Міжнародні стратегії розвитку

Найбільші міжнародні програми економічного розвитку, відомі під назвою Десятиліття економічного розвитку, розробляються під егідою ООН з 1960 р. на наступні десятиліття. Інша назва таких програм — Програми розвитку ООН (ПРООН), що разом із програмами Міжнародного валютного фонду та Світового банку передбачають поетапне вирішення гострих соціально- економічних проблем країн, що розвиваються, а останнім часом — і деяких постсоціалістичних держав. ПРООН спрямовані:

на зменшення бідності; оптимізацію демографічних процесів, пом'якшення екологічних проблем і заборгованості: використання наявних джерел енергії; розробку перспективних екологічних та економічних програм XXI ст., що забезпечують розвиток людини, рівноправне партнерство й міжнародну співпрацю;

розвиток сільського господарства й інших традиційних галузей менш розвинутих країн;

активізацію інтелектуальних і творчих здібностей населення, діяльності наукових і технологічних інституцій; частіше використання у співпраці для розвитку духовного та матеріального потенціалу країн, що розвиваються, спрямованого на здійснення реформ, нове розуміння розвитку та використання для цього регіональних економічних угруповань (кооперація "Північ — Південь");

скорочення умов щодо розвитку одиничних проектів на користь обґрунтованої системи заходів з підтримки політичних і соціально-економічних реформ, в окремих випадках — надання для цього додаткових коштів;

Проведення зваженої податкової політики; зниження ризиків спільного інвестування та поліпшення якості, дієвості, спільності заходів розвитку, їх послідовного виконання, враховуючи успіхи та невдачі минулого періоду.

Основними цілями стратегії на 1990-ті рр, було забезпечення прискореного розвитку в країнах, що розвиваються, та зміцнення міжнародної співпраці. Провідні елементи стратегії: поліпшення умов життя людей у країнах, що розвиваються, скорочення розриву між багатими і бідними країнами, недопущення деградації довкілля. Відображаючи появу нових пріоритетів у міжнародній співпраці, стратегія спрямована на підтримку формування політичних систем, заснованих на згоді та повазі до прав людини, а також соціальних та економічних прав і систем правосуддя, що забезпечують захист усіх громадян.

Для досягнення основних цілей стратегія на 1990-ті рр. передбачила вирішення шістьох взаємозалежних завдань:

різко підвищити темпи економічного розвитку в країнах, що розвиваються;

забезпечити такий розвиток, який сприяв би зменшенню рівня бідності, використанню людських ресурсів і був екологічно безпечним та стійким;

удосконалити міжнародну валютно-фінансову та торгову системи;

забезпечити стійкість і стабільність світової економіки та ефективне макроекономічне регулювання як на національному, так і на міжнародному рівнях;

зміцнити міжнародну економічну співпрацю;

Мобілізувати зусилля для вирішення проблем найменш розвинутих країн.

Стратегія розвитку на 1990-ті рр. базувалася на необхідності зменшення обсягів платежів за обслуговування пільгової фінансової допомоги у першій половині десятиліття. У 1980-х рр. рівень офіційної допомоги з метою розвитку у середньому становив лише половину міжнародного узгодженого цільового показника розміром 0,7 % ВНП розвинутих країн-донорів. Чистий приплив офіційних коштів у вигляді позик і субсидій з усіх джерел залишався практично незмінним — на рівні 35 млрд дол. на рік.

Для прискорення процесу розвитку в 1990-х рр. ставилося за мету створення сприятливого становища у сфері міжнародної торгівлі. Стратегія передбачила заходи у сфері міжнародної торгівлі для прискореного розвитку протягом четвертого десятиліття:— повне та ефективне виконання зобов'язань, затверджених у Декларації міністрів у межах Уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів (1986);— лібералізацію торгівлі та полегшення доступу експортних товарів із країн, що розвиваються, на міжнародні ринки шляхом зменшення та ліквідації тарифних і нетарифних бар'єрів; — лібералізацію торгівлі тропічними товарами й продуктами переробки природних ресурсів, що передбачає припинення практики нарощування тарифів на оброблені сировинні товари; — забезпечення застосування щодо торгівлі текстилем звичайних правил Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ);— поступове й істотне зменшення підтримки та протекціонізму в галузі сільського господарства;— ефективне застосування та вдосконалення Загальної системи преференцій, надання безмитного режиму й дотримання принципів недискримінації в процесі її використання;— забезпечення умов, за якими регіональна економічна інтеграція та створення торгових блоків не перешкоджали б розвитку світової торгівлі та відповідали правилам ГАТТ;— суворе дотримання всіма учасниками міжнародного торгового обміну правил і принципів ГАТТ.

Важливою подією в розвитку міжнародних економічних відносин стало завершення у грудні 1993 р. Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, у яких взяли участь 117 держав. Основні його цілі полягали в розширенні для всіх країн доступу до світових ринків, у взаємному зниженні митних тарифів та усуненні нетарифних обмежень. На переговорах також розглядалися інші питання міжнародних економічних відносин, що виходять за межі товарної торгівлі та раніше не регулювалися міжнародними угодами: обмін послугами, захист інтелектуальної власності, міждержавна координація торгової й економічної політики.