Показники, що характеризують витрати обігу

Характеризуючи витрати обігу, розрізняють:

1. Абсолютну суму розходів.

2. Рівень витрат за загальним обсягом і окремими статтями.

3. Показник економічності витрат.

4. Показник ефективності використання ресурсів (витрат обігу).

5. Витратоємність.

Розглянемо їх в такій же послідовності.

1. Абсолютна сума розходів. Цей показник знаходить своє застосування при оцінці сукупних витрат обігу й їх величини за окремими статтями й елементами затрат.

2. Рівень витрат обертання за загальним обсягом і окремим статтями розраховується як відношення суми витрат обігу до товарообороту у відсотках. Його величина характеризує розмір затрат у копійках на 1 грн товарообороту чи у гривнях і копійках на кожні 100 грн товарообороту. Підприємства роздрібної торгівлі цей показник розраховують шляхом відношення суми витрат обігу до роздрібного товарообороту. Оптові бази визначають цей показник шляхом відношення суми витрат обігу в опті до оптового товарообороту, включаючи дрібний опт.

Рівень витрат обертання за товарними групами залежить від витратоємності, трудоємності, споживчих й інших властивостей товарів, швидкості їх обігу і багатьох інших факторів.

Підприємства не мають даних про розходи з реалізації товарів І товарних груп. В умовах конкуренції, змін у кон'юнктурі, висунення прибутку в якості головної мети більшість підприємств хоче володіти інформацією про доходи і розходи з торгівлі кожною групою товарів. Наявність такої інформації дозволяє підприємствам обґрунтовувати свої рішення в галузі регулювання цін залежно від попиту і пропозиції.

3. Показник економічності витрат грунтується на досягненні відповідного результату при найменших затратах (принцип мінімізації) або на забезпеченні при заданому обсязі затрат найбільшого результату (принцип максимізації). Перший показник вираховується через відношення (ділення) планових затрат до фактичних затрат. Другий показник визначається шляхом ділення фактичного, реально досягнутого результату, на плановий результат. Якщо показник економічності складає 1 і більше, то досягнута висока економічність і має місце низький рівень витрат. При значенні показника економічності менше 1, мають місце витрати і низька економічність.

4. Показник ефективності використання спожитих ресурсів (витрат обігу). Його величина вираховується як відношення товарообороту (роздрібного чи оптового) чи прибутку звітного чи планового періоду до спожитих ресурсів (витрат обігу) за цей же період. Відношення суми прибутку до суми витрат обігу, виражене у відсотках, представляє показник рентабельності, який характеризує ефективність поточних затрат торгового підприємства. Таким чином визначаються узагальнюючі показники. Відповідне значення мають і локальні показники, вираховані як відношення кінцевих результатів (товарообороту чи прибутку) до окремих статей витрат обігу (розходів на оплату праці, утримання та використання основних фондів тощо).

5. Витратоємність характеризує рівень витрат обігу за товарами та окремими товарними групами. За більшістю статей витрат обігу абсолютна сума враховується у розмірі фактичних розходів. Із загальної суми витрат обігу, наприклад, транспортні розходи і затрати на оплату відсотків за користування кредитом підлягають розподілу між реалізованими товарами і залишком товарів на кінець місяця. Всі інші суми витрат обігу відносяться до реалізованих товарів. Сума транспортних розходів (як і затрат підприємства на сплату відсотків за користування кредитом) розраховується за такою схемою: спочатку визначають середній відсоток від транспортних розходів чи затрат зі сплати відсотків за користування кредитом. Потім розраховують суму розходів за вказаними двома статтями, що відносяться до залишку нереалізованих товарів. Потім за балансовим узгодженням показників розраховують суму витрат на реалізовані товари (витрати обігу за вказаними статтями на початок місяця, плюс витрати з поступлення вказаних товарів, мінус витрати, що припадають на залишок нереалізованих товарів). Часто визначення показника витратоємності з торгівлі окремими товарами вимагає проведення додаткових робіт і розрахункових операцій. У всіх випадках визначення витратоємності здійснюється за такою схемою: спочатку потрібно виключити з фактичної суми витрати обігу, які виявлені в результаті аналізу нераціональних затрат; віднести окремі види розходів, на основі даних бухгалтерського обліку, прямо на товарні групи; всі інші розходи віднести на товарні групи на основі спеціальних розрахунків і використання інформації нормативного характеру (структури товарообороту, вантажообороту, розміру товарних запасів, норм природних втрат) і впливу основних факторів.