Цілі, принципи та функції організацій системи ООН

Організацію Об'єднаних Націй (ООН) створено 26 червня 1945 року в м. Сан-Франциско, а 24 жовтня 1945 року було прийнято Статут ООН, керуючись яким, розпочалася діяльність. Цей документ не лише регулює діяльність міжнародної організації, але й створює фундамент формування системи колективної безпеки для всіх держав, або своєрідного кодексу "поведінки" у військовій, політичній, економічній, екологічній, гуманітарній та інших сферах. На основі Статуту утворилася розгалужена система багатосторонніх договорів, укладених у межах ООН. На сучасному етапі державами-учасницями ООН є 189 країн.

Основними цілями організації системи ООН визначені:

- підтримка міжнародної безпеки світу шляхом мирного врегулювання конфліктів;

- розвиток дружніх відносин між країнами на основі дотримання принципів рівноправності та самовизначення народів;

- здійснення міжнародного співробітництва у розв'язанні проблем економічного, політичного, соціального, культурного та гуманітарного характеру;

- виконання функцій центрального органу з узгодження вимог різних країн, спрямованих на досягнення означених цілей.

З утворенням у жовтні 1945 року ООН та з прийняттям Статуту ООН було закладено основи сучасного права. У 1970 році декларацією Генеральної Асамблеї ООН було закріплено принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин між державами. До них належать:

1) суверенна рівноправність членів організації;

2) сумлінне виконання всіх обов'язків, передбачених Статутом;

3) вирішення міжнародних спорів мирними засобами;

4) заборона погрози силою та її застосування;

5) невтручання у внутрішні справи країн;

6) спільна взаємодопомога членів організацій системи ООН. Згідно зі Статутом ООН однією з цілей її діяльності є здійснення багатосторонньої співпраці у розв'язанні міжнародних проблем економічного характеру.

До основних функцій організації в цій сфері можна зарахувати:

- розв'язання глобальних економічних проблем сучасності;

- надання допомоги з метою розвитку;

- економічну допомогу найменш розвиненим країнам та країнам з перехідною економікою;

- вирішення питань природоохоронної діяльності та захисту довкілля;

- надання гуманітарної допомоги у надзвичайних ситуаціях (обсяг потреб такого роду постійно зростає та становить у середньому 3-4 млрд дол. США щороку);

- проведення прогнозно-аналітичної та інформаційної роботи щодо стану та перспектив розвитку глобальної економіки;

- реалізацію конкретних програм та проектів, надання допомоги в кризових ситуаціях.

Детальніше ці принципи зафіксовано в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975).

Зазначимо, що названі документи не мають прямої юридичної сили. Викладені в них принципи є обов'язковими лише тією мірою, якою їх зміст юридично визнається державами. Тобто вони існують як норми звичаєвого права. У зв'язку з розпадом СРСР та подіями в Німеччині, Чехословаччині, Югославії такі норми, як принцип територіальної цілісності і право націй, почали суперечити один одному. Це лише одна з проблем, що змушують скептично ставитися до оцінки діяльності ООН як гіпотетичного "світового уряду". Крім того, існує думка, що ООН у теперішньому своєму вигляді стане неспроможною виконувати завдання, поставлені в момент заснування, оскільки ініціатори створення ООН у 1945 році могли зафіксувати в правовій базі тільки післявоєнний розклад геополітичних сил. Тому реформа ООН набуває актуальності й необхідності.

Ця проблема є надзвичайно складною та багатоаспектною. Статутом організації провідна роль відводилася Секретаріату ООН,

Адміністративній Раді, Економічній та Соціальній Раді. Але на практиці вони виявилися дуже складними та надто слабкими для узгодженої діяльності спеціалізованих закладів, регіональних економічних комісій і всієї сукупності програм ООН. У роботі поширилося дублювання функцій, координація дій на низькому рівні, звичайним явищем стали бюрократичні суперечки з приводу монополії того чи іншого конкретного питання. Реформа зазначених та інших подібних структур, що діють у межах ООН, стосується не лише вдосконалення їх функціонування. Надзвичайно важливим залишається реформування Ради Безпеки ООН. Більшість експертів уважають, що діючий кількісний склад Ради Безпеки не відповідає новій глобальній геополітичній ситуації.