Банківське та небанківське кредитування підприємства: особливості, форми та інструменти

Банківський кредит-це грошові кошти надані банком у позику клієнтові для цільового використання протягом певного періоду під певний(обумовлений) процент.

Класифікація банківських кредитів: 1)за метою залучення(кредит на фінансування оборотних активів;кредит на фінансування необоротних активів);2)за терміном залучення(короткострокові кредити;середньострокові кредити;довгострокові кредити);3)за видом забезпечення(забезпечені кредити;незабезпечені(бланкові)кредити;ломбардні кредити);4)за порядком надання(прямі позики;консорціальні позики;позики участі);5)за строком стягнення відсотків(кредит з виплатою відсотків у момент отримання позики;кредит із виплатою відсотків частинами; кредит із виплатою відсотків у момент погашення основної смуги боргу);6)за джерелом залучення(внутрішні позики;зовнішні(міжнародні)позики);7)за видом ставки кредитування(кредит з плаваючою ставкою;кредит з фіксованою ставкою);8)за методом надання(разові кредити;перманентні кредити).

Забороняються кредити на:на покриття збитків господарської діяльності;на формування збитків статутного фонду;для внесення платежів у бюджет та за позабюджетними фондами;при укладанні контрактів від можливих втрат пов’язаних із затримками товару;якщо має прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Основними видами небанківського кредитування є комерційне, лізингове і державне кредитування, кредитування за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів.

Комерційний кредит - це кредит, який надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари. Основне призначення комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів й одержання певного прибутку.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконанні роботи, надані послуги, за якими продавець надає відстрочення платежу покупцеві.

Лізинговий кредит - це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем (кредитором) лізингоодержувачеві (позичальнику).

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу в лізинг (оренду).

Лізингодавець -суб'єкт підприємницької діяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором.

Постачальник лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Економічні відносини, що виникають між юридичними особами при оренді майна, можуть мати вигляд фінансового і оперативного лізингу.

Фінансовий лізинг - це такий вид договору лізингу, згідно з яким лізингоотримувач одержує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк що не може бути менший від строку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначений на день укладення договору. Після завершення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоотримувачу в0повідно до договору, переходить у власність лізингоотримувача або викуповується ним за кінцевою вартістю.

Оперативний лізинг - це такий вид договору лізингу, згідно з яким лізингоотримувач одержує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу, визначений на день укладення договору. Після завершення строку договору оперативний лізинг може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю.

Договір між лізингодавцем і лізингоотримувачем включає об'єкт лізингу (склад і вартість майна), строк дії договору, розмір і строки сплати лізингових платежів, умови експлуатації і технічного обслуговування майна, умови повернення або викупу об'єкта лізингу після завершення строку договору, а також відповідальність сторін.

Державний кредит - це економічні відносини, які виникають між; підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).