальним принципом. Але це потребує перегляду існуючої методології визначення та прогнозування обсягів перевезень та пасажиропотоків.

 

Рис. 4.3. Система принципів удосконалення транспортного обслуговування населення:

Основоположний: 1 — задоволення попиту на перевезення.

Визначальні: 2 — врахування якості транспортного обслуговування; 3 -

відповідність провізної здатності системи величині та коливанням попиту; 4 — своєчасність перевезен; 5 — віднесення до сфери попиту.

Забезпечуючі: 6 — фінансова достатність розвитку системи; 7 —
оптимізація структури парку; 8 — диференціація тарифів за рівнем якості обслуго­
вування; 9 — досконалість правового урегулювання; 10 - системна безпечність перевезень;
11 — комерціалізація і конкурентність..

Принципи узгодження: 12 — реалізація логістичного підходу; 13 —

загальна координація функціонування різних видів транспорту; 14 — комплексність

технологічного забезпечення; 15 — відповідність спеціалістів; 16 — уніфікація звітності

та введення єдиного квитка; 17 — упорядкування взаємовідносин; 18 — єдність

управління; 19 - автоматизація управління; 20 — циклічна замкнутість управління.

Розглядаючи своєчасність перевезень як їх виконання точно в термін, слід наголосити на неоднозначності цього поняття для різних видів сполучення. Для міських та приміських перевезень, які характеризуються масовістю, своєчасність -це, в першу чергу, регулярність роботи рухомого складу. Відносно таксомоторного транспорту, який забезпечує виконання індивідуальних замовлень, своєчасність - це доставка пасажирів за їх вимогою. Для міжміських і міжнародних перевезень своєчасність означає гарантоване перевезення в заздалегідь визначений термін. Виконання вимог пасажирів до своєчасності є четвертим визначальним принципом удосконалення транспортного обслуговування населення. Аналіз розглянутих принципів, а також твердження, що процес задоволення потреб населення в перевезеннях не є таким, що його можна було б відокремити та накопичити, не дозволяють вважати роботу пасажирського транспорту товаром, тобто перевезення пасажирів не можуть бути віднесені до матеріального виробництва. Це лягло в основу п'ятого визначального принципу, коли задоволення потреб населення в пасажирських перевезеннях належить до сфери послуг, які є продуктом праці.

Реалізація наведених визначальних принципів можлива лише на базі правового, технологічного та ресурсного забезпечення. Відомо, що оптимальність структури парку може бути досягнута при фінансовій достатності розвитку пасажирської транспортної системи, яка передбачає поліпшення економічного стану виробництва, більш ефективне використання бюджетних асигнувань. Цей принцип, який вважається шостим забезпечуючим, може бути реалізований на основі розробки та запровадження сучасного механізму фінансування транспорту в сучасних умовах.

Ефективність перевезень значною мірою залежить від структури парку рухомого складу пасажирського транспорту, яка потребує невідкладної оптимізації. Тільки за рахунок цього можна досягти скорочення витрат часу пасажирів на

пересування на 20-30%, експлуатаційних витрат на 15-20%) та раціонального використання всіх видів ресурсів. Такий підхід по праву може вважатись сьомим забезпечуючим принципом поліпшення транспортного обслуговування населення.

Для того, щоб пріоритетним напрямком розвитку пасажирського транспорту як соціально необхідного виду обслуговування населення була зацікавленість у підвищенні якості перевезень, необхідна диференціація тарифів за рівнями якості обслуговування, що можна розглядати як восьмий забезпечуючий принцип.

Складність пасажирської транспортної системи та наявність об'єктивних

протиріч між інтересами пасажирів і підприємств транспорту визначає необхідність

чіткої законодавчої і правової бази. На відміну від більшості держав СНД, в Україні

ще в 1994 р. був прийнятий Закон "Про транспорт", який передбачає розробку

власної правової бази національної транспортної системи. Вже розроблені проекти

правил перевезень пасажирів на внутрішньому та міжнародному сполученнях.

