Тема 6. Доходи в ринковій економіці

 

План

1.Дохід від використання землі.

2. Заробітна плата.

3. Позичковий відсоток.

4. Прибуток.

 

Питання перше.

Дохід від використання землі.

 

Формування доходів — це проблема, яка не може зали­шити байдужою жодну людину. Ми вже знаємо, дохід у ринковій економіці є своєрідною платою за використання виробничого ре­сурсу або винагородою за його внесок у створення продукту. Кожний ресурс, що бере участь у процесі виробництва, дістає свою ринкову оцінку, а отже, і відповідну винагороду. Тепер нас цікавитимуть конкретні питання, а саме:

— якою буває рента та що таке ціна землі;

— як установлюється заробітна плата конкретному праців­никові;

— чому диференціюються ставки позичкового відсотка;

— що визначає розмір прибутку підприємця.

Рента — це ціна за використання землі та інших природних ре­сурсів, кількість яких обмежена. Пропозиція землі, як уже відомо, є фіксованою, а її вплив на земельну ренту — па­сивним. Попит стає основним фактором, який визначає розмір земельної ренти. Проте сам попит на землю (та інші природні ре­сурси) залежить саме від якості землі.

Землі розрізняються за своєю родючістю. Оскільки ділянки землі різні за якістю, то це обумовлює різні доходи. Чому це так? Спробуємо дати відповідь на це питання, скориставшись прикла­дом.

Підприємець, що хазяйнує на гіршій землі, отримує менший врожай, ніж той, хто працює на середніх і кращих ділянках. Це відбувається тоді, коли вони здійснюють однакові витрати. Про­дається ж однорідна продукція за спільною для всіх ринковою ціною. Отже, підприємці на середніх і кращих землях після ре­алізації своєї продукції матимуть більшу виручку. Вона дасть їм можливість привласнювати ренту. Проілюструємо це табл. 1.

Здійснивши однакові виробничі витрати (колонка 2), під­приємці через різну якість земель отримали різний врожай (ко­лонка 3).

Таблиця 1

ФОРМУВАННЯ РЕНТИ

Ділянки землі	Витрати виробництва	Вироблено продукції, ц	Ціна за одиницю	Виручка від реалізації	Рента
Гірша					—
Середня
Краща

Оскільки ціна продажу одиниці продукції є загальною (колон­ка 4), то виручка підприємців від реалізації є різною (колонка 5).

Рента визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції на середніх і кращих землях і виручкою від реалізації продукції на гіршій землі (колонка 6). На середній землі вона становить 40 ∙(160 – 120 = 40), а на кращій — 80 ∙ (200 – 120 = 80).

Коротка історична довідка

 

Рента як додатковий прибуток на середніх і кращих землях була досліджена видатним англійським економістом Давідом Рікардо ще на початку XIX ст. Своє пояснення він зробив виходячи з трудової теорії вартості. Рікардо вважав, що вартість сільського­сподарських продуктів визначається витратами праці на гірших землях, а середні та кращі дають можливість отримувати надпри­буток. Він стверджував, що найгірші ділянки взагалі не дають ренти.

К. Маркс, який також вибудовував свою теорію ренти на тру­довій теорії вартості, заперечив ідею Рікардо про те, що гірші землі не приносять ренти, на тій підставі, що і найгіршу землю її власник не надасть у користування безплатно. Ренту, яку отримує власник, надаючи землю у користування і яка не залежить від якості землі, Маркс назвав абсолютною, а ту ренту, яку відкрив Рікардо, — диференціальною.

З огляду на те, що існує рента у формі обов'язкової плати за користування будь-якою землею і рента, породжена господарю­ванням на середніх і кращих землях, сучасні економісти розріз­няють комерційну та економічну ренти.

Комерційна рента є доходом власника будь-якої землі. Еко­номічна рента створюється лише на кращих землях.

Економічна рента може виникати принаймні ще у двох випадках.

Випадок перший пов'язаний із можливостями альтернатив­ного використання однієї і тієї самої землі. Нехай певна ділянка землі традиційно використовувалася для вирощування кукуруд­зи, а попит на цей продукт і його продажна ціна зумовлювали ренту в розмірі 100 грошових одиниць. Виявилося, що земля придатна для вирощування винограду, а значний попит на вино­град підняв ренту до 120 одиниць. У цьому випадку виникає еко­номічна рента в обсязі 20 одиниць (120 - 100 = 20).

Другий випадок пов'язаний із вигідним розташуванням землі щодо ринків збуту, центрів бізнесової активності тощо. Наведемо для прикладу щорічну плату за квадратний метр офісної площі у різних містах Англії в середині 80-х років:

Лондон — 235 ф. ст.

Бедфорд — 33 ф. ст.

Шеффілд — 60 ф. ст.

Ліверпуль — 54 ф. ст.

Диференціація ціни помешкань зумовлена суттєвими відмін­ностями в ціні землі. Орендна плата за вигідніше розташовані ділянки та будови містить економічну ренту.

Своєрідної форми набуває рента в добувній промисловості. Коли із землі видобувають якийсь мінеральний ресурс, то рента сплачується за тонну видобутої сировини.