Отже, подальше удосконалення правової бази організації перевезень пасажирів

можна вважати дев'ятим забезпечуючим принципом.

 

В сучасних умовах законодавча та правова основа перевезень значною мірою

визначає їх системну безпеку, яка в широкому розумінні включає фізичні та

екологічні аспекти. Це пов'язано з безпосередньою життєвою зацікавленістю

населення перш за все в зниженні аварійності перевезень, забруднення повітря,

території на зниженні рівня шуму, що зменшує шкідливий вплив транспортної

системи на навколишнє середовище. Таким чином, системну безпеку перевезень

можна вважати десятим забезпечуючим принципом удосконалення транспортного

обслуговування населення.

Сьогодні розвиток пасажирського транспорту пов'язаний з наявністю різних форм власності на транспортні засоби та споруди. Створення ринку транспортних послуг є невідкладною справою, яка передбачає перехід від державної власності до інших її форм з можливістю комерційних відносин між перевізниками та підприємствами інших галузей і населенням. Це сприятиме ліквідації монопольного становища транспорту загального користування та відродженню конкуренції, яка в розвинених країнах забезпечує населенню високу якість транспортного обслуговування. Таким чином, невідкладні заходи по створенню ринку транспортних послуг, який базується на комерціалізації і конкурентності відносин, слід вважати одинадцятим принципом.

Для правильного розуміння ролі пасажирського транспорту в обслуговуванні населення необхідно чітко розрізняти такі поняття, як робота транспорту та його продукція. Нерідко продукцію транспорту ототожнюють з його роботою, що створює викривлене уявлення про кінцевий результат діяльності. Протягом досить тривалого часу основним показником плану перевезень був пасажирообіг в пасажиро-кілометрах, прийняте пізніше вимірювання плану в пасажирах також не давало повного уявлення про продукцію транспорту, оскільки цей показник характеризував виконання плану по відправленню пасажирів, тобто тільки початкову стадію процесу перевезень. Кінцевим же продуктом роботи пасажирського транспорту є доставка пасажирів в пункт призначення. На цей результат і повинна бути направлена робота транспорту і на нього слід орієнтуватись при удосконаленні перевезень. Іншими словами, в полі зору повинні знаходитись всі етапи процесу транспортного обслуговування населення, який розглядається як логістична система. Таким повинен бути дванадцятий принцип узгодження.

В умовах планової економіки мало місце парадоксальне положення, коли всі види пасажирського транспорту виконували та нерідко перевиконували плани перевезень, а попит населення в різних видах сполучень задовольнявся лише на 80-90%. Це пояснюється, в першу чергу, порушенням логістичного підходу, коли кожний вид транспорту розглядається окремо і виконує перевезення в межах своєї галузі - залізничний та автомобільний від станції до станції, морський та річковий -від порту до порту, тобто випускалась незавершена продукція, яка не мала повної споживчої вартості тому, що пасажир практично не доставлявся до місця призначення. Сьогодні стало зрозумілим, що раціональну організацію перевезень пасажирів кількома видами транспорту не можна забезпечити, якщо вони працюють як незалежні одна від одної системи. Ось чому тринадцятим принципом

удосконалення транспортного обслуговування повинна бути координація роботи різних видів транспорту.

Поряд з логістичним підходом до вирішення проблеми згладжування протиріч між інтересами пасажирів та підприємств визначальне місце займає достатність та комплексність технологічного забезпечення, що є чотирнадцятим принципом.

Важливість цього принципу підтверджується окремими прикладами комплексності в розробці та впровадженні уніфікованих для різних видів транспорту технологій формування маршрутних систем, розкладів руху, систем автоматизованого управління транспортним процесом та продажу квитків і т.п.

Комплексне вирішення згаданих задач для різних видів транспорту неможливе без відповідної підготовки кадрів, що є п'ятнадцятим принципом. Такий підхід

уже реалізований при удосконаленні системи підготовки кадрів в Національному транспортному університеті, де введена нова спеціальність "Транспортні системи міст", яка охоплює підготовку спеціалістів високої кваліфікації для всіх видів міського транспорту.