Ми вже наголошували, що земля може бути застосована по-різному з точки зору користувача. Одна й та сама ділянка може використовуватися для вирощування різних культур, для випа­сання худоби, для будівництва, для спортивного майданчика.

Соціальний прошарок населення, який існує лише за рахунок дивідендів або відсотків від своєї власності і не веде активної трудової діяльності називається рантьє.

Рента властива насамперед сільському господарству. Землевласник отримує земельну ренту, яка, в свою чергу, виступає у формі абсолютної ренти, диференційної та монопольної ренти.

Абсолютна рента визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Її мають всі власники землі, які здають землю в оренду і вона є результатом власності на землю.

Різні ділянки землі мають різну родючість і розташування. За інших рівних умов, орендатор буде сплачувати більше за одиницю землі, яка більш вигідно розташована і має більш високу родючість. Власник такої ділянки буде отримувати диференційну ренту І. Вона розраховується як різниця між ринковою ціною продукції і витратами виробництва. Витрати виробництва на таких ділянках будуть нижчими ніж на інших.

Виробник може здійснювати капіталовкладення в землю у вигляді нової техніки, технології, агрохімії і отримувати більший дохід, який буде створювати диференційну ренту ІІ. Вона є результатом більш ефективного використання капіталу. Диференційна рента І,ІІ виникає тому, що є власність на землю як на об’єкт господарювання.

Деякі ділянки землі мають унікальні властивості, що дозволяє вирощувати рідкісні культури. Тут виникає монопольна рента, тому що ціни на продукцію монополізовані і вищі, ніж на конкурентному ринку.

 

Є альтернатива й у власника землі: він може продати землю, здати її в оренду або залишити собі. Від продажу землі він хотів би мати таку суму, яка, будучи покладена в банк, давала б йому дохід не нижчий, ніж рента. Інакше йому вигідніше віддавати землю в оренду й одержувати ренту. На підставі цього розрахо­вується ціна землі, тобто капіталізована земельна рента. Форму­ла її така:

Рента

Ціна землі = ––––––––––––––––––––––––– ∙100%.

Відсоток за банківські вклади

Отже, ціна землі залежить від розміру ренти та від норми відсотка, що його дає банк своїм вкладникам.

Ціна землі в ринковій економіці зростає, що, безперечно, очікує і нашу країну в процесі побудови справжнього ринку.

Питання друге.

Заробітна плата.

Заробітна плата — це винагорода, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівни­кові за використання його праці.

Давайте поміркуємо: за що конкретно платить підприємець працівникові, коли наймає його на роботу? Логічно було б при­пустити, що він платить за те саме, що й ми, купуючи інші товари, а саме — за корисний ефект, який дає споживання даного товару. Використання праці в процесі виробництва — це послуга, яку на­дає робітник наймачеві. її ціною і є заробітна плата.

Західні еко­номісти виходять із теорії граничної продуктивності у поясненні заробітної плати. Згідно з цією теорією в забезпеченні випуску продукції беруть участь три фактори виробництва: праця, земля, капітал (I, L, k). Мовою математики це означає, що величина ви­пуску продукції є функцією від трьох незалежних змінних:

Q = f (I, L, k).

Кожний фактор, який бере участь у процесі створення продук­ту, має одержати винагороду, пропорційну своєму внескові.

Оскільки йдеться про фактор праці, припустимо, що величини двох інших факторів зафіксовані на незмінному рівні. Тоді збіль­шення фактора праці на одиницю (наприклад, на одного робіт­ника) приведе до відповідного приросту продукції. Саме цей приріст продукції, одержаний завдяки найму ще одного (додат­кового, граничного) робітника, й утворює граничний продукт праці. Підприємцеві вигідно збільшувати кількість найманих працівників до тієї межі, поки вартість граничного продукту до­рівнює заробітній платі.

Гранична продуктивність праці, як уже зазначалось у попе­редній темі, є одним із вирішальних факторів попиту на працю. Пропозицію праці визначають фактори економічної поведінки працівника на ринку. Працівник вибирає між втратою свого віль­ного часу і тими споживчими благами, які він може придбати, от­римавши винагороду за працю.

Отже, нижньою межею ціни праці з боку працівника має бути така вартість споживчих благ, яка при­наймні дає йому змогу відшкодувати витрати своєї робочої сили.

Перехід до ринкової економіки означає появу ринку праці, а, отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням при з’ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. Вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих засобів.

Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці. Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім враховують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди).

Таким чином, заробітна плата виражає і вартість товару „робоча сила”, і оплату за працю, за витрати і її результати, що визначені ринком.

В економічній теорії розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць.

Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову заробітну плату.

Розмір реальної заробітної плати визначається за наступною формулою:

(6.4)

де ЗП_реал. – реальна заробітна плата (грн.);

ЗП_номін. – номінальна заробітна плата (грн.);

Індекс цін виражає рівень інфляції в країні.

Номінальна і реальна заробітна плата не обов’язково змінюються в одному напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата – знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.