Розрізненість управління видами транспорту, відсутність комплексного підходу в технологічному забезпеченні перешкоджає організації перевезень на всьому шляху слідування пасажирів. В зв'язку з цим було б доцільним розглянути актуальне питання уніфікації звітності по перевезенню пасажирів, а також введення єдиних квитків на пасажирські перевезення при використанні кількох видів транспорту. Це можна назвати шістнадцятим принципом удосконалення транспортного обслуговування пасажирів.

Як показує практика, реалізація комплексних технологій перевезень пасажирів кількома видами транспорту в сучасних умовах повинна базуватись на економічній зацікавленості всіх учасників процесу перевезень. Загальний ефект, одержаний від запровадження, повинен розподілятись між всіма учасниками пропорційно рівню наданих послуг та витрат, пов'язаних з виконанням даних перевезень за цією технологією. Взаємна відповідальність учасників таких перевезень повинна

визначатись правилами перевезень, а конкретні п розміри - угодами на перевезення пасажирів в рамках єдиних технологій. Це можна вважати сімнадцятим принципом удосконалення транспортного обслуговування населення.

Регіональні органи управління транспортом повинні взяти на себе розробку і впровадження комплексних технологій і необхідної нормативної бази, заходів, що забезпечили б своєчасну нормативну інформацію про фактичні обсяги перевезень, їх розподіл в часі між транспортними вузлами і т. інше. Роботу фінансуватимуть транспортні підприємства, які є учасниками цих перевезень. В цьому разі регіональні органи управління транспортом включаються в економічні відносини з перевізниками і стають зацікавленими в успішній роботі підпорядкованих підприємств. Це потрібно вважати вісімнадцятим принципом.

Подальше вдосконалення роботи пасажирського транспорту і поліпшення транспортного обслуговування повинно здійснюватись на основі доцільної автоматизації управління пасажирським транспортом. Це відноситься до дев'ятнадцятого принципу побудови транспортної системи.

В основу проведення робіт з розвитку автоматизації слід покласти сучасну концепцію комплексної експлуатації різних видів транспорту, яка забезпечить організацію перевезень на всьому шляху слідування пасажирів, створюючи тим самим умови для дійсної оптимізації цього процесу, коли він не розривається на частини в межах відомств за видами транспорту. Ось чому поза увагою органів управління не може залишатися та частина процесу перевезень, де в ньому бере участь кілька видів транспорту, щоб обов'язково забезпечити рівномірність завантаження рухомого складу, чітке виконання розкладів руху і ш. Тому головним завданням автоматизації управління тією частиною перевезень, яка повинна виконуватись з участю різних видів транспорту, є циклічна замкнутість управління. Це двадцятий принцип удосконалення транспортного обслуговування пасажирів.

Підсумовуючи викладене у цьому розділі, слід наголосити на необхідності поглибленого вивчення і розробки принципів побудови пасажирської транспортної

системи України. Це дасть змогу максимально мобілізувати та інтегрувати зусилля працівників всіх видів транспорту для комплексної організації і кваліфікованого управління пасажирським транспортним процесом в умовах виходу з кризи та закономірного прогресивного розвитку.

При виборі автобусних маршрутів в міжміському сполученні та їх обслуговуванні враховують:

- наявність доріг між містами та населеними пунктами, їх протяжність, тип покриття та благоустрій;

- характер транспортних зв'язків між містами та проміжними населеними пунктами;

- очікуваний пасажиро, потік, дальність поїздки пасажирів, зміни пасажиропотоку по сезонах року, місяцях та днях тижня;

- час поїздки між кінцевими пунктами на автобусах та його вплив на зручність поїздки;

- наявність інших видів транспорту на паралельних напрямках, витрати часу на поїздку, стан обслуговування пасажирів та комфортність поїздки;

- режим руху автобусів та організація праці водіїв на впровадженому маршруті;

- рентабельність маршруту та його окремих рейсів.

Основою для відкриття автобусного маршруту є наявність пасажиропотоку по установленій трасі маршруту, що підтверджується розрахунками.

Відкриттю нових автобусних маршрутів передує велика підготовча робота, що включає: виявлення пасажиропотоків по величині та напрямку; вибір траси маршруту; встановлення параметрів автобусного маршруту; складання паспорта маршруту. Трасу маршруту обирають відповідно до напрямку переміщення пасажиропотоків. Одночасно вивчають стан шляхової мережі, по якій буде організовано рух автобусів.

Проїзна частина повинна мати ширину, що забезпечує безпечний роз'їзд автобусів з автомобілями зустрічного напрямку без зниження швидкості руху. Пропускна здатність будівель повинна співпадати зі значенням маси та габаритів автобусуа. На зупинкових пунктах заміських маршрутів будуються заїзні площадки для посадки та висадки пасажирів, а на кінцевих станціях відводяться місця для відстою та розвороту автобусів.

Оцінюючи дорожні умови, одночасно вивчають щільність та інтенсивність руху всіх видів наземного транспорту, кількість регульованих та нерегульованих перехресть доріг. Всі дороги повинні відповідати нормам, що регламентовані у « Вимогах по забезпеченню безпеки руху на автобусних маршрутах».

Відкриття маршруту здійснюється на основі матеріалів роботи комісії, до складу якої входять представники перевізника, міської держадміністрації (Мінтрансу), ДАІ (відповідного органу), власники дорожніх об'єктів.

Комісія особливу увагу приділяє:

- оцінці ширини проїзної частини;

- благоустрою дороги;

- стану мостів та шляхопроводів на предмет їх допустимого навантаження.

За результатами роботи, комісія складає акт, в якому зазначені показники та склад програми удосконалення стану проїздів.

Перед відкриттям маршруту дорожні служби обладнують кінцеві пункти маршруту розворотними площадками, а також площадками для відстою автобусів, а проміжні пункти обладнують навісами для пасажирів.

Після відкриття маршруту протягом одного місяця оформляється паспорт маршруту. Паспорт маршруту включає такі відомості:

- схему маршруту;

- розклад руху;

- акт виміру довжини маршруту і пробного рейсу;

- таблицю вартості проїзду;

- матеріали вивчення пасажиропотоків та ін.

Схема маршруту і розклад руху обов'язково погоджуються з органами ДАІ їхні копії повинні знаходитись в автобусі.

Формування пасажиропотоків на маршрутах проходить під впливом багатьох

факторів. Одні з них пов'язані з соціально-економічними законами розвитку

суспільства, інші залежать від рівня та форми організації транспортного процесу та

безпосередньо впливають на обсягитранспортної роботи.

 

Ступінь впливу факторів неоднаковий. Ступінь впливу одних навеличину пасажиропотоку не підлягає кількісній оцінці, в той час як вплив інших факторів кількісно вимірюваний.

Розглядаючи загальну сукупність факторів, що впливають на пасажиропотік,

 

їх можна розділити на чотири групи по таких показниках:

1. Соціально-економічні. Можливість користування транспортом та благоустрій різних груп населення.

2. Територіальні, виробничо-господарські та культурно-побутове значення міста, району; кількість населення.

3. Організаційні. Щільність маршрутної мережі, частота руху транспорту.

4. Природно-кліматичні.

Для виявлення ступеня впливу окремих факторів нерідко використовують економічні математичні моделі. При цьому на основі емпіричних даних про характер коливань пасажиропотоку розраховуються параметри моделі, що характеризують ступінь кількісного впливу кожного включеного в модель фактора на величину пасажиропотоку. Для розрахунку цих параметрів використовують метод найменших квадратів.

Підставляючи в отриману модель можливі величини факторів, знаходять величину пасажиропотоку в запланованому періоді. Кореляційне моделювання дозволяє зробити багатофакторні моделі формування пасажиропотоків.

Розділ V.